ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 400/2015/22
адміністративне провадження № К/990/43796/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №400/2015/22
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними і стягнення коштів
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року (головуюча суддя: Шевчук О.А., судді: Бойко А.В., Федусик А.Г.).
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У лютому 2022 року ОСОБА_1 пред`явив позов до військової частини НОМЕР_1, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування квітня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку йому індексації грошового забезпечення у період з 5 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно;
- стягнути з відповідача на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 5 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі: 73236,89 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації розміром: 4463,15 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- стягнути з відповідача на його користь щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення розміром: 4463,15 грн за період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року включно в сумі: 156369,65 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування квітня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 5 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 5 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, частково задоволено апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1, а саме:
- скасовано абзаци 4, 5 рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та в цій частині ухвалено нове рішення, яким в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 березня 2018 року по 1 лютого 2021 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463,15 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 4463,15 грн за період з 1 березня 2018 року по 1 лютого 2021 року включно в сумі: 156369,65 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум - закрито провадження;
- у іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року залишено без змін.
Закриваючи провадження у частині позовних вимог, апеляційний суд виснував, що позовні вимоги №3-№4 щодо індексації за період з 1 березня 2018 року по 1 лютого 2021 року вже були предметом розгляду в справі №400/3820/21, рішення в якій набрало законної сили.
У грудні 2023 року представник позивача звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування скарги представник позивача посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Позиція скаржника полягає в тому, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 4 частини першої статті 238 КАС України без урахування релевантних висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Скаржник зазначає, що закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції не врахував того, що у цій справі та попередній справі (№400/3820/21) є відмінними підстави позову й обставини, що обґрунтовують звернення до суду.
У цьому контексті скаржник зазначає, що на момент розгляду справи №400/3820/21 позивачу ще не була виплачена індексація грошового забезпечення за лютий 2018 року, тим паче із застосуванням базового місяця січень 2008 року, та судом не досліджувалось питання чи перебільшила сума збільшення грошового забезпечення внаслідок підвищення посадових окладів суму індексації, що склалась у місяці підвищення посадових окладів із застосуванням базового місяця січень 2008 року, відтак обставини у справах №400/3820/21, №400/2015/22 є різними, що унеможливлює ототожнення адміністративних позовів.
На цій основі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі у частині означених позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 9 січня 2024 року відкрито касаційне провадження №К/990/43796/23 за вказаною скаргою.
Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому висловила позицію, спрямовану на залишення цієї скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови - без змін.
ІІ. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Верховний Суд, надаючи оцінку наявності підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, наслідком якого є закриття провадження у справі, неодноразово, зокрема у постановах від 31 березня 2021 року у справі №240/6357/20, від 27 серпня 2021 року у справі №580/3966/20, від 15 грудня 2020 року у справі №804/5759/17, від 17 серпня 2022 року у справі №520/9008/2020, зазначав, що закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові, яка застосовується Верховним Судом при перегляді судових рішень, якими закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Верховний Суд у постанові від 9 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, виходив з того, що у цьому випадку наявні підстави для закриття провадження у справі згідно з пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України, оскільки у цій справі має місце спір між тими самими сторонами, стосується одного й того самого предмету і позов, заявлений з тих самих підстав, що й у справі №400/3820/21, за наслідком розгляду якого прийнято рішення Миколаївським окружним адміністративним судом від 26 серпня 2021 року, яке набрало законної сили 26 жовтня 2021 року.
Надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників судового процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.
Спірним є питання наявності в межах двох справ одночасної сукупності вказаних умов для закриття провадження у справі, що розглядається.
Позивач дійсно вже звертався до суду з адміністративним позовом (справа №400/3820/21) до військової частини НОМЕР_1 з позовними вимогами про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 5 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно із застосуванням з якого починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 5 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно в сумі: 76233,25 грн із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року;
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації розміром: 4463,15 грн відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити йому щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення розміром: 4463,15 гр. за період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року включно в сумі: 156369,48 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року у справі №400/3820/21, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення позивачу за період з 5 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 за період з 5 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно індексацію грошового забезпечення;
- відмовлено у задоволенні вимог про визнання протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування базового місяця - січень 2008 р. у період з 5 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року, зобов`язання нарахувати й виплатити індексацію грошового забезпечення в сумі: 76233,25 грн, визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року включно із застосуванням фіксованої індексації розміром: 4463,15 грн та зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації розміром: 4463,15 грн в сумі: 156369,48 грн;
- відмовлено у встановленні судового контролю.
У справі №400/3820/21, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, які стосуються індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року, суди попередніх інстанції дійшли висновку про те, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Отже, у справі №400/3820/21 суд не досліджував питання наявності права, механізму розрахунку індексації грошового забезпечення та її розміру за період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року, у зв`язку з його висновком про дискреційній повноважень військової частини і, відповідно, перевірка правильності нарахованих відповідачем сум індексації грошового забезпечення не здійснювалася.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд констатує, що предметом позову у ній є саме питання розрахунку фіксованої щомісячної індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення позивача у період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року та її розмір. Отже, дослідженню у цій справі підлягає питання наявності у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення у період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року, виходячи з фіксованої величини, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, яка передбачена зазначеними положеннями Порядку №1078.
Позивач в касаційній скарзі наголошує, що індексація грошового забезпечення у фіксованій величині залежить від суми індексації грошового забезпечення, яка належить до виплати позивачу, у лютому 2018 року. Отже, оскільки розрахунок такої суми належав до дискреційних повноважень відповідача і на момент розгляду справи №400/3820/21 проведений не був, то неможливо було визначити чи перевищило збільшення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року суму індексації, нараховану у березні 2018 року. Тільки після того, як відповідачем було визначено суму індексації грошового забезпечення, нараховану у лютому 2018 року, стало можливим визначити, що підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року в порівнянні з лютим 2018 року, не перевищило суму індексації, яка склалась в березні 2018 року, та належна позивачу щомісячна фіксована індексація (індексація-різниця) грошового забезпечення становить 4463,15 грн, виплата якої передбачена абзацами 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078. За твердженням позивача, самі ці обставини зумовили звернення позивача до суду з позовом у справі, яка переглядається.
Указане не було предметом правової оцінки судів у справі №400/3820/21, оскільки перевірка правильності нарахованих відповідачем позивачу сум індексації грошового забезпечення, з урахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, не здійснювалася.
Згідно пункту 13 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, спори з питань індексації грошових доходів підлягають розгляду в судовому порядку.
Відтак питання обчислення суми індексації грошових доходів громадян може бути предметом судового контролю, а позовні вимоги щодо правильності їх обчислення якого можуть бути заявлені окремим позовом.
Водночас моментом виникнення спірних правовідносин буде ймовірне порушення прав позивача після виплати позивачем індексації грошового забезпечення, з розміром якого останній не погоджується.
Викладене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 вересня 2022 року у справі №420/18920/21, від 9 травня 2023 року у справі №420/1185/22.
Суд апеляційної інстанції здійснив неправильний порівняльний аналіз підстав і обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у справі, що розглядається, та у справі №400/3820/21.
За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції про те, що вимоги заявлені ОСОБА_1 у цій справі вже були предметом судового розгляду в адміністративній справі №400/3820/21 та їх фактично вже було вирішено по суті, є помилковими.
З огляду на зазначене, указані обставини виключають наявність підстав для закриття провадження у цій справі, виходячи із вимог пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
Отже, вимоги позивача в межах цієї позовної заяви, що стосуються індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 1 лютого 2021 року, можуть бути заявлені окремим адміністративним позовом та повинні оцінюватися судами на предмет правомірності таких вимог.
За наведеного правового регулювання Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За таких обставин постанову суду апеляційної інстанцій належить скасувати в оскарженій частині, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
У іншій частині позовних вимог постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін як таку, що не переглядалася судом касаційної інстанції згідно з вимогами статті 341 КАС України.
Відтак касаційну скаргу належить задовольнити частково.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,