У Х В А Л А
18 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 2-5441/11
Провадження № 14-113цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Воробйової І. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І.,
Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 березня 2022 року у складі судді Монича В. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в складі колегії суддів Куштана Б. П., Фазикош Г. В., Собослоя Г. Г.,
УСТАНОВИЛА:
1. У липні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Закарпатського обласного управління (далі - АТ "Ощадбанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
2. Позовну заяву мотивовано тим, що 27 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № 82702 на суму
742 350,00 грн для придбання житла. З урахуванням додаткової угоди № 1
від 25 вересня 2008 рокудо вказаного договору кошти були надані на строк до 26 лютого 2028 року зі сплатою за користування ними 18 % річних.
Цього ж дня для забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Ришкович О. В., зареєстрований у реєстрі за № 921, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку АТ "Ощадбанк" земельну ділянку на АДРЕСА_1 з розташованим на ній житловим будинком (далі - іпотечний договір).
ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору не виконував,
у зв`язку із чим банк 21 травня 2009 року та 04 травня 2011 року надіслав йому листи про погашення боргу, які відповідач проігнорував.
На 25 травня 2011 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 1 189 143,44 грн, із яких: 740 017,72 грн боргу за кредитом, 353 481,69 грн за відсотками, 95 644,00 грн пенею.
Банк зазначав, що несплата коштів за кредитним договором завдає йому збитки, у тому числі позбавляє очікуваного доходу. Крім того, незалежно від виконання позичальником зобов`язань банк повинен виконувати зобов`язання, зокрема, зі сплати податку на прибуток з нарахованих, але не отриманих від позичальника процентів.
Відповідно до статей 651, 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір може бути змінено у судовому порядку в разі істотного порушення договору іншою стороною, тому умови договору щодо строку зобов`язання необхідно змінити, визначивши таким моментом набрання рішенням законної сили.
3. Ураховуючи зазначене,АТ "Ощадбанк" просило суд:
-достроково стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 1 189 143,44 грн;
- змінити умови кредитного договору від 23 січня 2008 року № 82301, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Закарпатського обласного управління "Державний ощадний банк України" та відповідачем щодо терміну його виконання, а саме: визначити строк виконання кредитного договору з моменту набрання рішенням законної сили;
-стягнути з ОСОБА_1 1 700,00 грн державного мита, 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 02 липня
2012 року позов банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 1 189 143,44 грн, держмито в розмірі 1 700,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення - 120,00 грн.
5. 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 липня 2012 року.
6. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 12 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 липня 2012 року залишено без задоволення.
7. 27 березня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 липня 2012 року.
8. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2021 року заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 липня 2012 року скасовано, справу направлено за встановленою підсудністю на розгляд Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
9. 23 квітня 2021 року АТ "Ощадбанк" подало до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області заяву про зменшення розміру позовних вимог, посилаючись на те, що під час розгляду справи ОСОБА_1 погасив частину заборгованості. У зв`язку із цим банк просив:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором, яка на 21 квітня 2021 року становила 930 615,32 грн,
з яких: 740 017,72 грн заборгованості за основним боргом (кредит),
85 042,17 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 105 555,43 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту і процентів;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь банку понесені судові витрати, а саме: 1 700,00 грн державного мита, 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
10. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 березня 2022 року позов АТ "Ощадбанк" задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитним договором, яка на 21 квітня 2021 року становить 717 391,23 грн,
з яких: 636 020,85 грн - заборгованість за основним боргом (кредит),
81 370,38 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту і процентів.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь банку судові витрати: 1 700,00 грн державного мита, 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В іншій частині позову відмовлено.
11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору щодо погашення суми основного боргу та суми нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, у зв`язку із чим банк на адресу позичальника направляв 21 травня 2009 року (вимога про погашення заборгованості) та 04 травня 2011 року (вимога про повне погашення заборгованості та пропозиція реструктуризації кредиту) листи-повідомлення, які відповідач залишив без уваги.
Звернувшись 04 травня 2011 року до відповідача з вимогою про повне погашення заборгованості та пропозицією щодо реструктуризації кредиту, банк змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору, тому суд вважав, що право нарахування передбачених договором відсотків з указаної дати припинилося.
Водночас банк має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання. Відповідач заявив про застосування строків позовної давності, проте, в цьому випадку позовна давність не пропущена враховуючи, що позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 105 555,43 грн за період з 21 квітня 2020 року до 21 квітня 2021 року, обмежившись строком в один рік.
Продаж 06 лютого 2015 року ОСОБА_1 (продавець) ОСОБА_2 (покупець) земельної ділянки та домоволодіння, які були предметом договору іпотеки, укладеного між банком та ОСОБА_1, з метою забезпечення виконання зобовязань за договором про іпотечний кредит, здійснювався ОСОБА_1 (іпотекодавцем), а не банком (іпотекодержателем), тому, на думку суду, помилковим є твердження відповідача про втрату банком права вимоги до іпотекодавця щодо виконання зобовязання, оскільки це не відповідає пункту 6.6 іпотечного договору та не є позасудовим врегулюванням спору.
12. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, апеляційну скаргу АТ "Ощадбанк" залишено без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 березня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Стягнено з банку на користь ОСОБА_1 2 550,00 грн на відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги та 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
13. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 продав предмет іпотеки за домовленістю і письмовою згодою банку за ціною, зазначеною банком, і цю суму в рахунок погашення боргу за кредитним договором банк отримав. Суд апеляційної інстанції вважав справедливим застосувати до спірних правовідносин аналогію закону (статтю 36 Закону України 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон України "Про іпотеку")) та визнати факт реалізації предмета іпотеки позасудовим врегулюванням спору на підставі іпотечного застереження.
Оскільки банк самостійно обрав такий спосіб захисту своїх прав та інтересів, як надання дозволу ОСОБА_1 на продаж предмета іпотеки за конкретно визначеною ціною, а сума отриманих з реалізації іпотечного майна коштів зарахована на рахунок банку, то наступне пред`явлення позовної вимоги про стягнення заборгованості за тим самим кредитним договором є недобросовісною поведінкою банку.
Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції врахував, що позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.
14. У січні 2023 року АТ "Ощадбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій проситьрішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 березня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року скасувати.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження
№ 14-112цс19), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20), у постановах Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі
№ 932/5274/20 (провадження № 61-10590св21), від 18 січня 2018 року у справі № 309/4208/13-ц (провадження № 61-1627св17).
Банк самостійно у примусовому порядку не реалізував предмет іпотеки та не був стороною договору купівлі-продажу іпотечного майна, тому це не можна вважати позасудовим врегулюванням.
Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин за аналогією статтю 36 Закону України "Про іпотеку" та визнав самостійне і добровільне відчуження власником предмета іпотеки позасудовим врегулюванням спору згідно з іпотечним договором.
Банк зазначив, що проценти за користування кредитом повинні нараховуватись до дня його фактичного повернення.
15. У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу АТ "Ощадбанк", в якому просить залишити без її задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
16. Також цього ж дня ОСОБА_1 подав заяву про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему.
17. 13 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою відкрив касаційне провадження у справі № 2-5441/11 та витребував справу із суду першої інстанції.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
19. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 31 липня2024 року клопотання ОСОБА_1 про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнив. Справу № 2-5441/2011 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини п`яту (справа містить виключну правову проблему) статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
20. Колегія суддів послалась на відсутність усталеної судової практики застосування за аналогією статті 36 Закону України "Про іпотеку" та вважала, що для вирішення виключної правової проблеми необхідно сформувати висновок у питанні чи може вважатися за аналогією закону позасудовим способом задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора продаж у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) іпотекодавцем від свого імені за погодженням з іпотекодержателем та для задоволення його вимог предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за ціною, визначеною іпотекодержателем, у разі відсутності такого прямо передбаченого способу у договорі.
21. У статті 33 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
22. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
23. Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому
статтею 38 цього Закону.
24. Таким чином, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на: 1) судовий (на підставі рішення суду);
2) позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.
25. Колегія суддів зазначила, що тлумачення абзацу другого частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, має на меті незалежно від погодження боржника (іпотекодавця) отримати кошти за реалізацію майна у рахунок погашення заборгованості у розмірі, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеному за згодою з іпотекодавцем або на підставі оцінки майна.
26. Водночас колегія суддів зауважила, що вказана норма не передбачає такої позасудової можливості продажу майна від імені іпотекодавця, але за згодою та в інтересах іпотекодержателя, з метою настання аналогічних наслідків щодо погашення заборгованості за рахунок предмета іпотеки.
27. У цій справі банк самостійно обрав такий (інший) спосіб захисту його прав, як надання дозволу ОСОБА_1 на продаж предмета іпотеки за визначеною банком ціною; реалізація предмета іпотеки відбулася за взаємною домовленістю сторін та погодженою сумою; кошти були зараховані на рахунок іпотекодержателя; іпотечне зобов`язання добровільно припинено банком, а майно зареєстроване за новим власником.
28. На думку колегії суддів, за наслідками, що застосовані банком, зокрема погашення боргу внаслідок реалізації предмета іпотеки із одночасним припиненням іпотечного зобов`язання шляхом зняття обтяження, таке врегулювання має всі ознаки позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, погодженого сторонами.
29. З огляду на те, що застосований сторонами позасудовий спосіб звернення стягнення на іпотечне майно не передбачений ні законом, ні договором (іпотечним застереженням), колегія суддів вважала, що може бути застосовано аналогію закону з урахуванням оцінки поведінки сторін, зокрема і банку, та доктрини римського права "venire contra factum proprium".
30. Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для прийняття справи до судового розгляду немає.
31. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів посилалася на частину п`яту статті 403 ЦПК України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
32. Оскільки критеріїв виключності правової проблеми цивільне процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему.
33. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
34. Кількісний показник означає, що така проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
35. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, і перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення в подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання стосовно дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
36. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без жодних проблем.
37. У статті 8 ЦК України сформульовані правила про аналогію закону та аналогію права, які використовуються для врегулювання цивільних відносин при наявності прогалин.
38. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
39. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
40. Ці правила мають універсальний характер, тому що вони розраховані на врегулювання усіх цивільних відносин у разі наявності прогалин у цивільномузаконодавстві, у тому числі й договірних відносин.
41. За змістом висновків колегії суддів вирішенню підлягає питання про можливість поширення правил про позасудове звернення стягнення на іпотечне майно, визначених статтею 36 Законом України "Про іпотеку" на ситуацію, коли іпотечне майно відчужено самим іпотекодавцем за згодою іпотекодержателя, а отримані за продаж кошти спрямовано на погашення існуючого боргу, проте такого способу позасудового врегулювання у договорі (застереженні) не передбачено.
42. У справі, що передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, спір стосується стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором, належне виконання зобовʼязання за яким забезпечено іпотечним майном.
43. Кредитні правовідносини врегульовані, зокрема цивільним законодавством, а питання звернення стягнення на іпотечне майно, в тому числі порядок і способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора, спеціальним законом - Законом України "Про іпотеку".
44. З погляду на усталені підходи Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у кредитних правовідносинах, у переданій на розгляд справі, відсутній як кількісний так і якісний критерії виключної правової проблеми, оскільки відсутні протилежні висновки судів касаційної інстанції, не виявлено глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому тощо.
45. На переконання Великої Палати Верховного Суду, наведені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду мотиви про наявність виключної правової проблеми у цій справі не є переконливими. Цю справу може вирішити Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може зробити власні висновки з приводу порушених питань правозастосування. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі відсутні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для прийняття цієї справи до свого розгляду.
46. Із урахуванням наведеного можна зробити висновок, що питання, порушені Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, не свідчать про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах, тому справу може вирішити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень у межах оцінки правильності дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права може зробити власний висновок щодо застосування відповідних норм процесуального права та надати відповідь на питання, які постали перед судом під час перегляду цієї справи.
47. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
48. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду