ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 488/2804/17
провадження № 61-15067св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство", Виконавчий комітет Миколаївської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року у складі судді Лазаревої Г. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року у складі колегії суддів Самчишиної Н. В., Коломієць В. В., Серебрякової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Миколаївська ОДА) до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство" (далі - ДП "Миколаївське лісове господарство"), Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державного акта недійсним, скасування запису в державному реєстрі та витребування земельної ділянки.
Позовні вимоги керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 мотивовані тим, що пунктом 7 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20 грудня 2007 року № 20/47 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв. м за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передання її у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 .
Пунктами 8, 8.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1 000 кв. м, зарахувавши її до земель громадської та житлової забудови, за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель на АДРЕСА_1 та надано її у власність ОСОБА_1 .
Надалі на підставі зазначених рішень Миколаївської міської ради та постанови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2008 року ОСОБА_1 видано державний акт про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810136600:05:001:0033, від 22 жовтня 2008 року серії ЯЗ № 138416.
23 листопада 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 7759863 про набуття останнім права власності на земельну ділянку.
Керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 вказував, що земельна ділянка отримана з порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства, оскільки відносилася до земель державної власності лісогосподарського призначення, з користування ДП "Миколаївське лісове господарство" не вилучалася, передача її у власність належним чином не погоджувалася, будівництво на спірній земельній ділянці житлового будинку проведено з порушенням норм законодавства.
Також зазначав, що Миколаївській ОДА про порушення права розпорядження спірною земельною ділянкою та існування оскаржуваного рішення ради стало відомо 29 січня 2016 року.
Посилаючись на зазначені обставини, керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 просив суд:
- визнати незаконними та скасувати пункти 8, 8.2 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44, яким погоджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 000 кв. м на АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1, кадастровий номер 4810136600:05:001:0033, серії ЯЗ № 138416, виданий ОСОБА_1 та зареєстрований 22 жовтня 2008 року Управлінням Держкомзему у м. Миколаєві у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі № 01080010172;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 18 серпня 2016 року № 16007473 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської ОДА земельну ділянку, кадастровий номер 4810136600:05:001:0033, у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ній об`єкта нерухомості - житлового будинку.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року позов керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації задоволено частково.
Визнано незаконними та скасовано пункти 8, 8.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 138416, виданий ОСОБА_1 22 жовтня 2008 року та зареєстрований Управлінням Деркомзему у м. Миколаєві у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010800101772.
Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис
від 18 серпня 2016 року № 16007473 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розпорядження про вилучення з постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" земель зі складу урочища "Жовтневе" не приймались, а тому Миколаївською міською радою передано у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку без її вилучення у ДП "Миколаївське лісове господарство" у встановленому законом порядку та фактично із зміною її цільового призначення, проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки не погоджувався, висновок не надавався.
Враховуючи наведене, оспорювані прокурором пункти рішення Миколаївської міської ради підлягають визнанню незаконними та скасуванню.
У спорах, пов`язаних із правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Враховуючи викладене, а також те, що державний акт виданий ОСОБА_1 на підставі рішень міськради, які суд вважав незаконними, та постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2008 року у справі № 2-а-439/2008, яка скасована постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року, він також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Щодо позовних вимог про витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки, шляхом знесення об`єкту нерухомості, то суд вказав, що позивач в обґрунтування заявлених вимог посилався на статтю 149 ЗК України щодо порядку вилучення земельних ділянок, але такий порядок стосується тільки землекористувачів, а не власників земельних ділянок. Але при цьому порушення ОСОБА_2 прав Миколаївської обласної державної адміністрації не встановлено. За таких обставин місцевий суд вважав доводи позивача щодо правомірності витребування земельної ділянки шляхом знесення будинку необґрунтованими та безпідставними.
Докази, надані представником відповідача, та інші зібрані у справі письмові докази не доводять того, що Миколаївська ОДА довідались або могли довідатися про наявність оскаржуваних рішень Миколаївської міської ради у 2014 році. Оскільки Миколаївська ОДА не наділена наглядовими чи контрольними функціями з перевірки законності рішень Миколаївської міської ради, то відсутні підстави вважати, що вона могла довідатися про порушення права державної власності раніше, ніж до проведення відповідної перевірки прокуратурою.
За таких обставин суд дійшов висновку, що прокурор не пропустив позовну давність для звернення до суду із цим позовом та не вбачав підстав для застосування до цих правовідносин позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року у частині вирішення позовної вимоги щодо витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об`єкту нерухомості - житлового будинку, скасовано та у цій частині ухвалено нове судове рішення, яким задоволено цю позовну вимогу.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 4810136600:05:001:0033, розташовану на АДРЕСА_1, у придатному для використання стані шляхом знесення за рахунок ОСОБА_2 розташованого на цій земельній ділянці житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, її вилучення у ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передачі її у власність ОСОБА_1, а потім у власність ОСОБА_2 у порядку, передбаченому статтею 31 ЛК України, не проводилося, Миколаївська міська рада не мала повноважень на розпорядження цим майном, у зв`язку з чим це майно вибуло з володіння власника поза його волею, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що порушене право державної власності підлягає захисту шляхом визнання незаконними та скасування пунктів рішення міської ради щодо передачі цієї земельної ділянки, а також визнання недійсним державного акта на право власності на землю.
Оскільки до порушення прав держави на вказану земельну ділянку вона не була забудована, то відповідно до статті 152 ЗК України повинен бути застосований спосіб захисту цивільного права у вигляді відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, а саме шляхом знесення розташованого на спірній земельній ділянці житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами та паркану. Наведене не буде порушенням прав ОСОБА_2 на мирне володіння майном згідно зі статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у цьому випадку втручання держави в право особи на мирне володіння майном є правомірним.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що Миколаївська ОДА дізналася про порушення права на земельну ділянку лише у січні 2016 році, коли прокурор листом від 16 лютого 2016 року № 314/0/05-47/3-16 повідомив її про відповідні порушення і саме з цього часу слід відраховувати позовну давність. Доказів того, що Миколаївська ОДА могла дізнатися про порушення свого права у 2014 році відповідач не надав.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 04 липня 2023 року постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року скасовано, справу направлено
на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що позовну вимогу прокурора про витребування від ОСОБА_2 земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об`єкта нерухомості суд апеляційної інстанції помилково задовольнив як дві окремі вимоги, не встановивши всіх умов для такого задоволення, зокрема, наявності у власника права вимагати знесення об`єкта нерухомості та пропорційності втручання у право власника на мирне володіння майном.
Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказав, що під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції повинен надати оцінку доводам і запереченням усіх належних учасників справи та доказам, поданим на їх обґрунтування, а також врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах із подібними правовідносинами, зокрема у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації задоволено частково.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави
в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку,
кадастровий номер 4810136600:05:001:0033, на
АДРЕСА_1 .
Відмовлено у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування пунктів 8 та 8.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25 квітня 2008 року, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 138416 від 22 жовтня 2008 року та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 16007473 від 18 серпня 2016 року про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду урочища "Жовтневе" Миколаївського лісництва (квартал 43, виділ 6) та перебувала у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство".
Встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки, суд першої інстанції правильно визначив, що вона належить до земель лісогосподарського призначення.
Місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що передана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача, яким є ДП "Миколаївське лісове господарство", у встановленому порядку повноважним органом не вилучалася, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалася, тому рішення Миколаївської міськради № 23/44 від 25 квітня 2008 року (пункти 8, 8.2 розділу 4) та виданий на його підставі державний акт на право власності на землю не відповідають положенням чинного законодавства.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними пунктів рішення ради у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.
Встановлено, що Миколаївська міська рада не мала права на передання ОСОБА_1 у власність земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення.
ОСОБА_2, проявивши розумну обачність, не міг не знати про незаконність набуття ним земельної ділянки, яка була заліснена. Аналіз досліджених у справі доказів свідчить, що йому було доведено до відома, що земельна ділянка має лісогосподарське призначення. Він міг ознайомитися зі змістом земельного, лісового та природоохоронного законодавства, норми якого є доступними, чіткими та передбачуваними, а також за необхідності міг отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у приватну власність земельної ділянки. Відповідач достеменно знав про справжнє цільове призначення земельної ділянки та наявність заборон щодо її використання.
ОСОБА_2 не може вважатися таким, який покладався на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження 14-2цс21).
За змістом статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.
Апеляційний суд зазначив, що у цій справі суспільний інтерес спрямований на витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь держави для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави на цю ділянку, а саме: у збереженні лісового фонду; у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель шляхом їхнього виділення для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських споруд.
Виходячи з викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлена прокурором вимога про витребування від ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у стані, який існував до порушення прав шляхом демонтажу будівельних матеріалів, підлягає задоволенню частково, а саме в частині витребування земельної ділянки.
Щодо строку позовної давності апеляційний суд вказав таке.
У справі прокурор заявив чотири позовні вимоги: про визнання незаконними та скасування пунктів 8, 8.2 рішення № 23/44; про визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_1 ; про скасування запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 ; про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 шляхом знесення спорудженого об`єкта нерухомості.
Отже, перша вимога звернута до Миколаївської міської ради, яка прийняла оскаржене рішення, та до ОСОБА_1, якого це рішення стосувалося, друга вимога - до ОСОБА_1, а третя і четверта - до ОСОБА_2 .
Миколаївська міська рада та ОСОБА_1 про сплив позовної давності щодо звернутих до них вимог не заявили.
Натомість представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заявив у суді першої інстанції про сплив позовної давності за всіма вимогами.
Оскільки за вимогами про визнання незаконними та скасування пунктів 8, 8.2 рішення № 23/44 і про визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акта ОСОБА_2 не є стороною спору, то суд апеляційної інстанції питання про сплив позовної давності щодо зазначених двох вимог не вирішував.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовна давність у цій справі обраховується з моменту обізнаності Миколаївської ОДА про вибуття спірної земельної ділянки із власності держави у січні 2016 року, а з позовом прокурор звернувся 01 серпня 2017 році, тобто в межах позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Родіонова В. Є. подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, а також змінити постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року в її мотивувальній частині щодо відмови в задоволенні позову у знесенні житлового будинку, обґрунтувавши її доводами, зазначеними в касаційній скарзі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 23 жовтня 2019 року № 922/3537/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 05 липня 2023 року у справі № 912/2792/21 у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16, від 29 червня 2022 року у справі № 921/666/20, від 20 січня 2021 року у справі № 908/2168/19.
Заявник зазначає, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. На момент відчуження спірна земельна ділянка не перебувала під забороною чи в іпотеці, щодо неї відсутні спори.
Суди не встановили будь-яких відомостей про недобросовісність ОСОБА_2 як набувача спірної земельної ділянки.
Передача спірної ділянки у приватну власність сталася внаслідок протиправних дій органів місцевого самоврядування та неналежного виконання функцій органів державної влади її структурними підрозділами, тобто внаслідок неналежного урядування.
Намагання виправити допущену в минулому помилку може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача, а задоволення позову покладе надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 23 жовтня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., суддями, які входять до складу колегії, визначено ОСОБА_5, ОСОБА_6 .
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., суддями, які входять до складу колегії, визначено ОСОБА_7, ОСОБА_6
09 листопада 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року, постанови Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Відмовлено ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
30 листопада 2023 року ухвалою Верховного Суду частково задоволено Клопотання ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, про зупинення виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року.
Зупинено виконання Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року
в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Миколаївської обласної прокуратури судового збору за розгляд справи в у судах першої та апеляційної інстанцій у сумі 8 216,63 грн до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
В іншій частині клопотання відмовлено.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У листопаді 2023 року справа на дійшла до Верховного Суду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
Миколаївська міська рада у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Пунктом 7 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20 грудня
2007 року № 20/47 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв. м за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд на провулку ОСОБА_8, з присвоєнням окремої адреси (т. 1, а. с. 24).
Пунктами 8, 8.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 000 кв. м за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство", для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 22).
22 жовтня 2008 року ОСОБА_1 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810136600:05:001:0033, серії ЯЗ № 138416 (т. 1, а. с. 33).
23 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, про що до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 7759863 про набуття останнім права власності на земельну ділянку.
Відповідно до листа Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 19 серпня 2016 року зазначена земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваного рішення Миколаївської міської ради належала до озеленених територій - ландшафтно-рекреаційна зона загальноміського значення, територія зелених насаджень загального користування (т. 1, а. с. 26).
Згідно з листом виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 05 липня 2017 року спірна земельна ділянка із кадастровим номером 4810136600:05:001:0033 у період з 01 січня 2008 року до 01 січня 2009 року належала до земель державного лісового фонду квартал 43 вид. 6 Миколаївського лісництва "Миколаївське лісове господарство" (т. 1, а. с. 27, 28).
Відповідно до листа Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15 лютого 2016 року за № 43 та № 138 спірна земельна ділянка входила до складу земель лісового фонду постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" і відповідно до матеріалів лісовпорядкування була розміщена у кварталі № 43 виділу № 6 урочища "Жовтневе" Миколаївського лісництва. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для розгляду та погодження не надавався. Лісгосп від права постійного користування спірною земельною ділянкою не відмовлявся. Інформацію про те, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду урочища "Жовтневе" Миколаївського лісництва (квартал 43, виділ 6) та перебувала у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство" також викладено у листі Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 05 липня 2017 року № 403 із фрагментом картографічної бази даних і публічної кадастрової карти (т. 1, а. с. 27-30).
Відповідно до генерального плану розвитку міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 листопада 1986 року № 403 (який був містобудівною документацією, чинною на момент прийняття рішення № 23/44 - обов`язковим документом для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста, а також використання землі в планувальних межах міста), і Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року №15/41, спірна земельна ділянка розташована на території зони зелених насаджень загального користування і належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення. Це також підтверджує лист Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 19 серпня 2016 року, згідно з яким спірна земельна ділянка належала до зони Р-2 - ландшафтно-рекреаційна зона загальноміського значення, територія зелених насаджень.
Згідно із листом Миколаївської ОДА протягом 2005-2008 років адміністрацією не розглядалися питання щодо вилучення спірної земельної ділянки. Крім того, станом на 16 лютого 2016 року у облдержадміністрації відсутня інформація щодо фактів вилучення земельної ділянки та її незаконного відчуження (т. 1, а. с. 37).
Відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 23 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі продажу спірної земельної ділянки (т. 1, а. с. 35, 36).
За інформацією Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 01 вересня 2016 року ОСОБА_2 16 лютого 2016 року подав декларацію про готовність об`єкту до експлуатації
МК № 142150470294 - індивідуальний житловий будинок (дві черги будівництва) за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 41).
Відповідно до протоколу огляду місця події слідчого СВ Корабельного РВП ГУНП в Миколаївській області від 04 липня 2017 року на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 знаходиться двоповерховий житловий будинок, земельна ділянка огороджена металевим парканом (т. 1, а. с. 38).
18 серпня 2016 року номер запису 16007473 приватним нотаріусом
Демченко Т. М. на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 04 лютого 2015 року ТОВ "Бюро Генерального Планування", декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 16 лютого 2015 року МК № 14215047294, зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 419,6 кв. м, житловою площею 145,2 кв. м, басейн № 4 за ОСОБА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 119).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Беручи до уваги, що рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року оскаржені лише в частині задоволених позовних вимог про витребування у власність держави спірної земельної ділянки, а постанова Миколаївського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року оскаржена в частині мотивів щодо відмови в задоволенні позову у знесенні житлового будинку, то справа в касаційному порядку переглядається лише в означеній частині, в іншій частині судові рішення не переглядаються.