ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 274/7675/21
провадження № 61-2344св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Гуменюк Олександр Володимирович, на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року у складі судді Хуторної І. Ю. та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів Трояновської Г. С., Мінич Т. І., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про захист прав споживачів, визнання припиненою дію кредитного договору, визнання дій неправомірними, визнання недійсним пункту кредитного договору, зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитом, визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором, визнання припиненої іпотеки та зняття заборони на відчуження, стягнення переплачених коштів.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 07 вересня 2007 року між нею та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено кредитний договір № ZRSWGK00000202, відповідно до умов якого банк надав їй кредит строком до 06 вересня 2022 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 07 вересня 2007 року між нею та
ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, зальною площею 75,2 кв. м та земельна ділянка, загальною площею 2 000 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 7.1 кредитного договору визначено, що в разі порушення термінів оплати, передбачених пунктом 7.1 (зокрема, оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), відсотків, винагороди, пені (у повному обсязі), - в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.
Позивач зазначила, що таким чином, сторони договору врегулювали питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови повернення коштів.
Із виписки за кредитним договором випливає, що у боржника 18 червня 2009 року почалась безперервна прострочка зі сплати кредиту понад 120 календарних днів, а тому, на думку позивача, договір закінчив дію 19 жовтня 2009 року і банк не вправі був здійснювати нарахування процентів та неустойки за кредитним договором з 19 жовтня 2009 року.
Також відповідач неправомірно нараховував комісію за кредитом, оскільки сплата винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,5 % від суми наданого кредиту у момент надання кредиту та винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати є незаконною, оскільки відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України надання коштів за договором є обов`язком банку. На думку позивача, умови споживчого кредиту є нікчемними, тому вона має право на здійснення відповідного перерахунку або повернення зайво сплачених коштів.
Також зазначила, що зобов`язання за кредитним договором є припиненими у зв`язку з повним виконанням та здійсненням переплати за кредитом.
З урахуванням первинного документа обліку кредитної заборгованості, сформованого відповідачем, враховуючи факт неправомірного утримання комісії, нарахування відсотків та пені після дострокового закінчення дії кредитного договору, вона переплатила кошти за кредитним договором у сумі 7 421,54 дол. США, що станом на 07 грудня 2021 року за курсом НБУ становить 202 533,80 грн.
У зв`язку з зазначеними обставинами, ОСОБА_1 просила визнати дію кредитного договору від 07 вересня 2007 року № ZRSWGK00000202 припиненою з 19 жовтня 2009 року;
визнати неправомірними дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо нарахувань відсотків та пені за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № ZRSWGK00000202 із дати припинення дії кредитного договору, а саме з 19 жовтня 2009 року;
визнати недійсним пункт 7.1 кредитного договору від 07 вересня 2007 року № ZRSWGK00000202 щодо зобов`язання позичальника сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,5 % від суми наданого кредиту у момент надання кредиту та винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми наданого кредиту щомісяця у період сплати;
зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № ZRSWGK00000202 за відрахуванням нарахованих та сплачених коштів щодо відсотків за користування коштами та пені із урахуванням припинення дії кредитного договору з 19 жовтня 2009 року, а також з урахуванням сплаченої комісії на інші кредитні платежі відповідно до встановленого в кредитному договорі порядку;
визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № ZRSWGK00000202 у зв`язку з їх повним виконанням;
визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки, укладеним 07 вересня 2007 року між нею ЗАТ КБ "ПриватБанк", предметом якого є житловий будинок, зальною площею 75,2 кв. м та земельна ділянка, загальною площею 2 000 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у зв`язку із чим зняти заборону на відчуження майна;
стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на її користь переплачені кошти за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № ZRSWGK00000202 у розмірі 202 533,80 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року, з урахуванням ухвали від 24 жовтня 2022 року про виправлення описки, позов задоволено частково.
Зобов`язано АТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № ZRSWGK00000202, за відрахуванням сплаченої комісії, з огляду на нікчемність пункту 7.1 цього договору, починаючи з 08 грудня 2018 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору.
Суд першої інстанції відмовив у частині вимог про визнання недійсним пункту 7.1 кредитного договору від 07 вересня 2007 року № ZRSWGK00000202 щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,5 % від суми наданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми наданого кредиту щомісяця у період сплати з підстав нікчемності правочину в цій частині.
Суд частково задовольнив вимоги щодо зобов`язання АТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № ZRSWGK00000202, за відрахуванням нарахованої сплаченої комісії у межах позовної давності, оскільки наявні законні підстави для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Відмовляючи в іншій частині вимог, суд першої інстанції зазначив, що прострочена заборгованість, що виникла станом на 18 червня 2009 року була погашена ОСОБА_1 ще до спливу 120 днів із дня виникнення прострочки, а саме 15 липня 2009 року, коли ОСОБА_1 внесла платіж у розмірі 100,7 дол. США. Тому посилання позивача на те, що дія кредитного договору припинена з 19 жовтня 2009 року та, що у банку відсутні підстави для нарахування процентів та пені за кредитним договором, починаючи з 19 жовтня 2009 року є безпідставними.
Також суд не встановив факту надмірної сплати позивачем на користь АТ КБ "ПриватБанк" коштів за кредитним договором та підстав для припинення іпотеки, тому відмовив у задоволенні вимог про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором та визнання припиненою іпотеку.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року у частині вирішення спору щодо зобов`язання АТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № ZRSWGK00000202, за відрахуванням сплаченої комісії, з огляду на нікчемність пункту 7.1 цього договору, починаючи із 08 грудня 2018 року, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про нікчемність пункту 7.1 кредитного договору, оскільки оспорюваний пункт є недійсним (оспорюваним), проте позивач звернулася до суду поза межами позовної давності, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсними положення кредитного договору щодо встановлення комісії та відповідно зобов`язання банку здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором за відрахуванням нарахованих та сплачених коштів (комісії) як похідної вимоги.
У частині вирішення інших вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги зміст письмових судових дебатів із роз`ясненням можливого часткового задоволення вимоги щодо дострокового припинення дії кредитного договору, застосувавши інший пізніший період, у якому відбувалося прострочення. Апеляційний суд зазначив, що оскільки вимога про застосування іншого періоду, в якому відбувалося прострочення, по суті є предметною зміною позову, відповідна заява повинна подаватися стороною у підготовчому судовому засіданні, тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги зазначені посилання представника позивача, які викладені у письмовому вигляді на стадії судових дебатів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2023 року, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Гуменюк О. В., просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 686/16196/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15, від 20 липня 2022 року у справі № 343/5557/15.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що пункт 7.1 кредитного договору є недійсним (оспорюваний) та послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, яка не є подібною до спірних правовідносин.
Суд апеляційної інстанції помилково застосував наслідки спливу позовної давності з моменту укладення кредитного договору, а не з моменту виконання зобов`язання.
Суди першої та апеляційної інстанцій помилково не визначили факт дострокового припинення дії кредитного договору та не застосували відповідні наслідки щодо перерахунку заборгованості за виключенням нарахованих відсотків та неустойки після припинення його дії та як наслідок припинення зобов`язань за кредитним договором та припинення іпотеки.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов у серпні 2023 року до Верховного Суду від АТ КБ "ПриватБанк", відповідач вказує на необґрунтованість вимог касаційної скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором та стягнення переплачених коштів та постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Гуменюк О. В., на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У серпні 2023 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 07 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладений кредитний договір № ZRSWGK00000202.
Згідно з пунктом 7.1 договору банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом перерахування на поточний рахунок у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 6 000,00 дол. США на строк з 07 вересня 2007 року до 06 вересня 2022 року включно. Кредит надано на такі цілі: придбання нерухомості, а також у розмірі 1 050,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється у такому порядку: щомісяця у період сплати, відсотків за довгострокове погашення кредиту. Позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 77,29 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсоткам, винагороди, комісії. У разі порушення термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, у якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.
Відповідно до пункту 2.2.11 договору для здійснення останнього погашення за кредитом позичальник звертається в банк, який надає інформацію про заборгованість позичальника за кредитним договором (кредит, відсотки, пеня, винагорода).
Згідно з пунктом 3.11 договору при достроковому (як повному, так і частковому) погашенні кредиту позичальник додатково сплачує банку за користування кредитом відсотки, зазначені у пункті 7.5 від суми кредиту, що погашається достроково. Строк внесення позичальником суми процентів - до останньої дати наступного періоду сплати. У випадку повного погашення заборгованості за кредитом ці проценти сплачуються позичальником одночасно з останнім платежем за кредитом у порядку пункту 3.3 цього договору.
Відповідно до пункту 3.3 договору отримані від позичальника для погашення заборгованості за кредитом кошти насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно з пунктами 2.2.9, 2.3.8 цього договору, далі пені згідно з розділом 4 договору, потім - простроченої комісії за кредитом, далі - простроченої винагороди, прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за кредитом. Частина суми, що залишилася (у тому числі сума, надана позичальником понад суму щомісячного платежу ) направляється на погашення заборгованості за кредитом, якщо інше не передбачене пунктом 6.8, далі - комісії, винагороди, відсотків, кредиту.
Пунктом 7.4 договору передбачено, що згідно зі статтею 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, передбачених підпунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,19 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Згідно з пунктом 4.1 договору при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого підпунктами 2.2.2, 2.2.3 цього договору (сплати відсотків за користування кредитом, сплати банку винагороди згідно з підпунктами 7.1 та 6.2 договору) банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.
Відповідно до пункту 5.4 договору при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором, більш ніж на 30 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передала банку в іпотеку житловий будинок зальною площею 75,2 кв. м та земельну ділянку, загальною площею 2 000 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до виписки АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № ZRSWGK00000202 за період 07 вересня 2007 року - 06 грудня 2021 року залишок кредиту на 06 грудня 2021 року на початок періоду за тілом кредиту 6 000,00 дол. США, на кінець періоду - 707,63 дол. США. Крім того, наявна прострочена заборгованість за комісією у розмірі 210,17 дол США та 3,74 дол. США процентів.
Згідно з додатковою угодою від 19 липня 2010 року до кредитного договору, укладеною між ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк", сторонами погоджено розмір річної процентної ставки на рівні 11,62 %.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону повністю не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).
Статтями 6, 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Щодо вирішення вимог про визнання недійсним пункту 7.1 кредитного договору та зобов`язання банку здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором за відрахуванням нарахованих та сплачених коштів (комісії)
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19).
Частиною третьою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
У Рішенні від 01 листопада 2023 року № 9-р(ІІ)/2023 Конституційний Суд України дійшов висновку, що дієвий та ефективний захист прав споживачів є одним зі способів виконання державою її головного конституційного обов`язку - утверджувати й забезпечувати права і свободи людини (абзац перший підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Частиною третьою статті 55 України "Про банки і банківську діяльність" (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.
Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Оскільки положення оспорюваного споживчого кредитного договору від 07 вересня 2007 року (пункт 7.1) передбачають сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту, що було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", які були чинними на момент укладення оспорюваного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, то такі умови договору порушують публічний порядок та є нікчемними.
Практика правозастосування положень статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а також положень статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у редакціях, які набрали чинності з 13 січня 2006 року, зокрема в частині визнання нікчемними положень кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є усталеною (постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц; постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі, від 19 квітня 2023 року у справі № 335/4991/16-ц, від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц, від 06 грудня 2023 року у справі № 755/15848/20, від 24 квітня 2024 року у справі № 161/5741/21).
Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув та помилково вважав, що пункт 7.1 оспорюваного кредитного договору є оспорюваним.
Посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1824/17, суд апеляційної інстанції не врахував, що вони стосуються практики застосування приписів законодавства щодо недійсності (оспорюваності, нікчемності) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит, укладених до 13 січня 2006 року, тоді як оспорюваний кредит був укладений 07 вересня 2007 року.
З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зробила висновок, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним на підставі закону.
У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17 (провадження № 61-12138св18) зроблено висновок про те, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання нікчемного правочину недійсним, оскільки рішення суду прийняте за таким позовом тільки констатує нікчемність правочину, адже його нікчемність встановлена законом. Натомість сутність вимоги про стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, не виключає застосування до неї позовної давності.
Відповідно до частини третьої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Суд першої інстанції з огляду на нікчемність пункту 7.1 дійшов правильного висновку про застосування наслідків спливу трирічного строку позовної давності щодо перерахунку боргу в частині сплати комісії, починаючи з 08 грудня 2018 року, тобто у межах платежів за три роки, що передували зверненню до суду.
Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та помилково скасував рішення суду першої інстанції в цій частині.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог щодо зобов`язання банку здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, за відрахуванням сплаченої комісії, з огляду на нікчемність пункту 7.1 цього договору, починаючи із 08 грудня 2018 року підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції (з урахуванням ухвали про виправлення описки).
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 686/16196/15, відповідно до якого "серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення".
Верховний Суд відхиляє зазначені доводи, оскільки у справі, яка переглядається та у справі, на яку посилається заявник різними є предмет, підстави позовів та встановлені судами фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними. У цій справі правовідносини щодо перерахунку розміру заборгованості за кредитним договором є зобов`язальними.