ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/14564/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Феномен-Ю.М."
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 (головуючий - Яковлєв М.Л., судді - Шаптала Є.Ю., Агрикова О.В.) у справі
за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Данькевича 12"
до: 1. Київської міської ради, 2. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Феномен-Ю.М."
про визнання недійсним рішення, скасування результатів земельних торгів, визнання недійсним договору оренди та скасування державної реєстрації,
(за участю представників: позивача - Ткаченко М.Т., Нікітіна-Дудікова Г.Ю.; відповідача-1 - Самелюк К.О.; відповідача-2 - Геращенко В.І., відповідача-3 - Нікітіна А.Я.)
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Данькевича 12" (далі - ОСББ, позивач) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.12.2018.
2. 21.12.2018 ОСББ отримало в управління житловий будинок по вул. Данькевича, 12 у м. Києві.
3. 18.05.2023 Київська міська рада (далі - Рада) прийняла рішення № 6345/6386 (далі - Рішення), яким затвердила перелік земельних ділянок, право оренди на які підлягає продажу на земельних торгах у формі електронного аукціону та умови такого продажу. У пункті 1.1. додатку №1 до Рішення зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:010:0019 по вул. Данькевича, 12 у м. Києві з цільовим призначенням - 02.09 для будівництва та обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови (для експлуатації та обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови) (далі - спірна земельна ділянка).
4. 12.07.2023 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) провів земельні торги з продажу права оренди спірної земельної ділянки, переможцем яких стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Феномен-Ю.М." (далі - ТОВ "Феномен-Ю.М.", відповідач - 3) (протокол № LRE001-UA-20230607-18245 від 18.07.2023).
5. За результатами земельних торгів 01.08.2023 між Радою (орендодавець) та ТОВ "Феномен-Ю.М." (орендар) укладено договір оренди (далі - договір оренди) спірної земельної ділянки для експлуатації та обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, строком на 5 років.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
6. ОСББ звернулось до суду з позовом до Ради, Департаменту та ТОВ "Феномен-Ю.М.", в якому просило: (1) визнати недійсним та скасувати Рішення в частині затвердження спірної земельної ділянки, право оренди на яку підлягає продажу на земельних торгах; (2) визнати недійсними та скасувати результати земельних торгів № LRE001-UA-20230607-18245 від 12.07.2023 з продажу права оренди спірної земельної ділянки; (3) визнати недійсним договір оренди та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 01.08.2023 № 51196890 про державну реєстрацію права оренди.
7. Позов мотивований тим, що спірна земельна ділянка є частиною прибудинкової території багатоквартирного будинку, речові права на яку належать усім співвласникам будинку. Отже, Рада передала в користування спірну земельну ділянку ТОВ "Феномен-Ю.М." в порушення вимог законодавства та прав співвласників багатоквартирного будинку.
Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.02.2024 в позові відмовлено.
9. Суд першої інстанції констатував не доведення позивачем факту порушення норм законодавства при передачі Радою, як власником, спірної земельної ділянки в оренду ТОВ "Феномен-Ю.М.". При цьому у справі відсутні докази того, що позивач звертався до Ради з метою оформлення за ним права користування спірною земельною ділянкою як прибудинковою територією, а також того, що ця ділянка є єдиним під`їздом до будинку позивача.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
10. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволений частково.
11. Визнано недійсним та скасовано Рішення в частині затвердження спірної земельної ділянки, право оренди на яку підлягає продажу на земельних торгах окремим лотом, згідно з додатком 1 до цього Рішення та умови продажу лотів (справа 577749045); визнано недійсним договір оренди зі скасуванням запису про державну реєстрацію права оренди відповідача-3. В іншій частині позову відмовлено.
12. Апеляційний суд, залучивши до матеріалів справи та дослідивши надані позивачем додаткові докази, зокрема кадастрову справу Д-0009, встановив, що спірна земельна ділянка входить до складу земельної ділянки 0,72 га, яка в 2004 році передавалась Радою в оренду забудовнику - Дочірньому підприємству "Міськінвестжитлобуд" для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури, у тому числі і багатоквартирного будинку позивача. Отже, спірна земельна ділянка призначалась саме для будівництва та обслуговування житлових будинків та є частиною прибудинкової території багатоквартирних будинків за адресами вул. Данькевича, 12 та вул. Екстер, 5 і 9 А, речові права на яку належать співвласникам цих будинків в силу вимог статті 42 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
13. Передача спірної земельної ділянки власником - Радою в оренду третім особам за відсутності згоди на таку передачу співвласників багатоквартирних будинків суперечить положенням чинного законодавства. Сам по собі факт, що спірну земельну ділянку не передано у власність чи в користування співвласникам багатоквартирного будинку, не змінює правового статусу цієї земельної ділянки як прибудинкової території та не дає право використовувати її без згоди співвласників будинку.
14. З огляду на те, що за результатом спірних земельних торгів (аукціону) між відповідачами був укладений договір оренди спірної земельної ділянки, вимога про визнання недійсними результатів земельних торгів (аукціону) не є належним та ефективним способом захисту прав позивача, а тому задоволенню не підлягає.
Касаційні скарги
15. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Департамент та ТОВ "Феномен-Ю.М." звернулися з касаційними скаргами, в яких просять її скасувати з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги Департаменту
16. Апеляційний суд неправильно застосував норми статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 42, 134, 135, 206 ЗК України, а також порушив норми статей 4, 73, 74 236, 269, 277 ГПК України, без урахування висновків у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 від 14.05.2019 у справі №910/11511/18 (про обов`язок суду з`ясувати характер спірних правовідносин, наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб); від 14.01.2021 у справі № 904/2734/20, від 24.06.2021 у справі № 910/6613/20, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18 (про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови в позові); від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (про те, що обрання неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові).
17. Скаржник зазначає, що житловий будинок позивача знаходиться окремій сформованій земельній ділянці, суміжній зі спірною земельною ділянкою. Отже права позивача не були порушені при прийнятті Радою Рішення про продаж права оренди спірної земельної ділянки на земельних торгах, яка у такий спосіб мала право розпорядитись своєю власністю.
Узагальнені доводи касаційної скарги ТОВ "Феномен-Ю.М."
18. Апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду про застосування статей 15, 16, 382 ЦК України, статті 42 ЗК України, статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", викладені в постановах від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 09.02.2022 у справі № 910/6640/21, від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17 (про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови в позові); від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 19.02.2020 у справі №910/16448/18 (про те, що підставами для захисту права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права користування позивачем земельною ділянкою, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку); від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 03.04.2018 у справі № 910/15932/14, від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 (про те, що ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим).
19. Так, багатоповерховий житловий будинок позивача розташований у межах сусідньої земельної ділянки площею 0,4624 га, яка є сформованою, що не було досліджено апеляційним судом. У зв`язку з чим апеляційний суд дійшов помилкового висновку про розташування спірної земельної ділянки в межах земельної ділянки площею 0,72 га, яка була відведена для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури. Позивач не є ні власником, ні користувачем спірної земельної ділянки, а тому відсутні підстави для висновку про виникнення у позивача будь-якого охоронюваного законом інтересу, який би підлягав судовому захисту в обраний позивачем спосіб, що свідчить про помилковість постанови апеляційного суду, яка прийнята без з`ясування усіх обставин справи та наданих на їх підтвердження доказів.
20. Унаслідок неправильного застосування статті 26 України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", без урахування висновків Верховного Суду у постанові від 16.02.2022 у справі № 910/10440/19 про те, що чинне законодавство не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню, апеляційний суд помилково задовольнив позовну вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права оренди.
21. В порушення статей 80, 269 ГПК України та без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16 апеляційний суд прийняв від позивача докази, які не були предметом розгляду місцевим господарським судом, при цьому винятковості випадку, що є підставою для прийняття таких доказів у розумінні зазначених положень, із підтвердженням цього документально, не встановив.
Позиція позивача у відзивах на касаційні скарги
22. Позивач заперечує проти доводів обох касаційних скарг, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті спору та вказує на те, що вирішення питання прийняття додаткових доказів відноситься до дискреційних повноважень суду, а тому вчинення такої процесуальної дії судом апеляційної інстанції не суперечить положенням процесуального законодавства. Просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів сторін та суду апеляційної інстанції
23. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки комунальної власності площею 0,72 га, яка Радою надавалась в оренду забудовнику житлового будинку позивача для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури. Відповідно, така ділянка не може бути віднесена до земель для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок, оскільки призначена для обслуговування у тому числі житлового будинку позивача, тобто є прибудинковою територією цього будинку. Тому відсутні правові підстави для передачі Радою спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-3, оскільки це перешкоджає реалізації позивачем права користування спірною земельною ділянкою та унеможливлює оформлення ним такого права у встановленому порядку згідно з положеннями статті 42 ЗК України.
24. Заперечуючи таки висновки суду, скаржники звертаються до спільного аргументу про те, що житловий будинок ОСББ розташований на окремій, суміжній зі спірною, земельній ділянці, а отже спірна земельна ділянка не має відношення до житлового будинку позивача. Відповідно, право позивача на користування прибудинковою територією у спірних правовідносинах не порушено.
Іншими аргументами касаційної відповідача-3 є: (1) порушення апеляційним судом встановленого процесуальним законодавством порядку прийняття додаткових доказів, які були покладені в основу висновків цього суду про статус спірної земельної ділянки; (2) обрання позивачем неналежного способу захисту права щодо позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права оренди.
25. Верховний Суд звертає увагу на суперечливість аргументів відповідача-3, який з одного боку наполягає на тому, що право позивача взагалі не порушено, а з іншого боку звертається до аргументу про неналежний спосіб захисту права позивача.
26. Суд касаційної інстанції відхиляє аргументи скаржників щодо суті спору та процесуальних порушень, погоджується із висновками апеляційного суду як по суті спору, так і щодо процесуальних дій апеляційного суду. Разом з тим вважає обґрунтованим аргумент відповідача-3 щодо неналежного способу захисту права позивача щодо однієї з позовних вимог та зазначає про таке.
27. Частиною 2 статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
28. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, урегульовано Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
29. За визначенням термінів, наведеним у статті 1 зазначеного Закону, прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (пункт 4); спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6).
30. Відповідно до приписів статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками (частина 1). Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 2).
31. Верховний Суд зазначає, що будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону, у зв`язку з чим, у разі створення ОСББ, від нього не вимагається визнання та доведення права на наведені об`єкти. При цьому багатоквартирні будинки та належні до них господарські будівлі, споруди і приміщення є нерозривно пов`язаними із земельними ділянками, на яких вони розміщені. Верховний Суд звертається до власних правових висновків, викладених в постанові від 21.07.2020 у справі №922/3461/17.
32. Отже, у силу приписів пункту 6 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", статті 382 ЦК України, статті 42 ЗК України виключне право на отримання у власність чи постійне користування земельної ділянки комунальної власності, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, належить співвласникам багатоквартирного будинку.
33. Статтею 13 ЦК України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
34. Отже, реалізація цивільних прав здійснюється особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам.
35. За встановленими у справі обставинами спірна земельна ділянка має статус прибудинкової території багатоквартирного будинку ОСББ з огляду на те, що відповідно до відомостей кадастрової справи Д-0009 є складовою частиною земельної ділянки, відведеної Радою у 2004 році єдиним масивом під будівництво та обслуговування житлового будинку позивача. Подальший штучний поділ Радою цієї земельної ділянки з метою передачі її частини в оренду третім особам не змінює статус спірної земельної ділянки як прибудинкової території багатоквартирного будинку.
36. У зв`язку з чим Рада, реалізовуючи свої права власника щодо спочатку поділу земельної ділянки, відведеної для будівництва житлового будинку, а потім передачі частини цієї земельної ділянки (яка є спірною) в оренду ТОВ "Феномен-Ю.М.", допустила порушення наведених вище норм закону та прав позивача на безоплатне та безперешкодне користування землею, яка є прибудинковою територією багатоквартирного будинку та права на яку є спільним майном співвласників цього будинку.
37. У зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог про часткове скасування Рішення та визнання недійсним договору оренди є законними та обґрунтованими.
38. Наведеним спростовуються доводи касаційних скарг про те, що право позивача у спірних правовідносинах не порушено.
39. З огляду на наведене Верховний Суд відхиляє посилання скаржників на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду (пункти 16, 18 Постанови), які стосуються застосування правових норм щодо права особи на судовий захист, способу захисту такого права, які є загальними для розгляду судових справ, водночас їх застосування залежить саме від встановлених обставин справи, які були досліджені і оцінені судами на підставі поданих сторонами доказів. Відтак, висновки суду касаційної інстанції, наведені у вказаних скаржниками постановах, мають загальний характер, відмінність судових рішень та результатів вирішення спорів полягає у різних встановлених судами фактичних обставинах справ, в залежності від яких і прийнято судове рішення, а, отже, вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду не можуть бути релевантними та подібними до обставин цієї справи, виходячи зі змістовного критерію.
40. Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові у справі №154/3029/14-ц, яка зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
41. Верховний Суд також констатує, що за своїм змістом доводи обох касаційних скарг у цій частині направлені на переоцінку доказів та зводяться до вимог про встановлення інших фактичних обставин справи. Разом з тим Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).
42. Також не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги відповідача-3 щодо порушення апеляційним судом вимог статей 80, 269 ГПК України (пункт 21 Постанови) з огляду на таке.
43. Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
44. За висновками Верховного Суду, наведеними у тому числі у постановах, на які посилається відповідач-3 в касаційній скарзі, наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
45. Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії.
46. В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції навів мотиви, які на його переконання дають підстави для висновку про наявність виняткового випадку долучення додаткових доказів та зокрема врахував ту обставину, що такі додаткові докази були відсутні у позивача на момент прийняття рішення суду першої інстанції, а момент їх надання до суду залежав від дій іншої особи - ДП "Міськінвестжилбуд", тобто причина неподання доказів об`єктивно не залежала від волі позивача.
47. У зв`язку з чим Верховний Суд не встановив стверджуваного скаржником порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вчиненні процесуальної дії з прийняття наданих позивачем додаткових доказів. Доводи відповідача-3 у цій частині базуються на власному суб`єктивному ставленні до наведених судом мотивів та по суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції.
48. Разом з тим Верховний Суд не враховує посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, які взагалі не містять висновку про застосування статей 80, 269 ГПК України.
49. У той же час Верховний Суд вважає слушними доводи відповідача-3 щодо помилкового задоволення судом апеляційної інстанції позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права оренди з підстави неефективності такого способу захисту права позивача (пункт 20 Постанови).
50. Відповідно до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
51. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 названого Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
52. Такий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19 та від 16.02.2022 у справі № 910/10440/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
53. Отже, судове рішення про визнання недійсним договору оренди, на підставі якого державний реєстратор і вчинив відповідний реєстраційний запис щодо права оренди відповідача-3, є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав відповідно до положень статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
54. У зв`язку з чим задоволення апеляційним судом окремої позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права оренди відповідача-3 одночасно з прийняттям судового рішення про визнання недійсним договору оренди не забезпечить позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможне надати особі ефективний захист її прав.
55. За усталеними висновками Великої Палати Верховного Суду обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.