ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 445/731/23
провадження № 51-780км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 6 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023140000000395, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Золочівського районного суду Львівської області від 7 червня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8, за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу захисника, змінив вирок районного суду в частині призначеного покарання, пом`якшив ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК із застосуванням ст. 69 КК до 3 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років. В решті вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, рішення апеляційного суду про застосування вимог ст. 69 КК при призначенні покарання не можна вважати обґрунтованим і вмотивованим, оскільки жодна із наведених ним обставин не впливає на ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, крім відшкодування моральної шкоди потерпілій. При цьому суд не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину, особу винного, інші обставини, що впливають на призначення покарання та застосував закон, який не підлягав застосуванню, що потягло призначення ОСОБА_7 надто м`якого покарання.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а судове рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Захисник заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та правильність кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 286-1 КК в касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.
При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, крім іншого, застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Згідно зі ст. 424 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
За змістом статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд призначаючи ОСОБА_7 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, котрий раніше не судимий, вину у скоєному визнав, розкаявся, є особою молодого віку, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Обставинами, що пом`якшують покарання суд визнав щире каяття та добровільне відшкодування завданих збитків. Обставин, що обтяжують покарання суд не встановив.
Разом з тим, суд врахував суспільну небезпеку скоєного правопорушення та грубе порушення ОСОБА_7 правил дорожнього руху, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди та непоправних наслідків - загибелі людини.
З урахуванням вищенаведеного, місцевий суд призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років.
Суд апеляційної інстанції не погодився з таким рішенням місцевого суду та дійшов висновку, що у даному конкретному випадку призначення ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років є занадто суворим. При цьому, суд врахував ті ж самі обставини, що були враховані місцевим судом при призначенні ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК, зазначивши лише, що останній проживає з батьками, які є особами з інвалідністю та потребують його допомоги.
З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції із застосуванням ст. 69 КК призначив ОСОБА_7 основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК, у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. Також суд дійшов висновку про необхідність пом`якшення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами до 5 років.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на положеннях закону з огляду на таке.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції повинно бути зазначено мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Частиною 1 ст. 69 КК визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Водночас, Верховний Суд у своїх рішеннях, які стосувалися питання правильності застосування положень ст. 69 КК, неодноразово вказував на те, що ч. 1 ст. 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише "за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину", тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Проте, як убачається з ухвали, суд апеляційної інстанції повною мірою не мотивував, яким чином сукупність обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_7, на його думку, істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення. Тобто, переконливого обґрунтування застосування положень ст. 69 КК, в аспекті реалізації приписів статей 50, 65 цього Кодексу, оскаржене судове рішення не містить.
При цьому суд апеляційної інстанції належним чином не врахував суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, з огляду на його перебування у стані алкогольного сп`яніння. У той час як керування в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки такого діяння. Зокрема, водій у стані алкогольного сп`яніння становить загрозу для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху, а також безпосередньо для себе особисто, та, серед іншого, власності третіх осіб. Не врахував суд належним чином й наслідки, що настали, у вигляді смерті неповнолітнього потерпілого, котрий загинув на місці події.
Крім того, посилання суду при призначенні покарання на позицію потерпілої, яка претензій до ОСОБА_7 не мала, цивільний позов до суду не подавала, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки, думка потерпілого може враховуватись судом при призначенні покарання, однак не є вирішальною.
До того ж, як вбачається з вироку, потерпіла у суді першої інстанції пояснила, що ОСОБА_7 частково відшкодував їй частину завданої моральної шкоди, що не виключає страхові виплати, а що стосується питання призначення останньому покарання, то вона покладається на розсуд суду.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не навів належних мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412, ст. 419 КПК), що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК) та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість (ст. 414 КПК), а тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставі п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК - призначенню до нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Враховуючи доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, то вона підлягає до часткового задоволення.
При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено, призначене йому покарання із застосуванням ст. 69 КК слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м`яким.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції. Враховуючи наведене та з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд