Постанова
Іменем України
19 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 756/4678/23
провадження № 61-7248св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Правова група "Домінанта",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року у складі судді Луценко О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року в складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Домінанта", третя особа - ОСОБА_2, про стягнення безпідставно набутих коштів,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Домінанта" (далі - ТОВ "ПГ "Домінанта"), третя особа - ОСОБА_2, про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 4 050 000,00 грн, 3 % річних в сумі 130 154,79 грн, інфляційних втрат в сумі 1 006 927,27 грн.
На обґрунтування позову зазначав, що 06 лютого 2017 року між сторонами укладено договір про надання юридичних послуг та правової допомоги, на виконання якого позивач сплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 4 050 000,00 грн. Вказував, що відповідач умов договору не виконував, у зв`язку з чим він звернувся до нього із повідомленням про припинення надання послуг та повернення сплачених коштів. Разом з тим грошові кошти відповідач не повернув, а тому він просить стягнути з відповідача суму сплачених коштів з урахуванням 3% річних, що становить 130 154,79 грн, та інфляційних втрат, що становить 1 006 927,27 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що на момент здійснення позивачем оплати відповідачу в розмірі 4 050 000,00 грн між сторонами існували договірні відносини, які тривали протягом більше ніж 4 років, сторона позивача проігнорувала пропозиції відповідача про проведення звірки щодо оплати наданих послуг та оформлення відповідних документів.
Позивач не надав суду будь-яких належних та достатніх доказів того, що набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 4 050 000,00 грн відбулось без достатньої правової підстави, та/або того, що така підстава згодом відпала. Суди дійшли висновку, що позивач не довів, що правова підстава набуття відповідачем грошових коштів за договором відпала у зв`язку з його розірванням. Отже, підстав для застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України суди не встановили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і прийняти нову постанову про задоволення позову.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15, від 17 лютого 2020 року у справі № 916/1701/18, від 11 січня 2022 року у справі № 904/7142/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 5023/10655/11,
від 16 січня 2020 року у справі № 914/1759/18, від 15 лютого 2019 року у справі № 910/21154/17, від 21 жовтня 2019 року у справі № 916/3009/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2024 року адвокат ТОВ "ПГ "Домінанта" Левченко К. М. подав до Верховного Суду відзив, у якому зазначив, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що 06 лютого 2017 року між ТОВ "Правова група "Домінанта" і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір № 06-02-17-1 про надання юридичних послуг та правової допомоги.
На виконання пункту 5.1 договору ОСОБА_1 сплатив 4 050 000,00 грн готівкою, а відповідач надав позивачу квитанцію до прибуткового касового ордера.
Договір від 06 лютого 2017 року припинено (розірвано) в односторонньому порядку з 01 березня 2022 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно з частиною третьою статті 16 ЦК України, яка регулює способи захисту цивільних прав, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.
Загальні положення про правочини визначено в статтях 202-214 ЦК України.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В частині першій статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і суд встановив порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано за рішенням суду, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
Тобто коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи те, що між сторонами виникли договірні правовідносини, ознак безпідставності набуття ТОВ "Правова група "домінанта" спірних грошових коштів не встановлено, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позову.
Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що суди порушили норми матеріального чи процесуального права, то касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - залишенню без змін.