РІШЕННЯ
Іменем України
20 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 990/187/24
адміністративне провадження № П/990/187/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді Коваленко Н.В.,
суддів: Стародуба О.П., Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Кваліфікаційно - дисциплінарна комісія прокурорів, про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог та підстав позову
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; далі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-а, м. Київ; далі також ВРП, відповідач), третя особа - Кваліфікаційно - дисциплінарна комісія прокурорів (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81-б; далі також КДКП, Комісія), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2024 року № 1022/0/15-24 "Про скасування рішення Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії прокурорів від 21 червня 2024 року № 122-дп-23 про закриття дисциплінарного провадження стосовно прокурора Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_2 та прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_1" (далі також оспорене, оскаржене рішення).
2. У позовній заяві наводяться аргументи про те, що оскаржене рішення ВРП не відповідає закону та фактичним обставинам справи, є протиправним, оскільки не містить покликань на правові та фактичні підстави і мотиви, якими керувався відповідач в обґрунтуванні своїх висновків, є необґрунтованим і засноване на не підтверджених доказами припущеннях.
3. На думку позивача, відповідачем перевищено надані йому повноваження та здійснено втручання у інститут зміни обвинувачення у кримінальному процесі, оскільки ані КДКП, ані ВРП не уповноважені перевіряти достатність доказів у кримінальному провадженні чи правильність кваліфікації дій обвинуваченого, надавати оцінку судовим рішенням.
4. При цьому підкреслює, що у розпорядженні ВРП не перебували матеріали відповідного кримінального провадження, тобто докази, які могли б підтвердити вказані у дисциплінарній скарзі обставини, відповідачем не досліджувались й узагалі не могли бути долучені до дисциплінарного провадження.
5. Це, за твердженням позивача, вказує на необґрунтованість викладених у оскарженому рішенні ВРП висновків щодо наявності у діях ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, а отже свідчить про відсутність передбачених законом підстав для прийняття рішення про закриття дисциплінарного провадження у порядку пункту 1 частини п`ятої статті 53 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" з огляду на закінчення встановлених законом строків для притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, а не у зв`язку з відсутністю складу дисциплінарного правопорушення.
6. Позивач вважає, що у рішенні ВРП, яке наразі оскаржується, взагалі не обґрунтовано наявності у його діях складу дисциплінарного проступку, а також наголошує на відсутності складу такого проступку у спірних відносинах взагалі.
7. У зв`язку з вищенаведеним позивач наполягає на законності та обґрунтованості рішення КДКП, яке, на його думку, підлягало залишенню без змін й протиправно скасовано ВРП.
РУХ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 27 травня 2024 року, для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі головуючої судді Коваленко Н.В., суддів: Стародуба О.П., Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Кравчука В.М.
9. Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2024 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
ДОВОДИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА ЩОДО НИХ
10. У відзиві на позов ВРП наголошує, що оскаржене рішення було прийнято за участю позивача повноважним складом Ради і підписане усіма її членами, а тому вважає, що у цьому випадку відсутні підстави для його скасування у судовому порядку, визначені пунктами 1-3 частини першої статті 54 Закону України "Про Вищу раду правосуддя".
11. Відповідач наголошує й на тому, що у оспореному ОСОБА_1 рішенні ВРП містились посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора, зокрема на норми пункту 1 частини першої статті 43 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", яка передбачає притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків, а також наводились мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків з покликанням на доведені матеріалами дисциплінарного провадження факти та обставини, які становили подію дисциплінарного проступку, на норми, якими підтверджується неналежне виконання позивачем своїх службових обов`язків під час підтримання ним публічного обвинувачення у суді.
12. Зокрема зазначала, що КДКП, обмежившись покликанням на відсутність у неї повноважень щодо перевірки достатності, належності та допустимості доказів у кримінальному провадженні чи правильність дій обвинуваченого, не надала оцінки доводам дисциплінарної скарги про неналежне виконання, у тому числі позивачем, своїх службових обов`язків під час підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні, що призвело до невиконання завдань такого провадження, уникнення обвинуваченим справедливого покарання через звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.
13. При цьому відповідач підкреслює, що всупереч своїй же позиції про відсутність у Комісії повноважень щодо надання оцінки доказам та діям учасників у кримінальному провадженні, прийнятим у ньому судовим рішенням, у оскарженому до ВРП рішенні КДКП все ж викладався висновок про недоведеність скаржником умисного невиконання прокурором ОСОБА_1 своїх службових обов`язків з покликанням на те, що останній надав оцінку кожному доказу з точки зору незалежності, а в їх сукупності - достатності та взаємозв`язку, й з дотриманням належної правової процедури склав та погодив у прокурора вищого рівня обвинувальний акт з вмотивованою зміною правової кваліфікації обвинувачення. КДКП також вважала, що вирішення питання щодо зміни обвинувачення здійснено позивачем з урахуванням наявних матеріалів кримінального провадження, які впливали на кваліфікацію дій обвинуваченого та могли призвести до ухвалення судом виправдувального вироку.
14. Тож, на думку відповідача, оскаржене до ВРП рішення КДКП стосовно притягнення до відповідальності прокурора, яке у подальшому було скасовано Радою за результатами розгляду скарги, має суперечливий зміст та не може вважатись обґрунтованим.
15. Заперечення ВРП проти наведених позивачем підстав позову ґрунтується на доводах й про те, що КДКП безпідставно посилалась на норми частини третьої статті 43 Закону України "Про прокуратуру" як на підставу для висновку про недоведеність вчинення, у тому числі позивачем, дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 1 частини першої цієї ж статті.
16. ВРП відзначає, що за змістом норм частини третьої статті 43 Закону України "Про прокуратуру" виправдання особи або закриття стосовно неї судом кримінального провадження не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, який здійснював підтримання публічного обвинувачення у цьому провадженні, крім випадків умисного порушення ним вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов`язків.
17. Поряд із цим вказує, що під час розгляду скарги на прийняте у спірних правовідносинах рішення КДКП було встановлено і підтверджено доказами факти та обставини, які свідчать про неналежне виконання службових обов`язків позивачем під час підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, який згодом було перекваліфіковано на частину другу статті 369-2 цього ж Кодексу.
18. Тож ВРП вважає необґрунтованим висновок КДКП про поширення на спірні правовідносини дії частини третьої статті 43 Закону України "Про прокуратуру".
19. Відповідач стверджує, що оцінка наведених скаржником аргументів не вимагала перевірки КДКП дій прокурорів на предмет достатності, належності та допустимості доказів у кримінальному провадженні чи правильності кваліфікації дій обвинуваченого, що, на думку ВРП, знаходиться поза межами її повноважень. Водночас звертає увагу, що аргументи скаржника стосувались виключно перевірки належності виконання прокурорами вимог закону та підзаконних актів, що забезпечують реалізацію завдань, поставлених перед прокуратурою суспільством і державою, та повноважень, наданих для ефективного здійснення професійних функцій у процедурі підтримання публічного обвинувачення.
20. Звертає увагу Суду на те, що висновок ВРП стосовно неналежного виконання позивачем своїх службових обов`язків і вимог нормативно - правових актів, якими він повинен керуватись підтримуючи публічне обвинувачення у кримінальній справі, ґрунтується на об`єктивних, підтверджених доказами фактах та обставинах й ОСОБА_1, який брав участь у засіданні дисциплінарного органу і якому було забезпечено усі процедурні права та гарантії, такого висновку не спростував.
21. Окрему увагу ВРП звертає на те, що ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати того, що зміна обсягу обвинувачення та правової кваліфікації дій ОСОБА_3 призведе до зменшення передбачених статтею 49 Кримінального кодексу України строків звільнення від кримінальної відповідальності, зумовить постановлення судом ухвали про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 у зв`язку із закінченням строків давності, тобто не міг не передбачити настання суспільно небезпечних наслідків від неналежного виконання ним своїх службових обов`язків у вигляді безпідставного уникнення кримінальної відповідальності особою, яка вчинила кримінальне правопорушення.
22. З урахуванням усього вищезазначеного ВРП вважає, що подана до КДКП скарга на дії, у тому числі прокурора ОСОБА_1, містила у собі обґрунтовані та підтверджені доказами факти та обставини про наявність в його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру", що виразилось у неналежному виконанні службових обов`язків, що є підставою для накладення на нього дисциплінарного стягнення. Тобто, на думку відповідача, така скарга підлягала задоволенню, однак КДКП помилково визнала її необґрунтованою та безпідставно закрила дисциплінарне провадження у зв`язку з відсутністю складу дисциплінарного правопорушення.
23. За позицією ВРП, викладеною у відзиві на позов, рішення про закриття дисциплінарного провадження у цьому випадку прийнято правомірно та відповідно до закону, у зв`язку з закінченням встановленого частиною четвертою статті 48 Закону України "Про прокурату" строку для накладення на прокурора дисциплінарного стягнення, що спростовує твердження позивача стосовно протиправності оскарженого ним у цій справі рішення ВРП в цій частині.
24. КДКП подано пояснення на позов, у якому висловлено аргументи на підтримку викладених ОСОБА_1 вимог.
25. Комісія вважає, що ВРП перевищило свої повноваження втручанням в інститут зміни обвинувачення й прийняла протиправне рішення, яке не містить покликань на правові та фактичні підстави й мотиви, з яких вона виходила, наголошує на тому, що оскаржене у цьому спорі рішення відповідача прийняте без всебічного, повного та об`єктивного розгляду, заснованого на належній оцінці усіх доводів.
26. На підтримку цих аргументів Комісія покликається й на те, що ВРП не мала у своєму розпорядженні матеріалів кримінального провадження, а тому не могла ухвалити обґрунтоване рішення за результатами розгляду скарги на прийняте у спірних правовідносинах рішення КДКП.
27. Вказує, що зміна обсягу та правової кваліфікації обвинувачення у випадку, який розглядався в межах дисциплінарної скарги, поданої до КДКП, здійснено прокурорами, у тому числі й позивачем, з дотриманням вимог законодавства і встановленої законом процедури, з урахуванням усіх досліджених в суді доказів та з метою забезпечення ухвалення судом законного рішення у розумні строки.
28. Підкреслює, що позивач у встановленому законом порядку повідомив як про зміну обвинувачення, так і про судовий розгляд кримінальної справи, проте жодних зауважень стосовно якості підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 та своєчасності інформування зміни обвинувачення щодо цієї особи не надходило, а під час розгляду дисциплінарної скарги не було встановленого умисного порушення прокурором вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов`язків.
29. Звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 420/2228/21, відповідно до яких процедура здобуття того чи іншого доказу у кримінальному провадженні та його подальша правова оцінка відповідно до вимог кримінального процесуального закону не охоплюється компетенцією дисциплінарного органу.
30. При цьому наголошує, що жодного судового рішення, яким було б встановлено порушення прокурором прав осіб або вимог закону не ухвалювалось.
31. З вказаних вище підстав КДКП просить позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю й скасувати спірне рішення ВРП.
32. Відповідь на відзиви відповідача та третьої особи до Верховного Суду не надійшла.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
33. З наявних у справі матеріалів вбачається, що заступником Генерального прокурора Антоном Войтенко до Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, була подана дисциплінарна скарга від 31 січня 2023 року № 11/3/2-71Вих-23 про вчинення прокурорами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру" (невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків).
34. Копія вищевказаної дисциплінарної скарги перебуває у матеріалах справи на аркушах справи 24-48 у томі 1, а також у томі 2 на аркушах справи 15-36.
35. Дисциплінарна скарга обґрунтовувалась фактами неналежного виконання прокурором Херсонської спеціалізованої прокуратури ОСОБА_1 та заступником керівника цієї прокуратури ОСОБА_2 службових обов`язків під час підтримання публічного обвинувачення в суді у кримінальному провадженні № 42017230270000020 за обвинуваченням прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.
36. Скаржник стверджував, що прокурор Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері ОСОБА_1., усупереч вимогам статей 2, 9, 22, 23, 36, 92, 94, 338, 341, 350, 352, 357, 358, 359 та 392 Кримінального процесуального кодексу України, пунктів 21.5, 25.2 - 25.4 наказу Генерального прокурора від 30 вересня 2021 року № 309 "Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні", статей 5, 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого 27 квітня 2017 року Всеукраїнською конференцією прокурорів, пункту 4 наказу Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 21 грудня 2021 року № 22 "Про розподіл службових обов`язків між прокурорами Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері":
- активну та компетентну участь під час підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні № 42017230270000020 не взяв, зокрема, упродовж чотирьох років розгляду справи судом у вказаній кримінальній справі було призначено не менше 21 судового засідання, з яких фактично відбулось лише чотири, у яких прокурор ОСОБА_1 лише заявив невмотивоване та необґрунтоване клопотання про відкладення судового засідання з метою складання та погодження відповідних процесуальних документів про зміну правової кваліфікації та обсягу обвинувачення, подав новий обвинувальний акт і не заперечував проти задоволення клопотання сторони захисту стосовно звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності;
- незважаючи на імперативний обов`язок здійснення необхідних та своєчасних вичерпних заходів для забезпечення повноти судового розгляду в ньому, всебічного та неупередженого дослідження обставин справи з метою ефективного обстоювання правової позиції за первинним обвинуваченням не вчинив;
- зокрема, попри визначений обсяг та порядок дослідження доказів, не подав до суду в повному обсязі зібрані стороною обвинувачення докази, у тому числі й ті, у яких зафіксовано обставини вчинення ОСОБА_3 вищевказаного злочину, приховав обставини, що викривають злочинну діяльність ОСОБА_3, від суду у ході підтримання ним обвинувачення;
- належність та допустимість окремо кожного з них перед судом не відстоював та не доводив, відтворення звукозапису та демонстрацію відеозапису з місця вчинення злочину не забезпечив;
- від наведення відповідних доказів стосовно їх змісту ухилився, присутність та допит кожного із 14 свідків сторони обвинувачення не забезпечив, відповідних клопотань з цього приводу до суду не заявив;
- такими діями обмежив суд у можливості безпосереднього дослідження таких показань, речей і документів;
- відповідні клопотання про виклик і допит додаткового (ключового) свідка для перевірки/деталізації вже установлених обставин, що мають значення для справи, але упущені ще на стадії досудового розслідування ( ОСОБА_4 ), не подав;
- передбачені законом процесуальні повноваження прокурора у ході судового провадження через свою несумлінність не використав, а тому ключові факти щодо обставин вчиненого ОСОБА_3 злочину безвідповідально упустив та не уточнив, натомість, без оцінки кожного доказу з точки зору насамперед належності, а їх сукупності - достатності та взаємозв`язку, без встановлення будь - яких нових фактичних обставин кримінального правопорушення, усупереч визначеній належній правовій процедурі та із недотриманням норм статті 338 Кримінального процесуального кодексу України, 22 лютого 2022 року передчасно та без жодного достатнього обґрунтування самостійно клопотав перед судом про відкладення судового засідання для зміни обвинувачення;
- 23 червня 2022 року безпідставно особисто склав і погодив у прокурора вищого рівня обвинувальний акт із невмотивованою зміною правової кваліфікації обвинувачення прокурору ОСОБА_3 на менш тяжкий злочин (із частини третьої статті 368 на частину другу статті 369-2 Кримінального кодексу України), а також із виключенням з об`єктивної сторони злочину щодо одержання неправомірної вигоди ОСОБА_3 деяких епізодів його злочинної діяльності та, як наслідок, залишення їх без правової оцінки;
- послідовним використанням процесуальних прав прокурором ОСОБА_1 шляхом безпідставної зміни обвинувачення ОСОБА_3 на нетяжкий злочин фактично створено умови для сторони захисту щодо подальшого застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності, який є обов`язковим для розгляду судом;
- не надавши докази установлення ним нових фактичних обставин справи, обмежив суд у з`ясуванні відповідності дій ОСОБА_3 матеріалам провадження й, не заперечуючи проти задоволення клопотання сторони захисту про звільнення вказаної особи від кримінальної відповідальності та закриття провадження через закінчення строків давності, проявив несумлінну, безвідповідальну та пасивну поведінку під час підтримання публічного обвинувачення в суді, наслідком чого стало уникнення ОСОБА_3 справедливого покарання, що не сприяло виконанню визначених у статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завдань кримінального провадження (щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини).
37. У прохальній частині скарги заступник Генерального прокурора А. Войтенко просив притягнути, у тому числі прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері ОСОБА_1, до дисциплінарної відповідальності.
38. На підтвердження викладених у скарзі обставин до неї додані документи у двох томах на 366 аркушах.
39. Вищевказана скарга зареєстрована у канцелярії Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, 1 лютого 2023 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції (а.с. 27 у томі 1 та а.с. 15 у томі 2).
40. Автоматизованою системою розподілу дисциплінарних скарг для вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження дисциплінарну скаргу розподіллено члену органу Війтовичу Л.М. (протокол розподілу між членами органу від 1 лютого 2023 року на а.с. 14 у томі 2).
41. Рішенням Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, від 6 лютого 2023 року № 07/3/2-70дс-22дп-23 відкрито дисциплінарне провадження стосовно заступника керівника Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_2 та прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 (а.с. 251-252 у томі 2).
42. За результатом перевірки членом Комісії Війтовичем Л.М. 31 травня 2023 року складено висновок про відсутність у діях прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дисциплінарного проступку (а.с. 304-312 у томі 2).
43. Вищевказаний висновок розглядався на засіданні КДКП, яке відбулось 21 червня 2023 року, у присутності прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, представників скаржника Сорочка О.О., Саіяна С.Г., та Сегедіна І.Р., що підтверджується витягом з протоколу засідання КДКП (а.с. 354-358 у томі 2).
44. Розглянувши висновок про відсутність в діях прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 "Про прокуратуру", Комісія з таким висновком погодилась і прийняла рішення від 21 червня 2023 року № 122дп-23, яким на підставі норм частини п`ятої статті 48 цього ж Закону дисциплінарне провадження № 07/3/2-70дс-22дп-23 стосовно прокурора Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_2 та прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_1 - закрила (а.с. 340-347 у томі 2).
45. 20 липня 2023 року за вх. № 3830/0/8-23 до Вищої ради правосуддя надійшла скарга уповноваженого заступником Генерального прокурора Войтенком А.Б. виконувача обов`язків керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора (начальника другого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора) Сорочка О.О. на рішення КДКП від 21 червня 2023 року № 122дп-23 про закриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-70дс-22дп-23 стосовно прокурора Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_2 та прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_1 .
46. У скарзі вказувалось на помилковість висновків КДКП про недоведеність умисного порушення прокурорами вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов`язків.
47. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 1 грудня 2023 року зазначену скаргу передано члену Ради ОСОБА_11 для проведення перевірки.
48. 30 січня 2024 року ВРП постановила ухвалу № 277/0/15-24, якою продовжила строк розгляду скарги на шістдесят днів.
49. Заперечень стосовно вищевказаних обставин, які підтверджуються матеріалами справи на аркушах 79-80 у томі 1, учасники справи не висловили.
50. Розгляд скарги здійснювався 4 квітня 2024 року на засіданні Вищої ради правосуддя, у якому взяли участь 15 членів Ради, а також були присутні у приміщенні ВРП прокурори ОСОБА_2 та Саіян С.Г. (від скаржника), прокурор ОСОБА_1 та представник КДКП Поліщук В.В., які взяли участь у засіданні в режимі відеоконференції.
51. Вказане підтверджується витягом з протоколу засідання ВРП № 29 (а.с. 6-8 у томі 2).
52. За результатом розгляду вищевказаної скарги ВРП прийняла рішення від 4 квітня 2024 року № 1022/0/15-24, яким рішення КДКП від 21 червня 2023 року № 122дп-23 про закриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-70дс-22дп-23 стосовно прокурора Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_2 та прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_1. - скасовано.
53. Це рішення (засвідчена належним чином копія) міститься на аркушах справи 79-98 у томі 1.
54. ВРП визнала обґрунтованими наведені у дисциплінарній скарзі та скарзі на рішення КДКП аргументи про неналежне виконання, у тому числі прокурором ОСОБА_1, своїх службових обов`язків, що охоплюється складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру", і станом на момент здійснення дисциплінарного провадження Комісією утворювало підстави для притягнення вказаної особи до дисциплінарної відповідальності згідно з указаними вище нормами закону.
55. Разом з тим зазначено, що станом на момент розгляду поданої до ВРП скарги на рішення КДКП, яке було прийняте за результатами дисциплінарного провадження, закінчились встановлені частиною четвертою статті 48 Закону України "Про прокуратуру" строки, упродовж яких особу може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
56. За наведеного ВРП дійшла висновку, що дисциплінарне провадження стосовно прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає закриттю у зв`язку з закінченням встановленого законом строку накладення дисциплінарного стягнення.
57. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням ВРП, вважаючи його протиправним і таким, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з цим позовом (а.с. 1-24 у томі 1).
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
58. Відповідно до пункту 1) частини першої та частини другої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
59. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру", про що зазначено у преамбулі до цього Закону.
60. За приписами статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
61. Функції прокуратури визначені у статті 2 цього ж Закону, за змістом пункту 1 частини першої якої на прокуратуру покладаються такі функції з підтримання державного обвинувачення в суді.
62. Діяльність прокуратури ґрунтується на засадах, зокрема: 1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; 2) законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов`язків; 10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки (пункти 1), 2), 5) та 10) статті 3 Закону України "Про прокуратуру").
63. Згідно з пунктами 1-3 частини першої, частиною другою статті 16 вищенаведеного Закону незалежність прокурора, окрім іншого, забезпечується: особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора.
Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.
64. Частиною четвертою статті 19 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор зобов`язаний, зокрема: діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
65. Прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов`язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (частина перша статті 22 Закону України "Про прокуратуру").
66. Підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності встановлені статтею 43 Закону України "Про прокуратуру", за правилами пункту 1 частини першої та частини третьої якої прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків
Виправдання особи або закриття стосовно неї судом кримінального провадження не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, який здійснював процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та/або підтримання державного обвинувачення у цьому провадженні, крім випадків умисного порушення ним вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов`язків.
67. Дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом (стаття 44 Закону України "Про прокуратуру").
68. За визначенням, яке міститься у частині першій статті 45 вказаного вище Закону, дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
69. Частиною першою, абзацом першим частини третьої, частинами четвертою, десятою та одинадцятої статті 46 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що секретаріат відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.
За відсутності підстав, передбачених частиною другою цієї статті, член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, приймає рішення про відкриття дисциплінарного провадження щодо прокурора.
Після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки.
Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення.
Висновок та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, та мають бути отримані його членами не пізніш як за п`ять днів до засідання, на якому такий висновок розглядатиметься.
70. Розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання (частина перша статті 47 Закону України "Про прокуратуру").
71. За нормами частини п`ятої статті 48 Закону України "Про прокуратуру" у разі відсутності підстав для накладення на прокурора дисциплінарного стягнення відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, своїм рішенням закриває дисциплінарне провадження.
72. Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення (частина перша статті 50 Закону України "Про прокуратуру").
73. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначає Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя".
74. Пункт 5 частини першої статті 3 вказаного Закону відносить до повноважень ВРП розгляд скарг на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
75. За нормами частин третьої, п`ятої статті 53 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" скарга на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора розглядається Вищою радою правосуддя у пленарному складі в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону для розгляду дисциплінарної справи щодо судді.
За результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора Вища рада правосуддя має право:
1) скасувати повністю рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора та закрити дисциплінарне провадження;
2) скасувати частково рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора та ухвалити нове рішення;
3) скасувати повністю або частково рішення відповідного органу про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності прокурора та ухвалити нове рішення;
4) змінити рішення відповідного органу, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;
5) залишити рішення відповідного органу без змін.
76. Частиною першою статті 54 визначено, що рішення Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;
3) прокурор не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини п`ятої статті 53 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
77. Зі змісту поданої у цій справі позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що охоплене предметом спору рішення Вищої ради правосуддя оскаржено позивачем з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 54 Закону України "Про Вищу раду правосуддя".
78. Протиправність прийнятого у спірних правовідносинах рішення ВРП ОСОБА_1 вбачає у тому, що такий адміністративний акт не ґрунтується на законі й не містить покликань на правові та фактичні підстави і мотиви, якими керувався відповідач в обґрунтуванні своїх висновків, є необґрунтованим і засноване на не підтверджених доказами припущеннях.
79. Окрім цього позивач стверджує, що відповідачем перевищено надані йому повноваження та здійснено втручання у інститут зміни обвинувачення у кримінальному процесі, оскільки ані КДКП, ані ВРП не уповноважені перевіряти достатність доказів у кримінальному провадженні чи правильність кваліфікації дій обвинуваченого, надавати оцінку судовим рішенням, ухваленим у відповідній кримінальній справі.
80. ОСОБА_1 наполягає і на тому, що спірне у цій справі рішення ВРП є необґрунтованим, оскільки у розпорядженні відповідача не перебували матеріали відповідного кримінального провадження, у межах якого, як стверджувалось у дисциплінарній скарзі, позивач неналежно виконав свої службові обов`язки під час підтримання ним публічного обвинувачення в суді.
81. Тож з огляду на встановлені у цій справі обставини та підстави заявленого ОСОБА_1 позову, Верховному Суду належить з`ясувати обсяг та характер реалізованих відповідачем у спірних правовідносинах повноважень, встановити, чи не вийшов він за їх межі, а також відповісти на питання про те, чи було прийняте ВРП й оскаржене позивачем рішення обґрунтованим, чи містило воно посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла висновків про наявність у діях ОСОБА_1 ознак і складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру", перевірити, чи відповідає таке рішення критеріям, які наведені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо характеру реалізованих ВРП повноважень та меж судового контролю за ними
82. Верховний Суд відзначає, що розгляд скарг на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора належить до виключної компетенції Вищої ради правосуддя, яка за своїм статусом є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади. Жоден інший орган таких повноважень не виконує. Розгляд таких скарг та прийняття рішення за наслідком реалізації вказаних повноважень здійснюється ВРП у пленарному складі її членами для забезпечення додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності, у тому числі прокурорів.
83. Враховуючи визначену законом мету виконання зазначених вище повноважень, спосіб та порядок їх реалізації, колегія судів висновує, що рішення Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарг на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора приймається цим органом за внутрішнім переконанням кожного члена ВРП.
84. Висновок про те, що рішення ВРП приймається за внутрішнім переконанням кожного її члена наводився у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 800/262/17 й відступу від такого правозастосування не здійснювалось.
85. Вищенаведене дає підстави стверджувати про те, що жоден інший суб`єкт чи орган, окрім самої ВРП у визначеному законом складі, у тому числі і суд, не може здійснювати втручання у здійснення цим суб`єктом владних повноважень своєї компетенції щодо розгляду скарг на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, а отже такі повноваження підпадають під поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, прийнятій Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
86. У практиці Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ) висловлювалась правова позиція, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна Пріа та інші проти Чеської Республіки" ("D.H. and others v. Czech Republic"; заява № 57325/00), пункт 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM; Application no. 19178/91), пункти 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04), пункти 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02)).
87. ЄСПЛ неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, у рішенні від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" ("Pedersen and Baadsgaard v. Denmark", заява № 49017/99); пункти 68-70) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
88. У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018, Суд, ураховуючи юридичні позиції, раніше викладені у Рішеннях від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 та Доповідь "Верховенство права", схвалену Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), зазначав, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.
89. За пунктами 44-51 вищезазначеної Доповіді принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.
Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, щоб особа мала можливість скерувати свою поведінку.
Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції.
Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади.
90. У рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) зазначено, що при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
91. Визначаючи межі перевірки судом законності рішення ВРП у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/797/18 виклала правову позицію про те, що при наданні юридичної оцінки рішенню ВРП суд має повну юрисдикцію, яка не обмежується лише з`ясуванням наявності визначених Законом України "Про Вищу раду правосуддя" формальних підстав для скасування такого рішення. Суд повинен також ретельно дослідити дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення вимог закону вмотивованості такого рішення.
92. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначала, що оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскарженого рішення ВРП (також прийняте за результатом розгляду скарги на рішення КДКП про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора) не є втручанням у її дискреційні повноваження, й підкреслила, що ці висновки відповідають позиції Європейського суду з прав людини та усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду.
93. Тому оспорене у цій справі рішення ВРП не вибуває з під судового контролю адміністративних судів, однак здійснюючи такий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, суд, з`ясовуючи питання відповідності такого рішення критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, повинен перевірити, чи не є викладені у такому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими стосовно фактів, чи не було допущено адміністративним органом при здійсненні ним дискреційних повноважень свавільного втручання у права і свободи особи, чи не була надана органові дискреція необмеженою, чи не вийшов він за межі такої дискреції.