ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 793/1030/23
провадження № 51-2262км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого - адвоката ОСОБА_7 на вирок Коропського районного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Студинка Новгород-Сіверського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз засудженого за частинами 2, 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (надалі - КК) із застосуванням ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коропського районного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2023 року ОСОБА_6 засуджено зач. 4 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.
Ухвалено обчислювати строк відбування покарання з моменту затримання, а саме з 11 вересня 2023 року.
Згідно з детально наведеними у вироку з фактичними обставинами, 11 березня 2023 року, близько 13:00, ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, маючи не зняті та не погашені судимості за вчинення майнових злочинів, діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконного збагачення, спрямованого на відкрите викрадення чужого майна, повторно, в умовах воєнного стану, через незамкнені вхідні двері, проник до будинку ОСОБА_8, що розташований на АДРЕСА_2 . Підійшовши до потерпілої, яка в цей час лежала, простягнув руку і відкрито заволодів її мобільним телефоном вартістю 399,00 грн, з сім-карткою оператора мобільного зв`язку "Vodafone" (МТС) із балансом на абонентському рахунку 137,41 грн. Потім ОСОБА_6 помітив, як потерпіла намагається повернутися до нього, і не бажаючи бути викритим та з метою приховати своє обличчя і закінчити заволодіння чужим майном, ОСОБА_6, схопив обома руками потерпілу ОСОБА_8 в області шиї і обличчям прижав її у подушку, однак, будучи поміченим ОСОБА_9, покинув будинок разом із вказаними речами.
Унаслідок своїх дій, ОСОБА_6 спричинив потерпілій ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження, що не спричинили розладу здоров`я, застосувавши таким чином насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я та матеріальної шкоди останній на загальну суму 536, 41 грн.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 27 березня 2024 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи доводи, викладені в касаційній скарзі захисник наголошує на неправильній кваліфікації дій ОСОБА_6, адже, на його переконання, дії останнього мали б кваліфікуватися за ст. 185 КК.
Захисник звертає увагу на тому, що підзахисний уважав свої дії таємними, оскільки потерпіла спала, а свідок який побачив його в кімнаті потерпілої не бачив безпосередньо момент викрадення.
У зв`язку з цим, касатор уважає, що обвинувачення сформульовано не конкретно, зокрема не зазначено спосіб заволодіння майном.
Крім того, адвокат указує на те, що апеляційний суд не дотримався положень ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), унаслідок чого безпідставно залишив без задоволення клопотання про повторне дослідження даних протоколу слідчого експерименту, проведеного за участі потерпілої.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення скарги, вважаючи її необґрунтованою.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, враховуючи вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням обвинуваченого, потерпілої, свідків, письмовим доказам, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 186 КК.
Із такою оцінкою погодився й суд апеляційної інстанції.
На переконання колегії суддів, висновки судів попередніх інстанцій є правильними і не викликають суперечностей.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається зі змісту вироку суду, висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6, зроблений на підставі оцінки сукупності доказів, зокрема, суд співставив дані, отримані у ході проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_8 з її показаннями, а також з іншими доказами, зокрема показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 які повідомили, що дійсно після інциденту потерпіла розповіла, що засуджений її душив і забрав телефон.
Разом із тим, місцевий суд послався на дані протоколу НСРД у виді аудіо/відеоконтролю за вчиненням злочину та аудіозапису до нього, відповідно до якого ОСОБА_6 розповідає про те, що забрав телефон у потерпілої.
Також суд звернув увагу і на дані висновку експерта від 21 березня 2023 року № 69, згідно з яким потерпіла ОСОБА_8 отримала легкі тілесні ушкодження, що не спричинили розладу здоров`я.
Під час судового розгляду суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для визнання доказів суперечливими, недостовірними або недопустимими, дали їм належну правову оцінку і виклали достатні мотиви прийнятого рішення щодо засудження ОСОБА_6 .
Доводи захисника щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 та не конкретно сформульованого обвинувачення, колегія суддів уважає безпідставними.
Згідно з диспозицією ст. 185 КК з об`єктивної сторони крадіжка - це таємне викрадення чужого майна, здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб, які спроможні усвідомлювати факт викрадення.
Таємність як спосіб вчинення крадіжки, традиційно характеризується за допомогою двох критеріїв - об`єктивного та суб`єктивного. Перший стосується зовнішньої обстановки вчиненого - викрадення вважається таємним, коли заволодіння майном відбувається:
1) за відсутності будь-яких осіб - власників, очевидців, осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно;
2) у присутності інших осіб, у тому числі власників і осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно, але непомітно для них;
3) у присутності інших осіб, які у зв`язку з фізичними чи психічними особливостями (малолітній вік, психічна хвороба, стан сп`яніння, перебування у стані гіпнозу тощо) були нездатні дати належну правову оцінку заволодінню майном;
4) у присутності інших осіб, на потурання з боку яких винний розраховує з тих чи інших підстав;
5) у присутності інших осіб, які переконані у правомірності дій винного.
Суб`єктивний критерій таємності як способу крадіжки означає прагнення винного діяти непоміченим з боку інших осіб, таким чином, щоб не зустріти будь-якого опору. Суб`єктивний критерій вважається визначальним при вирішенні питання про таємність чи відкритість викрадення чужого майна.
Натомість, на відміну від крадіжки, грабіж (ст. 186 КК) за способом його вчинення - це не таємне, а відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка, у свою чергу, усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення. Під час грабежу винний прагне діяти відкрито, ігноруючи можливий опір з боку потерпілого та інших сторонніх осіб. Водночас не має значення, чи вживали вказані особи заходів для того, щоб покласти край викраденню. Останнє при грабежі вчинюється заздалегідь очевидно, помітно для інших осіб, і така відкритість підвищує (порівняно з крадіжкою) суспільну небезпеку викрадення.
Згідно зі встановленими фактичними обставинами місцевого суду з яким погодився суд апеляційної інстанції потерпіла усвідомлювала, що до кімнати її будинку проникли і показала, що нападник однією рукою притиснув їй голову, а іншою забрав телефон, який лежав поруч.
Більше того, свідок ОСОБА_9 бачив ОСОБА_6 на місці події і хоча він не бачив безпосередньо моменту викрадення, його показання у сукупності з іншими доказами, зокрема, даними протоколу затримання засудженого у ході якого в нього був вилучений телефон ОСОБА_8, слідчого експерименту, показаннями потерпілої та свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11, підтверджують подію кримінального правопорушення.
Твердження захисника про те, що потерпіла спала, а засуджений діяв таємно спростовуються доказами, дослідженими районним судом, у тому числі тими, що наведені вище.
Аргументи щодо порушень правил ч. 3 ст. 404 КПК не знайшли підтвердження.
За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується (ч. 3 ст. 404 КПК).
Згідно із журналом та аудіозаписом судового засідання від 27 березня 2024 року апеляційний суд поставив на обговорення клопотання сторони захисту про повторне дослідження протоколу слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілої.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження апеляційний суд не знайшов підстав для задоволення клопотання.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що переконливих підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, для повторного дослідження вказаного протоколу стороною захисту наведено не було й судом апеляційної інстанції не встановлено, тому цей суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом. За результатами перегляду вироку апеляційний суд погодився з оцінкою доказів, даною судом першої інстанції, щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
За наслідками касаційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, керуючись статтями 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за скаргою його захисника, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, вказавши в ухвалі підстави необґрунтованості таких доводів.
Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК, а тому твердження засудженого про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК є безпідставним.
На переконання колегії суддів, аргументи захисника про відсутність достатніх підстав уважати, що підзахисний скоїв інкриміноване йому кримінальне правопорушення зводяться до незгоди з судовими рішеннями та наданні власної оцінки доказам та обставинам справи.
Враховуючи наведене вище, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив, а тому, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд