ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 524/4804/22
провадження № 61-3559св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 04 жовтня 2022 року у складі судді Гончаренка О. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 15 серпня 2022 року на своїй особистій сторінці у соціальній Інтернет-мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач поширив щодо нього недостовірну інформацію, яка принижує його честь, гідність, ділову недостовірну інформацію, яка принижує його честь, гідність, репутацію та призводить до спричинення йому моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 1 гривні. Зокрема, ОСОБА_2 зазначив, що він (позивач): "дуже активно відпрацьовував російські наративи, коли це ще було популярно"; " ОСОБА_3 - колишній керівник МРЕВ у Горішніх Плавнях. Майже кожен житель міста стикався із корупційним досвідом цієї організації, очолюваної цим "персонажем"; "А зашкварених начальників корумпованих МРЕВ"; "призначення проросійських політиків на такі посади породжують суспільний конфлікт і дискредитують державну владу під час війни".
Посилаючись на наведене, просив суд зобов`язати відповідача припинити поширювати вказану інформацію та видалити її зі своєї сторінки у соціальній Інтернет-мережі Facebook.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з огляду на те, що відповідач є публічною особою, врахувавши усталений підхід Європейського суду з прав людини щодо меж допустимої критики, які є ширшими щодо одних категорій осіб та звужуються по мірі того, як зменшується публічність особи, виходив із того, що інформація, яку бажає спростувати позивач, не містить фактичних даних, а є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню стосовно їх правдивості.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 жовтня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, а саме: справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Зазначає, що не був належним чином повідомлений апеляційним судом про судове засідання і не був присутній при розгляді справи 08 лютого 2024 року. В матеріалах справи наявна довідка від 19 грудня 2023 року про причини повернення поштового відправлення, де вказано "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суди не врахували, що поширена відповідачем інформація, в цілому та за змістом конкретних фраз, характеру використання мовних засобів, без наявності будь-якої конструктивної критики, носить стверджуючий характер та розповсюджена навмисно, з метою приниження його честі, гідності та ділової репутації, на що, у свою чергу, вказує змістовне навантаження тверджень відповідача із застосування термінів, які мають подвійне тлумачення, відносно нього (позивача).
Доводи інших учасників справи
Представник ОСОБА_2 - адвокат Запорожець В. В. подала відзив та пояснення, у яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Автозаводського районного суду міста Кременчука цивільну справу № 524/4804/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
У травні 2024 року матеріали справи № 524/4804/22 надійшли до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй особистій сторінці у соціальній Інтернет-мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 поширив інформацію, що ОСОБА_1 : "дуже активно відпрацьовував російські наративи, коли це ще було популярно"; " ОСОБА_3 колишній керівник МРЕВ у Горішніх Плавнях . Майже кожен житель міста стикався із корупційним досвідом цієї організації, очолюваної цим "персонажем"; "А зашкварених начальників корумпованих МРЕВ"; "призначення проросійських політиків на такі посади породжують суспільний конфлікті і дискредитують державну владу під час війни".
Також установлено, що ОСОБА_1 з листопада 2019 року до листопада 2021 року був членом політичної партії "Опозиційна платформа за життя", з 24 грудня 2021 року працює на посаді тимчасово виконуючого обов`язки начальника Кременчуцького управління Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області, тобто є посадовою особою.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою(пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими.
Згідно з частиною першою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Верховний Суд зазначає, що у справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.
Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Lingens v. Austria" суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: "Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" або тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе".
Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях "Газета "Україна-центр" проти України", "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
У справах "Лінгенс проти Австрії" (1986 року); "Обершлік проти Австрії" (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.
У справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що ОСОБА_1 єпосадовою особою, тимчасово виконує обов`язки начальника Кременчуцького управління Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області.
Поширена відповідачем інформація не містить фактичних даних, у ній містяться оціночні судження останнього, його думки, критика дій ОСОБА_1, в тому числі як і посадової особи.
Врахувавши зміст спірної інформації, встановлені обставини у справі, зокрема належність позивача до числа публічних осіб, контекст поширеної інформації, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що оспорювана інформація є не фактичним твердженням, а оціночним судженням відповідача, відображає його суб`єктивні думки, засновані на особистому сприйнятті певних подій та їх власній оцінці.
Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20, від 09 серпня 2023 року у справі № 351/2587/17 .
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Посилання в касаційній скарзі на те, що позивач не був належним чином повідомлений апеляційним судом про судове засідання, тому не був присутній при розгляді справи 08 лютого 2024 року, колегія суддів відхиляє.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що суд апеляційної інстанції неодноразово направляв заявнику судову кореспонденцію на вказану ним адресу. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення про розгляд справи на 08 лютого 2024 року, адресоване ОСОБА_1, повернулося на адресу апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", що, відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, свідчить про вручення кореспонденції.
При цьому в матеріалах справи відсутні відомості щодо повідомлення заявником суду апеляційної інстанції про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження), що передбачено частиною першою статті 131 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 9901/471/21 (провадження № 11-114 заі 23) зазначено, що, ініціювавши судовий розгляд справи, позивач, насамперед, повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Пономарьов проти України сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що апеляційний суд вжив заходів з використанням передбачених нормами ЦПК України процесуальних засобів щодо належного повідомлення позивача про час, місце та дату судового засідання, а відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України позивач вважається повідомленим про розгляд справи.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.