ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 918/1214/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Случа О. В.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вараської міської ради
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2024 (Василишин А. Р. - головуючий, судді: Бучинська Г. Б., Маціщук А. В.) у справі
за позовом Фізичної особи - підприємця Антонюка Леонтія Олександровича
до Вараської міської ради
про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову
1. Фізична особа - підприємець Антонюк Леонтій Олександрович (далі - "Позивач", ФОП Антонюк Л. О.) звернувся у Господарський суд Рівненської області з позовом до Вараської міської ради (далі - "Відповідач", Вараська міськрада), в якому просив визнати укладеною між сторонами додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 13.08.2003, зареєстрованого 22.08.2003 за № 82, проєкт якої наданий Позивачем для Відповідача з клопотанням від 12.05.2014, а Відповідачем для Позивача з листом № 05/47-29/1261 від 21.08.2014, виклавши в резолютивній частині рішення суду її наступний зміст:
"Сторони договору керуючись статтею 651 Цивільного кодексу України, рішенням Кузнецовської міської ради від 11 липня 2014 року № 1515, пунктом 2.2, розділу 6 Договору оренди земельної ділянки від 13 серпня 2003 року, зареєстрованого 22 серпня 2003 року № 82, відповідно до статей 21, 33 Закону України "Про оренду землі", за домовленістю сторін уклали цю додаткову угоду:
1. Поновити Договір оренди земельної ділянки від 13 серпня 2003 року, зареєстрованого 22 серпня 2003 року № 82, терміном на 10 (десять) років.
2. Внести зміни до Договору оренди земельної ділянки від 13 серпня 2003 року, зареєстрованого 22 серпня 2003 року № 82:
2.1. Доповнити Договір пунктом 1.5 такого змісту:
"1.5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 11 754 грн 84 коп.".
2.2. Пункт 2.1 Договору викласти в наступній редакції:
"2.1. Відповідно до рішення Кузнецовської міської ради від 11 липня 2014 року № 1515 орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 6 відсотків від розміру грошової оцінки земельної ділянки в рік, що становить 705 грн 29 коп., на розрахунковий рахунок № 33217815700004, банк ГУ ДКСУ в Рівненській області, МФО 833017, ЗКПО 23304211, код призначення 13050500".
2.3. Пункт 2.2 Договору викласти в наступній:
"2.2. Орендна плата справляється також у випадках, коли Орендар з поважних причин тимчасово не використовує земельну ділянку за умовами Договору. У разі визнання Договору оренди недійсним, одержана Орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди земельної ділянки не повертається.
Орендна плата переглядається щорічно, а також у випадках із моменту:
- зміни умов господарювання, передбачених Договором;
- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
- затвердження нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджене документами;
- в інших випадках, передбачених законом."
3. Копія цієї додаткової угоди у 5-денний термін від дня державної реєстрації права оренди в органі державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав надається Орендарем до відповідної державної податкової інспекції міста.
4. Всі інші умови вищевказаного Договору не зачеплені даною угодою, залишаються незмінними.
5. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 13 серпня 2003 року, зареєстрованого 22 серпня 2003 року № 82, та набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди в органі державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.
6. Додаткова угода укладена в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної Сторони, третій - для органу державної реєстрації за місцем розташування земельної ділянки".
2. Заявлений позов ФОП Антонюк Л. О. обґрунтовував тим, що згода сторін на укладення згаданої угоди була досягнута ще у 2014 році внаслідок звернення Позивача із клопотанням про поновлення договору оренди земельної ділянки та прийняттям Відповідачем рішення про задоволення поданого клопотання. Між тим укладення відповідної угоди між сторонами так і не відбулося, хоча протягом останніх десяти років Позивач відкрито користувався орендованою земельною ділянкою, сплачував оренду плату, виконував інші обов`язки орендаря. Оскільки в силу вимог Закону України "Про оренду землі" додаткова угода про поновлення договору оренди має бути укладена сторонами в обов`язковому порядку, однак Відповідач почав заперечувати проти наявного права оренди Позивача та укладати у добровільному порядку додаткову угоду не бажає, така угода має бути укладена між сторонами у примусовому порядку судом.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
3. Розглядаючи позовні вимоги, судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.08.2003 Позивач і Відповідач уклали договір оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди), згідно з п. 1.1 якого, Відповідач на підставі свого рішення № 145 від 12.06.2003 надав, а Позивач, набув право на оренду земельної ділянки, розташованої за адресою - Рівненська область, місто Кузнецовськ, мікрорайон Перемоги - загальною площею 20.0 кв.м. згідно з планом землекористування, що додається.
4. Пунктом 1.4 Договору оренди визначено, що він укладається на термін 1 рік - починаючи з дати його реєстрації; по закінченні терміну договору Позивач має переважне право на його поновлення на новий термін; у цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.
5. 11.07.2014 Відповідач прийняв рішення № 1515 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 20 кв.м. фізичній особі - підприємцю Антонюку Л. О.", згідно з п. 1 якого вирішено поновити Договір оренди терміном на 10 років шляхом укладення додаткової угоди до договору. Відповідно до п. 2 цього рішення встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 11754 грн 84 коп.; загальна орендна плата в рік становить 705 грн 29 коп. Пунктом 3 рішення визначено Позивачу укласти з Відповідачем додаткову угоду до Договору оренди про його поновлення. Додаткова угода до Договору оренди про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, право оренди підлягає державній реєстрації (п. 4 рішення).
6. Незважаючи на прийняття Відповідачем рішення від 11.07.2014 № 1515 додаткова угода до Договору оренди сторонами укладена так і не була. Однак, ФОП Антонюк О. Л. продовжив користуватися комунальною земельною ділянкою, сплачував оренду плату за неї, а Відповідач цю плату приймав і жодних зауважень до Позивача не висловлював.
7. Між тим у подальшому з метою фактичного підписання (укладення) додаткової угоди до Договору оренди, Позивач 07.11.2023 на адресу Відповідача направив звернення, в якому просив в найкоротший строк організувати підписання додаткової угоди до Договору оренди, рішення про поновлення якого на новий строк прийняте сесією Відповідача № 1515 від 11.07.2014.
8. У задоволенні вказаного звернення щодо підписання додаткової угоди листом Відповідача № 4100-798-3110-39-23 від 22.11.2023 відмовлено, з посиланням на те, що Позивачем проігноровано процедуру укладення додаткової угоди та її нотаріального посвідчення, а також те, що Договір оренди припинив свою дію.
9. Вказана відмова Відповідача фактично і спонукала Позивача на звернення до суду з позовом у цій справі.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
10. Господарський суд Рівненської області рішенням від 16.01.2024 у задоволенні позову відмовив.
10.1. Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що станом на момент закінчення строку дії, укладеного між сторонами Договору оренди після його неодноразового поновлення, а саме 22.08.2011, процедура поновлення договорів оренди земельних ділянок вже регулювалася статтею 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції Закону України № 3038-VI і з огляду на вимоги вказаної статті Позивач, маючи намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк був зобов`язаний повідомити про це Вараську міськраду до спливу терміну дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до його закінчення.
10.2. Водночас ФОП Антонюк Л. О. належними та допустимими доказами не довів, що у встановлений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" строк він, як орендар, який мав намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, повідомляв про це Відповідача листом-повідомлення з доданим до нього проєктом додаткової угоди, а відтак Позивач у спірних правовідносинах не довів факту поновлення Договору оренди на новий строк після 22.08.2011.
10.3. Звернення ж Позивача 07.11.2023 до Вараської міськради з пропозицією про організацію підписання додаткової угоди до Договору оренди на підставі рішення Відповідача 2014 року не є підставою для визнання такої угоди укладеною, так як по-перше, така пропозиція зроблена не у строк, встановлений статтею 33 Закону України "Про оренду землі", а по-друге, станом на 07.11.2023 рішення органу місцевого самоврядування 2014 року вже вичерпало свою дію.
10.4. За викладеного ФОП Антонюк Л. О. втратив право оренди за Договором оренди та правомірно отримав відмову орендодавця в укладенні додаткової угоди до нього.
11. За наслідками здійснення апеляційного перегляду справи Північно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову від 31.05.2024, згідно з якою скасував рішення господарського суду першої інстанції від 16.01.2024 та прийняв нове рішення, яким позов ФОП Антонюка Л. О. задовольнив.
11.1. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, господарський суд апеляційної інстанції виходив із встановлених обставин прийняття Відповідачем рішення від 11.07.2014 № 1515 про поновлення Договору оренди ФОП Антонюку Л. О., в якому чітко зазначено, що його прийнято за зверненням саме Позивача, а також не доведеності Вараською міськрадою обставин того, що в період з березня 2011 року по липень 2014 року Позивач незаконно користувався орендованою ділянкою, поза строком дії Договору оренди чи того, що договірні відносини між сторонами були припинені.
11.2. Суд наголосив, що з матеріалів цієї справи слідує і те, що в період з 2014 року по 2023 рік Позивач належним чином сплачував оренду плату на рахунок бюджету міста, добросовісно використовував земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов Договору оренди, а Відповідач жодних зауважень щодо цього не висловлював та більше того 23.11.2021 підготував проєкт рішення за № 1250 щодо поновлення Договору оренди з Позивачем на новий строк, винесенню котрого передувало звернення Позивача із відповідною заявою.
11.3. Тобто, матеріалами цієї справи підтверджується, що Відповідач сам визнавав обставини продовження орендних правовідносин між сторонами після 2011 року, адже прийняв рішення про поновлення цих правовідносин ще на 10 років, всі ці роки не заперечував проти користування Позивачем спірною земельною ділянкою й одержував орендну плату за неї.
11.4. За таких обставин апеляційний суд виснував, що заперечення Вараської міськради проти укладення з Позивачем додаткової угоди до Договору оренди очевидно є недобросовісним, суперечить принципу належного урядування, порушує право ФОП Антонюка О. Л. на легітимне користування комунальною земельною ділянкою, а відтак є підставою для захисту порушеного права в обраний останнім спосіб.
11.5. Єдине, що суд відмітив, що умова додаткової угоди про те, що вона набирає чинності з дня її підписання уповноваженими представниками сторін не може бути визнана укладеною, а тому визнав додаткову угоду укладеною саме з дати набрання рішенням суду законної сили.
Касаційна скарга
12. Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, Вараська міськрада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
13. Скаржник стверджує, що постанову апеляційного господарського суду прийнято з неправильним застосування, зокрема, положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі у редакції Закону, з урахування змін внесених Законом України № 3038-VI), статті 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порушенням статей 73, 74, 76, 77, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування наведених норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 та ін.
14. Обґрунтовуючи наведене скаржник узагальнено повторює висновки місцевого господарського суду щодо питання поновлення укладеного між сторонами Договору оренди. Наполягає, що цей договір припинив свою дію 22.08.2011 і після цього не поновлювався, додаткові угоди до нього про його поновлення у передбаченому законодавством порядку не реєструвалися, тобто і право оренди Позивача після вказаної дати не виникало. Рішення ж Відповідача від 11.07.2014 № 1515 саме по собі підставою для поновлення Договору оренди бути не може, адже Позивач не довів, що ним були виконані усі вимоги статті 33 Закону України "Про оренду землі", які б надавали йому право на продовження строку дії Договору оренди. Більше того, у рішенні Відповідача від 11.07.2014 № 1515 і не вказано, що воно приймалося за зверненням Позивача в порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі", а відтак вказане рішення є недопустимим доказом встановлення обставини належного звернення ФОП Антонюка О. Л. до Вараської міськради в розумінні Закону України "Про оренду землі".
15. Окремо скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції не дослідив усіх наявних у справі доказів, зокрема, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30.01.2024, який містить інформацію щодо підстав та дати державної реєстрації спірної земельної ділянки і який підтверджує, що її реєстрацію проведено лише 06.01.2017, на підставі техдокументації розробленої у 2016 році, що свідчить про те, що Позивач до 2016 року не вчиняв юридично значущих дій для оформлення права землекористування.
16. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції (за відсутності висновку Верховного Суду) безпідставно виснував про визнання додаткової угоди до Договору оренди укладеною саме з моменту набрання законної сили рішенням суду, адже такий висновок не враховує змін, що відбулися у спірних правовідносинах сторін з 2014 року, а саме зміни нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, необхідності індексації розміру орендної плати, змін у земельному законодавстві і тп.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
17. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Антонюк О. Л. заперечує проти наведених у ній доводів. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою. З постановою апеляційного суду погоджується, а тому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, оскаржувану постанову залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
18. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Бурма О. В.) і Відповідача (Процун О. О., Забродовська Н. І.), дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
20. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина третя статті 792 ЦК України).
21. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (частини перша та дев`ята статті 93 Земельного кодексу України).
22. Порядок поновлення договору оренди земельної ділянки на момент виникнення спірних правовідносин визначався статтею 33 Закону України "Про оренду землі".
23. Так, згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 Закону).
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 Закону).
Відповідно до частини четвертої статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону).
При цьому частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" було встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частини восьма, дев`ята статті 33 Закону).
24. У постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, прийнятій у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, зроблені такі правові висновки щодо правильного застосування наведених положень:
"Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини перша - п`ята цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина шоста цієї норми).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").
Законодавцем у частині п`ятій статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначено алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: 1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; 2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; 3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); 4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Зазначені положення слід розуміти таким чином:
а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;
б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.
При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.
Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах".
25. Колегія суддів враховує, що відповідно до приписів статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
26. Приписами статей 641 - 642 ЦК України визначено порядок пропозиції до укладення договору (оферта) та її прийняття (акцепт). Так, пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. А відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
27. Із встановлених обставин цієї справи слідує, що 13.08.2003 Позивач і Відповідач уклали Договір оренди терміном на один рік, який між тим неодноразово пролонговувався, що сторонами не заперечувалось і визнавалось.
28. 11.07.2014 Відповідач у відповідь на клопотання Позивача прийняв рішення № 1515 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 20 кв.м. фізичній особі - підприємцю Антонюку Л. О.", згідно з яким вирішив поновити Договір оренди терміном на 10 років шляхом укладення додаткової угоди до вказаного договору, а також виклав умови, на яких цей договір поновлюється.
29. Після прийняття Відповідачем рішення № 1515 додаткова угода про поновлення Договору оренди у передбачений Законом України "Про оренду землі" місячний строк сторонами укладена так і не була, однак, як установив апеляційний суд, правовідносини щодо оренди земельної ділянки за цим договором вже за новими умовами між ними продовжились.
30. Так, Позивач у період з 2014 року по 2022 рік сплачував орендну плату за орендовану за Договором оренди земельну ділянку та належним чином виконував обов`язки орендаря, визначені у пункті 5.2 цього правочину. Більше того, Відповідачем видано проєкт рішення від 23.11.2021 за № 1250 щодо поновлення Договору оренди на новий строк, винесенню якого передувало ж знову таки звернення Позивача із відповідною заявою.
31. З метою фактичного підписання (укладення) додаткової угоди до Договору оренди, Позивач 07.11.2023 на адресу Відповідача направив звернення, в якому просив в найкоротший строк організувати підписання додаткової угоди до Договору оренди, проте Відповідач у його задоволенні відмовив.
32. Виходячи з таких фактичних обставин цієї справи, Верховний Суд вважає, що між її сторонами дійсно відбулося узгодження нових умов Договору оренди і їх прийняття, а відтак, як правильно виснував господарський суд апеляційної інстанції, відмова орендодавця щодо укладення додаткової угоди до Договору оренди, умови якої сторонами і так вже узгоджені порушує права орендаря та є такою, що суперечить його попередній поведінці.
33. Оскільки у спірних земельних правовідносинах ці обставини (відповідно до наведених вище висновків Верховного Суду) є підставою для задоволення позовних вимог про укладення додаткової угоди в примусовому порядку, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду з таким результатом судом касаційної інстанції визнається правильною та правомірною.
34. При цьому колегія суддів відмічає, що підтримуючи згадані висновки суду апеляційної інстанції вона, серед іншого, керується принципом добросовісності, який закріплений у пункті 6 статті 3 ЦК України. Колегія пояснює, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Цей принцип знаходиться, зокрема, в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
35. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
36. Звідси жодної невідповідності тим загальним висновкам суду касаційної інстанції щодо застосування положень статті 654 ЦК України чи статті 33 Закону України "Про оренду землі", які скаржник цитує у тексті касаційної скарги у даному випадку немає. Посилання Вараської міськради на відповідні постанови Верховного Суду (без урахування власної суперечливої поведінки у спірних правовідносинах) колегія суддів визнає формальними та декларативними.
37. Висновки ж апеляційного господарського суду про те, що додаткова угода у спірних правовідносинах є укладеною саме з дати набрання постановою суду законної сили, суд касаційної інстанції визнає обґрунтованими, позаяк констатує, що умова додаткової угоди про те, що вона набирає чинності з дня її підписання уповноваженими представниками сторін укладеною в судовому порядку визнана бути не може.
38. При цьому, суд касаційної інстанції також відмічає, що задоволення позовних вимог у цій справі ніяк не перешкоджає її учасникам привести свої взаємовідносини по Договору оренди у відповідність до обставин, що змінилися, а тому відповідні доводи касаційної скарги про неможливість задоволення позову ФОП Антонюка О. Л. через неврахування у тексті додаткової угоди нової нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки чи необхідності індексації розміру орендної плати є необґрунтованими.
39. Щодо ж аргументів Відповідача про те, що обставини належного звернення ФОП Антонюка О. Л. у 2014 році про поновлення Договору оренди апеляційний суд встановив на підставі недопустимого доказу, суд касаційної інстанції зазначає таке.
40. Згідно із частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
41. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).
42. Відповідно до статті 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
43. Допустимість доказів означає, що в окремих випадках, передбачених нормами права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.
44. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
45. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
46. Однак відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми права, що містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
47. У той же час Вараською міськрадою у касаційній скарзі взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством правових підстав, які б зумовлювали визнання оціненого судом апеляційної інстанції рішення від 11.07.2014 № 1515 недопустимим доказом, тобто таким, що не може підтверджувати відповідні обставини. Більше того, доводи касаційної скарги про те, що у цьому рішенні не зазначено про те, що його прийнято на підставі звернення Позивача є безпідставними та такими, що безпосереднім текстом цього рішення спростовуються. Інші ж доводи касаційної скарги (щодо не дослідження апеляційним судом доказів) за фактичних обставин цієї справи значення для її правильного вирішення не мають.
48. За викладеного, наявність заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження в межах здійснення касаційного провадження у цій справі не підтвердилась. Неправильного застосовування чи порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права Відповідач Верховному Суду не довів.