ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 638/9600/20
провадження № 61-10552св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - Держава Україна в особі Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори як правонаступник Десятої харківської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна Казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Бикова Ольга Юріївна, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Абрамова П. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Держави Україна, в особі Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори як правонаступника Десятої харківської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна Казначейська служба України, про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 була власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2005 року
(справа № 2-12674 за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Дзержинського району м. Харкова, третя особа - Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності).
18 листопада 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трощій І. В. (далі - приватний нотаріус Трощій І. В.), зареєстрований у реєстрі за № 2067.
15 лютого 2016 року ОСОБА_3 подарувала зазначену квартиру сину
ОСОБА_1, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Трощій І. В., зареєстрованого у реєстрі за № 205.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 червня 2006 року (справа № 2011/525/2012) апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2005 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду до участі у розгляді справи була залучена ОСОБА_5, яка у квітні 2008 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 листопада 2005 року та договору дарування від 15 лютого 2006 року, визнання права власності на спадкове майно, відшкодування збитків.
Справа переглядалася судами неодноразово. До участі у розгляді справи було залучено правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та надалі його правонаступника - ОСОБА_7 .
Остаточним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року (справа № 2011/525/2012 ) позов ОСОБА_7 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 18 листопада 2005 року.
Визнано право власності на квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 .
Витребувано зазначену квартиру із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 . Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_9 із квартири із зняттям їх з державної реєстрації за адресою АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_10 у зазначену квартиру.
Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року стягнено з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_11 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу по 9 900,00 грн з кожного.
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду мм Харкова від 14 березня 2019 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року без змін.
Постановою Верховного Суду від 04 червня 2020 року (справа № 2011/525/2012) касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_9 залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишено без змін.
У зазначених судових рішеннях, зокрема, встановлено, що спірна квартира мала статус спадкового майна; Десята харківська державна нотаріальна контора та Харківський обласний державний нотаріальний архів не виконали вимог наказу Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5 "Про Спадковий реєстр", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2000 року за № 714/4935.
Отже, держава, створюючи мережу державних нотаріальних контор та архівів, повинна нести відповідальність за дії державних нотаріусів, які вчинили зазначене правопорушення у 2000 році, що призвело до позбавлення ОСОБА_1, який є добросовісним набувачем, права власності на квартиру у 2019 році та є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Позивачі не вчиняли будь-яких протиправних дій, які б могли призвести до втрати належного їм нерухомого майна, натомість суди встановили протиправність дій державних органів, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з витребуванням майна у судовому порядку. Суди різних інстанцій за одних і тих же обставин займали протилежні позиції та дійшли висновку, що позивачі мали доводити обставини, які їх взагалі не стосувалися.
Посилаючись на наведене, позивачі просили стягнути з Держави Україна в особі Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори як правонаступника Десятої Харківської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України на відшкодування майнової шкоди 653 158,00 грн та на відшкодування моральної шкоди 65 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_12,
ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що держава в особі Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори як правонаступника Десятої харківської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України як держателя реєстру прав на нерухоме майно та спадкового реєстру, є неналежними відповідачами у справі, як і обраний позивачами спосіб захисту.
Доводи позивачів про те, що дії державних органів є протиправними та перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з витребуванням майна у судовому порядку не знайшли свого підтвердження.
Між вчиненням нотаріусом дій, що були пов`язані із спадкуванням (відкриття спадкової справи, перевірка необхідних фактів) та витребуванням у судовому порядку квартири, внаслідок оспорення спадкоємцями підстав первинного придбання квартири, відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок, а отже відсутня сукупність умов, необхідна для відшкодування шкоди відповідно до частини першої статі 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Позивачі не обґрунтували та не надали відповідних доказів на підтвердження завдання їм моральної шкоди.
Суд першої інстанції також зазначив, що оскільки предметом позову у цій справі є факт спричинення державою в особі її відповідних органів майнової та моральної шкоди позивачам, зокрема у зв`язку із втратою ними права власності на житло, задоволення позовних вимог позивачів не призведе до реального поновлення їх прав. Натомість вони мають можливість звернутися до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди до правонаступників ОСОБА_4 .
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням у жовтні 2021 року позивачі звернулися до суду з апеляційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року.
Розпорядженням голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 18 листопада 2005 року ОСОБА_3 було відомо про підстави набуття продавцем права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.
Позивачі не довели, що нотаріус, як держатель реєстру прав на нерухоме майно та спадкового реєстру, вчинив протиправні дії, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з наступним витребуванням майна у судовому порядку.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що між вчиненням дій, що були пов`язані із спадкуванням (відкриття спадкової справи, перевірка необхідних фактів) та витребування в судовому порядку квартири внаслідок оспорювання спадкоємцями підстав первинного придбання такої квартири позивачами, відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок, тобто сукупність умов, що є підставою для відшкодування шкоди.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Бикова О. Ю., через підсистему "Електронний суд" звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 червня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц,
від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Також посилаються на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування судами статей 388, 660, 661 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги заявників, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року у справі № 2011/525/2012 ОСОБА_1, який є добросовісним набувачем, позбавлено не лише майна у виді квартири, а й житла зі зняттям з реєстраційного обліку та виселення, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 8 Конвенції. Крім того, зазначеним судовим рішенням стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати у значному розмірі за відсутності будь-яких доказів протиправності його дій.
Зазначеним судовим рішенням зокрема, встановлено, що Десята харківська державна нотаріальна контора та Харківський обласний державний нотаріальний архів не виконали вимог наказу Міністерства юстиції України від 17 жовтня
2000 року № 51/5 "Про Спадковий реєстр", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2000 року за № 714/4935, що дає підстави для висновку про те, що держава не здійснює належного контролю за діяльністю державних нотаріусів.
Харківський обласний державний нотаріальний архів листом від 14 лютого 2017 року № 399/01-21 повідомив суд про те, що реєстри для реєстрації нотаріальних дій Десятої харківської державної нотаріальної контори, оскільки оригінали документів, що супроводжували вчинення нотаріальних дій, вилучені слідчим Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2016 року.
Проте, у матеріалах кримінального провадження від 16 жовтня 2014 року № 12014220480005523 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, зазначених документів не виявлено. Крім того, не виявлено й інвентаризаційної справи на квартиру, що також була вилучена слідчими органами.
Суди не надали відповідної оцінки доводам заявників про те, що держава, протягом розумного строку, не встановила фактів та обставин у зазначеному кримінальному провадженні, оскільки вирок відсутній.
Узагальнюючи наведене, позивачі зазначили, що тривалість цивільного спору протягом 14 років, зміна оцінки обставин справи судами, втрата первинних доказів та позбавлення права власності ОСОБА_1 є порушенням статті 6 Конвенції.
У серпні 2023 року до Верховного Суду від Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просив касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що висновки Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційній скарзі, обґрунтовано не були враховані судами попередніх інстанцій, оскільки вони ухвалені не у подібних правовідносинах.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви. Позивачі не обґрунтували в чому полягає неправильне застосування судами статей 388, 660, 661 ЦК України, обмежившись твердженням про те, що підставою позову є порушення державою гарантій прав на нерухоме майно добросовісного набувача, не встановила протягом розумного строку, не встановила фактів та обставин у кримінальному провадженні.
Фактично позивачі не погоджуються з оцінкою судами обставин справи № 2011/525/2012 та тривалістю судового процесу, що не залежить від Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори.
Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що обраний позивачами спосіб захисту не є ефективним.
Зважаючи на те, що у справі № 2011/525/2012 суди встановили, що ОСОБА_4 фактично не мала права відчужувати квартиру, оскільки не була її законним власником, то належним способом захисту для позивачів є звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди до ОСОБА_4 .
У серпні 2023 року до Верховного Суду від Міністерства юстиції України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просив касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що Міністерство юстиції України не є стороною договірних відносин, а тому підстави для виникнення договірних зобов`язань та, як наслідок, відповідальність за завдання шкоди позивачам у нього відсутні.
Посилання позивачів на порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачене право мирного володіння фізичною особою своїм майном, є безпідставними, оскільки не позивачів, а встановленого у судовому порядку законного власника нерухомого майна було позбавлено гарантованого державною права, яке відновлене у судовому порядку.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_13,
ОСОБА_14, ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду
м. Харкова від 21 вересня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_15 .
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою скаргу ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_3 з підстав визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Дзержинського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи № 638/9600/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У вересні 2023 року матеріали справи № 638/9600/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.