ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 367/1853/23
провадження № 61-4301св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Філоненко Яною В`ячеславівною, на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. Просила суд визначити місце проживання їх спільного малолітнього сина ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 .
Від представника відповідача - адвоката Філоненко Я. В. надійшла заява про закриття провадження у справі, яка мотивована тим, що між ОСОБА_1 та громадянином Франції ОСОБА_4 відкрито справу щодо одноособової опіки над їх спільною дитиною (є тотожнім визначенню проживання в Україні), що підтверджується листом Тронделаг районного суду з перекладом на українську мову. Вказана справа відкрита одразу після зміни постійного місця проживання дитини в ОСОБА_5, тобто з січня 2023 року, та оголошено ОСОБА_1 у міжнародний розшук. Зазначала, що дитина з народження набула громадянство Франції по громадянству батька і тільки в подальшому, без узгодження з батьком дитини, отримала громадянство України за заявою матері. Також зазначила, що дитина до моменту незаконного переміщення матір`ю проживала у Норвегії, отримала посвідку на проживання, відвідувала дитячий садочок.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17 серпня 2023 року у складі судді ОСОБА_6 провадження у справі закрито.
Встановивши, що районним судом Тронделаг розглядається позов ОСОБА_7 проти ОСОБА_8 про одноосібну батьківську відповідальність відносно свого сина ОСОБА_9, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей позов є тотожним позову про визначення місця проживання дитини, що підтверджується копією перекладу довідки Тронделаг районного суду від 19 травня 2023 року, у зв`язку з чим закрив провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 17 серпня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, при постановленні ухвали про закриття провадження у справі, не пересвідчився у відповідності копій письмових доказів, поданих до суду, їх оригіналам та належному оформленню документів відповідно до вимог процесуального закону, а також порядку оформлення документів для їх можливого використання, запровадженого Гаазькою Конвенцією 1961 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 березня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Філоненко Я. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні справи.
Суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване судове рішення суду, не вірно застосувавши норми права, не взявши до уваги докази у справі та не надавши оцінку рішенню апеляційного суду Фростанінга від 02 лютого 2024 року у справі № 23-137666А5Р-FROS.
Апеляційний суд не прийняв до уваги матеріали справи та норми національного і міжнародного права, в яких зазначено, що дитина незаконно переміщена на територію Україну і про це зазначає не тільки батько дитини, але й Міністерство юстиції України; суд апеляційної інстанції, без доказів в матеріалах справи, встановив факт інтеграції дитини в суспільство, зазначив про медичний догляд, сталі зв`язки, навчання тощо, проте до позову мати дитини не надала будь-яких доказів такого інтегрування, відсутні навіть докази фактичного місця проживання дитини на території України.
Суд апеляційної інстанції проігнорував наявне рішення апеляційного суду Фростанінга від 02 лютого 2024 року у справі № 23-137666ASD-FROS, не надав оцінку, що на момент закриття провадження у справі було відкрите судове провадження між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а на момент прийняття оскаржуваної постанови навіть ухвалено судове рішення. Окрім того, позивачка (мати дитини) ОСОБА_1 неодноразово офіційно викликалась в судове засідання в апеляційний суд Фростанінга країни Норвегія, проте остання ігнорувала виклики і навіть не подала жодного документу, про що встановлено у судовому рішенні апеляційного суду Фростанінга.
Доводи інших учасників справи
Представник ОСОБА_10 - адвокат Гайдаш О. В. подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Незважаючи на факт народження у Франції, вже після одного року життя ОСОБА_9 постійно проживав в Україні, має зареєстроване місце проживання у місті Ірпінь, відвідував заклад дошкільної освіти № НОМЕР_1, володіє українською мовою та проживає в України більше 5 років, тобто майже все своє свідоме життя. На теперішній час дитина проживає безперервно в Україні більше року.
Таким чином, ураховуючи, що звичайним місцем проживання визначається місце, де особа має стійкі зв`язки, що виявляється в соціальному та культурному середовищі, єдиним постійним місцем проживання дитини є Україна, а не жодна з Європейських країн, до яких ОСОБА_9 тимчасово виїжджав.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 367/1853/23.
Витребувано з Ірпінського міського суду Київської області справу № 367/1853/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2024 року справу № 367/1853/23 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, які встановили суди попередніх інстанцій
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Підтвердженням зареєстрованої батьківської відповідальності, виданої Норвезьким реєстром населення від 08 березня 2023 року, визначено, що батьківську відповідальність за дитину ОСОБА_3 несуть ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до копії посвідок на проживання у Норвегіїї серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3. яка видана ОСОБА_11 та ОСОБА_12, відповідно, останні мають дозвіл на тимчасове проживання у ОСОБА_5 .
Згідно з підтвердженням місця проживання від 01 серпня 2023 року ОСОБА_13 та його сім`я проживають у муніципалітеті ОСОБА_14 за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаним документом встановлено, що ОСОБА_13 та ОСОБА_15 отримали дозвіл на проживання під колективним захистом.
Відповідно до листа адвоката Йон Берга син сторін ОСОБА_15 відвідував дитячий садок у місті Рісса, мав багато друзів, був добре інтегрований у Ріссі, також почав говорити норвезькою мовою. Дані обставини підтверджують, що звичайне місце проживання малолітньої дитини є місто Рісса.
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, проживає (відповідно до доданої до позовної заяви копії заяви, яку позивач направляла до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації) за адресою: АДРЕСА_3 .
Підтверджуючих документів щодо проживання позивачки разом із дитиною за вказаною адресою матеріали справи не містять.
Відповідно до перекладу документу за назвою "Документація" від 12 липня 2023 року адвокат Джон Берг повідомив, що Норвезьким Управлінням у справах дітей, молоді та сім`ї подано позов до української влади щодо повернення дитини ОСОБА_16 до Норвегії відповідно до Гаазької конвенції, оскільки було порушено норвезький закон про дітей.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" та нормами відповідних міжнародних договорів.
Зазначена справа є справою з іноземним елементом.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.
Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).
Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (виключна підсудність, яка на спори про розірвання шлюбу не розповсюджується).
Частиною першою статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
При цьому суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачено частиною другою статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право", а також пунктом 3 частини першої статті 186 ЦПК України (принцип lis alibi pendens).
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1) частини першої статті 255 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідно до копії документу від 12 липня 2023 року Норвезьким Управлінням у справах дітей, молоді та сім`ї подано позов до української влади з приводу повернення дитини ОСОБА_17 до Норвегії. Габріель та його батьки проживають у Норвегії. Вони зареєстровані в Норвегії за адресою: АДРЕСА_1 . 19 грудня 2022 року ОСОБА_18 виїхала з Норвегії разом із дитиною без дозволу ОСОБА_19 .
Крім того, до суду від Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов лист, у якому повідомлено, що до Міністерства юстиції України, як Центрального органу України з виконання Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, надійшла заява громадянина Французької Республіки ОСОБА_7 про сприяння поверненню до Королівства Норвегія малолітньої дитини ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1, подана відповідно до статті 8 вказаної Конвенції. У цьому листі зазначено, що відповідно до статті 16 Конвенції після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується (в даному випадку - Україна), не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції.
Крім того, листом поліції Норвегії від 27 січня 2023 року, адресованому ОСОБА_12, підтверджено, що проти Ірини Якимахи порушено кримінальну справу щодо "omsorgsunndragelse" (Норвезький кримінальний кодекс §2611, "Ухилення від догляду") та триває розслідування.
У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18 (провадження № 61-6421сво23) викладено висновок про те, що "за наявності судового рішення про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції 1980 року, яке набрало законної сили, але залишається невиконаним, та відсутності наданої відповідно до Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року згоди компетентного органу іноземної держави, до якої підлягає поверненню дитина, на здійснення юрисдикції національними судами України вирішення питання про визначення місця проживання дитини не належить до юрисдикції національних судів України, а у разі встановлення вказаних обставин під час розгляду цивільної справи провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України".
З огляду на правові висновки Об`єднаної палати Верховного Суду Верховний Суд зауважує, що коли в судах одночасно перебувають на розгляді позови про визначення місця проживання дитини та повернення дитини, то до вирішення позову про повернення дитини суд не може вирішувати спір про визначення місця проживання дитини.
Водночас, у матеріалах справи відсутні відомості про наявність судового рішення про повернення дитини ОСОБА_17 відповідно до Гаазької конвенції 1980 року, яке набрало законної сили, але залишається невиконаним.
Статтею 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом.
За приписами частини другої статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною третьою статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 367/2617/21 (провадження № 61-21343св21) зазначено, що:
"звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тобто необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. 03 березня 2021 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Окружного суду міської частини Праги 5, згідно з якою просив врегулювати становище та передати неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, йому на виховання та призначити матері ОСОБА_1 обов`язок зі сплати аліментів, оскільки матір з 07 лютого 2021 року без дозволу батька залишається з неповнолітнім ОСОБА_4 в Україні, не маючи наміру повертатися до Чеської Республіки.
Встановивши, що вимоги ОСОБА_2 у поданій ним до Окружного суду Праги 5 заяви на визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 з ним та стягнення з ОСОБА_1 аліментів на його утримання, та позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 з нею та стягнення з ОСОБА_2 аліментів на його утримання, подані до Ірпінського міського суду Київської області, є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. З наявних у матеріалах справи документів встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до Окружного суду міської частини Праги 5 із відповідною заявою 03 березня 2021 року, тобто раніше, ніж ОСОБА_1 звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою (12 квітня 2021 року). Відповідно до статті 21 Розділу І глави IV Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, якщо відповідно до положень цього Договору повноваження для розгляду справи мають органи юстиції обох Договірних Сторін, а заява про порушення справи вже була подана одному з органів юстиції однієї Договірної Сторони, то будь-який орган юстиції другої Договірної Сторони не вправі розглядати цю справу. Якщо одну і ту ж справу (між тими самими учасниками, з одного і того ж предмету, з тих самих підстав) було порушено в органах юстиції обох Договірних Сторін, компетенцію котрих встановлює цей Договір, орган юстиції, який порушив справу пізніше, залишає її без розгляду.".
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 717/489/20-ц (провадження № 61-13384св20) зазначено: "згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тобто необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є громадянами України, перебуваючи у шлюбі, проживають на території Чешської республіки. 22 квітня 2020 року ОСОБА_9 звернулась із пропозицією на розлучення шлюбу до Окружного суду Праги 7 і справа перебуває в провадженні цього суду, а ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кельменецького районного суду Чернівецької області 29 квітня 2020 року.
Встановивши, що вимоги ОСОБА_2 у поданій нею до Окружного суду Праги 7 пропозиції на розлучення шлюбу та вимоги ОСОБА_1 у позові, поданому до Кельменецького районного суду Чернівецької області є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. Посилання заявника на те, що з наданих ОСОБА_2 до суду доказів не вбачається, коли саме Окружний суд Праги 7 порушив справу про розлучення спростовуються матеріалами справи (а. с. 44-45). Із пропозиції на розлучення шлюбу вбачається, що ОСОБА_9 подала її до суду 22 квітня 2020 року. Відповідно до статті 21 Розділу І глави IV Договору між Україною та Чеською республікою про правову допомогу в цивільних справах, якщо відповідно до положень цього Договору повноваження для розгляду справи мають органи юстиції обох Договірних Сторін, а заява про порушення справи вже була подана одному з органів юстиції однієї Договірної Сторони, то будь-який орган юстиції другої Договірної Сторони не вправі розглядати цю справу. Якщо одну і ту ж справу (між тими самими учасниками, з одного і того ж предмету, з тих самих підстав) було порушено в органах юстиції обох Договірних Сторін, компетенцію котрих встановлює цей Договір, орган юстиції, який порушив справу пізніше, залишає її без розгляду. За таких обставин суди попередніх інстанцій вірно встановили, що у провадженні іншого суду, а саме Окружного суду Праги 7 знаходиться справа про розірвання шлюбу між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав".
Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 727/11874/21 (провадження № 61-13050св23).
У касаційній скарзі представник ОСОБА_20 - адвокат Філоненко Я. В. зазначає, що батько дитини звернувся до районного суду Гронделаг (Норвегія), який прийняв рішення і апеляційний суд Фростанінга рішення 02 лютого 2024 року у справі № 23-137666АБІ)-ГКО8 залишив в силі. За змістом рішення апеляційного суду:
ОСОБА_13 та ОСОБА_18 продовжують нести спільну батьківську опіку за ОСОБА_17, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_15 житиме постійно з ОСОБА_21 .
Компенсація судових витрат не присуджується.
Зазначені документи не були предметом дослідження суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, у цій справі суду першої інстанції необхідно було перевірити підстави позовів, які пред`явлені в Норвегії та Україні, дату пред`явлення такого позову в суді іноземної держави та, з огляду на це, вирішити питання застосування частини третьої статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" до спірних правовідносин.
На даній стадії процесу апеляційний суд правильно скасував судове рішення суду першої інстанції та направив справу до Ірпінського міського суду Київської області за встановленою підсудністю, якому, у свою чергу, необхідно врахувати висновки, наведені у цій постанові, перевірити їх та, з урахуванням встановлених обставин, ухвалити судове рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судове рішення апеляційного суду змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду по суті вирішення питання не спростовують, на його законність не впливають.