ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 158/2181/23
провадження № 61-16956св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Ківерцівський ліцей № 4 Луцького району Волинської області, Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради Волинської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 вересня 2023 року у складі судді Польової М. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Опорного закладу освіти "Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 міста Ківерці Волинської області" (зараз - Ківерцівський ліцей № 4 Луцького району Волинської області) (далі - Ківерцівський ліцей № 4), Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради Волинської області про визнання протиправним та скасування наказу про припинення виплати заробітної плати мобілізованому працівнику, зобов`язання виплатити середній заробіток.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя фізкультури в Опорному закладі освіти "Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 міста Ківерці Волинської області".
На виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 641/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", Указу Президента України від
24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" позивач 01 квітня 2022 року був призваний на військову службу до Збройних Сил України.
На підставі наказу закладу освіти від 01 квітня 2022 року № 17-к його було увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.
Наказом закладу освіти від 12 липня 2022 року № 26-к, у зв`язку
з набранням чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким передбачено припинення нарахування середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України, ОСОБА_1 припинено виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року.
Позивач вважав, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, оскільки норма статті 119 КЗпП України є загальною нормою, а частина друга статті 57 Закону України "Про освіту" є спеціальною та стосується виключно педагогічних чи науково-педагогічних працівників, яким він є, а тому має право на отримання середнього заробітку за час перебування на військовій службі під час мобілізації на особливий період.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати протиправним
і скасувати наказ Опорного закладу освіти "Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 міста Ківерці Волинської області" від 12 липня 2022 року
№ 26-к про припинення виплати заробітної плати мобілізованому працівнику; зобов`язати Опорний заклад освіти "Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 міста Ківерці Волинської області" та Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради Волинської області поновити йому збереження середнього заробітку на період мобілізації на час воєнного стану, провівши нарахування середнього заробітку з 19 липня 2022 року; виплатити йому заборгований середній заробіток з 19 липня 2022 року та нараховувати
у подальшому до скасування такого права.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 вересня
2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувавсянормами статті 119 КЗпП України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", статті 57 Закону України "Про освіту" та, встановив, що у новій редакції частини третьої статті 119 КЗпП України виключено таку гарантію, як збереження середнього заробітку за працівником, який призваний на військову службу, то гарантії, передбачені частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", на нього не поширюються. Отже, керівник навчального закладу правомірно видав наказ від 12 липня 2023 року № 26-к про припинення з 19 липня 2022 року виплати середньої заробітної плати мобілізованому працівнику.
Апеляційний суд зазначив, що оскільки Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради Волинської області оспорюваного наказу від 12 липня 2022 року № 26-к не приймав, права на виплату середнього заробітку позивача не порушував, не є роботодавцем позивача, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у позові до цього відповідача.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
28 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить частково скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 вересня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року й прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, пред?явлені до Ківерцівського ліцею № 4 Луцького району Волинської області.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток. Застосуванню підлягає Закон України "Про освіту", який є спеціальним, тому встановлює стосовно окремих інститутів трудових правовідносин інші правила, особливі за регулятивним механізмом у порівнянні із загальними нормами.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі
№ 804/9077/16, від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23, від 09 вересня 2020 року у справі № 471/855/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ківерцівського районного суду Волинської області.
31 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 вересня
2023 року та постанова Волинського апеляційного суду від 30 жовтня
2023 року оскаржуються в частині вимог ОСОБА_1 до Ківерцівського ліцею № 4 Луцького району Волинської області про визнання протиправним та скасування наказу про припинення виплати заробітної плати мобілізованому працівнику, зобов`язання виплатити середній заробіток.
В іншій частині рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від
04 вересня 2023 року та постанова Волинського апеляційного суду від
30 жовтня 2023 року у касаційному порядку не оскаржуються, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 перебуває
у трудових відносинах з Опорним закладом освіти "Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 міста Ківерці Волинської області" (тепер - Ківерцівський ліцей № 4 Луцького району Волинської області) та обіймає посаду вчителя фізичної культури.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 серпня 2022 року № 406 ОСОБА_1 призваний на військову службу по загальній мобілізації
01 квітня 2022 року у військову частину НОМЕР_1 .
Наказом навчального закладу від 01 квітня 2022 року № 17-к, керуючись частиною третьою статті 119 КЗпП України, позивача увільнено від роботи
з 01 квітня 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, посади
і середнього заробітку на період проходження військової служби.
Відповідно до наказу навчального закладу від 12 липня 2022 року
№ 26-к припинено з 19 липня 2022 року виплату мобілізованому вчителю ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля,
а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (частина перша статті 9 ЦК України).
Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (див. постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23)).
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першоюстатті 53 і частиною другоюстатті 57 Закону України "Про освіту", частиною другоюстатті 44, частиною першоюстатті 54 і частиною третьоюстатті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".(частина друга статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції, чинній на час винесення спірного наказу).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року
№ 2105-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію", у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" оголошено та проводиться загальна мобілізація.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"
(далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
Відповідно до частини другої статті 57 Закону України "Про освіту" в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування
у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку про те, що за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками,призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток.
У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23) зроблено висновок, що "на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується; у частині другій статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України "Про освіту"); Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізаціїі встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток;
в частині другій статті 57 Закону України "Про освіту" міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників; спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України "Про освіту") має перевагу над загальною (частина третя статті 199 КЗпП України) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 КЗпП України) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток".
Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань", який набрав чинності
24 грудня 2023 року, внесено зміни та у частині другій статті 57 Закону України "Про освіту" слова "чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період" виключено.
Тобто з 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, не зберігається попередній середній заробіток.
Підсумовуючи наведене, слід дійти висновку про те, що у період до
24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігався.
З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 є педагогічними працівником, який 01 квітня 2022 року призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, а тому відповідно до частини другої статті 57 Закону України "Про освіту" в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, мав право на отримання середнього заробітку до 24 грудня 2023 року.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Вирішуючи спір, апеляційний суд наведеного не врахував, встановивши, що ОСОБА_1 є педагогічними працівником, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, дійшов неправильного висновку про те, що на позивача не поширюються гарантії, передбачені частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту" в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу.
Оскільки апеляційний суд зробив неправильну кваліфікацію правовідносин, які виникли між сторонами, оскаржувану постанову Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року слід скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.