ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 520/36439/23
адміністративне провадження № К/990/26431/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНЕВМО-РЕСУРС" на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року, постановлену суддею Котеньовим О. Г., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Ральченка І. М., Катунова В. В., Чалого І. С., у справі № 520/36439/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНЕВМО-РЕСУРС" до Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
15 грудня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПНЕВМО-РЕСУРС" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України, у якому просило суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Комісії Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, яка приймає рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 28 січня 2022 року № 3726575/44309432, № 3726576/44309432, № 3726577/44309432;
- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНЕВМО-РЕСУРС" від 22 грудня 2021 року № 1, № 2, № 3 датою їх фактичного подання на реєстрацію.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року позовну заяву залишено без руху, зокрема, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду та неподанням заяви про його поновлення.
На виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав заяву, в якій посилався на обставини дії правового режиму воєнного стану та вказав, що про порушення своїх прав фактично дізнався з листа відповідача від 04 грудня 2023 року, після чого невідкладно звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції, визнавши поважними причини пропуску строку звернення до суду, ухвалою від 08 січня 2024 року відкрив провадження у справі.
У подальшому, в ухвалі від 18 січня 2024 року Харківський окружний адміністративний суд зазначив про передчасність висновків про поважність причин пропуску строку звернення до суду, що були викладені в ухвалі від 08 січня 2024 року.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач мав дізнатися про існування оскаржуваних рішень з моменту їх прийняття, а намір реалізувати процедуру адміністративного оскарження (як альтернативну) не нівелює обов`язок позивача звернутися до суду у визначений законом строк.
Місцевий суд також зазначив, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною, тоді як позивач посилається на такі обставини, не надаючи жодних конкретних доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв`язок.
На виконання вимог указаної ухвали позивач подав до суду заяву, в якій акцентував увагу, що суд занадто формально ставиться до передбачених законом вимог щодо дотримання процесуальних строків та порушує його право на доступ до правосуддя.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року, адміністративний позов залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 та частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи підстави для залишення позовної заяви без розгляду, суди попередніх інстанцій зазначили, що після відкриття провадження у справі суд дійшов висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайшов інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судами норм процесуального права. Указує, що судами безпідставно не ураховано положення пункту 102.9 статті 102 Податкового кодексу України, яка призупиняє перебіг строків на час дії правового режиму воєнного стану.
Верховний Суд ухвалою від 24 липня 2024 року відкрив касаційне провадження за указаною касаційною скаргою.
Відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому уважає необґрунтованими та безпідставними доводи касаційної скарги, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального законодавства, які визначають наслідки пропущення встановленого строку звернення до суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Зміст правовідносин щодо реєстрації податкової накладної, у яких ризики порушення норм податкового законодавства несе не лише особа, яка зобов`язана забезпечити реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), не дозволяє поширити на них порядок і строки оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, визначені пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме - оскарження у будь-який момент після отримання такого рішення в межах 1095 днів, що дає підстави вважати, що встановлена у пункті 56.18 статті 56 ПК України можливість оскаржити "інше рішення контролюючого органу" у будь-який момент після отримання такого рішення не стосується рішень Комісії контролюючих органів щодо реєстрації податкових накладних / розрахунків коригувань до податкових накладних або відмови у їх реєстрації.
Саме такий підхід до розуміння норм права щодо строку звернення до суду з позовом про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного із визначенням грошових зобов`язань, викладено у постанові Верховного Суду, ухваленою у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 640/20468/18.
У зазначеній постанова Судова палата дійшла висновку, що рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору, оскаржуються в судовому порядку в такі строки:
а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;
б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.
Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.006119 сформульовано правовий висновок щодо строків звернення до суду у справах про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН з похідною вимогою про зобов`язання її зареєструвати у разі, коли платником податків не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору.
За сформульованим у вказаній справі висновком строк звернення до суду у таких справах визначається частиною першою статті 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що у спірному випадку позивач не використовував процедуру адміністративного оскарження, а тому строк звернення до суду становить шість місяців з дня прийняття оскаржуваних рішень.
Такий підхід судів попередніх інстанцій до обчислення строку звернення до суду у цій справі відповідає наведеному вище правовому регулюванню та усталеній судовій практиці.
Зі свого боку, позивач наполягає, що строк звернення до суду пропущений не був, адже пунктом 102.9 статті 102 ПК України було зупинено строки, визначені податковим законодавством, в тому числі і строки адміністративного оскарження рішень про відмову у реєстрації податкових накладних. У зв`язку з цим позивач уважав, що строки на адміністративне оскарження були зупинені у зв`язку з уведенням воєнного стану, а тому, зважаючи на об`єктивні обставини, не звертався до Державної податкової служби України зі скаргою на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної. У подальшому позивач мав намір звернутися з такою скаргою, а у разі відмови у її задоволенні - звернутися до суду з цим позовом.
Проте надалі позивач не зміг реалізувати право на адміністративне оскарження, оскільки податковий орган безпідставно відмовив у прийнятті скарг до розгляду.
Надаючи оцінку зазначеним доводам скаржника, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до пункту 56.23 статті 56 ПК України (у редакції станом на дату прийняття оскаржуваних рішень) оскарження рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється у порядку, визначеному цією статтею з урахуванням таких особливостей: скарга на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Оскільки в особливостях оскарження рішення про відмову у реєстрації податкової накладної не визначено спеціальних строків на адміністративне оскарження, застосуванню підлягають загальні строки, що визначені у статті 56 ПК України.
Так, за змістом пункту 56.3 статті 56 ПК України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій або електронній формі засобами електронного зв`язку протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
З урахуванням того, що оскаржувані у цій справі рішення про відмову у реєстрації податкових накладних були ухвалені 28 січня 2022 року, то останнім днем строку на адміністративне оскарження таких рішень було 11 лютого 2022 року, тобто ще до уведення воєнного стану та виникнення обставин, на які посилається позивач.
Отже, оскільки строк на адміністративне оскарження вже закінчився станом на момент введення воєнного стану, а зупинити перебіг строку, який вже завершився, не вбачається можливим, то суд не вдається до аналізу змін, що зазнали норми ПК України у період дії воєнного стану, зокрема і пункт 102.9 статті 102 ПК України, на який посилається позивач.
Таким чином, позивач в установлений законом строк не скористався правом на адміністративне оскарження рішень про відмову у реєстрації податкових накладних, а тому у подальшому вже не мав права на подання скарги до Державної податкової служби України, водночас міг скористатися правом на судове оскарження впродовж шести місяців, тобто до 29 липня 2022 року. Проте позов було подано лише 15 грудня 2023 року, тобто з пропущенням встановленого строку звернення до суду більш ніж на один рік.
У свою чергу лист податкового органу від 04 грудня 2023 року № 61128/6/20-40-18-03-09, в якому позивачеві роз`яснено причини неможливості розгляду додаткових пояснень щодо реальності господарських операцій після ухвалення рішень про відмову у реєстрації податкових накладних, не можна уважати подією, з якою починається відлік строку звернення до суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення ЄСПЛ "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" ЄСПЛ встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Відповідно до правових висновків ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У контексті посилань позивача на надмірний формалізм, колегія суддів зауважує, що поняття надмірного формалізму є оціночним та стосується певних незначних недоліків позову, водночас, питання дотримання строку звернення до суду є важливим аспектом юридичної визначеності у спірних правовідносинах. У спірному випадку пропущення строку звернення до суду є значним - більш ніж на рік, а тому навіть з урахуванням обставин, пов`язаних з воєнним станом, не може свідчити про надмірний формалізм з боку судів попередніх інстанцій.
Згідно з приписами статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина четверта статті123 КАС України).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди ухвалили рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,