Постанова
Іменем України
11 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 204/7787/21
провадження № 61-5379св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником Данильченко Оленою Олександрівною, на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року в складі судді Токар Н. В., постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в складі колегії суддів Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., та
касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в складі колегії суддів Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У жовтні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 13 вересня 2005 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNU0GK00000624, відповідно до якого відповідачу на умовах платності та повернення надано кредит у розмірі 27 140 дол. США, строком до 13 вересня 2025 року.
Проте ОСОБА_1 неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом 06 вересня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 76 533,56 дол. США.
АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року в розмірі 76 533,56 дол. США станом на 06 вересня 2021 року яка складається з:
23 408,01 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту);
20 707,78 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;
2 361,95 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом;
30 055,82 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
пунктом 1.1 кредитного договору передбачено, що банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти на строк до 13 вересня 2025 року включно. Проте із рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року вбачається, що 04 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А. був вчинений виконавчий надпис № 9606, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором № DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року у розмірі 986 691,11 грн, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту в розмірі - 23 371,37 дол. США; заборгованості за відсотками у розмірі - 3 795,73 дол. США; заборгованості з комісій у розмірі - 448,35 дол. США; заборгованості з пені у розмірі - 9 368,82 дол. США;
банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредиту та змінив строк виконання основного зобов`язання звернувшись 04 жовтня 2017 року до приватного нотаріуса, яким було вчинено виконавчий напис № 9606, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приват Банк" заборгованості за Кредитним договором № DNUOGK00000624 від 13.09.2005 року у розмірі 986 691,11 грн.
до відзиву на позовну заяву відповідач додав також заяву про застосування строків позовної давності. Заперечення представника позивача стосовно того, що термін дії договору обумовлений моментом повного виконання зобов`язань, не ґрунтуються на нормах ЦК України. Згідно статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суд не вбачав поважних причин пропущення позовної давності, позивач на такі поважні причини не посилається, а відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення позовної давності. За наведених обставин, у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року скасовано та ухвалене нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 76 533,56 дол. США, що за курсом 26,92 відповідно до службового розпорядження НБУ від 06 вересня 2021 року складає 2 060 283,44 грн, за кредитним договором № DNU0GK00000624 від 13 вересня 2005 року, яка складається з наступного: 23 408,01 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 20 707,78 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2 361,95 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 30 055,82 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит. В свою чергу відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов`язання, чим порушив істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом на 06 вересня 2021 року утворилась заборгованість в розмірі 76 533,56 дол. США;
сторони у додатковій угоді № 1 від 15 січня 2014 року до кредитного договору погодили умову щодо збільшення позовної давності до 50 років, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову через пропуск позовної давності. Додаткова угода укладена у письмовій формі, підписана сторонами, що свідчить про дотримання вимог закону щодо збільшення позовної давності.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
апеляційний суд, встановивши, що умовами додаткової угоди № 1 від 15 січня 2014 року до кредитного договору № DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року збільшено позовну давність за усіма зобов`язаннями позичальника до 50 років, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки позовна давність за вимогами АТ КБ "ПриватБанк" не спливла. При цьому у розглядуваній справі не встановлено обставин на підтвердження того, що позовна давність була пропущеною за вимогами АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості, нарахованої у період до 15 січня 2014 року, тобто станом на момент укладення додаткової угоди, якою збільшено позовну давності. Посилання заявника на те, що додаткова угода № 1 від 15 січня 2014 року до кредитного договору № DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року не містить підпису позичальника, безпідставні, оскільки до матеріалів справи разом із позовною заявою банком було долучено копію додаткової угоди, на якій наявний підпис позичальника, а ОСОБА_1 справжність свого підпису на вказаній додатковій угоді не оспорював;
апеляційний суд, задовольняючи вимоги про стягнення заборгованості станом на 06 вересня 2021 року, не врахував, що банк, звернувшись у 2017 році до приватного нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, вимагав дострокового повернення суми кредиту, чим змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому припинилось право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також комісію та пеню до фактичного повернення кредиту. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 522/16447/15. Таким чином, апеляційним судом при вирішенні вимог про стягнення заборгованості неправильно застосовані норми матеріального права, а обставини, які мають значення для вирішення цих вимог не встановлені, зокрема розмір кредитної заборгованості та її складові.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором №DNU0GK00000624 від 13 вересня 2005 року станом на 06 вересня 2021 року по тілу кредиту в сумі 23 408,01 дол. США та пеню в розмірі 2 835,24 дол. США, а всього 26 243,25 дол. США.
У задоволенні іншої частини позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідачем ОСОБА_1 належним чином не виконувались умови кредитного договору, у зв`язку з чим з нього підлягає стягнення заборгованість в судовому порядку;
право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року. У постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для відступу від зазначених висновків (пункт 108 постанови). Судом встановлено, що АТ КБ "ПриватБанк", звернувшись 04 жовтня 2017 року до приватного нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, вимагав дострокового повернення суми кредиту, чим змінив строк виконання основного зобов`язання, що також підтверджується погодженим графіком платежів. Тому припинилось право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також комісію та пеню до фактичного повернення кредиту. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 квітня 2023 року у справі №522/16447/15;
виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, встановивши зміну банком строк остаточного повернення кредиту на 04 жовтня 2017 року; приймаючи до уваги безпідставне нарахування АТ КБ "ПриватБанк" відсотків за користування кредитом, комісії, а також неустойки за умовами договору поза межами строку кредитування, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог щодо наявної заборгованості за тілом кредиту в сумі 23 408,01 дол. США, а також нарахованих у період по 04 жовтня 2017 року відсотків за користування кредитом в сумі 5 389,72 дол. США, комісії за користування кредитом в сумі 652,42 дол. США та пені в розмірі 10 713,28 дол. США. Така заборгованість підтверджується представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачем;
підстави для нарахування банком та стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, комісії за користування кредитом та пені за межами строку кредитування у період з 05 жовтня 2017 року по 06 вересня 2021 року (згідно розрахунку заборгованості та позовних вимог) відсутні;
ОСОБА_1 до ухвалення місцевим судом рішення було подано заяву про застосування позовної давності, яка викладена у відзиві на позовну заяву. Оскільки за кредитним договором № DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року встановлено окремі зобов`язання, які встановлюють обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу;
встановивши подання відповідачем заяви про застосування позовної давності, враховуючи, що умовами кредитного договору позичальник мав виконувати зобов`язання з повернення кредиту та зі сплати процентів по 20 число кожного місяця впродовж строку кредитування, тому початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення; встановивши сплату позичальником останнього платежу 13 квітня 2016 року (останнє переривання строку позовної давності) та звернення до суду з даним позовом 07 жовтня 2021 року, зробив висновок про сплив трирічної та річної (щодо пені) позовної давності відносно вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за щомісячними платежами, строк оплати яких настав до 15 січня 2014 року. У зв`язку з цим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині нарахованої банком заборгованості по відсоткам, комісії та пені, що сформувалась до 15 січня 2014 року, у зв`язку з пропуском без поважних причин позовної давності. Збільшена за домовленістю сторін позовна давність 50 років, яка застосовується до щомісячних платежів, строк оплати яких настав з 15 січня 2014 року, банком не пропущена;
судом встановлено, що у період з 15 січня 2014 року (погодження 50-ти річної позовної давності) по 04 жовтня 2017 року (в межах строку кредитування) нарахована заборгованість за кредитним договором №DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року складає: відсотки за користування кредитом - 12 684,11 дол. США, за комісія 1 639,27 дол. США, пеня 6 070,36 дол. США, а також заборгованість за тілом кредиту, погоджена додатковою угодою №1 від 15 січня 2014 року, графіком погашення кредиту, та з 15 січня 2014 року становить 26 082,33 дол. США, що відповідає змісту розрахунку заборгованості. На оплату боргу позичальником з 15 січня 2014 року внесено 17 875,22 дол. США, які були направлені банком на сплату відсотків (13 000,83 дол. США) та комісії (1 639,27 дол. США), які нараховані у період з 15 січня 2014 року по 04 жовтня 2017 року, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості. Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги пункт 3.3 кредитного договору № DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 щодо черговості направлення коштів, отриманих банком для погашення заборгованості, колегія дійшла висновку про наявність підстав для зарахування в рахунок оплати заборгованості за пенею (6 070,36 дол. США) частини сплачених відповідачем коштів у розмірі 3 235,12 дол. США. Таким чином, до стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача за вказаним кредитним договором, станом на 06 вересня 2021 року, підлягає заборгованість по тілу кредиту в сумі 23 408,01 дол. США та пеня в розмірі 2 835,24 дол. США, а всього 26 243,25 дол. США;
оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті. Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц;
апеляційним судом відхилено твердження відповідача про необхідність врахування висновків судової економічної експертизи у справі № 204/8632/18, оскільки відповідно до змісту ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2019 року № 204/8632/18 про призначення судової економічної експертизи, питання щодо розміру заборгованості за кредитним договором № DNU0GK00000624 від 13 вересня 2005 року поставлені не були. Крім того, в суді першої інстанції клопотання про призначення відповідної судової експертизи у даній справі не заявлялось;
апеляційний суд зазначив, що приймаючи до уваги, що зібрані у даній справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду; враховуючи, що ця цивільна справа перебуває у провадженні з листопада 2021 року, судом не встановлено неможливості розгляду даної цивільної справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 204/8632/18,яку розглядає Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", зокрема, про визнання кредитного договору і договору іпотеки недійсними. Зважаючи на викладене, оспорювання факту дійсності кредитного договору не свідчить про неможливість розгляду цієї справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами статті 204 ЦК України. Окрім того, клопотання про зупинення провадження у розглядуваній справі в апеляційному суді не заявлено.
Аргументи учасників справи
10 квітня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, в якій просив:
скасувати постанову апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 26 243,25 дол. США та передати справу частково для продовження розгляду апеляційним судом;
визначити питання розподілу судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд, переглядаючи цю справу, визначив суму заборгованості за тілом кредиту на підставі представленого позивачем розрахунку заборгованості, який на думку суду є арифметично правильним та не спростований відповідачем. Такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи, виходячи з того, що відповідачем до матеріалів справи були подані додаткові пояснення, свій розрахунок заборгованості по кредиту, виписка з рахунку № НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості, ОСОБА_1 та клопотання про витребування доказів.
відповідач зазначав, що згідно судово-економічної експертизи, яка була проведена Київською незалежною судово-експертною установою на виконання вимог ухвали суду від 10 вересня 2019 року про призначення судово-економічної експертизи в цивільній справі № 204/863/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ "Приват Банк" про визнання кредитного договору і договору іпотеки недійсними, сукупна вартість кредиту на момент укладення кредитного договору від 13 вересня 2005 року-54 775,62 дол. До сукупної вартості кредиту включаються платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит. Натомість позивач вважає що ОСОБА_1 неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом 06 вересня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 76 533,56 дол. США. враховуючи те, що ОСОБА_1 сплачено на рахунок погашення кредиту 48 565,03 дол. СЩА, як спірною заборгованістю може розглядатися лише сума сукупної вартості кредиту 6 210,59 дол. США. (сукупна вартість кредиту на момент укладення кредитного договору від 13 вересня 2005 року 54 775,62 дол. США - 48 565,03 дол. США сума сплачена Відповідачем на рахунок погашення кредиту = 6 210, 59 дол. США);
згідно п. 1.1. кредитного договору "Банк зобов`язується надати "Позичальникові" грошові кошти шляхом видачі готівки через касу на строк до 13.09.2025 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 27 140,00 доларів США....на наступні цілі: купівля квартири у сумі 23 000,00 доларів США..,. та на сплату страхових платежів у сумі 4 140,00 доларів США....". У Додатковій угоді №1 від . 15 січня 2014 до кредитного договору у п.1.1 заначено: " Банк зобов`язується надати "Позичальникові" грошові кошти шляхом видачі готівки через касу.... 33 159 дол. США ... на наступні цілі: купівлю житлового будинку у розмірі 23 000 дол. США а також 10 159, 00 дол. США на оплату страхових платежів". Тобто, Банком необґрунтовано збільшено суму тіла кредиту на 6019,00 дол. США, документальне підтвердження про виплату цих коштів в матеріалах справи відсутнє. Відповідач стверджує що додаткові кошти у сумі 6 019,00 дол. США від банку він не отримував. Спірною заборгованістю може розглядатися лише сума сукупної вартості кредиту 6 210, 59 дол. США. та той факт що Банком необґрунтовано збільшено суму тіла кредиту на 6019,00 дол. США до стягнення підлягає сума 191,59 доларів США;
апеляційний суд, переглядаючи справу, повинен був належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами (умовами Кредитного договору та випискою по рахунку), а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування (навести свої розрахунки) - це процесуальний обов`язок суду. Суд зобов`язаний за наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є доведеною. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказу Відповідача щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме розрахунку заборгованості, наданого Позивачем.
17 квітня 2024 року АТ КБ "ПриватБанк" через підсистему Електронний суд подало касаційну скаргу, яка підписана представником Данильченко О. О., на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, в якій просило:
рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року про стягнення заборгованості, в частині позовних вимог у сумі 13 920,18 дол. США скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити;
судові витрати покласти на відповідача.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
частиною 1 статті 264 ЦК визначається, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується;
слід зазначити, що на час підписання додаткової угоди, строки позовної давності за вимогами, що виникли до 15 січня 2014 року переривались вчинення боржником дій, що свідчать про визнання ним боргу. Так, станом на 14 січня 2014 (дата підписання додаткової угоди) є такими, що не спливли, строки позовної давності до вимог, що виникли за три роки до дати підписання, а саме до 15 січня 2011 року (в межах загальної позовної давності). Однак, станом на 15 січня 2011 року заборгованість за кредитним договором була відсутня;
відповідач з 20 червня 2011 року до дати укладання додаткової угоди вчиняв дії, спрямовані на визнання боргу, а саме частково сплачував кредитну заборгованість, чим строки позовної давності переривались. Останнє переривання позовної давності до укладення додаткової угоди № 1 відбулось 18 грудня 2013 шляхом сплати заборгованості у сумі 225,00 дол. США. Тому, позовна давність щодо платежів, строк виконання яких настав до підписання Додаткової угоди, фактично почали перебіг з 19 грудня 2013 року. Позовна давність, яка станом на дату укладання Додаткової угоди № 1 від 14 січня 2014 року не було пропущено, є такою, що також продовжені за згодою сторін до 50 років;
вчиненням боржником дій, що свідчить про визнання нею свого боргу є, зокрема, і укладання Додаткової угоди № 1 від 14 січня 2014 року, якою погоджено розмір заборгованості (визнано борг), а також за згодою сторін збільшено позовну давність. Враховуючи викладене, неврахування судом апеляційної інстанції заборгованості, що виникла до 14 січня 2014 року є безпідставним та таким, що порушує права позивача на судовий захист;
Верховний Суд по даній справі у постанові від 17 січня 2014 року зазначав, що "у розглядуваній справі не встановлено обставин на підтвердження того, що позовна давність була пропущеною за вимогами АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості, нарахованої у період до 15 січня 2014 року, тобто станом на момент укладення додаткової угоди, якою збільшено позовну давності." Верховний Суд, за результатом перегляду справи встановив, що позовна давність не пропущена та зазначив на інші порушення, допущені під час розгляду справи. А тому, апеляційний суд дійшов хибних висновків про відмову у задоволенні вимог в частині заборгованості, що існувала до 14 січня 2014 року;
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги зміну банком строку остаточного повернення кредиту на 04 жовтня 2017 року вважаємо обґрунтованими та доведеними позовні вимоги щодо заборгованості у розмірі 40 163,43 дол США, яка складається з заборгованості: за тілом кредиту в сумі 23408,01 доларів США, нарахованих у період по 04 жовтня 2017 року відсотків за користування кредитом в сумі 5389,72 дол. США, комісії за користування кредитом в сумі 652,42 дол. США, пені в розмірі 10713,28 дол. США. Заборгованість, нарахована Відповідачу після зміни строку кредитування, а саме після 04 жовтня 2017 року, позивачем не оскаржується;
Судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги у загальному розмірі 26 243,25 дол. США. Безпідставно відмовлено у стягненні заборгованості у сумі 13 920,18 дол. США. з причин пропуску позовної давності. Таким чином, Позивач оскаржує судове рішення в частині незадоволених позовних вимог щодо заборгованості нарахованої до 04 жовтня 2017 року (зміна строку кредитування) у сумі 13 920,18 дол США (40 163,43 - 26 243,25 = 13 920,18);
застосування апеляційним судом загальної позовної давності до вимог, строк виконання яких настав до 14 січня 2014 є безпідставним та таким, що суперечить нормам діючого законодавства та сталій судовій практиці. Визнання відповідачем боргу, шляхом підписання додаткової угоди свідчить про переривання строків позовної давності і початок їх перебігу з 15 січня 2014 року вже збільшені за згодою сторін.
Аналіз касаційних скарг свідчить, що відповідач оскаржує судове рішення в частині задоволених позовних про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNU0GK00000624 від 13 вересня 2005 року станом на 06 вересня 2021 року по тілу кредиту в сумі 23 408,01 дол. США та пеню в розмірі 2 835,24 дол. США, а всього 26 243,25 дол. США. Банк оскаржує судове рішення в частині незадоволених позовних вимог щодо заборгованості нарахованої до 04 жовтня 2017 року. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року: відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року: відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк"; у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року відмовлено.
12 червня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 травня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15-ц; від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц; від 24 жовтня 2019 року у справі № 357/2127/18; від 05 серпня 2020 року у справі № 367/768/17; від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18; від 11 листопада 2020 року у справі № 723/602/17; від 22 квітня 2021 року у справі № 712/4821/16.
В ухвалі Верховного Суду від 24 травня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі банку доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17; від 28 липня 2021 року у справі № 202/3270/14; від 24 травня 2021 року у справі № 202/5453/15; від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц; від 12 квітня 2023 року у справі № 522/16447/15; від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 та постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16; від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16.
Фактичні обставини
Апеляційний суд встановив, що 13 вересня 2005 року між банком та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № DNU0GK00000624, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти на строк до 13 вересня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 27 140 дол. США на наступні цілі: купівля квартири у сумі 23 000,00 дол. США та сплата страхових платежів у сумі 4140,00 дол. США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,33% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,16% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до пункту 3.11 цього договору. Періодом сплати вважається період з "13" по "20" число кожного місяця (а. с. 10-11).
У кредитному договорі № DNU0GK00000624 передбачено, що:
щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 359,93 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором (пункт 1.1. договору);
нарахування відсотків здійснюється, починаючи з дати списання коштів з кредитного рахунку, до дати повного погашення кредиту (пункт 3.4. договору);
при порушенні позичальником кожного із зобов`язань, передбачених пунктами 2.2.2, 2.2.3 договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов`язаний сплачувати банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні (або сумі у валюті кредиту, еквівалентної 1 грн за курсом НБУ на день сплати) за кожен день прострочки (пункт 4.1 договору).
15 січня 2014 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року, відповідно до якої сторони домовилися внести зміни в кредитний договір (а. с. 12):
погоджено зменшити суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди на 8060,98 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 3274,35 дол. США, комісія у розмірі 0,00 дол. США, пеня у розмірі 4786,63 дол. США (пункт 1 додаткової угоди);
сторони погодили викласти, зокрема, пункт 1.1 договору в наступній редакції:
1.1 банк зобов`язується надати позичальникові грошові кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк по 13 вересня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 33 159 дол. США на наступні цілі: купівлю житлового будинку у розмірі 23 000 дол. США, а також у розмірі 10 159 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків з 26 березня 2007 року по 20 листопада 2008 року у розмірі 12,36% на рік, з 20 листопада 2008 року у розмірі 14,04% на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту з 15 січня 2014 року у розмірі 0,16% від суми виданого кредиту щомісяця від суми розрахованої згідно з пунктом 3.11. даного договору. Періодом сплати вважати період з "13" по "20" число кожного місяця погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 1) (пункт 3 додаткової угоди);
підписання цієї додаткової угоди не є рішенням банку про анулювання заборгованості позичальника (пункт 4 додаткової угоди);
терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 50 років (пункт 7 додаткової угоди).
ця додаткова угода вступає в дію з моменту її підписання сторонами та діє протягом дії договору (пункт 8 додаткової угоди).
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором № DNU0GK00000624 від 13 вересня 2005 року, станом на 06 вересня 2021 року банком нарахована заборгованість в загальному розмірі 76 533,56 дол. США, яка складається з:
23 408,01 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту);
20 707,78 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;
2 361,95 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом;
30 055,82 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором (а. с. 4-8).
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78185468), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2019 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83367116), у справі № 204/1368/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 9606 від 04 жовтня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" боргу в розмірі 986 691,11 грн (а. с. 40-43, 44-48).
У справі № 204/1368/18, зокрема, встановлено, що:
04 жовтня 2017 року приватним нотаріусом був вчинений виконавчий надпис №9606 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором № DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року у розмірі 986691,11 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі - 23371,37 дол. США, заборгованості за відсотками у розмірі - 3795,73 дол. США, комісій у розмірі - 448,35 дол. США, пені у розмірі - 9 368,82 дол. США;
АТ КБ "ПриватБанк" при зверненні до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису долучено розрахунок, в якому заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року нарахована за період з 13 вересня 2005 року по 26 квітня 2017 року.
Апеляційний суд встановив, що:
на оплату боргу позичальником з 15 січня 2014 року внесено 17 875,22 дол. США, які були направлені банком на сплату відсотків (13 000,83 дол. США) та комісії (1 639,27 дол. США), які нараховані у період з 15 січня 2014 року по 04 жовтня 2017 року, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості (а. с. 4-8);
останні платежі на погашення боргу за кредитним договором № DNUOGK00000624 внесені 19 січня 2016 року, 28 березня 2016 року та 13 квітня 2016 року на суму 30,05 дол. США;
з цим позовом до суду АТ КБ "ПриватБанк" звернулось 07 жовтня 2021 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а. с. 2);
ОСОБА_1 не заперечує факти підписання та укладення з АТ КБ "ПриватБанк" кредитного договору № DNU0GK00000624 від 13 вересня 2005 року і додаткової угоди №1 від 15 січня 2014 року до нього, а також факту отримання кредитних коштів на придбання квартири за умовами цього договору.