ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/13422/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" - не з`явився,
відповідача - Антимонопольного комітету України -Пащенко М.В., в порядку самопредставництва,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект"
на рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2024 (суддя Марченко О.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.)
у справі № 910/13422/23
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" (далі - ТОВ "Техкомплект")
до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет)
про визнання рішення частково недійсним.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "Техкомплект" звернулося до суду з позовом до Комітету про визнання недійсним та скасування рішення тимчасової адміністративної колегії АМК від 23.06.2023 № 17-р/тк у справі № 7/01-155-20 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК) в частині, що стосується позивача.
Позовні вимоги з посиланням на приписи статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) мотивовані: неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи; недоведенням обставин, які мають значення для справи і які Комітет визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи; порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.02.2024 зі справи № 910/13422/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням, зокрема, на повноту дослідження АМК обставин справи та доведення фактів, які покладені в основу висновків про вчинення ТОВ "Техкомплект" та іншим учасником торгів антиконкурентних узгоджених дій. Суди виходили з недоведеності визначених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання недійсним Рішення АМК.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій у справі, ТОВ "Техкомплект" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, згідно з якою просить Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/1943/20, від 24.04.2018 у справі № 917/1357/17, від 29.05.2018 у справі № 917/1424/17, від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19, від 21.04.2021 у справі № 910/701/17, від 17.10.2019 у справі № 910/10384/17, а також у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".
Крім того, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, зокрема статей 74, 76, 79, 86 ГПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Доводи інших учасників справи
АМК у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечив, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій. Також у відзиві на касаційну скаргу Комітет, зокрема, зазначав про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, а у випадку встановлення Судом відповідності касаційної скарги вимогам ГПК України, АМК просив Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
Розгляд заяв та клопотань учасників справи
Через підсистему "Електронний Суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 16.09.2024 від ТОВ "Техкомплект" надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, у зв`язку з участю представника названого товариства - адвоката Невкритого В.Ю. в інших судових засіданнях, призначених на 19.09.2024.
У судовому засіданні 19.09.2024 Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, з огляду на те, що: участь у судовому засіданні представників сторін не визнавалася Судом обов`язковою; договір від 29.07.2024 про надання адвокатських послуг укладений ТОВ "Техкомплект" з адвокатським об`єднанням "Астрея", відповідно у судовому засіданні інтереси товариства міг представляти інший адвокат цього адвокатського об`єднання або представництво інтересів здійснюватись в порядку самопредставництва. При цьому Суд також враховує межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 ГПК України, а саме, здійснення касаційного перегляду в межах доводів та вимог касаційної скарги скаржника - ТОВ "Техкомплект".
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.
Згідно з Рішенням АМК:
- визнано, що ТОВ "Техкомплект" (позивач) і товариство з обмеженою відповідальністю "Слін Трейд" (далі - ТОВ "Слін Трейд") вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у процедурі закупівлі "ДК 021:2015: 34130000-7 - Мототранспортні вантажні засоби", проведеної філією "Будівельно-монтажної фірми "Укргазпромбуд" акціонерного товариства "Укртрансгаз" [далі - замовник 1] (ідентифікатор закупівлі в системі Prozorro - UA-2017-10-05-000331-c Лот № 1 та № 2) [далі - торги 1] (пункт 1 резолютивної рішення);
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення на ТОВ "Техкомплект" накладено штраф у сумі 17 765 216 грн (пункт 3 резолютивної частини рішення);
- визнано, що ТОВ "Техкомплект" і ТОВ "Слін Трейд" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у процедурі закупівлі "ДК 021:2015: 34130000-7 - Мототранспортні вантажні засоби", проведеної замовником 1 (ідентифікатор закупівлі в системі Prozorro - UA-2017-10-09-001679-b) [далі - торги 2] (пункт 4 резолютивної частини рішення);
- за порушення, вказане в пункті 4 резолютивної частини цього рішення на ТОВ "Техкомплект" накладено штраф у сумі 6 560 750 грн (пункт 6 резолютивної частини рішення);
- визнано, що ТОВ "Техкомплект" і ТОВ "Слін Трейд" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у процедурі закупівлі "ДК 021:2015: 34140000-0 - Великовантажні мототранспортні засоби", проведеної дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" [далі - замовник 2] (ідентифікатор закупівлі в системі Prozorro - UA-2017-06-26-000258-а) [далі - торги 3] (пункт 7 резолютивної частини рішення);
- за порушення, вказане в пункті 7 резолютивної частини цього рішення на ТОВ "Техкомплект" накладено штраф у сумі 7 376 823 грн (пункт 9 резолютивної частини рішення).
Рішенням АМК встановлено, зокрема, таке.
Відповідачами в антимонопольній справі є суб`єкти господарювання: ТОВ "Техкомплект" та ТОВ "Слін Трейд" (назва станом на час подачі тендерних пропозицій - товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецавтоінвест").
АМК встановлено, що під час участі ТОВ "Техкомплект" та ТОВ "Слін Трейд" у торгах 1 (Лот № 1-2) (UA-2017-10-05-000331-c) мали місце: взаємозв`язок відповідачів в антимонопольній справі; наявність спільних працівників; господарські відносини між відповідачами в антимонопольній справі та наявність фінансової допомоги між ними; використання послуг доступу до мережі Інтернет, які надавалися провайдерами за однією адресою; використання одних і тих самих ІР-адрес для входу до електронних банківських кабінетів та подачі податкової звітності; використання відповідачами в антимонопольній справі одного і того ж номера телефону; підготовка тендерних пропозицій відповідачів однією особою; наявність однакових властивостей електронних файлів, завантажених до системи Prozorro.
Під час участі ТОВ "Техкомплект" та ТОВ "Слін Трейд" у торгах 2 (UA-2017-10-09-001679-b) встановлено, що мали місце: взаємозв`язок відповідачів в антимонопольній справі; наявність спільних працівників; господарські відносини між відповідачами в антимонопольній справі та наявність фінансової допомоги між ними; використання одних і тих самих ІР-адрес для входу до електронних банківських кабінетів та подачі податкової звітності; використання одних і тих самих ІР-адрес під час участі у торгах 2; використання відповідачами в антимонопольній справі одного і того ж номера телефону; підготовка тендерних пропозицій відповідачів однією особою; наявність однакових властивостей електронних файлів, завантажених до системи Prozorro.
Також Комітетом встановлено, що під час участі ТОВ "Техкомплект" та ТОВ "Слін Трейд" у торгах 3 (UA-2017-06-26-000258-а) мали місце: взаємозв`язок відповідачів в антимонопольній справі; наявність спільних працівників; господарські відносини між відповідачами в антимонопольній справі та наявність фінансової допомоги між ними; використання одних і тих самих ІР-адрес для входу до електронних банківських кабінетів та подачі податкової звітності; використання одних і тих самих ІР-адрес під час участі у торгах 3; використання відповідачами в антимонопольній справі одного і того ж номера телефону; підготовка тендерних пропозицій відповідачів однією особою; наявність однакових властивостей електронних файлів, завантажених до системи Prozorro.
Наведені обставини наявності між відповідачами в антимонопольній справі спільних інтересів та взаємозв`язків, обізнаність та системність поведінки останніх під час підготовки та проведення торгів свідчать про те що, зокрема ТОВ "Техкомплект" мало можливість узгодити та узгодило свою поведінку під час проведення торгів, замінивши ризик, який породжує конкуренція, на координацію своєї економічної поведінки.
Така координація економічної поведінки відповідачів в антимонопольній справі призвела до усунення між ними конкуренції під час проведення торгів.
Держава та суспільство загалом зацікавлені в тому, щоб укласти контракти на закупівлю товарів, робіт або послуг із суб`єктом господарювання, який запропонує найкращу, максимальну низьку ціну та найкращу якість, що повністю відповідає вимогам процедури закупівлі.
За висновками судів попередніх інстанцій, АМК у повному обсязі досліджені обставини справи та доведено факти, які покладені в основу Рішення АМК про вчинення, зокрема ТОВ "Техкомплект" антиконкурентних узгоджених дій.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Так, за доводами скаржника, судом апеляційної інстанції не враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/1943/20, від 24.04.2018 у справі № 917/1357/17, від 29.05.2018 у справі № 917/1424/17, від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19, від 21.04.2021 у справі № 910/701/17, від 17.10.2019 у справі № 910/10384/17, а також у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".
Предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним та скасування Рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.
Предметом розгляду справи № 910/1943/20, на яку посилається скаржник, було визнання недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.
Предметом розгляду справи № 917/1357/17, на яку посилається скаржник, було скасування рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.
Предметом розгляду справи № 917/1424/17 було визнання недійсним рішення АМК про визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.
Предметом розгляду справи № 910/8399/19 було визнання недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.
Предметом розгляду справи № 910/10384/17, на яку посилається скаржник, було визнання недійсним та скасування рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.
Верховний Суд виходить з того, що вказані справи і справа № 910/13422/23 є схожими в частині, що стосується предмета позову (визнання недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами у кожній зі справ порушення законодавства про захист економічної конкуренції), за однаковим нормативно-правовим регулюванням кваліфікації та притягнення за правопорушення, а саме за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.
При цьому Суд зазначає, що застосування приписів статті 86 ГПК України як норми процесуального права має загальний характер для усіх справ, в тому числі, які виникають у спорах щодо захисту економічної конкуренції, адже встановлює оптимальний порядок оцінки доказів, на підставі яких вирішується справа по суті, а тому має класичний, регулятивний характер; у кожній конкретній справі оцінюються (стаття 86 ГПК України) докази щодо їх належності (стаття 76 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України) з урахуванням предмету та підстав позову, аргументів і доводів сторін.
Водночас предметом розгляду справи № 910/701/17, на яку посилається скаржник, є визнання недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону № 2210 у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринках роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами, які призвели до обмеження цінової конкуренції.
Отже, справа № 910/701/17 не є релевантною до спірних правовідносин, з огляду на те, що у зазначеній справі предметом розгляду було визнання недійсним рішення АМК, яким, зокрема дії позивача кваліфіковані як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону № 2210 у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринках роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами, які призвели до обмеження цінової конкуренції.
Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.
Специфіка спорів щодо оскарження рішень АМК, якими визнано дії учасників торгів антиконкурентними узгодженими діями, які стосуються спотворення результатів таких торгів, полягає у тому, що у кожному конкретному випадку судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справ з`ясовується питання наявності/відсутності підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, якими в силу приписів частини першої статті 59 Закону № 2210, зокрема, є:
- неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;
- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду, кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині. У зв`язку із зазначеним у задоволенні клопотання Комітету про закриття касаційного провадження у справі № 910/13422/23 (клопотання викладене у відзиві на касаційну скаргу) з наведених у ньому підстав Суд відмовляє.
В ході касаційного перегляду судових рішень, предметом яких є визнання недійсним рішення АМК, Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Тобто, господарським судам першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгодженні дії, та накладення штрафу належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності.
Сукупна оцінка доказів, вказаних АМК у рішенні, може вважатися більш вірогідною для підтвердження узгоджених дій саме позивачем лише у тому випадку, коли вона повністю виключає можливість вірогідності у одночасному існуванні обставин, які, на думку АМК, підтверджують таке узгодження.
Правова позиція стосовно дослідження і оцінки доказів у справах про визнання недійсними рішень органів АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгодженні дії, які стосуються спотворення результатів торгів (пункт 4 частини другої статті 6 Закону № 2210) та накладення штрафу, є загальною (універсальною) для такої категорії спорів, сталою та послідовною. Про це Верховний Суд виснував, зокрема, й у постановах, на які скаржник посилається у касаційній скарзі, і Суд у справі № 910/13422/23 не вбачає підстав для вирішення питання щодо відступу від неї.
Водночас суди попередніх інстанцій переглянули судове рішення у справі № 910/13422/23 з урахуванням висновку щодо дослідження і оцінки доказів у справах про визнання недійсними рішень органів АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та, враховуючи приписи статей 79, 86 ГПК України, дійшли висновку про повноту дослідження АМК обставин справи та доведення фактів, які покладені в основу висновків про вчинення ТОВ "Техкомплект" та іншим учасником торгів антиконкурентних узгоджених дій.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09.12.1994 у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок, згідно з яким встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться лише до виокремлення деяких висновків Верховного Суду, пов`язаних з сукупною оцінкою доказів, вказаних у рішенні АМК. Аналізуючи зміст касаційної скарги Суд зазначає, що скаржник виокремлює такі висновки на спростування деяких окремих фактів правопорушення, що встановлені у Рішенні АМК, проте зазначені доводи касаційної скарги стосуються переважно заперечення обставин, встановлених АМК та судами попередніх інстанцій, у контексті, зокрема: "не можуть свідчити", "доказ не був належним чином досліджений".
Таким чином, скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, вказує про понятійні категорії, такі як "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, що пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів. Проте наведене не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту" відповідно до визначених статтею 300 ГПК України повноважень. А перевірка зазначених доводів виходить за визначені цією статтею межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Стосовно посилання скаржника на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", то чинне законодавство вказує на необхідність врахування судами правових висновків, які містяться у постановах Верховного Суду, відповідно на висновки, викладені у постановах Пленуму Вищого господарського суду України цей припис не поширюється.
При цьому Суд зазначає, що скаржник у своїх доводах помилково ототожнює порушення, яке кваліфікується за пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210 та за частиною третьою статті 6 Закону № 2210. Так, його аргументи, пов`язані із встановленням схожості дій суб`єктів господарювання на ринку товару, не приймаються Судом, оскільки, як зазначалося вище, у Рішенні АМК дії, зокрема позивача були кваліфіковані за ознаками пункту 4 частини другої статті 6 Закону № 2210 (у зв`язку із спотворенням результатів торгів), а не частини третьої статті 6 Закону № 2210, в якій ідеться про схожі дії (бездіяльність) суб`єктів господарювання на ринку товару.
Таким чином, доводи касаційної скарги з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, зокрема статей 74, 76, 79, 86 ГПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
Згідно з вимогами частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Верховний Суд під час розгляду справ, предметом спору у яких є оскарження рішень АМК про визнання дій суб`єктів господарювання антиконкурентними узгодженими, послідовно висловлювався щодо застосування положень Закону № 2210, у тому числі, і в такій категорії справ, які стосувалися визнання недійсними/скасування рішень, відповідно до яких АМК кваліфікував дії відповідачів у антимонопольних справах за ознаками пункту 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.
У постанові від 07.03.2024 у справі № 910/2323/23 Верховний Суд дійшов висновку, що закон не ставить застосування, передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від "спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції. Цілком зрозуміло, що така "домовленість" навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок, у відповідності до статті 86 ГПК України.
Натомість, застосування приписів статті 86 ГПК України як норми процесуального права має загальний (універсальний) характер для усіх справ.
Наведені висновки про необхідність застосування норм статті 86 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 914/1696/18, від 11.06.2020 у справі № 910/10212/19, від 02.07.2020 у справі № 927/741/19, від 04.02.2021 у справі № 910/17126/19, від 26.01.2021 у справі № 910/2576/20, від 23.03.2021 у справі № 910/4542/20.
Докази спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки учасниками торгів) наведено Комітетом у Рішенні АМК, які (докази) з належною повнотою досліджені судами попередніх інстанцій за своїм внутрішнім переконанням.
Отже, враховуючи викладене та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про відсутність підстав для визнання Рішення АМК недійсним на підставі статті 59 Закону № 2210, а Верховний Суд в силу приписів статті 300 позбавлений можливості переоцінювати докази у справі.
Разом з тим, доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до вільного суб`єктивного бачення скаржником можливості застосування положень статті 59 Закону № 2210 у спірних правовідносинах.
При цьому Верховний Суд відзначає, що фактично скаржник просить надати правові висновки, які по суті вимагають спростування здійсненої судами оцінки доказів у справі. Наведені у касаційній скарзі доводи стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.
Водночас саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.
Відповідно, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.
З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.
Суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві Комітету на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать цій постанові.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають і впливають на кваліфікацію спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.