ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 754/561/23
провадження № 61-14673ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ;
відповідач- ОСОБА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петренко Олена Анатоліївна.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року у складі судді Сенюти В. О. та постанову Київського апеляційного суду
від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати поважними причини пропуску ним строку на подання заяви про прийняття спадщини та визначити додатковий строк для подання до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, терміном два місяці.
Позов обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний дядько по маминій лінії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 . З дядьком вони проживали у різних областях.
Позивач зазначив, що підтримував спілкування із дядьком у телефонному режимі, однак від початку війни вони втратили зв`язок. Про смерть дядька ОСОБА_1 дізнався лише 10 грудня 2022 року, у зв`язку з тим, що родичі померлого намагались приховувати цю інформацію від нього.
З метою прийняття спадщини ОСОБА_1 21 грудня 2022 року звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петренко О. А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петренко О. А. від 21 грудня 2022 року № 19/02-32 ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом було відмовлено у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини та відсутністю доказів постійного проживання зі спадкодавцем за однією адресою на час відкриття спадщини.
З огляду на те, що родичі приховали від позивача інформацію про смерть дядька ОСОБА_3, 23 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів із заявою щодо приховування факту смерті спадкодавця від інших родичів.
Окрім того, на підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_1 зазначив, що з 24 лютого 2022 року Україна стала об`єктом військової агресії з боку російської федерації, погіршення поштового зв`язку, транспортного сполучення, ведення бойових дій зокрема у Київській області та Полтавській області та подальше продовження режиму воєнного стану є об`єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків. Крім того, посилався на поганий стан здоров`я, інвалідність ІІ групи, а також постійну хворобу дружини ОСОБА_4, у зв`язку з чим змоги провідати дядька у позивача не було.
Враховуючи наведене, просив суд визнати поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини та встановити йому додатковий двомісячний строк для прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 дядька Білоуська Якова Карповича.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
13 червня 2023 року рішенням Деснянського районного суду міста Києва у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
12 вересня 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що наведені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини не є такими, які б свідчили про об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для спадкоємця щодо подання в передбачений законом термін заяви про прийняття спадщини, позивачем не надано жодних допустимих та належних доказів на підтвердження своїх тверджень про поважність причин пропуску зазначеного строку. Сама по собі необізнаність про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини, не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, у зв`язку з чим суди дійшли висновку про відсутність підстави для визначення додаткового строку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у справі № 754/561/23.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справиі надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвали нове про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 190/106/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 755/21472/15, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано сукупності поважності причин пропуску строку для подання заяви на прийняття спадщини, оскільки судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки того, що причиною пропуску строку на прийняття спадщини стало введення в країні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", ведення бойових дій в Київській області та м. Києві, внаслідок чого було порушено транспортне та поштове сполучення, хвороба спадкоємця та його дружини, а також протиправність дій відповідача щодо приховування факту смерті спадкодавця.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від представника ОСОБА_2 - адвоката Губини А. Ю., у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що доводи касаційної скарги аналогічні доводам викладеним ОСОБА_1 у позовній заяві та апеляційній скарзі, яким суди надали належну правову оцінку, обґрунтовано відхиливши їх, тому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Вказує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що він з незалежних від нього обставин, не мав можливості у передбачений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця.
Фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 98).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на майно померлого, а саме на квартиру АДРЕСА_1 та грошові кошти у розмірі 713 365, 87 грн.
08 лютого 2022 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петренко О. А. із заявою про прийняття спадщини після смерті дядька ОСОБА_3, на підставі якої заведена спадкова справа № 64/2022. Будь якої інформації про існування інших спадкоємців заява ОСОБА_2 не містить (а. с. 130).
06 грудня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петренко О. А. видано ОСОБА_2 два свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстровані у реєстрі за № 339, 340, відповідно до яких відповідач став спадкоємцем майна ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно свідоцтва про народження серії № НОМЕР_1 від 13 липня 1970 року мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 (а.с. 11).
З копії свідоцтв про народження вбачається, що ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідними братом та сестрою (а.с. 11 на звороті, а.с.105).
Таким чином, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є дядьком позивача ОСОБА_1, який 21 грудня 2022 року звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого (а.с. 11, 105).
21 грудня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петренко О. А. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки ним не подано вчасно заяву про прийняття спадщини та не пред`явлені докази про постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 зроблено висновок, що "право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними".
При цьому, суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц (провадження № 61-12844св18), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог вказував, що про смерть дядька він дізнався лише 10 грудня 2022 року через намагання родичів приховати таку інформацію. Крім того, посилався на поганий стан здоров`я, інвалідність ІІ групи, а також хворобу дружини ОСОБА_4, яка потребує постійного догляду, а також неналежне транспортне сполучення у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, що в сукупності на його думку, є поважними причинами для задоволення заяви про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що наведені ОСОБА_1 в позовній заяві причини пропуску строку на прийняття спадщини є неповажними.
Такі висновки судів є правильними. Відсутність відомостей про смерть спадкодавця не може вважатися об`єктивною причиною, що перешкодила ОСОБА_1 прийняти спадщину, який знав про місце проживання дядька, а з дотриманням загальноприйнятих норм поведінки мав можливість цікавитися життям та здоров`ям спадкодавця, а отже, знати про його смерть.
За таких обставин, позивач не надав переконливих доказів, що він не міг знати про смерть дядька, а тому посилання на відсутність такої інформації не є тією об`єктивною і непереборною обставиною, що перешкодила вчинити дії щодо прийняття спадщини.
Окрім того, позивач на підтвердження своїх доводів надав довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0070625, відповідно до якої позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 23 вересня 2019 року та протипоказано важка фізична праця, а також - копію посвідчення категорія 1 та вказано про наявність пільг встановлених ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Наявність хронічних захворювань та інвалідність самі собою не є поважними причинами пропуску строку на прийняття спадщини та не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали б позивачу, у встановлений законом строк, звернутися із заявою про прийняття спадщини, у розумінні положень статті 1272 ЦК України.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 у справі № 691/481/18 (провадження N 61-5280св19).
Крім того, позивач вказував на те, що стан здоров`я дружини позивача - ОСОБА_4, яка потребує стороннього догляду стали на заваді останньому подати заяву про прийняття спадщини вчасно. При цьому, в судовому засіданні позивач вказав про те, що він працював водієм до 28 лютого 2023 року, у догляді за дружиною йому допомагала донька, яка проживала окремо своєю сім`єю, а письмові матеріали справи не містять доказів визнання ОСОБА_4 недієздатною та встановлення над нею опіки.
Таким чином, зазначені обставини не свідчать про наявність перешкод для прийняття спадщини позивачем у період з 08 лютого 2022 року до 21 грудня 2022 року. Частина відповідних подій мала місце до смерті спадкодавця, а частина вже після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини.
Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що смерть його дядька співпала з початком збройної агресії російської федерації проти України, що ускладнило можливість виїзду за межі місця проживання та залишення дружини без нагляду.
Такі доводи не заслуговують на увагу та не впливають на законність та обґрунтованість ухвалених судових рішень. Як зазначив позивач у позовній заяві він пропустив строк на прийняття спадщини через те, що не мав інформації про смерть дядька, а не через інші вказані ним у касаційній скарзі обставини.
Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, наведені ним у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до незгоди з встановленими судами обставинами та переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду