ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 553/335/23
провадження № 51 - 464 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 10 січня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023170000000059 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого, останнього разу за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 29 травня 2017 року за ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 310, ч. 3 ст. 311 КК,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_7 засуджено: за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у незаконному придбанні, перевезенні, зберіганні наркотичного засобу без мети збуту (ч. 1 ст. 309 КК), та у незаконному придбанні, носінні та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 263 КК), за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Вирок скасував в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив в цій частині новий вирок, якимпризначив йому покарання: за ч. 1 ст. 309 КК у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 263 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання, звільнивши його від його відбування з випробуванням на підставі положень статей 75, 76 КК. Вказує, що апеляційний суд, належним чином не з`ясував обставини, що пом`якшують покарання та дані про його особу, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого вироку в частині призначеного покарання. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, встановивши ряд обставин, які свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, в порушення вимог ч. 3 ст. 374, ч. 2 ст. 420 КПК, не мотивував необхідність призначення йому покарання у виді реального позбавлення волі та неможливість застосування положень ст. 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити. Прокурор заперечувала проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація дій як за ч. 1 ст. 309 КК так і за ч. 1 ст. 263 КК засудженим не оспорюється. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються.
Доводи, викладені у касаційній скарзі засудженого про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують
Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду в межах його дискреційних повноважень, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду повинен ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно небезпечного діяння, його наслідки, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягається до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
Як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні ОСОБА_7 покарання суд врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких (ч. 1 ст. 309 КК) відноситься до категорії кримінальних проступків, а інше (ч. 1 ст. 263 КК), відповідно до ст. 12 КК, відноситься до категорії тяжких злочинів. Також враховано дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, з 2006 року знятий з нагляду лікаря нарколога в зв`язку з утриманням від вживання наркотиків більше 3 років, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, одружений, не працює, раніше судимий за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 29 травня 2017 року за ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 310, ч. 3 ст. 311 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 4 місяці, та, на підставі ч. 5 ст. 72 КК, зважаючи на те, що на час постановлення вироку ОСОБА_7 відбув під вартою 4 роки 2 місяці, останній вважався таким, що відбув покарання та був звільнений від його відбування судом. Обставинами, що пом`якшує покарання, суд, згідно ст. 66 КК, визнав те, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненні кримінальних правопорушень. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Врахувавши те, ОСОБА_7 у вчиненому щиро розкаявся, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, суд призначив останньому покарання у виді позбавлення волі та дійшов висновку про можливість його звільнення від відбування цього покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК, що призвело до м`якості призначеного покарання та просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання, яке потрібно відбувати реально.
Апеляційний суд погодився з доводами прокурора про безпідставність застосування судом першої інстанції до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, задовольнив частково апеляційну скаргу прокурора, та дотримуючись вимог ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.
Зокрема апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не врахував того, що обвинувачений раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів, у тому числі, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів. Неодноразово відбував покарання в місцях позбавлення волі. Вперто не стає на шлях виправлення, про що свідчить вчинення ним чергових умисних кримінальних правопорушень, одне з яких є тяжким.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, з чим погоджується й колегія суддів.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, в супереч твердженням засудженого, суд апеляційної інстанції, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином та кримінальним проступком, дані про особу засудженого, який вину визнав, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше неодноразово судимий, вчинив кримінальні правопорушення через нетривалий час після звільнення з місць позбавлення волі, за місцем проживання характеризується посередньо, має на утриманні неповнолітнього сина. Обставинами, які пом`якшують покарання в силу ст. 66 КК колегія суддів визнала щире каяття. Обставини, що обтяжують покарання в силу ст. 67 КК апеляційним судом не встановлено.
Разом із цим, з врахуванням того, що засуджений вчинив інкриміновані кримінальні правопорушення через невеликий проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, оскільки враховуючи усі обставини справи вважав неможливим його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, з чим погоджується й колегія суддів.
Водночас, з врахуванням наявності обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_7, визнання ним вини, наявність на утриманні неповнолітнього сина 2013 року народження, колегія суддів дійшла висновку, що покарання засудженому за вчинення тяжкого злочину (ч. 1 ст. 263 КК) слід призначити мінімальне, а саме у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Колегія суддів вважає, що призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання ґрунтується на положеннях статей 50, 65 КК, відповідає принципам справедливості, співрозмірності та індивідуалізації покарання.
Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі засудженого не наведено.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Доводи засудженого про те, що мотивуючи своє рішення тим, що він ( ОСОБА_7 ) вчинив кримінальні правопорушення через невеликий проміжок часу після позбавлення з місць позбавлення волі, апеляційний суд не врахував того, що він був звільнений з місць позбавлення волі ще у 2017 році у зв`язку з повним відбуттям покарання, є безпідставними, оскільки наявність попередньої протиправної поведінки засудженого є важливою характеристикою його особи та була належним чином врахована при призначенні покарання судом апеляційної інстанції, оскільки визначає його суспільну небезпечність.
З приводу посилання засудженого ОСОБА_7 на те, що він бажає проходити військову службу під час мобілізації на особливий період, то як вбачається з листа ДУ "Олексіївська виправна колонія (№25)", засуджений ОСОБА_7 29 травня 2024 року був звільнений з вказаної установи згідно ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 травня 2024 року умовно-достроково на підставі ст. 81-1 КК на невідбутий строк 2 роки 7 місяців 13 днів для проходження військової служби за контрактом.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни оскаржуваного вироку, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд