ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 760/21815/20
провадження № 61-1791св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ваканда", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, Департамент (Центр) надання адміністративних послуг Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваканда" на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у складі судді Козленко Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваканда" (далі - ТОВ "Ваканда"), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А., в якому просив:
- визнати протиправними дії та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 травня 2020 року про реєстрацію за ТОВ "Ваканда" права власності на квартиру АДРЕСА_1, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А.;
- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо реєстрації за ТОВ "Ваканда" права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2079202980000;
- зобов`язати Центр надання адміністративних послуг поновити державну реєстрацію на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;
- стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20 серпня 2008 року він уклав із Відкритим акціонерним товариством "Банк Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк Фінанси та Кредит") кредитний договір № 03-08Ип/41 про надання коштів у сумі 115 000,00 доларів США на споживчі потреби з кінцевим терміном повернення до 18 серпня 2023 року.
На забезпечення виконання кредитного договору від 20 серпня 2008 року між ним та банком був укладений іпотечний договір, за умовами якого він передав в іпотеку банківській установі належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
03 квітня 2019 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", який є правонаступником ВАТ "Банк Фінанси та Кредит") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арагон" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Арагон") було укладено договір про відступлення прав вимоги, а останнє, у свою чергу, відступило право вимоги ТОВ "Ваканда".
У подальшому, без відома та його (позивача) згоди, між ТОВ "ФК "Арагон" та ТОВ "ФК "СІТІ ГОЛД" був укладений договір поруки № 15/08п, що порушує його права згідно з іпотечним договором, оскільки у позичальника було два поручителя, з яких стягнуто кошти.
Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 04 липня 2011 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 003 894,01 грн.
07 травня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М. А. зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Ваканда". Підставою для вказаної державної реєстрації був договір іпотеки, серія та номер 1594, виданий 20 серпня 2008 року; договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія та номер 263, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М.; договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія та номер 1185, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М.
Вважає рішення приватного нотаріуса незаконним та необґрунтованим із тих підстав, що між іпотекодавцем та іпотекодержателем не було підписано договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачено іпотечним договором. Крім того, було порушено вимоги Закону України "Про мораторій та стягнення майна громадян України, набутого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Вказував, що у спірній квартирі зареєстрована та проживає малолітня дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та мати похилого віку ОСОБА_2 . Оскаржуване рішення приватного нотаріуса призвело до порушення прав дитини, яка підлягає виселенню з квартири та не має іншого постійного місця проживання.
Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А., треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, Департамент (Центр) надання адміністративних послуг Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Ваканда", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, Департамент (Центр) надання адміністративних послуг Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, і поновлення права власності - задоволено частково.
Визнано протиправними дії та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 травня 2020 року про реєстрацію за ТОВ "Ваканда" права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ТОВ "Ваканда" права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2079202980000. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Ваканда" про поновлення державної реєстрації права власності на квартиру відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним рішення та скасування оспорюваного рішення суб`єкта державної реєстрації, а також скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ТОВ "Ваканда" права приватної власності на спірне майно, оскільки на спірну квартиру, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути здійснено примусове стягнення, у тому числі й шляхом реєстрації права власності за ТОВ "Ваканада", як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
Оскільки Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" чітко визначено порядок, за яким відновлюється реєстрація права власності за попереднім власником майна, суд відмовив у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Виходячи з того, що спір у позивача виник саме з ТОВ "Ваканда" щодо предмета іпотеки, суд відмовив у позові до державного реєстратора - приватного нотаріуса Юдіна М. А., який є неналежним відповідачем у справі.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року переглядалось лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Ваканда" про визнання протиправним та скасування рішення, запису про державну реєстрацію права власності.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ТОВ "Ваканда" рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року скасовано в частині скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ваканда" права приватної власності на спірну квартиру та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року залишено без змін.
Виходячи з того, що скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ТОВ "Ваканда" права приватної власності на спірну квартиру є неналежним способом захисту прав позивача, апеляційний суд скасував в цій частині рішення суду та відмовив у позові.
В іншій оскарженій частині апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим тане вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 січня 2024 року ТОВ "Ваканда" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 10 травня 2023 року у справі № 753/19968/20, від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17, від 28 лютого 2018 року у справі № 727/10081/15, від 01 вересня 2020 року у справі № 911/162/19, від 07 липня 2021 року у справі № 916/2194/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16, від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14, постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16. (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зміст касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди не звернули увагу на те, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що станом на 07 травня 2020 року спірна квартира використовувалася ним як місце постійного проживання.
Суди попередніх інстанції не застосували висновки Верховного Суду, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 у справі № 199/8324/19, постановах Верховного Суду від 01 вересня .2020 року у справі № 911/162/19, від 07 липня 2021 року у справі № 916/2194/18, від 01 вересня 2020 року справі № 911/162/19, від 07 липня 2021 року у справі № 916/2194/18, щодо застосування неналежного способу захисту прав позивача.
Реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Ваканда" здійснена в позасудовому порядку на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку", відбулась за згодою іпотекодавця (боржника), що висловлена у підпункті 11.3.1 пункту 11 іпотечного договору від 20 серпня 2008 року, оскільки сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, в тому числі, вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.
Що стосується мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке виступає забезпеченням за валютними кредитами, то його дія на позасудовий порядок такого стягнення не розповсюджується, оскільки таке звернення не вважається примусовим. Положення цього Закону стосуються лише в порядку примусового відчуження іпотечного майна без згоди власника, проте предмет іпотеки не відчужувався, а набутий іпотекодержателем ТОВ "Ваканда" у власність у рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором, за згодою боржника, висловленою в іпотечному договорі.
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 05 лютого 2024 року справу передано судді-доповідачеві Русинчуку М. М., судді, які входять до складу колегії: Гудима Д. А., Краснощоков Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року поновлено ТОВ "Ваканда" строк на касаційне оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Солом`янського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/21815/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваканда", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, Департамент (Центр) надання адміністративних послуг Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, і поновлення права власності.
21 березня 2024 року справа № 760/21815/20 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачеві Червинській М. Є.; судді, які входять до складу колегії,: Коротенко Є. В., Коротун В. М .
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 20 серпня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 03-08-Ип/41, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 115 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на споживчі потреби з терміном повернення до 18 серпня 2023 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 20 серпня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 56,90 кв. м.
Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 іпотечного договору згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в підпункті 11.3.1 та 11.3.2 пункту цього договору, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 04 липня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року у розмірі 1 003 894,01 грн. Рішення звернуто до примусового виконання у межах виконавчого провадження № 57976754.
03 квітня 2019 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "ФК "Арагон" було укладено договір № 14 про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 03-08-Ип/41 та договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 20 серпня 2008 року.
23 грудня 2019 року між ТОВ "ФК "Арагон" та ТОВ "Ваканда" укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ "Ваканда" прийняло всі права за іпотечним договором від 20 серпня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В., що укладений в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 03-08-Ип/41.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04 вересня 2020 року, згідно запису про право власності від 07 травня 2020 року № 36465012 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М. А. зареєстрував за ТОВ "Ваканда" право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Підставою для вказаної державної реєстрації спірного майна вказано договір іпотеки, серія і номер: 1594, виданий 20 серпня 2008 року Кравченко О. В. ; договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія і номер: 263, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М.; договір про відступлення права вимоги за вимоги за договором іпотеки, серія і номер: 1185, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. Підставою внесення запису про право приватної власності № 36465012 є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М.А. від 07 травня 2020 року.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 10 травня 2023 року у справі № 753/19968/20, від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17, від 28 лютого 2018 року у справі № 727/10081/15, від 01 вересня 2020 року у справі № 911/162/19, від 07 липня 2021 року у справі № 916/2194/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16, від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14, постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16. (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки).
Згідно із частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно із частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Аналогічні положення закріплені в Законі України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент звернення стягнення на предмет іпотеки.
Тобто законодавством і на момент укладення іпотечного договору, й на момент звернення стягнення на предмет іпотеки передбачався спосіб задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Аналогічні правові висновки стосовно оцінки застереження в іпотечному договорі як договору про задоволення вимог іпотекодержателя викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18) зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Однією з підстав часткового задоволення позову суди вказали відсутність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень за зобов`язаннями.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині, з огляду на таке.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - в редакції, чинній на момент вчинення реєстраційних дій) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першої статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
За змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), у редакції на момент прийняття рішення державним реєстратором від 20 березня 2019 року, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 26 липня 2023 року в справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).
Отже, реєстратор перед здійсненням відповідних процедур мав отримати документ, який підтверджує факт отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.
У пунктах 54-60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону № 898-IV іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Такі ж висновки містять постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 490/3505/17 (провадження № 61-5426св19), від 19 червня 2024 року у справі № 761/14019/19 (провадження № 61-4790св24).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ТОВ "Ваканда" на підтвердження доводів про законність реєстрації права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку не надано, зокрема доказів надсилання передбаченого вищенаведеними положеннями законодавства переліку документів, необхідних для державної реєстрації права власності, а саме, письмової вимоги про усунення порушення позивачу відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку".
Таким чином документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, письмової вимоги іпотекодержателя до суду не надано і судом не встановлено.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що іпотекодержатель не дотримався порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, тому не набув права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Крім того, суди попередніх інстанцій установили, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 20 серпня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач передав в іпотеку банку належне йому на праві власності - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 56,90 кв. м.
Цією іпотекою забезпечується виконання зобов`язання позивача за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 03-08-Ип/41 з повернення кредиту, наданого у розмірі 115 000,00 доларів США.
Матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів того, що у позивача у власності знаходиться інше нерухоме житлове майно.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що спірна квартира, придбана за споживчим кредитом у іноземній валюті, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, надано як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (чинного на час реєстрації права власності на майно за ТОВ "Ваканда"), у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Отже, в нотаріуса були наявні підстави для відмови в проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за банком.
Таке порушення є самостійною і достатньою підставою для скасування оспорюваного рішення державного реєстратора.
Таким чином, встановившиненалежне повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також те, що державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 травня 2020 року про реєстрацію за ТОВ "Ваканда" права власності на спірну здійснено з порушенням вимог ЗаконуУкраїни "Про мораторій на стягнення майна громадян, надано як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (чинного на час реєстрації права власності на майно за ТОВ "Ваканда"), суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 травня 2020 року про реєстрацію за ТОВ "Ваканда" права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустила порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Доводи касаційної скарги про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, надано як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки набуття банком права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку не є примусовим, колегія суддів відхиляє. Від висновку про те, що положення зазначеного Закону не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, Велика Палата Верховного Суду відступила в постанові від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), а в подальшому підтвердила цей висновок, зокрема в постановах від 26 липня 2023 року в справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Стосовно доводів касаційної скарги щодо застосування неналежного способу захисту прав позивача, необхідно зазначити таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) зазначено, що відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оспорено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Тому належним та ефективним способом захисту позивача, який вважає, що його право порушене тим, що право власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, зареєстроване за відповідачем (іпотекодержателем) на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), є позов про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно.
З урахуванням обставин конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер і таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) висловила правову позицію щодо застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", визначивши, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту таких, як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). Скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення за договором іпотеки, є належним способом захисту прав іпотекодавця за умови, якщо таке майно не було відчужене на користь третіх осіб.
Такий висновок узгоджується із постановами Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 464/4325/19 (провадження № 61-6100св23), від 13 березня 2024 року у справі № 201/8229/19 (провадження № 61-4952св23).
Матеріали справи не містять будь-яких доказів, визначених статтями 77-80 ЦПК України, про те, що на час звернення до суду з позовом спірна квартира відчужена банком на користь третіх осіб.
У свою чергу, заявник, посилаючись у касаційній скарзі на те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, також не надав жодних доказів того, що спірна квартира була відчужена третій особі.
Отже, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення за договором іпотеки, є належним способом захисту прав іпотекодавця за умови, якщо таке майно не було відчужене на користь третіх осіб. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
З урахуванням наведеного, судові рішення в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 травня 2020 рокупро реєстрацію за ТОВ "Ваканда" права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду стосовно ефективного способу захисту порушеного права в подібних правовідносинах.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.