ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 924/124/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Фрукт" - Лісовського С. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛСТ-Польща" ("LST-Polska Sp z o.o." (Poland))
на постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024
(судді Крейбух О. Г., Юрчук М. І., Тимошенко О. М.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Фрукт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛСТ-Польща" ("LST-Polska Sp z o.o." (Poland))
про стягнення 13 910,63 євро.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та ухвалених судових рішень
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Фрукт" (далі - ТОВ "Поділля Фрукт", позивач) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛСТ-Польща" ("LST-Polska Sp z o.o." (Poland)) (далі - ТОВ "ЛСТ-Польща", відповідач) про стягнення 13 910,63 євро (із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) у зв`язку із неналежним виконанням умов контракту купівлі-продажу від 06.09.2022 № PF0609/22.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за контрактом купівлі-продажу від 06.09.2022 в частині здійснення оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилася заборгованість.
1.3. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 10.04.2024 закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
1.4. Мотивував тим, що:
- відповідно до статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом;
- положення пункту 2 статті 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3941-XII (3941-12) (далі - Договір між Україною і Республікою Польща) передбачають, що у справах, зазначених в пункті 1 цієї статті, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача; компетенція, про яку йдеться, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин;
- сторонами у контракті від 06.09.2022 не узгоджено та не визначено компетентний суд, тобто якому саме господарському суду в Україні підсудний спір, тоді як місце виконання контракту знаходиться у Республіці Польща; за відсутності майна відповідача на території України відсутні будь-які підстави для визначення територіальної юрисдикції (підсудності) цього спору Господарському суду Хмельницької області;
1.5. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 17.06.2024 скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу для продовження розгляду до Господарського суду Хмельницької області.
1.6. Зазначив, що:
- висновок суду першої інстанції про те, що спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, є помилковим, адже "між сторонами укладено саме пророгаційну угоду (угоду про вибір суду, що входить у судову систему Держави однієї із сторін), а не арбітражну угоду (угоду про вибір арбітражу, третейського суду)", тому суд першої інстанції не вірно застосував норму матеріального права, а саме пункт 2 статті 33 Договору між Україною та Республікою Польща;
- оскільки предметом спору у справі є стягнення заборгованості, яка виникла у відповідача перед позивачем, місцезнаходженням позивача як кредитора є м. Шепетівка Хмельницької області, а також враховуючи, що укладеним між позивачем та відповідачем контрактом передбачено вирішення спорів українським господарським судом, тому у цьому випадку дана справа підсудна саме господарським судам України, зокрема Господарському суду Хмельницької області, тобто за місцем виконання зобов`язання зі сплати грошових коштів, визначеним відповідно до пункту 4 частини першої статті 532 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
2.1. 17.07.2024 відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024, в якій просить її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
2.2. Посилається на неправильне застосування апеляційним господарським судом пункту 2 статті 33 Договору між Україною і Республікою Польща, пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України та порушення частини п`ятої статті 29 ГПК України, оскільки:
- місцезнаходженням відповідача є Польща, а предмет спору та майно відповідача не знаходяться в Україні, зокрема в Хмельницькій області;
- не враховано, що у контракті сторонами не узгоджено та не визначено, якому саме господарському суду в Україні підсудний такий спір;
- положення частини першої статті 532 ЦК України не є імперативними, тобто зобов`язання може бути виконане і в іншому місці незалежно від тих вимог, які наведені у частині першій зазначеної статті Кодексу;
- місцем виконання контракту є Польща, а грошове зобов`язання за вказаним контрактом не має жодних особливостей, через які його можна виконувати тільки за місцезнаходженням позивача.
2.3. Звертає увагу на недобросовісну поведінку позивача, який за укладеною 30.04.2024 мировою угодою щодо сплати відповідачем дебіторської заборгованості зобов`язався відкликати свою апеляційну скаргу, проте цього не зробив, та зловживання ним своїми процесуальними правами. Крім того, на думку, скаржника, зважаючи на такі умови мирової угоди, позивач фактично підтвердив, що ця справа не підсудна Господарському суду Хмельницької області, адже позивач не брав би на себе зобов`язання з відкликання своєї апеляційної скарги.
3. Позиція іншого учасника справи, заяви, клопотання
3.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.
3.2. Від відповідача до Верховного Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням його представника у відпустці, розглянувши яке, колегія суддів відхилила, оскільки:
- явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов`язковою;
- у клопотанні не вказано про наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 04.09.2024, як і не надано доказів на підтвердження стверджуваних обставин;
- з огляду на положення статті 56 ГПК України, у разі неможливості представника учасника справи взяти участь у судовому засіданні, такий учасник, за відсутності можливості брати участь у судовому засіданні особисто, не позбавлений права призначити іншого представника.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.2. При постановленні ухвали про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, оскільки сторонами у контракті від 06.09.2022 не узгоджено та не визначено компетентний суд, тобто якому саме господарському суду в Україні підсудний спір і дійшов висновку про те, що справа є підсудною та підлягає вирішенню у компетентному суді за місцезнаходженням відповідача.
4.3. Апеляційний господарський суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем контрактом передбачено вирішення спорів українським господарським судом і, враховуючи те, що предметом спору у справі є стягнення заборгованості, що виникла у відповідача перед позивачем, дана справа підсудна саме Господарському суду Хмельницької області, тобто за місцем виконання зобов`язання зі сплати грошових коштів, визначених відповідно до пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України.
4.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Тобто провадження у справі підлягає закриттю, якщо при її розгляді буде встановлена непідвідомчість господарському суду.
4.5. Статтею 366 ГПК України визначено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.
4.6. Міжнародна підсудність - це розмежування компетенції між судовими органами тієї чи іншої держави щодо розгляду і вирішення певних категорій справ з іноземним елементом. При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд повинен встановити межі власної компетенції.
4.7. Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суд повинен керуватись не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й колізійними нормами, які містяться перш за все у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу та інших міжнародних договорах.
4.8. Відповідно до преамбули Закону України "Про міжнародне приватне право" цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
4.9. Згідно зі статтею статті 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема підсудність судам України справ з іноземним елементом.
4.10. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору (стаття 3 Закону України "Про міжнародне приватне право").
4.11. За статтею 41 Закону України "Про міжнародне приватне право" учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з такими правовими відносинами.
Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України.
4.12. Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
4.13. Дія міжнародних договорів України на території України регулюється статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України". Так, статтею 19 зазначеного Закону конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
4.14. Згідно з частинами першою, другою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
4.15. Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
4.16. Разом з тим, у розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам України слід виходити із встановленої статтею 11 ГПК України пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України.
4.17. Так, відповідно до статті 33 Договору між Україною і Республікою Польща, який набув чинності 14.08.1994, зобов`язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству (пункт 1).
У справах, зазначених у пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача (пункт 2).
Компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин (пункт 3).
4.18. Як встановив суд апеляційної інстанції, за умовами контракту від 06.09.2022, який укладений позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) в м. Шепетівка:
- в порядку та на умовах визначених цим контрактом, продавець зобов`язався продати покупцеві, а покупець зобов`язався придбати від продавця на умовах DAP (згідно з ІНКОТЕРМС 2010 р. - 20 000 кг ягоди малини швидкозамороженої) (пункт 1.1);
- у випадку порушення зобов`язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність згідно з нормами чинного в Україні національного законодавства (пункт 10.1);
- усі спори, що пов`язані із цим контрактом або такі, що виникають в процесі виконання умов цього контракту, вирішуються шляхом переговорів між представниками сторін. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в українському господарському суді. Мова судочинства - українська (пункт 11.1).
4.19. Отже, умови контракту не містять положень щодо вирішення спорів за законодавством Республіки Польща і протилежного судами попередніх інстанцій не встановлено.
4.20. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторони у контракті не узгодили та не визначили компетентний суд, тобто якому саме господарському суду в Україні підсудний такий спір, а тому вважав, що такий спір не підсудний господарським судам України, і відповідно не підсудний Господарському суду Хмельницької області, що стало підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.
4.21. Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про невизначення сторонами контракту компетентного суду, на розгляд якого сторони покладають вирішення спору і, відповідно, непідсудність цього спору господарським судам.
4.22. Конвенцією про угоди про вибір суду, яка ратифікована Законом України від 15.06.2021 № 1544-ІХ "Про ратифікацію Конвенції про угоди про вибір суду" та набрала чинності для України 01.08.2023 (далі - Конвенція про угоди про вибір суду) визначено, що угода про вибір суду, яка визначає суди однієї Договірної Держави або один чи декілька визначених судів однієї Договірної Держави, вважається виключною, якщо сторони прямо не передбачили інше (пункт "b" статті 3). Тобто наведеним встановлено можливість вибору підсудності спорів за окремою угодою сторін. Сторонам надано право визначати підсудність судам певної держави або одному чи декільком визначеним судам певної держави у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з такими правовими відносинами. Отже, в разі, якщо в контракті (договорі) сторони не конкретизували назву (область, територію) суду, в якому має вирішуватися спір, проте визначили суди конкретної Договірної Держави (у нашому випадку "український господарський суд"), то наведене, відповідно до казаної норми міжнародного права, є виключною угодою про вибір сторонами українських судів і сторони прямо іншого не передбачили.
4.23. До того ж, відповідно до статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", якою передбачено підстави визначення підсудності справ судам України, суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (пункт 1).
4.24. Статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено перелік випадків, за наявності яких у справах з іноземним елементом визначається виключна підсудність. Проте судами попередніх інстанцій не встановлено наявності таких випадків.
4.25. При цьому, статтею 5 Конвенції про угоди про вибір суду передбачено, що:
1. Суд або суди Договірної Держави, визначені у виключній угоді про вибір суду, мають юрисдикцію для вирішення спору, до якого застосовується ця угода, за винятком випадків, коли угода є недійсною за законодавством цієї Держави (пункт 1).
2. Суд, що має юрисдикцію згідно з пунктом 1, не може відмовитися від здійснення юрисдикції на підставі того, що спір має розглядатися судом іншої Держави.
3. Попередні пункти не впливають на правила:
а) щодо юрисдикції стосовно предмету чи ціни позову;
b) щодо внутрішнього розподілу юрисдикції між судами Договірної Держави. Однак, у випадку, коли обраний суд має право на свій розсуд приймати рішення щодо передачі справи, належна увага має бути приділена вибору сторін.
4.26. Отже, пунктом 3 встановлено випадки, за наявності яких пункти 1, 2 статті 5 Конвенції про угоди про вибір суду не впливають на окремо визначені правила. Щодо підпункту "а", то тут мова не йде про територіальну підсудність, адже предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів і кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
4.27. В частині застосування підпункту "b", у якому йдеться про внутрішній розподіл юрисдикції між судами Договірної Держави, колегія суддів зазначає, що, якщо суд першої інстанції вважав не підсудною цю справу Господарському суду саме Хмельницької області, суд мав би у такому разі визначити та вказати за якою територіальною юрисдикцією (підсудністю) має бути на його переконання розглянута справа та здійснити відповідні дії по направленню справи за відповідною підсудністю, але зважаючи при цьому на вибір суду сторонами спору (підпункт "b" пункту 3 статті 5 Конвенції про угоди про вибір суду), чого зроблено не було.
4.28. Отже, проаналізувавши зазначені вище положення законодавства, враховуючи умови договору, колегія суддів вважає, що в цьому випадку відсутні підстави вважати, що ця справа не підсудна господарським судам України, а тому погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині підсудності цієї справи господарським судам України і, відповідно, вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України з підстав непідсудності цієї справи господарському судочинству (господарським судам України в цілому).
4.29. Що стосується доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним господарським судом пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України колегія суддів зазначає таке.
4.30. Так, пунктом 6.2 контракту визначено, що, зокрема розрахунки між сторонами здійснюються шляхом банківського переказу.
4.31. Водночас пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України, встановлює регулювання, відповідно до якого, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання; якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.
4.32. Цей пункт визначає місце, в якому провадиться виконання зобов`язання про фізичну сплату коштів готівкою боржником безпосередньо кредитору. На це, зокрема, вказує можливість понесення витрат, пов`язаних із зміною місця виконання, а така можливість у разі сплати безготівкових коштів виключається. Сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує.
4.33. Отже, поняття місця виконання грошового зобов`язання шляхом безготівкових розрахунків позбавлене сенсу в контексті визначення юрисдикції у разі спору про стягнення грошових коштів у разі невиконання такого зобов`язання. Доводів та обставин, що зумовлювали б інше тлумачення порядку виконання спірного зобов`язання для цілей визначення юрисдикції спору, суд апеляційної інстанції не навів
4.34. Разом з тим зазначене вище не може бути підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України та висновку про те, що ця справа не підсудна господарським судам України в цілому.
4.35. Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на зловживання процесуальними правами позивачем з огляду на укладену між ними мирову угоду, що виражається у не відкликанні апеляційної скарги за умови того, що таке застереження є однією з умов мирової угоди, колегія суддів зазначає, що такий документ, як мирова угода між сторонами не був предметом оцінки суду апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції здійснює розгляд справи в межах положень, визначених у статті 300 ГПК України.
4.36. Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку щодо скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, але частково з інших підстав, наведених у цій постанові.