Постанова суду № 754/1520/16-ц від 17.09.2024 про стягнення заборгованості

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 754/1520/16-ц

провадження № 61-8350св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", яке змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс-Банк", відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року у складі судді Галась І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"

(далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), яке змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс-Банк" (далі - АТ "Сенс-Банк"), звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 30 березня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений договір кредиту, відповідно до умов якого останній отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 58 608 доларів США зі сплатою 12,00 % відсотків річних.

Відповідно до змін до установчих документів, здійснених на виконання вимог Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI "Про акціонерні товариства", АКБ "Укрсоцбанк" перейменовано на ПАТ "Укрсоцбанк".

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 30 березня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов`язується перед кредитором (позивачем) солідарно відповідати за виконання позичальником ( ОСОБА_1 ) у повному обсязі зобов`язань за договором кредиту від 30 березня 2006 року, а саме: повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.

Відповідно до пункту 3.1.4. договору поруки поручитель зобов`язаний у разі невиконання позичальником та поручителем, забезпеченого порукою зобов`язання, відповідати перед кредитором як солідарні боржники всім своїм майном, на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.

10 грудня 2015 року ПАТ "Укрсоцбанк" направило вимоги про усунення порушень зобов`язань на адресу відповідачів. Проте, у встановлений термін заборгованість за кредитом відповідачами погашена не була.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору кредит, станом на 21 грудня 2015 року, утворилась заборгованість у розмірі 40 898,43 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 963 011,42 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 32 876,20 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 774 116,62 грн; сума заборгованості за відсотками - 1 972,66 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 46 449,04 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 3 302,72 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 77 767,18 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 2 746,85 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 64 678,58 грн.

Посилаючись на вказане вище, ПАТ "Укрсоцбанк" просило стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за договором кредиту від 30 березня 2006 року у розмірі 40 898,43 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 963 011,42 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 32 876,20 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 774 116,62 грн; сума заборгованості за відсотками - 1 972,66 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 46 449,04 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 3 302,72 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 77 767,18 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 2 746,85 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 64 678,58 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 17 серпня 2022 року позов АТ "Альфа-Банк", яке змінило назву на АТ "Сенс-Банк", задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк", яке змінило назву на АТ "Сенс-Банк", заборгованість за договором кредиту від 30 березня 2006 року у розмірі 40 898,43 доларів США, що еквівалентно 963 011,42 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк", яке змінило назву на АТ "Сенс-Банк", судовий збір в розмірі 7 222,59 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору кредиту в частині несвоєчасного його виконання тягне цивільно-правову відповідальність, яка передбачена статями 526, 625, 1054 ЦК України, позивач довів належними та допустимими доказами розмір заборгованості позичальника, у зв`язку з чим позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за договором кредиту підлягають частковому задоволенню.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 03 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту від 30 березня 2006 року змінив, зменшив розмір стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та пені з 40 898,43 доларів США до 38 582,84 доларів США та виключив із резолютивної частини рішення посилання на гривневий еквівалент заборгованості.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору змінив, збільшив розмір сплаченого на користь держави судового збору з 7 222,59 грн до 12 397,56 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, пред`явивши вимогу згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, банк змінив строк виконання основного зобов`язання за договором кредиту від 30 березня 2006 року № 42.06?07/059 (із 29 березня 2021 року на 28 січня 2016 року), після чого втратив право здійснювати нарахування процентів та пені за умовами договору. Разом з тим, суд першої інстанції в резолютивній частині рішення помилково зазначив суми заборгованості одночасно у доларах США та гривневому еквіваленті. Отже, рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за договором кредиту підлягає зміні шляхом зменшення розміру заборгованості та виключення посилання на гривневий еквівалент заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у червні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо розрахунку суми заборгованості за кредитами, помилково взяли за основу розрахунок позивача, який має характер невідповідності та неточності. Крім того, розрахунок заборгованості позивач здійснив не на підставі первинних документів.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 березня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 42.06-07/059, відповідно до умов якого останній отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 58 608 доларів США зі сплатою 12,00 % відсотків річних.

Відповідно до пунктів 3.3.7, 3.3.8 договору кредиту позичальник зобов`язався своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями, визначеного в пункті 1.1.1 цього договору.

Згідно з пунктом 4.2 договору кредиту у випадку прострочення строків повернення кредиту позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочки, що діє у цей період.

Пунктом 4.5 договору кредиту передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.6, 3.3.7 договору кредиту, протягом більш, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Згідно з пунктом 3.1.4 договору поруки поручитель зобов`язаний у разі невиконання позичальником та поручителем, забезпеченого порукою зобов`язання, відповідати перед кредитором як солідарні боржники всім своїм майном, на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.

16 листопада 2010 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 2 до договору кредиту від 30 березня 2006 року, відповідно до умов змінений графік погашення основного боргу.

14 червня 2012 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін до договору кредиту від 30 березня 2006 року № 42.06-07/059, відповідно до пункту 1.1 якого сторони підтверджують, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату укладення цього договору складає 38 978,12 доларів США.

Згідно із пунктом 6 договору про внесення змін до кредитного договору від 30 березня 2006 року № 42.06-07/059 сторони домовились, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі так і частково, більш ніж на 30 календарних днів кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення повідомлення позичальнику. Позичальник зобов`язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання зазначеного письмового повідомлення кредитора.

Сторони також дійшли згоди внести зміни до умов кредитування, визначені договором кредиту, та встановили, що погашення залишку кредитної заборгованості здійснюється до 10 (десятого) числа кожного місяця за графіком зі сплати щомісячно по 382,28 доларів США з кінцевим терміном погашення кредитної заборгованості до 29 березня 2021 року.

У встановлений термін заборгованість за кредитом відповідачами погашена не була.

10 грудня 2015 року ПАТ "Укрсоцбанк" направило вимоги про усунення порушень зобов`язань на адресу відповідачів за вих. № 08.305-186/22126, № 08.305-186/22127.

27 грудня 2015 року вказана вимога отримана ОСОБА_1, а вимога ОСОБА_2 повернута позивачеві з довідкою поштового відділення про причину повернення - "за закінченням терміну зберігання".

Суди також установили, що Солом`янський районний суд міста Києва заочним рішенням від 05 жовтня 2016 року у справі № 760/6747/16-ц позов ОСОБА_2 до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання договору поруки припиненим та визнання поруки припиненою задовольнив частково. Визнав поруку припиненою за договором поруки від 30 березня 2006 року, укладеного між АКБ "Укрсоцбанк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Вказане рішення не було предметом перегляду та оскарження, набрало законної сили 06 грудня 2016 року.

Відповідно до передавального акта від 11 жовтня 2019 року, затвердженого рішенням Позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Альфа Банк" від 15 жовтня 2019 року № 4/2019, внаслідок реорганізації шляхом приєднання ПАТ "Укрсоцбанк" правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є АТ "Альфа-Банк" (а. с. 47, т. 6)

Відповідно до протоколу Позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Альфа?Банк" від 18 серпня 2022 року № 2/2022 змінено назву банку з АТ "Альфа-Банк" на АТ "Сенс-Банк" (а. с. 130-134, т. 7).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ "Укрсоцбанк" як на підставу своїх порушених прав послалося на те, що у зв`язку з неналежним виконанням умов договору кредиту утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс".

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до умов договору кредиту від 30 березня 2006 року № 42.06-07/05914, з урахуванням змін, внесених договором про внесення змін від 14 червня 2012 року, ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, погодили, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі так і частково, більш ніж на 30 календарних днів кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення повідомлення позичальнику.

10 грудня 2015 року ПАТ "Укрсоцбанк" направило вимоги про усунення порушень зобов`язань за кредитними договором на адресу відповідачів за вих. № 08.305-186/22126, № 08.305-186/22127.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту та змінюючи розмір заборгованості за тілом кредиту, процентами та пені, апеляційний суд, врахувавши доводи апеляційної скарги відповідача, обґрунтовано виходив з того, що банк, пред`явивши вимогу згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання за договором кредиту від 30 березня 2006 року (з 29 березня 2021 року на 28 січня 2016 року), після чого втратив право здійснювати нарахування процентів та пені за умовами договору.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що "норма абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосована лише у межах погодженого сторонами строку користування коштами. Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку, на який надавалась позика, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".

Частина друга статті 258 ЦК України установлює, що до вимог про стягнення пені установлюється спеціальна позовна давність - 1 рік.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доти, доки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню, за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен дізнатися про порушені права.

Таким чином, строк позовної давності в один рік згідно зі статтею 258 ЦК України щодо стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожен день, за який вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Строк позовної давності за основним зобов`язанням не пропущений, у зв`язку з чим позивач має право на стягнення пені (неустойки) за рік, що передує зверненню до суду.

Отже, оскільки до суду позивач звернувся з позовом 02 лютого 2016 року, тому стягненню підлягає пеня за період з 02 лютого 2015 року по 02 лютого 2016 року.

Апеляційний суд установив, що відповідно до наданого банком розрахунку, який не спростований ОСОБА_1, заборгованість за договором кредиту від 30 березня 2006 року становить 32 876,20 доларів США.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зменшення розміру заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2006 року № 42.06-07/059 (з 30 березня 2006 року до 28 січня 2016 року), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а саме за тілом кредиту у розмірі 32 876,20 доларів США, за процентами - 1 972,66 доларів США, пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 3 138,60 доларів США (3 302,72 - 78,44 - 85,63), пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 2 568,04 доларів США (2 746,85 - 85,44 - 93,37), що загалом становить 38 582,84 доларів США.

Як на підставу касаційного оскарження заявник послався на пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме зазначив, що суди попередніх інстанцій відхилили його клопотання про залучення до участі у справі третьою особою на стороні відповідача ТОВ "Градострой", чим порушили норми процесуального законодавства.

Вказані доводи колегія суддів не бере до уваги, враховуючи таке.

З матеріалів справи убачається, що 14 березня 2006 року між ОСОБА_1, ТОВ "Градострой" та ЗАТ Інвестиційна компанія "Обрій Капітал" укладено договір купівлі-продажу облігацій № 1/2004-Е-Б 138. Крім того, 03 квітня 2006 року укладено кредитний договір № 42.06-07/063 між ОСОБА_1 та АКБ "Укрсоцбанк", яким позичальнику надано кредит у розмірі 4 872 доларів США для придбання іменних безпроцентних облігацій ТОВ "Градострой".

Вказані правочини не були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки спірні правовідносини у справі, яка переглядається, виникли між сторонами у зв`язку невиконанням ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором від 30 березня 2006 року № 42.06-07/059, укладеним між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 .

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

ОСОБА_1 у заявах про витребування доказів не навів мотивованих обґрунтувань, яким чином кредитний договір 03 квітня 2006 року № 42.06?07/063, укладений між ОСОБА_1 та АКБ "Укрсоцбанк", а також квитанція про сплату ОСОБА_1 4 872 доларів США на виконання договору від 14 березня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1, ТОВ "Градострой" та ЗАТ Інвестиційна компанія "Обрій Капітал", стосується предмета доказування у справі, яка переглядається.

Отже, доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме незалучення до участі у справі третьою особою на стороні відповідача ТОВ "Градострой" та незадоволення клопотань про витребування вказаних документів є безпідставними.

Крім того, необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що у АТ "Сенс?Банк" відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за спірним кредитним договором, посилаючись на отриману позичальником вимогу від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрборг" щодо погашення кредитної заборгованості.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи відповідно до передавального акта від 11 жовтня 2019 року, затвердженого рішенням Позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Альфа Банк" від 15 жовтня 2019 року № 4/2019, внаслідок реорганізації шляхом приєднання ПАТ "Укрсоцбанк" правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є АТ "Альфа-Банк" (а. с. 47, т. 6)

Відповідно до протоколу Позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Альфа Банк" від 18 серпня 2022 року № 2/2022 змінено назву банку з АТ "Альфа-Банк" на АТ "Сенс-Банк" (а. с. 130-134, т. 7).

Матеріали справи не містять доказів про відступлення права вимоги за договором кредиту від 30 березня 2006 року № 42.06-07/059, укладеного між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрборг".

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо розрахунку суми заборгованості за кредитом, помилково взявши за основу розрахунок позивача, який має характер невідповідності та неточності, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Заперечуючи проти розміру кредитної заборгованості, наданої до суду позивачем, ОСОБА_1, в інтересах якого діяв адвокат П`ятак І. І., посилаючись на необґрунтованість розрахунку банку, надав суду власний розрахунок, відповідно до якого, зокрема, станом на червень 2012 року заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року № 42.06?07/059 становила 14 041,50 доларів США.

Водночас 14 червня 2012 року сторони уклали договір про внесення змін № б/н до вказаного договору кредиту від 30 березня 2006 року, відповідно до якого сторони підтверджують, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату укладення цього договору становить 38 978,12 доларів США.

Суд апеляційної інстанції правомірно врахував надані банком розрахунки заборгованості, проте відповідач, заперечуючи проти розміру заборгованості, не спростував його, не навів мотивованих обґрунтувань правильності власного розрахунку боргу.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень в оскаржуваній частині з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення є достатньо мотивованими.

................

Перейти до повного тексту