ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/3611/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
розглянувши у письмовому провадженні заяву Фізичної особи-підприємця Білобородової Раїси Павлівни про ухвалення додаткового рішення у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Білобородової Раїси Павлівни
до Фізичної особи-підприємця Вахрушева Олександра Павловича
про стягнення 283 592,13 грн
ВСТАНОВИВ:
Постановою Верховного Суду від 26.08.2024 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Вахрушева Олександра Павловича (далі - відповідач) залишено без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 залишено без змін.
У тексті відзиву на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець Білобородова Раїса Павлівна (далі - позивач) заявила про очікувані витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 3 000 грн.
02.09.2024 позивачка подала до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просить здійснити розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, в сумі 3 000 грн. До заяви долучено докази понесених судових витрат.
Відповідач 09.09.2024 подав заяву, в якій зазначив про відсутність підстав для стягнення понесених позивачем судових витрат, оскільки відповідно до вимог частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі залишення позову без розгляду право на компенсацію судових витрат належить тільки відповідачу.
Розглянувши заяву позивача та заперечення на неї відповідача, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Відповідно до положень статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом з тим Верховний Суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції в розмірі 3 000 грн позивачка надала:
- договір про надання професійної правової допомоги від 22.07.2024 № 174, умовами якого передбачений перелік послуг, які адвокат надає клієнту та розмір гонорару (винагороди), який клієнт сплачує або повинен сплатити адвокату за надану ним правову допомогу у справі № 922/3611/23 у Верховному Суді в фіксованому розмірі 3 000 грн;
- платіжну інструкцію від 02.09.2024 № 213115022 про сплату позивачкою на користь адвокатського бюро 3 000 грн правової допомоги за договором від 22.07.2024 № 174.
Надавши оцінку доказам щодо розподілу відповідних витрат, керуючись зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи приписи частини 4 статті 126 та частини 5 статті 129 ГПК України, з огляду на обсяг виконаних робіт адвокатом позивача (який подав відзив на касаційну скаргу), Верховний Суд дійшов висновку про задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача вказаних витрат у розмірі 3 000 грн.
При цьому Верховний Суд вважає помилковим твердження відповідача про неможливість розподілу понесених позивачем судових витрат з посиланням на частину 5 статті 130 ГПК України, яка передбачає право відповідача на компенсацію судових витрат у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
Натомість особа (як позивач, так і відповідач), яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення щодо розподілу судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини 3 статті 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у частині 4 статті 126 та частині 5 статті 129 ГПК України.
Інакше розуміння позбавить особу права на відшкодування понесених нею судових витрат у разі необґрунтованого оскарження іншим учасником справи судового рішення, що нівелюватиме значення такої засади судочинства, як відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Колегія суддів звертається до подібних правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.
Керуючись статтями 126, 129, 244, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд