ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 466/7823/22
провадження № 61-5498 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,
третя особа - Львівська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Крайник Н П., Левика А. Я., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківської районної адміністрації (далі - Шевченківська РА) Львівської міської ради (далі - Львівська МР), третя особа - Львівська МР, в якому просив визнати за ним право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, й зобов`язати Шевченківську РА Львівської МР укласти з ним договір найму на дане житлове приміщення та визнати його основним квартиронаймачем.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він проживає у квартирі
АДРЕСА_2, власником якої є Львівська МР. Основним квартиронаймачем зазначеної квартири була його померла дружина -
ОСОБА_2, що підтверджується ордером на житлове приміщення від 17 квітня 1982 року № 006344. Шлюб між ними було зареєстровано 25 серпня 1990 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його син.
У вересні 2022 року він звернувся до Шевченківської РА Львівської МР із заявою про зміну договору найму житлового приміщення, проте йому було відмовлено
у зміні договору найму житлового приміщення, оскільки згідно з даними Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання він зареєстрований за іншою адресою:
АДРЕСА_3, а документів щодо вселення у спірну квартиру
та проживання у ній після укладення шлюбу з ОСОБА_4 не надав. При цьому
у вересні 2004 року шлюб між ними було розірвано, тому він не вважається членом сім`ї наймача квартири. Позивач уважав вказану відмову незаконною.
Зазначав, що він вселився у спірну квартиру після реєстрації шлюбу з дружиною
у серпні 1990 року й з того часу постійно проживав у квартирі як член сім`ї наймача, продовжує проживати і користуватися квартирою. Вказане підтверджується відповідними актами, складеними головою ОСББ у присутності свідків у вересні 2019 року та у червні 2022 року.
Крім того, після розірвання шлюбу вони з дружиною та сином продовжували спільно проживати у спірній квартирі однією сім`єю, мали спільний бюджет та вели спільне господарство.
Вказував, що у нього відсутнє інше житло, він не має іншого майна у приватній власності, несе всі витрати по утриманню спірної квартири та виконує інші зобов`язання, що випливають з договору найму житлового приміщення.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У листопаді 2022 року Шевченківська РА Львівської МР звернулася до суду
із зустрічними позовом до ОСОБА_1, третя особа - Львівська МР, про виселення.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що квартира
АДРЕСА_2 не приватизована. Згідно
з відомостями з Реєстру територіальної громади м. Львова у вказаній квартирі ніхто не зареєстрований.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звертався до Шевченківської РА Львівської МР
із заявою про зміну договору найму квартири й листом від 22 вересня 2022 року
№ 36-вих-76511 йому було відмовлено в укладенні договору найму.
Ордер на вселення у зазначене житлове приміщення від 17 квітня 1982 року видано на сім`ю з двох осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5 . З часу реєстрації шлюбу
ні позивач - ОСОБА_1, ні його дружина - ОСОБА_2, не зверталися із заявою
про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі. Колишній наймач квартири - ОСОБА_2, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і з часу її смерті ніхто
з членів сім`ї не звертався із заявою про зміну договору найму квартири.
При цьому ОСОБА_1 зареєстрований у селі Давидів Пустомитівського району Львівської області. Договір найму спірної квартири з ним не укладався.
У ОСОБА_1 відсутні документи щодо законності його вселення у квартиру
АДРЕСА_2 та проживання у ній після укладення шлюбу з ОСОБА_4 .
Крім того, шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, розірвано
у вересні 2004 року. Тобто ОСОБА_1 не є членом сім`ї колишнього наймача квартири.
З урахуванням наведеного, Шевченківська РА Львівської МР просила суд виселити ОСОБА_1 зі спірної квартири.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2023 року зустрічну позовну заяву Шевченківської РА Львівської МР прийнято
до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року
у складі судді Донченко Ю. В. у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1
відмовлено.
Зустрічну позовну заяву Шевченківської РА Львівської МР задоволено.
Виселено ОСОБА_1 з квартири
АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не був зареєстрований у спірній квартирі, не вписаний в ордер як член сім`ї осіб, яким було надано
житло, договір найму квартири з ним не укладався. Тому відсутні правові підстави вважати, що в ОСОБА_1 виникло право на користування спірним житлом.
При цьому до 05 вересня 2022 року він був зареєстрований та мав на праві користування інше житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, у вересні 2004 року було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, яка була вписана в ордер на вселення в квартиру, а тому ОСОБА_1 не можна вважати членом сім`ї колишнього наймача квартири.
Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 незаконно займає спірне житлове приміщення, тому він підлягає виселенню.
Районний суд застосував відповідні норми ЦК України, ЖК України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", надав оцінку поданим сторонами доказам, врахував судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рабіновича М. П., задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 травня 2023 року скасовано.
Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову Шевченківської РА Львівської МР відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що багатоквартирний будинок АДРЕСА_4, в якому знаходиться спірна квартира, належить на праві комунальної власності територіальній громаді
м. Львова в особі Львівської МР. Проте остання не залучена до участі у справі
в якості відповідача. При цьому міська рада, як власник житлового будинку, має право на звернення до суду з позовами про виселення громадян з житлових приміщень, які вони незаконно займають.
Наведене є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного
та зустрічного позовів.
Апеляційний суд урахував відповідну судову практику Верховного Суду у справах щодо належного суб`єктного складу сторін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У квітні 2024 року Шевченківська РА Львівської МР звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити
в силі.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення
для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк
для його подання.
ОСОБА_1 судові рішення в касаційному порядку не оскаржив, а тому судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_1 не переглядаються (стаття 400
ЦПК України).
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Шевченківської РА Львівської МР мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її зустрічного позову
у зв`язку з незалученням належного відповідача - Львівської МР, яка залучена
як третя особа за обома позовами.
Шевченківська РА Львівської МР є виконавчим органом Львівської МР й вона діє на підставі відповідних делегованих міською радою повноважень.
Суд апеляційної інстанції не надав оцінки доказам і не врахував, що ОСОБА_1 незаконно займає спірну квартиру, а тому він підлягає виселенню. При цьому він не зареєстрований у спірній квартирі, не вписаний в ордер як член сім`ї осіб, яким було надано житло, а у вересні 2004 року було розірвано шлюб між ним та ОСОБА_6, яка була вписана в ордер на вселення в квартиру. Тобто ОСОБА_1 не можна вважати членом сім`ї колишнього наймача квартири.
Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Шевченківської РА Львівської МР підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно
до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Позивач - це особа, на захист суб`єктивних прав і охоронюваних інтересів якої порушено цивільний процес.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду
з позовом до Шевченківська РА Львівської МР, третя особа - Львівська МР,
в якому просив визнати за ним право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1,
й зобов`язати Шевченківську РА Львівської МР укласти з ним договір найму
на дане житлове приміщення та визнати його основним квартиронаймачем.
Шевченківська РА Львівської МР звернулася до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_1, третя особа - Львівська МР, про виселення ОСОБА_1 зі спріної квартири.
Апеляційний суд установив, що багатоквартирний будинок по
АДРЕСА_4, в якому розташована спірна квартира, яка ніким не приватизована, належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської МР.
Апеляційний суд указав, що саме Львівська МР, як власник майна, має право
на звернення до суду з до суду позовами про виселення громадян з житлових приміщень, які вони незаконно займають.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками в частині вирішення зустрічного позову Шевченківської РА Львівської МР (предмет касаційного оскарження).
У касаційній скарзі Шевченківська РА Львівської МРнаголошує на тому, що вона
є виконавчим органом Львівської МР й діє на підставі відповідних делегованих міською радою повноважень.
Суд апеляційної інстанції, формально пославшись на те, що будинок, в якому знаходиться спірна квартира, належить до комунальної власності, а тому саме Львівська МР може звертатися до суду з позовами про виселення осіб із житлових приміщень, що належать до комунальної власності, не з`ясував належним чином обсяг повноважень (виключних і делегованих) як міської ради, так і її виконавчих органів щодо управління об`єктами комунальної власності та можливості захищати відповідні права територіальної громади в судовому порядку.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації
та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування врегульовано Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Статтею 5 вказаного Закону визначено систему місцевого самоврядування, яка включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Відповідно до статті 25 Закону України ""Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Статтею 26 цього Закону регламентовано виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.
Повноваження щодо управління комунальною власністю визначено статтею 29 Закону України ""Про місцеве самоврядування в Україні". До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: 1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить
до комунальної власності відповідних територіальних громад; 2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;
3) заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; 4) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.
Шевченківська РА Львівської МР зазначає, що вона є виконавчим органом Львівської МР і діє відповідно до ухвали Львівської МР від 08 липня 2021 року
№ 1081 "Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради" та Положення про Шевченківську РА Львівської МР, яке затверджено відповідним рішенням виконавчого комітету міської ради. Вказані документи знаходяться у відкритому доступі на офіційному сайті Львівської МР. При цьому Шевченківська РА Львівської МР зазначала про свій статус і відповідні повноваження і в зустрічній позовній заяві (а. с. 80-83).
Шевченківська РА Львівської МР, посилаючись на пункт 4.1.51 указаного Положення, зазначала, що до її компетенції належить звернення до судових органів з позовними заявами, скаргами щодо справ про виселення громадян
з жилих приміщень, у яких вони незаконно проживають; визнання осіб такими,
які втратили право на користування жилими приміщеннями; з інших справ,
які виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень, забезпечення здійснення працівниками юридичного відділу у судових справах самопредставництва від районної адміністрації.
Суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки вказаним доводам Шевченківської РА Львівської МР, а тому висновки апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову є передчасними.
Доводи касаційної скарги Шевченківської РА Львівської МР у цій частині
є обґрунтованими.
При цьому Верховний Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 звертався із заявою
про зміну договору найму спірного житлового приміщення саме
до Шевченківської РА Львівської МР, а не до міської ради. Шевченківська РА Львівської МР, як компетентний орган, здійснювала розгляд відповідних заяв
і надавала відповіді ОСОБА_1 (а. с. 17-18, 85, 86-87).
Крім того, Львівська МР залучена до участі у справі в якості третьої особи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не з`ясував належним чином правовий статус Шевченківської РА Львівської МР, обсяг її повноважень, у тому числі делегованих міською радою, не надав оцінку відповідним положенням
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та документам міської ради й зробив передчасні висновки про неможливість Шевченківської РА Львівської МР звернутися до суду з позовом (зустрічним позовом)
про виселення осіб з комунального житла.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин
та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного
і обґрунтованого рішення.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції
не встановив усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.
Прохання касаційної скарги про залишення без змін судового рішення суду першої інстанції є передчасним, так як суд апеляційної інстанції не перевірив законність
і обґрунтованість рішення районного суду в частині вирішення зустрічного позову, а обмежився лише помилковими процесуальними безумовними підставами
для скасування рішення суду. Суд апеляційної інстанції не дослідив рішення суду першої інстанції й на предмет відповідності статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод й прецедентної практики Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо пропорційності балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
При цьому Верховний Суд зазначає, що ОСОБА_1 судові рішення в касаційному порядку не оскаржив, а тому постанова суду апеляційної інстанції переглядається лише в частині вимог зустрічного позову Шевченківської РА Львівської МР.
З урахуванням наведеного, постанова суду апеляційної інстанції в частині вимог зустрічного позову Шевченківської РА Львівської МР підлягає скасуванню
з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.