РІШЕННЯ
Іменем України
20 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 990/204/24
адміністративне провадження № П/990/204/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді Коваленко Н.В.,
суддів: Стародуба О.П., Кравчука В.М., Чиркіна С.М., Єзерова А.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог та підстав позову
1. У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі також ВРП, Рада, відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 7 травня 2024 року № 1367/0/15-24 (далі також спірне, оскаржене рішення);
- зобов`язати Вищу раду правосуддя вжити заходів, передбачених пунктами 2, 6 частини першої статті 73 Закону України "Про Вищу раду правосуддя".
2. Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 вказує, що 1 листопада 2016 року до Заводського районного суду міста Миколаєва від імені Автогаражного кооперативу "Парма" звернувся адвокат Семененко В.Б. з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити певні дії.
3. Стверджує, що під час судового розгляду вищезазначеної справи адвокат Семененко В.Б. подав до суду копії, а голова правління Автогаражного кооперативу "Парма" оригінали підроблених документів, враховуючи які судом було ухвалене судове рішення про задоволення позову, яке було звернуто до примусового виконання.
4. Звертає увагу на те, що подання до суду та/або органу, що здійснює виконавче провадження, недостовірних або підроблених доказів є кримінальним правопорушенням проти правосуддя, відповідальність за яке передбачена статтею 384 Кримінального кодексу України.
5. Вважає, що такі факти та обставини свідчать про наявність підстав для вжиття ВРП заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів, визначених пунктами 2, 6 частини першої статті 73 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", у зв`язку з чим звернувся до Ради з відповідним повідомленням, розглянувши яке відповідач прийняв оскаржене рішення про відмову вжиття таких заходів.
6. Позивач висловлює незгоду із вказаним адміністративним актом ВРП й наполягає на помилковості висновку відповідача про те, що дії, які призводять до прийняття і виконання судових рішень на підставі очевидно фальшивих доказів, не містять ознак, які б викликали потребу у вжитті Вищою радою правосуддя передбачених законом заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів.
7. Наголошує на тому, що подання адвокатом до суду завідомо недостовірних (фальшивих) доказів, на підставі яких набуває чинності судове рішення стосовно позбавлення особи права власності, є злочином проти правосуддя, безумовно підриває авторитет правосуддя та потребує вжиття заходів, передбачених пунктом 2 частини першої статті 73 Закону України "Про Вищу раду правосуддя".
8. На думку ОСОБА_1, ВРП, у разі наявності для цього підстав, має вживати заходи щодо забезпечення авторитету правосуддя незалежно від джерела інформації, від якого отримано відповідні відомості.
9. Також зазначає, що саме неможливість захисту свого права в судовому порядку внаслідок прийняття десятками судів, у тому числі й Верховним Судом, рішень на підставі фальшивих документів і слугувала однією з причин звернення до Вищої ради правосуддя.
10. Окрім цього повідомляє, що спроба захистити свої права у кримінальному провадженні закінчилась позбавленням права ОСОБА_1 на справедливий суд у формі відмови у внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі також ЄРСР) відомостей про вчинення адвокатом Семененком В.Б. кримінальних правопорушень, передбачених статтями 384 та 191 Кримінального кодексу України, й підкреслює, що такі дії суддів охоплюються складом дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
11. Виходячи з вищенаведеного позивач вважає, що повідомлені ним відомості зумовлювали вжиття ВРП вищевказаних заходів, у зв`язку з чим стверджує, що спірне рішення відповідача є протиправним і підлягає скасуванню.
ДОВОДИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА ЩОДО НИХ
12. У відзиві на позов ВРП зазначає, що поняття "втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя" для цілей застосування положень статті 73 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" є оціночним. У кожному конкретному випадку за результатами розгляду повідомлення судді Вища рада правосуддя пленарним складом приймає рішення про наявність чи відсутність ознак втручання. При цьому Вища рада правосуддя аналізує, чи створюють повідомлені суддею факти реальні ризики для незалежності судді під час здійснення правосуддя, чи може суддя за їх наявності залишатися неупередженим, чи існує дійсна загроза ухваленню суддею справедливого та безстороннього рішення. Вища рада правосуддя визначає наявність або відсутність ознак втручання в діяльність судді в аспекті необхідності вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, встановлених Законом України "Про Вищу раду правосуддя".
13. Наводить аргументи про те, що до повноважень ВРП не належить: встановлення обставин стосовно наявності чи відсутності спору між сторонами у судових справах; витребування доказів у справі тощо, оскільки такі є виключними повноваженнями суду, який розглядає відповідну справу.
14. ВРП звертає увагу на те, що в аспекті порушеного ОСОБА_1 питання про звернення до прокуратури та органів правопорядку стосовно надання інформації про розкриття та розслідування злочину проти правосуддя членом Вищої ради правосуддя під час перевірки поданого позивачем повідомлення було надіслано відповідний запит до Генерального прокурора, у відповідь на який повідомлено, що звернення судді Господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1 упродовж 2023 року до Офісу Генерального прокурора не надходили, а також зазначено про скерування запиту ВРП до Миколаївської обласної прокуратури для розгляду, яка повідомила про відсутність надходження відповідних звернень від позивача у 2023 році та про те, що правоохоронними органами кримінальні провадження за такими зверненнями не розпочиналися.
15. Окрім цього відповідач вказує, що у цих же відповідях на запит ВРП міститься інформація про те, що у провадженні сектору дізнання Миколаївського РУП ГУ НП в Миколаївській області перебувало кримінальне провадження № 12020155030000108 від 16 липня 2020 року, розпочате на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 1 липня 2020 року, якою зобов`язано внести відомості до ЄРДР за частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України за заявою ОСОБА_1 від 28 квітня 2020 року про вжиття заходів до невстановленої особи, котра 11 квітня 2016 року та 18 серпня 2018 року подала до суду підроблений документ. За результатами досудового розслідування вказаного кримінального провадження дізнавачем 7 вересня 2022 року прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
16. З огляду на викладене, ВРП наголошує, що допущені органами досудового розслідування дії чи бездіяльність, а також рішення, прийняті під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, можуть бути оскаржені суддею в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
17. Стосовно наведеної у поданому до ВРП зверненні ОСОБА_1 вимоги направити подання про притягнення адвоката Семененка В.Б. до дисциплінарної відповідальності відповідач у відзиві на позов вказує, що суддя не позбавлений можливості самостійно звертатися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, якщо вважає, що його дії під час розгляду справи були протиправними, виходили за межі закону, або такими, що порушують Правила адвокатської етики.
18. З огляду на вищезазначене, ВРП висновує, що повідомлені суддею ОСОБА_1. обставини не можуть розцінюватися як здійснення впливу чи тиску на суддю та не містять ознак, які б викликали потребу у вжитті Вищою радою правосуддя заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.
19. Крім того у відзиві на позов акцентується увага на дискреційному характері реалізованих у спірних правовідносинах повноважень ВРП і на тому, що розгляд порушеного позивачем питання є виключною компетенцією цього органу та його членів.
20. З цих підстав ВРП просить у задоволенні позову відмовити.
21. У відповіді на відзив ОСОБА_1 виокремлює те, що прийняте у спірних відносинах рішення ВРП оскаржується ним лише у зв`язку з невжиттям відповідачем заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя.
22. Позивач вважає помилковим висновок Вищої ради правосуддя про те, що звернення до суду адвокатів з позовами, які ґрунтуються на очевидно недостовірних (фальшивих) навіть для звичайної розсудливої людини доказах, а також ухвалення відповідних судових рішень на підставі таких доказів й набрання ними законної сили не порушують авторитет правосуддя.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
23. Судом встановлено, що 27 жовтня 2023 року за вх. № 723/0/6-23 надійшло звернення судді Господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1, у якому останній повідомляв про вчинення адвокатом Семененко В.Б. дій, що підривають авторитет правосуддя, й просив:
- розглянути звернення у порядку, встановленому статтями 73, 74 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" та Регламентом Вищої ради правосуддя;
- направити подання про притягнення адвоката Семененка Вадима Борисовича до дисциплінарної та кримінальної відповідальності за статтею 384 Кримінального кодексу України або застосувати інші заходи;
- звернутися до прокуратури та органів правопорядку щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину проти правосуддя - кримінальне провадження № 12020155030000108.
24. Протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя, проведеного 27 жовтня 2023 року, вищезазначене звернення передано члену ВРП ОСОБА_3 для проведення перевірки.
25. Проведеною членом ВРП ОСОБА_3 перевіркою вказаного звернення були встановлені такі обставини.
26. Суддя ОСОБА_1 у повідомленні зазначає, що діями, які підривають авторитет правосуддя, є подання адвокатом Семененком В.Б. (свідоцтво серії МК №.001470) до Заводського районного суду міста Миколаєва та виконавчої служби завідомо недостовірних (підроблених) доказів у справі № 487/5705/16 та як наслідок таких дій прийняття вказаним судом рішення від 31 жовтня 2019 року.
27. У зверненні наголошувалось, що подання до суду та/або органу, що здійснює виконавче провадження, недостовірних або підроблених доказів є кримінальним правопорушенням проти правосуддя (стаття 384 Кримінального кодексу України).
28. В обґрунтуванні повідомлення наводились доводи про те, що 1 листопада 2016 року до Заводського районного суду міста Миколаєва від імені Автогаражного кооперативу "Парма" звернувся адвокат Семененко В.Б. з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити певні дії (справа № 487/5705/16).
29. У позовній заяві наводяться такі обставини:
22 серпня 1993 року між Малим підприємством "Парма" та Автогаражним кооперативом "Парма" було укладено договір, за яким АГК "Парма" придбало та розмістило металевий гараж для господарських потреб.
Протоколом засідання правління АГК "Парма" від 11 березня 2008 року металевий гараж, придбаний у МП "Парма" відповідно до договору від 22 серпня 1993 року, було встановлено на нове місце у АГК "Парма" та присвоєно порядковий номер "№ 90".
6 грудня 2017 року адвокатом Семененком В.Б. до суду були надані копії договору, укладені між МП "Парма" та АГК "Парма", квитанції № 121 на суму 250 000 від 22 серпня 1993 року, а також протокол засідання АГК "Парма" від 11 березня 2008 року, завірені голово вказаного підприємства Журавльовим О.О .
Разом з копіями цих документів адвокат Семененко В.Б. надав суду копію статуту АГК "Парма", згідно з яким вказане підприємство було утворене як юридична особа лише у 1999 році, тобто через шість років після 2 серпня 1993 року.
ОСОБА_1 зазначав, що адвокат Семененко В.Б. усвідомлював, що ним подаються до суду копії підроблених документів, а тому гараж № 90, який перебуває у володінні ОСОБА_1, не може бути предметом договору від 22 серпня 1993 року
Позивач у своєму зверненні вказував, що 31 жовтня 2019 року Заводський районний суд (суддя Гаврасієнко В.Б.), введений в оману "фальшивими" доказами, позов задовольнив: витребував у ОСОБА_5 і зобов`язав останнього повернути АГК "Парма" металевий гаражний бокс № 90, нібито придбаний АГК "Парма" у МП "Парма" відповідно до договору від 22 серпня 1993 року.
13 травня 2020 року адвокат Семененко В.Б. отримав виконавчий лист у справі № 487/5705/16, який лише частково відповідав резолютивній частині рішення суду і підлягав поверненню, а не виконанню у вказаний у ньому спосіб.
Крім адвоката Семененка В.Б., який надав копію підроблених документів, оригінали цих документів також надав до суду голова правління АГК "Парма" (з 2020 року триває кримінальне провадження № 1202015503000831 за статтею 358 Кримінального кодексу України).
Ухвалою судді Заводського районного суду міста Миколаєва Гарасієнка В.О. від 1 липня 2020 року скаргу адвоката Курбовської О.І. в інтересах ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано уповноважену особу Заводського відділу поліції Головного управління поліції в Миколаївській області внести у ЄРДР відомості із заяви, поданої ОСОБА_1 28 квітня 2020 року щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України (кримінальне провадження № 12020155030000108, яке триває до цього часу).
13 січня 2021 року адвокат Семененко В.Б. звернувся до виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення від 31 жовтня 2019 року, а саме - в частині зобов`язання ОСОБА_1 (боржника) повернути АГК "Парма" металевий гараж № 90, тобто гараж, який АГК "Парма" нібито придбав у МП "Парма" відповідно до договору від 22 серпня 1993 року.
На вимогу державного виконавця від 23 лютого 2021 року вказати місцезнаходження гаража, витребуваного у ОСОБА_1, адвокат Семененко В.Б. надав виконавчій службі документ, який містив неправдиві відомості, вказавши, що у володінні ОСОБА_1 перебуває індивідуально визначене майно, а саме - гараж, який АГК "Парма" нібито придбав у МП "Парма" відповідно до договору від 22 серпня 1993 року.
30. Суддя ОСОБА_1 вважає, що рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 31 жовтня 2019 року, яке прийняте на підставі підроблених документів і формально залишається законним і обґрунтованим, підриває авторитет правосуддя та має бути переглянуте й скасоване за нововиявленими обставинами, проте звернення до суду з заявою про такий перегляд є неможливим внаслідок порушення органами слідства усіх розумних строків розслідування вказаних заявником злочинів, у тому числі злочину проти правосуддя.
31. Під час проведення перевірки поданого ОСОБА_1 звернення у відповідь на запит члена ВРП заявник листом за вх. № 723/1/6-23 від 23 грудня 2023 року додатково повідомив, що в порядку статті 214 Кримінального процесуального кодексу України звертався із заявою (повідомленням) до Заводського районного суду міста Миколаєва та Миколаївського апеляційного суду, яких адвокат Семененко В.Б. ввів в оману шляхом подання завідомо "фальшивих" документів, а також на підставі цієї ж норми звертався із заявою від 15 листопада 2022 року до Генерального прокурора щодо внесення суддями до судових рішень неправдивих відомостей.
32. Поряд із цим заявник зазначав, що металевий гараж, який знаходився у його власності з 2007 року, починаючи з 2016 року й до цього часу визнається судами (справи № 487/1004/16, № 487/5705/16 та № 487/5524/18) власністю АГК "Парма" на підставі "фальшивих" документів без посилання на ці "докази" у судових рішеннях, відмовляючись при цьому витребувати їх від АГК "Парма". Зокрема, відповідна заява судді у справі № 487/1004/16 не розглянута з 2018 року і до цього часу. У справі № 487/5524/18 місцевий та апеляційний суди взагалі відмовились розглядати заяву судді про забезпечення доказів, оплачену судовим збором, а Центральний районний суд міста Миколаєва відмовився приймати позовну заяву про стягнення з Заводського районного суду міста Миколаєва судового збору за нерозглянуту заяву про забезпечення доказів.
33. У зв`язку з указаним суддя ОСОБА_1 просив у своєму зверненні ВРП витребувати у АГК "Парма" документи, у разі їх наявності, які б підтверджували факт придбання у власність гаражу, який знаходиться у володінні заявника, та документи, які підтверджують факт передачі йому цього гаражу вказаною юридичною особою.
34. Дослідивши викладені у зверненні судді Господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1 відомості та взявши до уваги з`ясовану під час перевірки цього звернення інформацію, членкиня ВРП ОСОБА_3 склала висновок від 29 квітня 2024 року, в якому, з-поміж іншого, покликаючись на юридичні позиції Конституційного Суду України, викладені у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001, зазначала, що оскарження судових рішень у поза процесуальному порядку не допускається.
35. Також підкреслювала, що до повноважень ВРП не належить встановлення обставин наявності чи відсутності спору між сторонами у справі, витребування доказів у справі тощо, оскільки це охоплюється виключними повноваженнями суду, який розглядає відповідну справу.
36. Звертала увагу на приписи статей 303-307 Кримінального процесуального кодексу України, які передбачають можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування і прокурорів слідчому судді місцевого суду.
37. А стосовно вимог ОСОБА_1 про направлення подання щодо притягнення адвоката Семененка Вадима Борисовича до дисциплінарної відповідальності, членкиня ВРП, наводячи у висновку відповідні положення норм Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і Правил адвокатської етики, зазначила, що у разі, якщо висловлювання, дії чи поведінка адвоката не узгоджується з законом, етичними професійними нормами, то їм може бути надано оцінку в межах процедури дисциплінарного провадження у визначеному законом порядку.
38. У зв`язку з цим у висновку членкині ВРП, складеному за результатом перевірки звернення ОСОБА_1, зазначено, що останній не позбавлений можливості самостійно звертатися до відповідного дисциплінарного органу зі скаргами щодо дисциплінарного проступку адвоката, якщо такий, на думку заявника, дійсно мав місце.
39. При цьому наголошено, що за змістом статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" цей орган уповноважений вживати передбачених законом заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів і саме у аспекті необхідності вжиття таких заходів ВРП визначає наявність чи відсутність відповідних фактів та обставин, які б містили у собі ознаки втручання у діяльність судді, підривали чи загрожували б авторитету правосуддя.
40. Проте, перевіривши повідомлені суддею ОСОБА_1. факти та обставини, членкиня ВРП ОСОБА_3 визнала їх такими, що не містять ознак, які б викликали потребу у вжитті Вищою радою правосуддя заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя за таким повідомленням.
41. У вищезгаданому висновку окрім іншого зауважено на неприпустимості використання особою, яка є носієм судової влади і має відповідну кваліфікацію та досвід, повноважень конституційного органу щодо питань, які належить вирішувати у визначеному законом порядку, в тому числі судовому.
42. Рішенням відповідача від 7 травня 2024 року № 1367/0/15-24 затверджено, зокрема, висновок членкині ВРП ОСОБА_3 про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленням судді господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1 .
43. Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_1 оскаржив його до адміністративного суду.
РУХ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
44. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 11 червня 2024 року, визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючої судді Коваленко Н.В., суддів: Стародуба О.П., Кравчука В.М., Чиркіна С.М., Єзерова А.А.
45. Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки така не відповідала вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а також подана з пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду й заяви про поновлення цього строку позивачем не подано.
46. Вказані у вищезазначеній ухвалі недоліки позивач усунув й подав заяву про поновлення встановленого законом строку для звернення до адміністративного суду.
47. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року вказані позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду визнані поважними і поновлено цей строк, а також відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
48. 3 липня 2024 року позивач з використанням системи "Електронний суд" подав до Верховного Суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
49. Розглянувши вищезгадане клопотання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у його задоволенні відмовив, про що постановив ухвалу від 20 вересня 2024 року.
50. Справа розглянута Судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
51. Повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначає Закон України "Про Вищу раду правосуддя" (преамбула до Закону).
52. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 3 вищезазначеного Закону Вища рада правосуддя вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів.
53. За правилами статті 73 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" Вища рада правосуддя з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя:
1) веде і оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті реєстр повідомлень суддів про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, проводить перевірку таких повідомлень, оприлюднює результати та ухвалює відповідні рішення;
2) вносить до відповідних органів чи посадових осіб подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими вчинено дії або допущено бездіяльність, що порушує гарантії незалежності суддів або підриває авторитет правосуддя;
3) вносить на розгляд зборів відповідного суду подання про звільнення судді з адміністративної посади у разі невиконання ним рішення Вищої ради правосуддя;
4) ухвалює та оприлюднює публічні заяви і звернення;
5) звертається до суб`єктів права законодавчої ініціативи, органів, які уповноважені приймати правові акти, із пропозиціями щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя;
6) звертається до прокуратури та органів правопорядку щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочинів, вчинених щодо суду, суддів, членів їх сімей, працівників апаратів судів, злочинів проти правосуддя, вчинених суддями, працівниками апарату суду;
7) готує у співпраці з органами суддівського самоврядування, іншими органами та установами системи правосуддя, громадськими об`єднаннями і оприлюднює щорічну доповідь про стан забезпечення незалежності суддів в Україні;
8) вживає інших заходів, які є необхідними для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.
Вища рада правосуддя вживає заходів, що визначені у частині першій цієї статті, з власної ініціативи, за зверненням судді, судів, органів та установ системи правосуддя.
Повідомлення судді про втручання в діяльність щодо здійснення правосуддя іншим суддею розглядається в порядку, визначеному цим Законом для розгляду дисциплінарної скарги.
Вища рада правосуддя співпрацює з Радою суддів України, Громадською радою доброчесності, громадськими об`єднаннями, відповідними органами інших держав, міжнародними організаціями та їхніми органами щодо розроблення та впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.
54. Процедурні питання здійснення Вищою радою правосуддя (далі - Рада) повноважень, визначених Конституцією України, законами України "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон), "Про судоустрій і статус суддів", іншими законами України, порядок підготовки, розгляду і ухвалення Радою та її органами рішень, регулює Регламент Вищої ради правосуддя (далі - Регламент), затверджений рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції рішення Вищої ради правосуддя від 21 листопада 2023 року № 1068/0/15-23 (зі змінами; застосовується Судом під час розгляду цієї справи у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
55. Питання, пов`язані із реалізацією ВРП повноважень щодо вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя (статті 73,74 Закону) регламентовані главою 24 Регламенту (пункти 24.1 - 24.12).
56. Пунктом 24.2 Регламенту визначені заходи індивідуального характеру, до яких належать заходи, визначені пунктами 1-3 частини першої статті 73 Закону. Уживаючи заходів індивідуального характеру, Рада:
веде й оприлюднює на своєму офіційному вебсайті реєстр повідомлень суддів про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, проводить перевірку таких повідомлень, оприлюднює результати та ухвалює відповідні рішення;
вносить до відповідних органів чи посадових осіб подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими вчинено дії або допущено бездіяльність, що порушує гарантії незалежності суддів або підриває авторитет правосуддя;
вносить на розгляд зборів відповідного суду подання про звільнення судді з адміністративної посади у разі невиконання ним рішення Ради.
57. За приписами абзацу першого пункту 24.1 Регламенту питання про необхідність вжиття заходів з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя Рада розглядає за зверненнями суддів, судів, органів та установ системи правосуддя, а також із власної ініціативи.
58. Абзацами першим - четвертим пункту 24.3 Регламенту встановлено, що повідомлення про втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя подаються до Ради в письмовій (паперовій або електронній) формі.
Отримавши повідомлення, член Ради здійснює підготовку його до розгляду. Під час підготовки до розгляду повідомлення член Ради проводить перевірку з метою встановлення (підтвердження) фактів втручання в діяльність судді, а також дій, що несуть загрозу незалежності суддів та авторитету правосуддя.
59. Згідно з положеннями пункту 24.4 та абзацами першим, другим пункту 24.5 Регламенту за результатами перевірки член Ради складає висновок, який має містити:
стислий виклад обставин, зазначених у повідомленні;
обставини, встановлені під час перевірки;
висновок про те, чи можуть відомості, викладені в повідомленні та встановлені під час перевірки, свідчити про втручання в діяльність судді під час здійснення правосуддя або що такі відомості несуть загрозу незалежності суддів та авторитету правосуддя;
пропозицію про необхідність вжиття заходів з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя з визначенням виду заходу, передбаченого статтею 73 Закону.
Якщо член Ради пропонує вжити інших заходів, необхідних для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя (пункт 8 частини першої статті 73 Закону), у висновку має бути зазначено перелік таких заходів та спосіб їх реалізації.
Якщо під час підготовки питання до розгляду загрозу незалежності суддів та авторитету правосуддя усунуто, а наслідки дій (бездіяльності), зазначені у пунктах 1-3 частини першої статті 73 Закону, не викликають необхідності вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, член Ради складає висновок про відсутність підстав для вжиття таких заходів.
Висновок члена Ради про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя затверджується рішенням Ради.
60. Розгляд Радою повідомлень про втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя та затвердження висновків членів Вищої ради правосуддя про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя здійснюється без повідомлення і виклику осіб (пункт 24.6 Регламенту).
61. За правилами частини першої статті 26 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.
62. Засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Вищої ради правосуддя або Дисциплінарної палати відповідно. Засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя (частина друга статті 30 Закону України "Про Вищу раду правосуддя").
63. Згідно з положеннями пункту 5.1 Регламенту формою роботи Ради є засідання у пленарному складі, формою роботи її органів - засідання Дисциплінарних палат, інших органів - засідання.
64. Питання, які стосуються оскарження рішення Вищої ради правосуддя, її органів врегульовані статтею 35 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", згідно з абзацом першим частини першої та частиною другою якої рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
65. Порядок та підстави оскарження рішення Вищої ради правосуддя визначаються законом. Підстави оскарження окремих рішень Вищої ради правосуддя визначаються цим Законом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
66. У першу чергу Верховний Суд звертає увагу на те, що як у Законі України "Про Вищу раду правосуддя", так і в інших актах національного законодавства не визначено відповідних ознак, факторів та критеріїв, із наведенням конкретного переліку дій (бездіяльності), фактів, відомостей чи обставин, які б становили загрозу авторитету правосуддя або підривали його, й зумовлювали необхідність вжиття передбачених законом заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя.
67. Тобто обставини, які загрожують авторитету правосуддя або підривають його, є оціночною категорією і напряму в законі не визначені.
68. Тож проводячи перевірку відомостей, наведених у відповідному повідомленні, а також здійснюючи розгляд питання щодо необхідності вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя, члени ВРП у передбаченому законом порядку самостійно визначають, чи свідчать викладені заявником факти та обставини про загрозу або підрив авторитету правосуддя й керуючись власним переконанням і на власний розсуд визначають, що саме несе загрозу або підриває авторитет правосуддя, і які конкретні заходи у зв`язку з цим необхідно вжити для припинення дії відповідних обставин й усунення їх наслідків.
69. Висновок про те, що рішення ВРП у пленарному складі приймається за внутрішнім переконанням кожного її члена наводився й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 800/262/17.
70. Усе вищевикладене дозволяє стверджувати, що ВРП, вирішуючи як колегіальний орган на своєму пленарному засіданні питання стосовно необхідності вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів, діє на власний розсуд й реалізує дискреційні повноваження, які є виключною компетенцією цього конституційного органу.
71. Такі повноваження підпадають під поняття дискреційних, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, прийнятій Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
72. У світлі вищенаведеного Верховний Суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ), згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна Пріа та інші проти Чеської Республіки" ("D.H. and others v. Czech Republic"; заява № 57325/00), пункт 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM; Application no. 19178/91), пункти 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04), пункти 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02)).
73. ЄСПЛ неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, у рішенні від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" ("Pedersen and Baadsgaard v. Denmark", заява № 49017/99); пункти 68-70) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
74. У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018, Суд, ураховуючи юридичні позиції, раніше викладені у Рішеннях від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 та Доповідь "Верховенство права", схвалену Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), зазначав, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.
75. За пунктами 44-51 вищезазначеної Доповіді принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.
76. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, щоб особа мала можливість скерувати свою поведінку.
77. Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції.
78. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади.
79. У рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02; пункти 48, 49) зазначено, що при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
80. Тому під час розгляду цієї справи Верховний Суд, не підміняючи ВРП й не приймаючи замість неї відповідне рішення, не втручаючись у її виключну компетенцію, реалізовану у спірних правовідносинах, повинен перевірити, чи не є викладені у оскарженому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими стосовно фактів, чи не було допущено Радою, при здійсненні нею дискреційних повноважень, свавільного втручання у права і свободи особи, чи не була надана їй дискреція необмеженою, чи не вийшла вона за межі такої дискреції.
81. У будь - якому випадку спірне рішення ВРП, як і усі інші, прийняті суб`єктами владних повноважень адміністративні акти, повинно відповідати критеріям, встановленим нормами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Тобто оспорене у цій справі рішення відповідача не вибуває з-під судового контролю й у разі, якщо адміністративний суд установить, що будь-якій із вищенаведених вимог оскаржений акт ВРП не відповідає, він підлягає скасуванню в судовому порядку.
82. Верховний Суд відзначає, що на підставі наявних у справі доказів установлено, що спірне рішення відповідача прийнято з дотриманням встановленої законом процедури, зокрема, з проведенням належної перевірки викладених у повідомленні позивача відомостей і складанням висновку за результатами такої перевірки, у належному складі ВРП як колегіального конституційного органу та за наявності відповідного кворуму, встановленого регламентними нормами для розгляду порушеного у спірних правовідносинах питання, підписано усіма членами Ради, які приймали участь у засіданні, за відсутності обставин, що викликали б необхідність їх відводу.
83. Заперечень щодо дотримання відповідачем процедури прийняття спірного рішення позивачем не висловлено і обставин, які б свідчили про зворотне, Верховним Судом під час розгляду цієї справи не установлено.
84. Верховний Суд на підставі наявних у справі доказів установив, що оспорене у цій справі рішення Ради є належно вмотивованим і містить правове обґрунтування його прийняття з посиланням на відповідні факти та обставини, з`ясовані під час проведення перевірки викладених у повідомленні ОСОБА_1 відомостей.
85. Зі змісту норм статті 73 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" та глави 24 Регламенту ВРП вбачається, що надані цьому органові у спірних правовідносинах повноваження реалізуються ним з метою реагування на факти, які несуть загрозу авторитету правосуддя та/або підривають його, спрямовані на усунення обставин, що це спричинили, та наслідків, які настали або можуть настати внаслідок дії таких обставин.
86. Реалізація вищезазначених повноважень ВРП покликана досягти загального результату у вигляді забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством (як це закріплено у преамбулі до Закону України "Про Вищу раду правосуддя") і не спрямована на те, щоб сприяти вирішенню індивідуальних спорів та здійснювати захист прав конкретних осіб, тим більше, коли розгляд цих питань належить до компетенції відповідних правоохоронних та судових органів і ними здійснюється, за існування відповідних механізмів та наявності у особи реальної можливості ними скористатись.
87. Так, перевіркою викладених у повідомленні (зверненні) ОСОБА_1 відомостей, встановлено, і це підтверджується наявними у справі матеріалами та не заперечується позивачем, що справа № 487/1004/16-ц за позовом ОСОБА_1 до АГК "Парма", третя особа - ТОВ "Фірма "Парма", про визнання неправомірним рішення правління АГК "Парма" була розглянута по суті судом першої інстанції, переглянута апеляційним судом і в касаційному порядку, а щодо ухваленого у вказаній справі рішення суду по суті спору позивачем неодноразово ініціювався його перегляд за нововиявленими обставинами, з указаного питання ухвалювались відповідні судові рішення про відмову у такому перегляді, які були оскаржені позивачем до судів апеляційної та касаційної інстанції. Зрештою остання заява ОСОБА_1 про перегляд рішення суду першої інстанції по суті спору у вищевказаній справі залишена без розгляду у зв`язку з пропуском трирічного терміну після набрання рішенням законної сили відповідно до пункту 1 частини другої статті 424 Цивільного процесуального кодексу України.
88. Під час здійснення членкинею ВРП перевірки відомостей, викладених у надісланому до Ради повідомленні ОСОБА_1, також установлено, що у справі № 487/5705/16-ц рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 металевий гаражний бокс № 90, розташований на території АГК "Парма", та зобов`язано повернути цей бокс згаданому кооперативу.
89. Верховний Суд у відкритті касаційного провадження у справі за скаргою на такі судові рішення відмовив.
90. Крім того у межах справи № 487/5705/16-ц судом першої інстанції були ухвалені судові рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та у задоволенні скарги цієї ж особи на бездіяльність державного виконавця. Ці судові рішення переглянуті в апеляційному порядку і набрали законної сили.
91. У справі № 487/2552/23 ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін апеляційним судом, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Миколаївського районного управління поліції ГУ НП України в Миколаївській області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання повідомлення про кримінальне правопорушення.
92. Відмова у задоволенні скарги була обґрунтована тим, що як встановлено судовим розглядом справи та наявними у ній доказами, заява ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення була зареєстрована у правоохоронному органі, знаходиться на розгляді та за нею проводиться відповідна перевірка.
93. Перевіряючи викладені у повідомленні ОСОБА_1 відомості, ВРП також з`ясувала, що у справі № 487/5224/18 за позовом ОСОБА_1 до АГК "Парма", третя особа - ТОВ "Фірма "Парма", про визнання недійсним рішення правління АГК "Парма" та правочину про передання у користування (оренду) гаражу № 90, ухвалене рішення суду про відмову в позові, яке залишено без змін апеляційним судом.
94. Додатковим судовим рішенням відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 до АГК "Парма", третя особа - ТОВ "Фірма "Парма", про зобов`язання припинити незаконні самоуправні дії, які перешкоджають користуватися гаражем № 90 та особистими речами, які у ньому знаходяться, та визнання недійсним рішення правління АГК "Парма" в частині опечатування гаражу та навішування на нього додаткового замку. Це судове рішення також залишено без змін судом апеляційної інстанції.
95. З установлених ВРП та підтверджених судовим розглядом цієї справи обставин також убачається, що порушені за заявами ОСОБА_1 кримінальні провадження № 12020155030000108 щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України та № 1202015503000831 за статтею 358 цього ж Кодексу тривають, а відомості про них внесені до ЄРДР.
96. Отже усі цивільні спори за участю ОСОБА_1, про які він згадує у поданому до ВРП повідомленні, вже вирішені по суті з ухваленням відповідних остаточних судових рішень, що набрали законної сили.
97. Своєю чергою ВРП не є тим органом, який уповноважений вирішувати питання, розгляд яких належить до виключної компетенції суду, підміняти його і переглядати ухвалені судом рішення, надавати їм оцінку у позапроцесуальному порядку під час розгляду повідомлень в порядку статті 73 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" та глави 24 Регламенту ВРП.
98. При цьому Верховний Суд підкреслює, що жодним із суддів, які розглядали вищезгадані цивільні справи за участю ОСОБА_1, не подавалось повідомлень із відомостями щодо фактів про підрив авторитету правосуддя та/або загрозу незалежності суддів.
99. Що ж стосується наведених у повідомленні ОСОБА_1 відомостей про нібито підрив авторитету правосуддя з покликанням на тривалий і неналежний розгляд порушених за його заявами кримінальних проваджень, то у цій частині ВРП обґрунтовано зазначила про наявність у позивача встановленої законом можливості у визначеному порядку оскаржити відповідні дії чи бездіяльність органів досудового розслідування та прокуратури до слідчого судді. Цей висновок виглядає ще більш обґрунтованим з огляду й на те, що під час перевірки поданого позивачем повідомлення не встановлено того, що ОСОБА_1 такою можливістю скористався, натомість одразу напряму повідомив про такі факти ВРП й звернувся з відповідними вимогами до цього органу, а не до слідчого судді.
100. У межах проведеної ВРП перевірки звернення ОСОБА_1 також не було встановлено й того, що заявник, попередньо до подання до Ради повідомлення, звертався до відповідного дисциплінарного органу з заявою про вчинення адвокатом Семененком В.Б. дисциплінарного проступку і про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, у зв`язку з чим у складеному за результатами такої перевірки висновку цілком доречно наголошено про наявність у заявника такого права.
101. Узагальнюючи наведені у затвердженому спірним рішенням ВРП висновку мотиви, Верховний Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини у справі, констатує, що Рада, провівши перевірку поданого позивачем повідомлення, не викладала жодних мотивів про те, що вказані заявником відомості не свідчать про наявність загрози авторитету правосуддя або його підриву, однак слушно й з урахуванням усіх обставин вказала на відсутність у цьому конкретному випадку необхідності вжиття саме тих заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя, які визначені у статті 73 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", як засобу реагування на порушення, про які зазначав ОСОБА_1 .
102. Членкиня ВРП, яка проводила перевірку викладених у повідомленні ОСОБА_1 відомостей, з огляду на встановлені перевіркою обставини, цілком обґрунтовано зазначила, що заявник не позбавлений можливості самостійно та у встановлений законом спосіб відреагувати на відповідні порушення, якщо такі дійсно мали місце, шляхом звернення до уповноважених на розгляд таких питань органів, які ВРП не має права підміняти та втручатись у їх діяльність.
103. Затверджений ВРП на її засіданні у пленарному складі висновок членкині Ради про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя за повідомленням ОСОБА_1 ґрунтується на детальному аналізі та перевірці викладених заявником відомостей, всебічному з`ясуванні пов`язаних із цим усіх обставин, які мали значення для прийняття такого рішення. Цей висновок не є нераціональним або таким, що не заснований на об`єктивних фактах, не виглядає довільним, не містить припущень, натомість враховує лише підтверджені доказами обставини, які були з`ясовані проведеною у встановленому законом порядку перевіркою.
104. Установлені у цій справі обставини підтверджують, що надана ВРП дискреція не була необмеженою, і цей орган за її межі у спірних правовідносинах не вийшов, дотримався вимог частини другої статті 19 Конституції України, норми якої закріплюють обов`язок для органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
105. До того ж, встановлені у цій справі обставини та наявні у ній докази підтверджують обґрунтованість тверджень ВРП про те, що ОСОБА_1, використовуючи свій статус діючого судді, фактично ініціював перед Радою питання стосовно вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя насамперед з метою задоволення своїх власних особистих інтересів задля того, щоб вирішити індивідуальний спір про право власності на належне йому майно (гараж), домогтися повторного перегляду вже розглянутих по суті цивільних судових справ щодо такого майна за його участю та прискорити розгляд порушених за його заявами кримінальних проваджень.
106. Отже вжиття Радою заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя за таким повідомленням та згідно з сформованими у ньому вимогами не відповідало б меті, з якою це повноваження їй надано, з огляду на що ВРП, дотримуючись вимог законодавства та критеріїв, які ставляться до її діяльності та актів, прийнятих нею як суб`єктом владних повноважень, дійшла обґрунтованого висновку стосовно відсутності у цьому випадку підстав для вжиття таких заходів.
107. Беручи до уваги усе вищевикладене, Верховний Суд висновує, що оспорене позивачем рішення ВРП відповідає закону як за процедурою, так і по суті, є обґрунтованим й повністю узгоджується з критеріями, викладеними у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому прав позивача не порушує.
108. З огляду на встановлення Верховним Судом за результатами розгляду цієї справи дотримання відповідачем вимог закону при прийняття ним оскарженого ОСОБА_1 рішення та відсутності порушення таким адміністративним актом прав позивача, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні поданого ним позову належить відмовити повністю, тобто як в частині основної (визнання протиправним та скасування рішення), так і похідної (зобов`язання вчинити певні дії) вимог.
109. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, то й питання про розподіл судових витрат Судом не вирішується.
110. Керуючись статтями 2, 22, 241-246, 250, 258, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд