Постанова суду № 909/916/23 від 10.09.2024 про скасування рішень, скасування державної реєстрації речового права (права власності) і скасування державної реєстрації...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 909/916/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія"

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2024 (суддя Стефанів Т. В.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 (головуючий суддя Скрипчук О. С., судді Панова І. Ю., Матущак О. І.)

у справі № 909/916/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія"

до 1) Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області і 2) Калуської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 1) Відділ у Тиврівському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області і 2) державний реєстратор Виконавчого комітету Калуської міської ради Ільчишин Дмитро Вікторович,

про скасування рішень, скасування державної реєстрації речового права (права власності) і скасування державної реєстрації земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Фатула Т. В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія" (далі також - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - відповідач-1) та Калуської міської ради (далі також - відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 1) Відділ у Тиврівському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - третя особа-1) і 2) державний реєстратор Виконавчого комітету Калуської міської ради Ільчишин Дмитро Вікторович (далі - третя особа-2), в якому просить:

- скасувати рішення відповідача-2 № 250 від 28.01.2021 "Про проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності, яка знаходиться в місті Калуш, район вул. Б. Хмельницького, 88";

- скасувати рішення відповідача-2 № 776 від 26.08.2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в районі вулиці Б. Хмельницького, 88 м. Калуш";

- скасувати рішення відповідача-2 № 2038 від 30.03.2023 "Про внесення змін в рішення Калуської міської ради від 26.08.2021 № 776";

- скасувати державну реєстрацію речового права (права власності) відповідача-2, що проведена на підставі рішення третьої особи-2 № 60508272 від 22.09.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею 3,6241 га із кадастровим номером 2610400000:06:001:008, яка знаходиться за адресою: Івано-Франківська обл., м. Калуш, вул. Богдана Хмельницького, 86/141;

- зобов`язати відповідача-1 скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 3,6241 га з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008 за адресою: м. Калуш, вул. Б. Хмельницького, 86/141;

- зобов`язати відповідача-1 закрити Поземельну книгу, яка була відкрита у зв`язку із здійсненням державної реєстрації земельної ділянки площею 3,6241 га з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008 за адресою: м. Калуш, вул. Б. Хмельницького, 86/141.

2. Позовні вимоги мотивовані таким:

- позивач для обслуговування належного йому майнового комплексу використовує земельну ділянку площею 2,20 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування серії ІІ-ІФ № 00007 від 28.06.1995, виданого відповідачем-2 Управлінню механізації № 540, який є попереднім землекористувачем зазначеної земельної ділянки, а також технічним паспортом на майновий комплекс, розташований на цій земельній ділянці;

- відповідач-2 безпідставно стверджує, що позивач використовує земельну ділянку загальною площею 3,6241 га, оскільки на земельній ділянці площею 1,47 га (різниця між 3,6241 га і 2,1591 га) немає жодних будівель, а тому позивач з об`єктивних причин не міг використовувати земельну ділянку площею 3,6241 га;

- при розробці технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в районі вулиць Богдана Хмельницького, 88 в межах міста Калуша Івано-Франківської області Комунальне підприємство "Земельно-кадастрове госпрозрахункове бюро Калуської міської ради" не врахувало державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 000071, який виданий Управлінню механізації № 540;

- у технічній документації із землеустрою, в порушення вимог Закону України "Про землеустрій", Земельного кодексу України (далі - ЗК України) відсутні матеріали топографо-геодезичних вишукувань; відомості про обчислення площі земельної ділянки; інформація стосовно будівель, споруд, розташованих на інвентаризованій земельній ділянці та речових прав на них; виду цільового призначення земельної ділянки; погодження меж відведеної земельної ділянки з суміжними власниками чи землекористувачами; відомості про встановлені межові знаки (на кадастровому плані), список межових знаків і дата підписання акту приймання-передачі межових знаків на зберігання; встановлені обмеження на використання земельної ділянки попри наявність на земельній ділянці опор та ліній електропередач (проекція крайніх проводів 35 кВ); кути поворотів точок межі на місцевості земельної ділянки із кадастровим номером 2610400000:06:001:0008 не співпадають з геометричними розмірами меж земельних ділянок що зазначені в технічній документації цієї ділянки.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 06.02.2024 у справі № 909/916/23, яке Західний апеляційний господарський суд постановою від 29.05.2024 залишив без змін, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

4. Місцевий господарський суд, дослідивши технічну документацію із землеустрою на спірну земельну ділянку, вказав, що така документація містить пояснювальну записку, матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування, перелік обмежень у використанні земельних ділянок, кадастровий план земельної ділянки, відтак, відповідає вимогам статті 57 Закону України "Про землеустрій".

5. Оцінюючи долучений до матеріалів справи висновок експерта № 63/22 від 02.08.2022, суд зазначив, що вказаний висновок не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки ця експертиза проводилась на підставі наданої позивачем частини матеріалів технічної документації, а не цілого примірника технічної документації, у зв`язку з чим цей висновок є неповним.

6. Щодо посилань позивача на державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий Управлінню механізації № 540 та зареєстрований 28.06.1995 у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30, суд зазначив, що позивач не є правонаступником Управління механізації № 540, а, відтак до нього не перейшло право постійного користування вказаною земельною ділянкою.

7. Суд виснував, що після припинення права постійного користування земельною ділянкою, позивач має право тільки на загальних підставах оформити право користування нею на підставі договору оренди.

8. Таким чином, суд першої інстанції, рішення якого підтримав апеляційний суд, дослідивши обставини справи, перевіривши доводи і заперечення сторін, беручи до уваги відповідність технічної документації вимогам законодавства, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Касаційна скарга

9. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. Скаржник в якості підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 4 (у взаємозв`язку із пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

11. На переконання скаржника, судом в порушення норм процесуального законодавства незаконно долучено до матеріалів справи заяву відповідача-2 від 30.01.2024 за вих. № 496/02-32/04, без надання правової оцінки щодо пропущеного відповідачем-2 строку на подання доказів, та не враховано правову оцінку, яка викладена Верховним Судом у постановах від 04.06.2024 у справі № 916/3924/23, від 24.12.2019 у справі № 910/5172/19, від 05.07.2023 у справі № 910/186/21 щодо дотримання строків у господарському процесі.

12. Скаржник вважає, що долучені відповідачем-2 матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування до матеріалів справи (які відповідач-2 не надав на адвокатський запит, поданий в інтересах позивача, а той в свою чергу не надав судовим експертам), в цілому не вплинули на достовірність та повноту висновку експертів.

13. При цьому топографо-геодезичні вишукування, які не були надані відповідачем-2 на адвокатський запит, були подані ним вже на стадії судового розгляду. Як наслідок, суд в порушення вимог ГПК України, незаконно та без правових на те підстав, долучив їх до матеріалів справи.

14. Відповідачем-2 не долучено до відзиву технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки (на підставі якої була сформована земельна ділянка площею 3,6241 га з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008) та не повідомлено суд про неможливість у встановлений термін виконати вказівку суду.

15. Відповідач-2 у заяві від 30.01.2024 за вих. № 496/02-32/04 не обґрунтував поважність пропуску строку для долучення доказів та не просив суд поновити пропущений строк для долучення таких доказів.

16. Крім того, посилання відповідача-2 на ту обставину, що технічну документацію із землеустрою ним отримано 29.01.2024, є безпідставним, оскільки 21.06.2023 на офіційну електронну адресу адвоката Ридай Н. В., відповідачем-2 надано відповідь на адвокатський запит, до якого долучено у тому числі технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки (на підставі якої була сформована земельна ділянка площею 3,6241 га з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008, отже твердження відповідача-2, що зазначені документи не могли бути подані разом з відзивом є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

17. Також, за доводами скаржника, судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 24.02.2021 у справі № 910/1873/20, від 04.06.2024 у справі № 910/5450/21, від 05.03.2024 у справі № 910/3374/23 та від 04.04.2024 у справі № 914/56/22 щодо стандартів доказування.

18. Так, скаржник наголошує, що судами, в порушення вимог процесуального законодавства, протиправно не взято до уваги висновок експертів за результатами проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 02/08 від 17.08.2023.

19. Скаржник звертає увагу, що, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції зазначив, що висновок експерта № 02/08 від 17.08.2022 не може бути прийнятим, оскільки ця експертиза проводилась на підставі наданої позивачем частини матеріалів технічної документації, в свою чергу апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що місцевим господарським судом було досліджено цей висновок.

20. Скаржник наголошує, що висновок комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 17.08.2023 за № 02/08 від 17.08.2023 був складений, в тому числі, на підставі усіх матеріалів технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, яка була надана саме відповідачем-2.

21. Крім того, скаржник вважає, що судами не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.02.2021 у справі № 910/21404/17, від 30.03.2023 у справі № 910/21682/15, від 15.06.2022 у справі № 924/482/21, від 18.01.2024 у справі № 260/3056/20, від 07.06.2024 у справі № 599/1466/19, від 17.12.2021 у справі № 826/9603/17, про те, що в силу абзацу 1 пункту 2 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", згідно з яким земельні ділянки, право власності (користування) на які виникли до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

22. За доводами скаржника, посилання судів та відповідача-2 на те, що позивач не є правонаступником Управління механізації № 540, а відтак до позивача не перейшло право постійного користування вказаною земельною ділянкою, ніяким чином не спростовує факту формування (тобто визначення площі та меж) 02.06.1995 земельної ділянки площею 2,20 га.

23. Скаржник наголошує, що новосформована земельна ділянка площею 3,6241 га кадастровий номер № 2610400000:06:001:0008 накладається на раніше сформовану 02.06.1995 земельну ділянку площею 2,2 га.

24. Скаржник звертає увагу, що земельна ділянка площею 2,20 га, яка перебувала у постійному користуванні попереднього землекористувача Управління механізації № 540 на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 000071, зареєстрованого у книзі записів державних актів 28.06.1995 за № 30, була сформована в розумінні абзацу 1 пункту 2 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" і при розробленні Комунальним підприємством "Земельно-кадастрове госпрозрахункове бюро Калуської міської ради" технічної документації на земельну ділянку площею 3,6241 га незаконно не враховано.

25. З наведеного, на думку скаржника, слідує що державний реєстратор відповідно до вимог чинного законодавства зобов`язаний був відмовити у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, однак в порушення частини шостої статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" незаконно здійснив реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008, площею 3,6241 га.

26. До того ж, скаржник наголошує, що суди в порушення вимог чинного законодавства не дослідили докази, які містяться в матеріалах справи, що унеможливило встановити фактичні обставини справи, а саме заяву щодо дотримання вимог статті 28 Закону України "Про землеустрій" від 21.05.2021, яка не містить підпису директора Комунального підприємства "Земельно-кадастрове госпрозрахункове бюро Калуської міської ради" та відтиску печатки, а матеріалами справи не підтверджено факту підписання директором заяви шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису. Таким чином заява від 21.05.2021 не має юридичної сили та не могла бути використана при розробленні та затвердженні технічної документації.

27. Відтак скаржник вважає, що техдокументація розроблена не відповідно до статті 186 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 28, 29 Закону України "Про землеустрій", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021.

Позиція інших учасників справи

28. Відповідач-2, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

29. Відповідач-2 зауважує, що технічна документація була долучена до матеріалів справи на підставі заяви від 30.01.2024 № 496/02-32/04 з обґрунтуванням неможливості її подання до суду разом з відзивом тим, що управління земельних відносин відповідача-2 отримало таку документацію 29.01.2024, що підтверджується листом Комунального підприємства "Земельно-кадастрове госпрозрахункове бюро Калуської міської ради" від 29.01.2024. Заразом у судовому засіданні 31.01.2024 представник відповідача-2 просив про поновлення строку для долучення доказів, які були додані до заяви від 30.01.2024 № 496/02-32/04, що підтверджується технічним записом вказаного судового засідання, який є додатком до протоколу судового засідання.

30. Також відповідач-2 звертає увагу, що у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції зазначає про те, що 17.08.2023 за № 02/08 експертами складено висновок за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою та зазначено на які питання надано відповіді експертами. Заразом при викладенні рішення за результатами дослідження цього доказу судом першої інстанції було допущено описку (вказано висновок експерта № 63/22 від 02.08.2022). При цьому така описка не спростовує факт дослідження судом поданого позивачем висновку експерта та надання йому оцінки. Судом вказано, що, оскільки зазначена експертиза проводилась на підставі наданої позивачем частини матеріалів технічної документації, а не цілого примірника технічної документації, цей висновок є неповним, тому не може бути прийнятий судом до уваги.

31. Отже, відповідач-2 наголошує, що судом було досліджено висновок експертів від 17.08.2023 за № 02/08 та надано йому оцінку.

32. Крім того, відповідач-2 зазначає, що висновок експерта (який базується на аналізі матеріалів технічної документації) стосовно конфігурації та площі земельної ділянки, що перебуває у фактичному користуванні позивача не може підтверджувати законність реєстрації земельної ділянки. На підставі таких доказів неможливо встановити наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування. А тому такий доказ є неналежним.

33. Щодо державного акту на право постійного користування землею, який видано Управлінню механізації № 540, відповідач-2 вважає, що вказаний акт може підтверджувати лише надання в постійне користування земельної ділянки площею 2,20 га Управлінню механізації № 540. Однак, як вбачається з договору купівлі-продажу майнового комплексу від 13.10.2005, майновий комплекс за адресою вул. Б. Хмельницького, 86, м. Калуш передано позивачу від Акціонерного комерційно-пенсійного банку "Аваль" (якому вказане майно належало на праві власності на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2005). Відтак у зв`язку із набуттям іншою особою права власності на будівлі, які розташовані на земельній ділянці за адресою вул. Б. Хмельницького, 86, м. Калуш, право постійного користування земельною ділянкою Управління механізації № 540 припинено.

34. Відтак, за доводами відповідача-2, у справі, що розглядається, право постійного користування Управлінням механізації № 540 земельною ділянкою за адресою вул. Б. Хмельницького, 86, м. Калуш припинено, а позивачем таке право не набуто, при цьому позивач не є правонаступником Управління механізації № 540, якому земельна ділянка надавалась у постійне користування.

35. Відповідач-2 наголошує, що не заслуговує на увагу посилання позивача на постанову Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 910/21682/15, оскільки правовідносини у цій справі (земельна ділянка була надана у постійне користування Державному підприємству "Онуфріївський кінний завод", правонаступником якого стало Державне підприємство "Конярство України", яке є постійним користувачем земельної ділянки) не є подібними з правовідносинами у справі, яка розглядається.

36. Безпідставним, на думку відповідача-2, є також посилання позивача на постанову Верховного Суду від 07.06.2024 у справі № 599/1466/19, в якій мова йде про дві суміжні земельні ділянки, тобто правовідносини у цій справі також не є подібними.

37. Стосовно твердження позивача про те, що він фактично використовує частину сформованої земельної ділянки площею 3,6241 га, а саме 2,1591 га, то відповідач-2 вважає, що вказані обставини не входять до предмета доказування у цій справі. Заразом такі обставини спростовуються рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 31.07.2023 у справі № 909/507/23 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2023, які були залишені без змін постановою Верховного Суду від 27.03.2024.

38. Відповідач-2 вважає безпідставними твердження позивача про те, що судами не було досліджено докази, які містяться в матеріалах справи, зокрема не досліджено заяву від 21.05.2021 щодо дотримання вимог статті 28 Закону України "Про землеустрій". Так, відповідач-2 наголошує, що розробники документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, надсилають документи, зазначені у пункті 110 Порядку ведення Державного земельного кадастру, державному кадастровому реєстраторові в електронній формі з накладеним електронним підписом сертифікованого інженера-землевпорядника.

39. Третя особа-1, у строк, встановлений Судом, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

40. Третя особа-1 зауважує, що третьою особою-2 не було вчинено дій, які б свідчили про порушення ним вимог законодавства при проведенні реєстраційних дій, документи, які були подані відповідачем-2 для реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008, відповідали вимогам земельного законодавства, будь-які підстави, визначені у частині шостій статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки у третьої особи-2 були відсутні.

41. Отже, третя особа-1 вважає, що третя особа-2 при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером: 2610400000:06:001:0008 діяла виключно у межах та спосіб, що був визначений чинним земельним законодавством.

42. Відповідач-1 та третя особа-2 правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.

43. Також скаржник подав додаткові письмові пояснення.

44. У зв`язку із цим колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, а згідно із частиною першою статті 295 цього Кодексу учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

45. Стосовно права сторони подати письмові пояснення Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою цієї статті суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

46. Верховний Суд не визнавав необхідним одержати від учасників додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Сторони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження, а також надати усні пояснення у судовому засіданні.

47. З огляду на це Верховний Суд відповідно до частини другої статті 118 ГПК України залишає без розгляду подані скаржником додаткові письмові пояснення як заяву по суті справи, що подана поза межами встановлених строків.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

48. 13.10.2005 між Акціонерним комерційно-пенсійним банком "Аваль" (далі - продавець) та позивачем (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу, відповідно до пункту 1.1. якого продавець передає покупцю у власність, а покупець приймає і зобов`язується оплатити згідно з умовами цього договору об`єкт нерухомого майна - майновий комплекс в цілому, що знаходиться в місті Калуш по вулиці Богдана Хмельницького, буд. 86/141 Івано-Франківської області.

49. Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.10.2023 спірна земельна ділянка належить до комунальної власності відповідача-2.

50. 28.01.2021 на сесії відповідача-2 (сьомої сесії восьмого демократичного скликання) прийнято рішення № 250 "Про проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності, яка знаходиться в місті Калуш, вул. Б. Хмельницького, 88", яким вирішено провести інвентаризацію земельної ділянки орієнтовною площею 4 га, яка знаходиться в місті Калуш, район вулиці Б. Хмельницького, 88, та розробити технічну документацію щодо інвентаризації даної земельної ділянки.

51. На підставі цього рішення Комунальним підприємством "Земельно-кадастрове госпрозрахункове бюро Калуської міської ради" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в районі вулиць Богдана Хмельницького, 88 в межах міста Калуша.

52. 26.07.2021 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 3,6241 га, що розташована за адресою: вул. Б. Хмельницького, 86, м. Калуш з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008 з цільовим призначенням 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.10.2023.

53. Рішенням відповідача-2 від 26.08.2021 № 776 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в районі вулиці Б. Хмельницького, 88 в м. Калуш" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 3,6241 га, кадастровий № 2610400000:06:001:0008, яка знаходиться в районі вулиці Б. Хмельницького, 88 в м. Калуш (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення комунальної власності).

54. Рішенням відповідача-2 від 30.03.2023 № 2038 внесено зміни в рішення відповідача-2 від 26.08.2021 № 776, шляхом викладення пункту 1 рішення у новій редакції: "Затвердити Калуській територіальній громаді в особі Калуської міської ради технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 3,6241 га, кадастровий номер 2610400000:06:001:0008, яка знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького, 86, місто Калуш для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ 11.02)"

55. У межах розгляду Господарським судом Івано-Франківської області справи № 909/507/23 за позовом Калуської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія" про стягнення безпідставно збережених коштів, представником товариства - адвокатом Ридай Н. В., з метою отримання технічної документації із землеустрою по інвентаризації та встановленню зовнішніх меж земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008, площею 3,6241 га, яка розташована за адресою: м. Калуш, вул. Б. Хмельницького, 86, подано адвокатський запит до відповідача-2.

56. 21.06.2023 відповідачем-2 на адвокатський запит від 09.06.2023 надано копії документів, а саме: рішення відповідача-2 від 28.01.2021 № 250 на 1 арк., матеріали технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки на 10 арк., службова записка від 29.07.2021 вх. № 125 на 1 арк., рішення відповідача-2 від 26.08.2021 № 776 на 1 арк., рішення відповідача-2 від 30.03.2023 № 2038 на 1 арк., витяг з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 09.05.2023 № 3810 на 1 арк.

57. 26.06.2023 відповідачем-1 на адвокатський запит Ридая Н. В. від 19.06.2023 надано копію архівного примірника державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 000071, відповідно до якого Управлінню механізації № 540 надавалась у постійне користування земельна ділянка площею 2,20 га, що розташована за адресою по вулиці Б. Хмельницького, 141, для господарської діяльності.

58. На підставі наданих документів позивач звернувся до судових експертів Самулевича В. М. та Петрової О. В. щодо проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою.

59. На вирішення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою були поставлені наступні питання:

1) Яка конфігурація (межі) та площа земельної ділянки по вул. Б. Хмельницького, 86 (141) в м. Калуш, що перебуває у фактичному користуванні позивача, враховуючи розташування будівель та споруд, які належать на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу від 13.10.2005 року за № Д-1044?

2) Чи відповідає фактична конфігурація (межі) та площа земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, враховуючи розташування будівель та споруд, які належать на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу від 13.10.2005 року за № Д-1044, яка розташована по вул. Б. Хмельницького, 86 (141) в м. Калуш, конфігурації (межі) та площі земельної ділянки, що визначені технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки із кадастровим номером № 2610400000:06:001:0008? Якщо ні то в чому не відповідність?

3) Чи співпадає конфігурація та площа земельної ділянки по вул. Б. Хмельницького, 86 (141) в м. Калуш, на якій розміщено будівлі та споруди, які належать на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу від 13.10.2005 року за позивачем, конфігурації та площі земельної ділянки, що визначена у Державному акті на право постійного користування землею серії II-ІФ № 000071, виданого Управлінню механізації № 540 на підставі рішення Виконавчого комітету відповідача-2 депутатів від 02.06.1995 № 141? Якщо ні то в чому не відповідність?

4) Чи відповідає розроблена документація із землеустрою "Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення комунальної власності Калуській територіальній громаді в особі Калуської міської ради в районі вулиці Б. Хмельницького: 88, в межах міста Калуша, Івано-Франківської області" та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування? Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності?

60. 17.08.2023 за № 02/08 експертами складено висновок за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою та надано відповіді на наступні питання:

1) позивач фактично використовує земельну ділянку, площею 2,1591 га;

2) конфігурація (межі) та площа земельної ділянки, якою фактично користується позивач, не відповідає, конфігурації (межі) та площі земельної ділянки, що визначені технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки із кадастровим номером № 2610400000:06:001:0008;

3) площа земельної ділянки по вул. Б. Хмельницького, 86 (141) в м. Калуш, на якій розташовано будівлі та споруди, які належать позивачу, знаходиться в межах площі земельної ділянки, що визначена у Державному акті на право постійного користування землею серії І-Ф № 000071, виданого Управлінню механізації № 540 на підставі рішення виконкому Калуської міської ради народних депутатів від 02.06.1995 № 141;

4) копія технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки (в кількості 17 арк.) за складом, змістом та правилами оформлення не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування чинних станом на 26.08.2021

61. Експертами зазначено, що у наданих на дослідження копіях матеріалів технічної документації відсутні документи, визначені статтею 57 Закону України "Про землеустрій", а саме: матеріали топографо-геодезичних вишукувань, відомості про обчислення площі земельної ділянки, в пояснювальній записці відсутня інформація стосовно будівель, споруд, розташованих на інвентаризованій земельній ділянці та речових прав на них, заява виконавця робіт із землеустрою про дотримання ним обмежень, встановлених статтею 28 Закону України "Про землеустрій", не підписана директором Комунального підприємства "Земельно-кадастрове госпрозрахункове бюро Калуської міської ради", при розробленні технічної документації не було враховано державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 000071, межі земельної ділянки, сформованої за техдокументацією, не погоджені з суміжними власниками чи землекористувачами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

62. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

63. Судові рішення у цій справі оскаржуються позивачем з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 (у взаємозв`язку із пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України) частини другої статті 287 ГПК України.

64. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

65. Скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення судами норм процесуального права щодо прийняття заяви відповідача-2 від 30.01.2024 за вих. № 496/02-32/04 про долучення до матеріалів справи копії технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, без надання судом правової оцінки щодо пропущеного відповідачем-2 строку на подання доказів.

66. Так, судами встановлено, що від відповідача-2 надійшла заява від 30.01.2024 № 496/02-32/04 про долучення до матеріалів справи копії технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, на підставі якої земельна ділянка площею 3,6241 га з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008 була зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

67. Заразом ухвалою від 26.12.2023 суд першої інстанції запропонував відповідачу-2 у строк протягом п`яти днів з дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов з урахуванням зміни предмета позову, закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 17.01.2024.

68. Згідно з частиною першою статті 178 ГПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копії відзиву та доданих до нього документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

69. За змістом пункту 3 частини першої статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

70. Статтею 207 ГПК України передбачено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

71. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, після закінчення підготовчого засідання не виключається можливість подання суду відповідних клопотань, спрямованих на додаткове збирання доказів у силу статті 207 ГПК України, натомість подібні клопотання не лише мають бути обґрунтовані особою, яка подає відповідне клопотання, а й судом мають бути заслухані думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. У цьому виявляється принцип "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" від 27.05.2013, пункт 106).

72. Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

73. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

74. Верховний Суд відзначає, що ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили його пропуск. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню із заявою чи клопотанням, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

75. Положення ГПК України не визначають конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

76. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

77. При цьому, з огляду на вимоги статей 13, 74 ГПК України, заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на поважні причини пропуску встановленого законом строку шляхом подання відповідних доказів. Без доведення заявником таких обставин підстави для поновлення пропущеного строку та розгляду відповідної заяви у суду відсутні (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 873/56/22).

78. Відповідно до усталеної судової практики під поважними причинами пропуску строку, необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 585/2494/18).

79. Правовий інститут строків звернення до суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

80. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо (близький за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19).

81. Суд першої інстанції, враховуючи обставини, наведені відповідачем-2 в обґрунтування заяви про долучення документів до матеріалів справи, зважаючи на те, що запит відповідача-2 до Комунального підприємства "Земельно-кадастрове госпрозрахункове бюро Калуської міської ради" був надісланий ще до початку розгляду справи по суті та враховуючи те, що надані відповідачем-2 документи мають вирішальне значення для вирішення даного спору по суті, є необхідними для повного та всебічного дослідження усіх обставин справи, з метою забезпечення реалізації прав сторін, на підставі статті 119 ГПК України, визнав поважними причини пропущення строку на подачу документів, вирішив поновити його та приєднати подані документи до матеріалів справи, про що зазначив у судовому рішенні. Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні врахував, що у судовому засіданні представник відповідача-2 просив, зокрема, визнати поважними причини пропуску строку на подання додаткових доказів, поновити його та долучити технічну документацію до матеріалів справи.

82. Зазначеним спростовуються доводи скаржника про порушення судами норм процесуального законодавства щодо долучення до матеріалів справи поданих відповідачем-2 додаткових доказів без обґрунтування мотивів щодо поновлення пропущеного відповідачем-2 строку на подання таких доказів.

83. Тому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.06.2024 у справі № 916/3924/23, від 24.12.2019 у справі № 910/5172/19, від 05.07.2023 у справі № 910/186/21 щодо дотримання строків у господарському процесі.

84. Так, у справі № 916/3924/23 боржник подав клопотання, в якому просив визнати поважними причини пропуску строку на подання заяви про скасування судового наказу, поновити строк на подання заяви про скасування судового наказу. Обґрунтовуючи клопотання, заявник наголошував, що фізично він не отримував копії судового наказу та доданих до нього документів, а вимоги статті 6 ГПК України щодо наявності електронного кабінету до нього на застосовуються. Суди встановили, що боржник у добровільному порядку зареєстрував електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд", доводи скаржника про те, що він зареєстрував електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд", але не слідкує за ним (кабінетом), не свідчать про об`єктивну неможливість звернення до суду першої інстанції у строк, передбачений чинним процесуальним законодавством України. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявником не наведено обґрунтованих підстав для поновлення строку для подання заяви про скасування судового наказу, з підтвердженням їх належними та допустимими доказами.

85. У справі № 910/5172/19 ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного суду відмовлено у задоволенні заяви відповідача про поновлення строку на подачу зустрічного позову, повернуто зустрічну позовну заяву та додані до неї документи. Судові рішення мотивовані тим, що зустрічна позовна заява відповідача подана з порушенням строку, встановленого частиною першою статті 180 ГПК України. Суди встановили, що відповідач, як учасник справи, знав про встановлені строки; знав або / та міг знати, які процесуальні дії він має / може вчинити для здійснення ефективного захисту інтересів учасника у справі; знав, які процесуальні дії мав / може вчинити для продовження строків для вчинення дій; під час заявлення клопотання іншим учасником справи (другим відповідачем) щодо продовження строку на подання відзиву відповідач не зазначив про необхідність реалізувати своє право на подання відзиву та зустрічної позовної заяви; крім того, відповідач не позбавлений права подати окремий позов до суду на загальних підставах.

86. У справі № 910/186/21 ухвалою апеляційного господарського суду відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України, у зв`язку із визнанням неповажними підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду апеляційної інстанції та зазначив, що позивач не скористався своїм процесуальним правом на усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання заяви / клопотання про поважність поновлення строку на апеляційне оскарження, тому суд апеляційної інстанції за відсутності відповідної заяви / клопотання діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

87. Відтак у кожній конкретній ситуації суд, з урахуванням наведених учасником справи мотивів, приймає передбачене процесуальним законодавством рішення про поновлення (або про відмову в поновленні) пропущених ним строків на вчинення процесуальних дій.

88. Також в обґрунтування касаційної скарги скаржник наголошує, що судами, в порушення вимог процесуального законодавства, протиправно не взято до уваги поданий ним висновок експертів за результатами проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 02/08 від 17.08.2023.

89. Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника щодо відсутності мотивів відхилення висновку експерта.

90. Відповідно до частини третьої статті 98, частини першої статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

91. Згідно з частиною першою статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

92. Стаття 86 ГПК України, що має назву "оцінка доказів", визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

93. Для кожного окремо взятого доказу законодавець установлює такі критерії оцінки як належність, допустимість та достовірність (статті 76-78 ГПК України); доказів у їх сукупності - вірогідність (стаття 79 ГПК України).

94. Тобто заключною стадією процесу доказування є дослідження та оцінка доказів судом. Дослідження доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення в судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Вона провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності, безпосередності та безперервності. Оцінка доказів завершує весь процес доказування. Результати оцінки доказів знаходять відображення в мотивувальній частині судового рішення, в якому суд зобов`язаний вказати, які факти судом встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті судом і з яких мотивів. Оцінка зібраних доказів здійснюється з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності на основі внутрішніх переконань (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 369/6092/20 (провадження № 14-9цс23)).

95. У справі, що переглядається, суди дослідили зібрані у справі докази, а висновок експерта, на який посилається скаржник, не брали до уваги, оскільки ця експертиза проводилась на підставі наданої позивачем частини матеріалів технічної документації, а не цілого примірника технічної документації, у зв`язку з чим визнали такий висновок неповним. Наведене є мотивами відхилення судами висновку експерта, на який позивач посилається як на підставу своїх вимог. Суд касаційної інстанції не має права додатково перевіряти докази, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, враховуючи положення частини другої статті 300 ГПК України).

96. Відтак, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 24.02.2021 у справі № 910/1873/20, від 04.06.2024 у справі № 910/5450/21, від 05.03.2024 у справі № 910/3374/23 та від 04.04.2024 у справі № 914/56/22 щодо стандартів доказування.

97. Щодо доводів скаржника про те, що земельна ділянка площею 2,20 га, яка перебувала у постійному користуванні попереднього землекористувача Управління механізації № 540 на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 000071, зареєстрованого у книзі записів державних актів 28.06.1995 за № 30, була сформована в розумінні абзацу 1 пункту 2 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" і при розробленні Комунальним підприємством "Земельно-кадастрове госпрозрахункове бюро Калуської міської ради" технічної документації на земельну ділянку площею 3,6241 га зазначеного не враховано, колегія суддів зазначає таке.

98. Господарський суд Івано-Франківської області розглядав справу № 909/507/23 за позовом Калуської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія" про стягнення безпідставно збережених коштів.

99. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 31.07.2023 у справі № 909/507/23, яке Західний апеляційний господарський суд постановою від 29.11.2023 залишив без змін, позов задовольнив та стягнув з відповідача на користь позивача 1 816 963,62 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Суди встановили, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки площею 3,6241 га з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

100. Зазначені судові рішення були оскаржені до Верховного Суду, який залишив їх без змін. Верховний Суду у своїй постанові від 27.03.2024 відхилив, зокрема, посилання позивача на доводи щодо переходу права користування земельною ділянкою від попереднього землекористувача (Управління механізації № 540) до нового власника нерухомості (позивача), оскільки судами попередніх інстанцій не було встановлено відповідних обставин, які б давали підстави для дослідження факту переходу права користування земельною ділянкою до відповідача від попереднього землекористувача.

101. Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним із елементів якого є принцип правової визначеності.

102. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

103. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

104. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.

105. Наявності обставин, які б уможливлювали відхід від принципом res judicata та від висновків, викладених в остаточному судовому рішенні (у судовому рішенні у справі № 909/507/23, зокрема, щодо фактичного користування скаржником земельною ділянкою площею 3,6241 га з кадастровим номером 2610400000:06:001:0008), скаржник у справі, що розглядається, не зазначив й не обґрунтував.

106. Крім того, Верховний Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається щодо переходу до скаржника прав на земельну ділянку площею 2,20 га, право постійного користування якою було надано Управлінню механізації № 540, не суперечать наведеним скаржником висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 17.02.2021 у справі № 910/21404/17, від 30.03.2023 у справі № 910/21682/15, від 15.06.2022 у справі № 924/482/21, від 18.01.2024 у справі № 260/3056/20, від 07.06.2024 у справі № 599/1466/19, від 17.12.2021 у справі № 826/9603/17, оскільки судові рішення у наведених справах прийняті за інших фактичних обставин справ.

107. А саме, у справі № 910/21404/17 спірна земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 належала до земель державної власності, перебувала у статусі земель оборони та з 1948 року була закріплена на праві постійного користування за Київським квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України, який був позивачем у цій справі. Спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою користувача щодо розпорядження його земельною ділянкою на користь третьої особи.

108. Предметом спору у справі № 910/21682/15 був захист права постійного користування земельною ділянкою Державним підприємством "Конярство України", яке він вважав порушеним внаслідок безпідставної реєстрації за Онуфріївською селищною радою права власності на спірні земельні ділянки. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які свідчили про виникнення у Державного підприємства "Онуфріївський кінний завод № 175" до 1990 року права постійного (безстрокового) користування, зокрема, земельними ділянками на території Онуфріївської селищної ради загальною площею 2 137,59 га, до єдиного земельного комплексу яких належали спірні земельні ділянки, а також набуття Державним підприємством "Конярство України" зазначеного права у 2011 році внаслідок правонаступництва щодо всіх прав і обов`язків Державного підприємства "Онуфріївський кінний завод № 175". Спір у цій справі також виник у зв`язку з незгодою користувача щодо розпорядження його земельною ділянкою на користь третьої особи.

109. Як вбачається зі справи № 924/482/21 судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з державним актом на право постійного користування землею від 13.01.1999 серія ІІ-ХМ № 001317 Хмельницькою міською радою народних депутатів було надано Акціонерному товариству "Катіон", який був позивачем у цій справі, у постійне користування 22,3539 га землі, до якої належала й спірна земельна ділянка, право користування якою Хмельницька міська рада, яка була відповідачем у справі, намагалася припинити.

110. У справі № 599/1466/19 ОСОБА_1 (позивач) на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ТР № 1463, виданого Мшанецькою сільською радою Зборівського району Тернопільської області 22.05.1998, належала земельна ділянка, площею 0,85 га. Суди скасували запис про державну реєстрацію (яка була проведена 29.12.2016) виділеної ОСОБА_2 (відповідач) земельної ділянки, оскільки така перетиналась із земельною ділянкою позивача (наявність межового спору).

111. Відтак, в усіх наведених скаржником справах суди встановлювали наявність державного акту на право постійного користування або на право власності на земельну ділянку у позивачів у цих справах (або такі позивачі були правонаступниками постійних користувачів такими земельними ділянками). Натомість у справі, що розглядається, скаржником не надано доказів переходу до нього права постійного користування від землекористувача - Управління механізації № 540, згідно з державним актом на право постійного користування від 02.06.1995, враховуючи й ту обставину, що майновий комплекс, який знаходиться на спірній земельній ділянці, скаржник придбав у Акціонерного комерційно-пенсійного банку "Аваль" 13.10.2005, при цьому у матеріали справи не додано доказів, які б підтверджували на яких підставах користувався спірною ділянкою попередній власник майнового комплексу.

112. Щодо справ № 260/3056/20 (спірним питанням була правомірність дій Департаменту земельних ресурсів щодо формування довідок про нормативну грошову оцінку земельних ділянок на вимогу податкового органу для нарахування розміру земельного податку), № 826/9603/17 (оспорювання користувачем земельної ділянки дій і рішень органів Держгеокадастру щодо погодження проекту землеустрою третій особі (межовий спір), то такі також не є подібними зі справою, що розглядається.

113. Безвідносно до викладеного вище детального аналізу неподібності справ, на які посилається скаржник (спори користувачів із власником, який право користування не визнає, і межові спори, а також щодо оскарження дій та рішень суб`єктів владних повноважень), зі справою, яка переглядається, оскільки позивач, цитуючи певні висновки судів, які він тлумачить на свою користь, в контексті посилань на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України не навів посилань на справи, де суди у подібній ситуації (позивач після стягнення з нього у судовому порядку коштів за користування земельною ділянкою на підставі статті 1212 ЦК України намагається переглянути висновки, до яких дійшли суди у справі про стягнення, шляхом скасування рішень і дій, на підставі яких це стягнення відбулося) прийшли б до протилежних висновків.

114. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

115. Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку із пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

116. Так, обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), а саме заяву щодо дотримання вимог статті 28 Закону України "Про землеустрій" від 21.05.2021, відтак скаржник вважає, що техдокументація розроблена не відповідно до статті 186 ЗК України, статей 28, 29 Закону України "Про землеустрій", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021.

117. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

118. Колегія суддів враховує, що суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі рішення відповідача-2 "Про проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності, яка знаходиться в місті Калуш, вул. Б. Хмельницького, 88" від 28.01.2021 № 250, Комунальним підприємством "Земельно-кадастрове госпрозрахункове бюро Калуської міської ради" було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в районі вулиць Б. Хмельницького, 88, в межах міста Калуш. Проаналізувавши наданий відповідачем-2 примірник технічної документації із землеустрою на 50 аркушах, суди встановили, що останній містить пояснювальну записку, матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування, перелік обмежень у використанні земельних ділянок, кадастровий план земельної ділянки та дійшли висновку, що технічна документація відповідає вимогам статті 57 Закону України "Про землеустрій".

119. При цьому згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

120. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

121. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка була ним визначена в касаційній скарзі. При цьому саме тільки посилання позивача на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

122. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову.

123. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та / чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

................

Перейти до повного тексту