ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 530/712/23
провадження № 61-741св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Зіньківська міська рада в особі міського голови Максименка Сергія Миколайовича,
третя особа - приватний нотаріус Глушенко В`ячеслав Васильович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду в складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Прядкіна О. В., Чумак О. В. від 19 грудня 2023 року,-
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Зіньківської міської ради про встановлення факту, що він має власні кошти, які належать йому особисто, у сумі 39 585,00 Євро, що у перерахунку на національну валюту по курсу Національного банку України на день подання позову складає 1 591 317,00 грн.
В обгрунтування вимог позову зазначає, що у період з 31 грудня 2021 року по 15 березня 2023 року, працюючи в SASTRANS NOVA SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIIEDZIALNOSCIA SPOLKA KOMANDYTOWA, заробив вказану суму коштів, які, як офіційна заробітна плата у валюті євро та в польських злотих зарахувалися на його банківські рахунки із 12 квітня 2021 року. За ці кошти планував придбати будинок в АДРЕСА_1, однак угода не відбулася, оскільки в країні був введений військовий стан, знизився життєвий рівень населення, розпочалися інфляційні процеси. Дружина переконала його купити квартиру у АДРЕСА_2 . Він за власні кошти квартиру у АДРЕСА_3, так як погодився з доводами дружини, що саме в обласному центрі більше можливостей для розвитку дитини, для працевлаштування. Звернення в суд з таким позовом зумовлене намаганням відстояти своє право на приватну власність, упередити себе в майбутньому від посягань на свою приватну власність, переведену з грошового еквіваленту на майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 26 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Встановлено факт того, що ОСОБА_1, станом на 20 січня 2023 року мав власні кошти, які належать йому особисто, в сумі 39 585,00 Євро в перерахунку на національну валюту по курсу НБУ на день подання позову складає 1 591 317,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем того факту, що заявлена ним сума грошових коштів належить йому особисто.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 26 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позов заявлений до неналежного відповідача, оскільки на міську раду не покладені повноваження щодо визнання факту наявності власних коштів Законом України "Про місцеве самоврядування Україні". При цьому, оскаржуваним рішенням районного суду порушені права ОСОБА_2, яка не приймала участі у справі, тоді як це рішення стосується її права власності у спільному майні.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У червні 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2, яка не приймала участі у справі, і оскаржуване рішення місцевого суду стосується її права власності у спільному майні
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 530/712/23 та витребувано цивільну справу із Зіньківського районного суду Полтавської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Установлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Зіньківської міської ради в особі голови Максименка С. М. про встановлення фату належності йому, позивачу, особистих коштів в сумі 39 585,00 Євро. Зі змісту позовної заяви убачається, що установленням заявленого факту він намагається довести своє право на приватну власність - квартиру АДРЕСА_4, придбану в період шлюбу за ці кошти, які на його думку, належать йому особисто. При цьому до позову додає докази походження цих коштів як заробітної плати згідно договору про працю від 31 грудня 2021 року, що надходили на відповідний його банківський рахунок.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
За змістом наведених норм цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Таким чином, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_1 звернувся із заявленим позовом до відповідача - Зіньківської міської ради, не зазначивши обставин, з якими він пов`язує порушення чи не визнання його права відповідачем. Вказівка у позові про те, що він, позивач, є членом Зіньківської територіальної громади, ніяким чином не спростовує висновку апеляційного суду щодо неналежності відповідача у цій справі.
Зі змісту позовної заяви вбачається та правильно встановлено судом, що фактично спір виник з дружиною позивача з приводу спільного майна подружжя.
Питання про залучення належних співвідповідачів судом не вирішувалося, оскільки таке клопотання позивач не заявляв.
Апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки зі змісту позову вбачається, що позивач у такий спосіб намагається спростувати спільну з дружиною власність на придбаний у період шлюбу об`єкт нерухомості, при цьому дружина позивача - ОСОБА_2, чиїх прав виниклий спір стосується, не залучена до участі у справі в якості відповідача.