ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 569/14530/22
провадження № 61-2303св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року у складі судді Ковальова І. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2024 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О. А. 19 червня 2017 року договір дарування квартири АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_3 є фіктивним, укладеним із метою приховання вказаного майна від виконання рішення суду про стягнення з неї заборгованості.
Зазначала, що, укладаючи договір дарування, сторони не мали на меті реальне настання передбачених договором правових наслідків.
З урахуванням наведеного, просила суд:
визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 19 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О. А.;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з договором дарування квартири, укладеним 19 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, серія та номер 535, індексний номер: 35752594, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Круліковською О. А., та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 20989407 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно: об`єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Встановивши, що обдарована ОСОБА_3 намагалася досягти правового результату, а тому такий правочин не може бути фіктивним, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через недоведеність обставин, на які посилалась позивачка.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим тане вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року в справі № 201/2832/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди не звернули увагу на те, що, укладаючи оспорюваний договір дарування, його сторони не передбачали реальне настання правових наслідків, основною ціллю був фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до ОСОБА_3 з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення в справі № 569/7911/16-ц про стягнення грошових коштів в розмірі 776 443, 55 грн на користь саме ОСОБА_2 Прийняття дарунка не відбулося, оскільки документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, так і самого оригіналу договору не було передано ОСОБА_3 і, як наслідок, остання не продовжила фактично володіти та користуватися квартирою. Це свідчить, що ОСОБА_3 не мала наміру досягти обумовлених правочином юридичних наслідків, зокрема отримати у власність квартиру.
Доводи інших учасників справи
Представник ОСОБА_2 - адвокат Цуняк В. Й. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Рівненського міського суду Рівненської області цивільну справу № 569/14530/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна, про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
21 травня 2024 року справа № 569/14530/22 надійшла до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 19 червня 2017 року приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська О. А. посвідчила та зареєструвала в реєстрі за № 535 договір дарування квартири між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана), за умовами якого дарувальник подарувала обдаровуваній квартиру АДРЕСА_1, безоплатно.
19 червня 2017 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О. А. та зареєстрований у реєстрі за № 536, за яким належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповіла своєму онуку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
18 вересня 2017 року ОСОБА_3 склала новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сивоглаз С. С. та зареєстрований у реєстрі за № 2164, за яким належні їй на праві приватної класності квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 заповіла ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відповідно.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
Також установлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року у справі № 569/7911/16-ц задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 776 443,55 грн, що еквівалентно 31 195 доларів США; витрати зі сплати судового збору 6 890,00 грн та за подання заяви про забезпечення позову 275,60 грн. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року в частині стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, розподілу судових витрат скасовано; додаткове рішення Рівненського міського суду від 16 травня 2019 року скасовано. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення 776 443,55 грн., що еквівалентно 31 195 доларів США.
Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваний нею договір дарування від 19 червня 2017 року є фіктивним, оскільки укладений із метою недопущення погашення боргу за рахунок цього майна за рішенням суду у справі № 569/7911/16-ц, у зв`язку з чим просила визнати його недійсним у судовому порядку.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року в справі № 201/2832/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Такий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що оспорюваний договір дарування підписаний сторонами правочину, учасники договору досягли згоди з усіх істотних його умов, сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі.
Після укладення договору дарування квартири від 19 червня 2017 року ОСОБА_3 двічі (19 червня 2017 року та 18 вересня 2017 року) вчинила заповідальне розпорядження щодо вказаної квартири.
Окрім того, письмовим попередженням від 12 січня 2020 року ОСОБА_3 зверталася до ОСОБА_1 з проханням звільнити спірну квартиру у десятиденний термін, оскільки там буде проживати її онука ОСОБА_2 зі своїми дітьми, що, у свою чергу, свідчить про те, що обдаровувана ОСОБА_3 мала намір розпоряджатися набутим нею майном на власний розсуд.
Оскільки ОСОБА_1 в порядку, передбаченому статтею 81 ЦПК України, не довела, що ОСОБА_3, укладаючи спірний договір, не мала наміру досягти обумовлених ним юридичних наслідків, зокрема отримати у власність квартиру, яка є предметом спору, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору фіктивним, та, як наслідок, визнання його недійсним.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустила порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Доводи касаційної скарги про те, що основною ціллю був фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до ОСОБА_3 з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення в справі № 569/7911/16-ц, колегія суддів відхиляє.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що постановою Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 569/7911/16-ц відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення 776 443,55 грн, що еквівалентно 31 195 доларів США. У вказаних правовідносинах ОСОБА_1 є боржником, а не кредитором.
Між тим, фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.