ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 914/3881/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Листопад Істейт"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 (головуючий суддя Кравчук Н. М., судді Плотніцький Б. Д., Скрипчук О. С.)
у справі № 914/3881/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Листопад Істейт"
до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"
про визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно в частині,
(у судовому засіданні взяли участь представники відповідача - Герасько О. А., Єлєніна С. М.)
ВСТУП
1. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним виданого відповідачу свідоцтва про право власності на будівлю, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є власником житлових квартир у цій будівлі та вважає порушеним своє право на спільну сумісну власність на спірні приміщення загального користування у тій же будівлі.
2. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, адже дійшов висновку, що при реконструкції нежитлових приміщень у нежитловій будівлі відповідача під житлові квартири не було враховувано допоміжних приміщень, які могли б перебувати у загальному користуванні усіх власників житлових та нежитлових приміщень у будівлі. Суд виснував, що будівля є житловою з огляду на наявність в ній трьох та більше житлових квартир.
3. Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове рішення про відмову у позові, оскільки дійшов висновку, що правові норми, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, зокрема стосовно спільної власності співвласників на місця загального користування та спільного ними користування й розпорядження, стосується виключно багатоквартирного житлового будинку та не можуть застосовуватись до майна відповідача, а саме нежитлової будівлі.
4. Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою/
5. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постало таке ключове питання: коли частину приміщень нежитлової будівлі перероблено під житлові квартири, чи змінюється статус будинку загалом, і чи розповсюджується на такі правовідносини застосування положення Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
6. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої позивачем, Верховний Суд за встановлених у справі обставин (загальна площа квартир, які належать на праві власності позивачу, становить 4 % від загальної площі спірної будівлі) негативно відповів на зазначені питання та дійшов висновку про необхідність залишення оскаржуваного судового рішення без змін, про що детально зазначено у цій постанові.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
7. У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Листопад істейт" (далі - позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра Україна" (далі - відповідач), у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 388801, видане 09.02.2013 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції на будівлю, що знаходиться за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8, в частині посвідчення права власності за відповідачем на допоміжні приміщення та приміщення загального користування загальною площею 1 865,9 кв. м, зокрема: підвальні приміщення: по підвалу у спільному користуванні 1 235,6 кв. м; приміщення 1-го поверху: у спільному користуванні 184,3 кв. м; приміщення 2-го поверху: у спільному користуванні 69,6 кв. м; приміщення 3-го поверху: у спільному користуванні 78,0 кв. м; приміщення 4-го поверху: у спільному користуванні 80,10 кв. м; приміщення 5-го поверху: у спільному користуванні 80,1 кв. м; приміщення 6-го поверху: у спільному користуванні 80,20 кв. м; приміщення 7-го поверху: у спільному користуванні 48,1 кв. м; приміщення антресолі: у спільному користуванні 9,9 кв. м.
8. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 09.02.2013, індексний номер: 388801 відповідачу на праві приватної власності належить будинок № 8 на площі А. Міцкевича у місті Львові, загальною площею 8 273,8 кв. м, у яку включено всі допоміжні приміщення та приміщення спільного користування, площа яких становить 1 865,9 кв. м.
9. Позивач зазначає, що є власником квартир №№ 3, 4, 12 у будинку № 8 на площі А. Міцкевича у місті Львові, відтак спірні приміщення є приміщеннями загального користування (допоміжними та технічними), тому з огляду на положення Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку та не можуть бути зареєстровані за відповідачем як окремі нежитлові приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв`язку із чим свідоцтво про право власності у відповідній частині має бути визнано недійсним.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішення судів попередніх інстанцій
10. Справа розглядалася судами неодноразово.
11. Господарський суд Львівської області рішенням від 04.07.2022 у справі № 914/3881/21, яке Західний апеляційний господарський суд постановою від 01.02.2023 залишив без змін, позов задовольнив.
12. Верховний Суд від постановою 31.05.2023 постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2023, рішення Господарського суду Львівської області від 04.07.2022 у справі № 914/3881/21 скасував, справу № 914/3881/21 передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
13. Скасовуючи зазначені судові рішення, Верховний Суд, зокрема, зазначив, що суди не встановили та не зазначили, які саме права (інтереси) позивача були порушені, не визнані чи оспорюються у зв`язку із наявністю у відповідача свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна (правомірність набуття якого взагалі не є предметом судового розгляду) та в який спосіб відбувається таке порушення; не аргументували наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку. Також поза увагою судів попередніх інстанцій та без належної правової оцінки залишилися ті обставини, що позивач став власником зазначених об`єктів нерухомого майна (квартири № 3, № 4, № 12) за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, буд. 8 лише у 2014-2015 роках, а відтак, не встановили порушення прав позивача, як власника оспорюваним свідоцтвом про право власності, виданим відповідачу 09.02.2013. Водночас, пославшись на те, що позивач не може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем, суди попередніх інстанцій жодним чином не обґрунтували, з яких підстав відповідач позбавляється права власності на частину майна, право на яке посвідчене оспорюваним у справі свідоцтвом.
14. Господарський суд Львівської області рішенням від 14.02.2024 у справі № 914/3881/21 позов (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) задовольнив повністю; визнав недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 388801, видане 09.02.2013 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції на будівлю, що знаходиться за адресою: місто Львів, площа Міцкевича, будинок 8 в частині посвідчення права власності за відповідачем на допоміжні приміщення та приміщення загального користування загальною площею: 1 865,9 кв. м, які позначені в технічному паспорті на будинок № 8 на площі Міцкевича у місті Львові, складеному Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 01.02.2013, зокрема: - підвальний поверх - приміщення під літерами та площами: І - 5,40 кв. м, ІІ - 26,2 кв. м, ІІІ - 15,7 кв. м, ІV - 81,5 кв. м, V - 9,0 кв. м, VІ - 3,2 кв. м, VІІ - 22,2 кв. м, VІІІ - 8,4 кв. м, ІХ - 178,1 кв. м, Х - 8,1 кв. м, ХІ - 24,0 кв. м, ХІІ - 20,8 кв. м, ХІІІ - 11,0 кв. м, ХІV - 11,9 кв. м, ХV - 4,7 кв. м, ХVІ - 16,6 кв. м, ХVІІ - 2,2 кв. м, ХVІІІ - 25,9 кв. м, ХІХ - 20,4 кв. м, ХХ - 16,0 кв. м, ХХа - 14,3 кв. м, ХХІ - 24,2 кв. м, ХХІІ - 13,0 кв. м, ХХІІІ - 22,0 кв. м, ХХІV - 31,0 кв. м, ХХV - 58,1 кв. м, ХХVІ - 27,9 кв. м, ХХVІІ - 27,0 кв. м, ХХVІІІ - 6,0 кв. м, ХХІХ - 81,4 кв. м, ХХХ - 54,8 кв. м, ХХХІ - 26,4 кв. м, ХХХІІ - 4,2 кв. м, ХХХІІІ - 7,8 кв. м, ХХХІV - 225,2 кв. м, ХХХV - 7,8 кв. м, ХХХVІ - 1,2 кв. м, ХХХVІІ - 2,5 кв. м, ХХХVІІа - 1,8 кв. м, ХХХVІІІ - 29,0 кв. м, ХХХІХ - 4,4 кв. м, ХL - 5,8 кв. м, ХLІ - 1,2 кв. м, ХLІІ - 1,2 кв. м, ХLІІІ - 6,5 кв. м, ХLІV - 1,2 кв. м, ХLV - 10,2 кв. м, ХLVІ - 15,6 кв. м, ХLVІІ - 9,0 кв. м, ХLІХ - 3,9 кв. м, всього по підвалу - 1 235,6 кв. м; - перший поверх - приміщення під літерами та площами: L - 32,9 кв. м, LI - 7,0 кв. м, LII - 57,5 кв. м, LIII - 15,2 кв. м, LIV - 10,10 кв. м, LV - 3,6 кв. м, LVI - 2,6 кв. м, LVII - 1,1 кв. м, LVIII - 3,3 кв. м, LIX - 30,8 кв. м, LX - 20,20 кв. м, всього по першому поверху - 184,3 кв. м; - другий поверх - приміщення під літерами та площами: LXІ - 29,5 кв. м, LXІІ - 10,5 кв. м, LXІІІ - 29,6 кв. м, всього по другому поверху - 69,6 кв. м; - третій поверх - приміщення під літерами та площами: LХІV - 39,1 кв. м, LХV - 29,8 кв. м, LХVІ - 9,1 кв. м, всього по третьому поверху - 78,0 кв. м; - четвертий поверх - приміщення під літерами та площами: LХVІІ - 39,9 кв. м, LХVІІІ - 29,8 кв. м, LХІХ - 10,4 кв. м, всього по четвертому поверху - 80,1 кв. м; - п`ятий поверх - приміщення під літерами та площами: LХХ - 29,9 кв. м, LХХІ - 40,4 кв. м, LХХІІ - 9,9 кв. м, всього по п`ятому поверху - 80,1 кв. м; - шостий поверх - приміщення під літерами та площами: LХХІІІ - 29,7 кв. м, LХХІV - 39,6 кв. м, LХХV - 10,9 кв. м, всього по шостому поверху - 80,2 кв. м; - сьомий поверх - приміщення під літерами та площами: LХХVІ - 11,40 кв. м, LХХVІІ - 32,4 кв. м, LХХVІІІ - 4,3 кв. м, всього по сьомому поверху - 48,1 кв. м; - антресоль - приміщення під літерою LХа площею 9,9 кв. м.
15. Приймаючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація права власності на квартири: № 2, № 3, № 4, № 12 за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, буд. 8 станом на 29.12.2012 була проведена, тобто до моменту видачі оспорюваного свідоцтва про право власності від 09.02.2013. Позивач отримав у право власності квартири № 3, № 4, № 12 на підставі договорів купівлі-продажу у 2014-2015 роках у попередніх власників, які станом на 29.12.2012 зареєстрували право власності на відповідні квартири. Відтак, суд дійшов висновку, що право позивача як власника квартир № 3, № 4, № 12 за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, буд. 8 порушено оспорюваним свідоцтвом у зв`язку із тим, що позивач на законних підставах здійснив купівлю-продаж квартир № 3, № 4 та № 12 та не володів інформацією щодо оспорюваного свідоцтва на момент здійснення реєстрації речового права на нерухоме майно у 2014-2015 роках.
16. Суд першої інстанції встановив, що первинно будинок в цілому належав Дочірньому підприємству Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія" і перебував у статусі нежитлової будівлі. Однак, при проектуванні, а в подальшому реконструкції нежитлових приміщень під квартири мали враховуватись місця загального користування чи інші допоміжні приміщення, які б мали відноситись до квартир в будинку і перебувати у загальному користуванні власників усіх житлових та нежитлових приміщень будинку.
17. Суд виснував, що будівля за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8 є житловою будівлею з огляду на наявність в ній трьох чи більше житлових квартир. З огляду на зазначене, суд вирішив, що спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", так як будинок № 8 на площі Міцкевича у місті Львові є багатоквартирним будинком, тобто - житловим будинком, у якому розташовано три чи більше квартири (насамперед, квартири № 3, № 4 та № 12 ). Таким чином інші нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна та належать на праві приватної власності відповідачу, можуть також бути розташовані у житловому будинку, що прямо передбачено чинним законодавством України.
18. Суд взяв до уваги, що користування приміщеннями спільного користування (допоміжними) одноособово відповідачем, з врахуванням того, що в даній будівлі розташовані приміщення різного функціонального призначення (адміністративні, житлові), які не належать відповідачу технічно неможливо, так як в такому випадку буде відсутній доступ (прохід) до приміщень, які не належать відповідачу з огляду на об`ємно-планувальне рішення будівлі.
19. Суд першої інстанції врахував, що у висновку експерта № 16/11-21/2 від 03.12.2021 досліджувалися поверхові плани технічного паспорта на нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, буд. 8, складеного Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 01.02.2013, та зроблено висновок, що до площі 8 273,8 кв. м будівлі включено усі допоміжні приміщення та приміщення загального користування, такі як підвальні приміщення, горище, сходові клітки, ліфтові шахти, тощо.
20. Здійснивши оцінку доказів у справі та висновку експерта, суд встановив, що спірні приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками є допоміжними, адже у них знаходиться технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, а тому спірні приміщення підлягають використанню для обслуговування будинку як власниками житлових так і нежитлових приміщень. Суд дійшов висновку, що статус спірних приміщень, як допоміжних, не є ізольованими, з функціональним призначенням, що полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, а тому не є самостійним об`єктом нерухомого майна.
21. Суд першої інстанції встановив, що будівля, розташована за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8 загалом є багатофункціональною, так як формується з приміщень різного функціонального призначення, тому відповідно до законодавства України, яким чітко передбачено загальне правило наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, позовні вимоги визнав обґрунтованими, підставними та доведеними належними доказами під час розгляду справи у судовому порядку.
22. Західний апеляційний господарський суд постановою від 21.05.2024 у справі № 914/3881/21 рішення Господарського суду Львівської області від 14.02.2024 скасував та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позову.
23. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що правові норми, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, зокрема стосовно спільної власності співвласників на місця загального користування та спільного ними користування й розпорядження, стосується виключно багатоквартирного житлового будинку та не можуть застосовуватись до майна відповідача, а саме нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8, загальною площею 8 273,8 кв. м.
24. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірна будівля є багатоквартирним житловим будинком. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна будівля за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 8 не є об`єктом житлової нерухомості.
25. Крім того, суд апеляційної інстанції також зазначив, що судовий експерт не встановив порушення відповідачем прав позивача, як власника квартир № 3, № 4, № 12 по вул. А. Міцкевича, 8 у м. Львові на користування допоміжними приміщеннями (ліфтами, сходовими клітками, дахом, підвалом тощо), експерт лише припустив неможливість користуватися позивачем спірними приміщеннями у будівлі, в якій розташовуються квартири № 3, № 4, № 12, і висловив припущення в майбутньому щодо відсутності потенційної можливості фізичного доступу позивача до відповідних приміщень у будівлі по вул. А. Міцкевича, 8 у м. Львові.
26. Апеляційний суд вважає помилковим висновок місцевого господарського суду, що будівля за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8 є багатоквартирним будинком, де відповідач та позивач є співвласниками спільного майна будівлі в розумінні Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", оскільки такий висновок нормативно не підтверджується.
27. Суд апеляційної інстанції врахував, що за однією і тією ж адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, буд. 8 знаходяться житлові квартири, які перебувають у власності позивача, проте наявність житлових квартир в будівлі не змінює статусу нежитлової будівлі на житлову і тим більше не є багатоквартирним будинком.
28. Апеляційний суд зазначив, що згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Відповідно до вимог вказаного класифікатора, будівля, в якій офіси займають більшу частину від загальної площі (більше 70 %) відноситься по класифікатору до підрозділу 12 "Будівля нежитлова". З матеріалів справи вбачається, що загальна площа квартир, які належать на праві власності позивачу, становить 4 % від загальної площі спірної будівлі. Отже, з матеріалів справи вбачається, що будівля за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8 є нежитловою будівлею, а не багатоквартирним будинком.
29. Суд також критично оцінив посилання позивача на неможливість користування спірними приміщеннями у зв`язку з ризиком відчуження відповідачем цілої будівлі за адресою: м. Львів, вул. А. Міцкевича, буд. 8, загальною площею 8 273,8 кв. м, оскільки такі не підтверджено матеріалами справи, жодних доказів щодо намірів відповідача відчужити вказану будівлю позивачем не подано. Відсутні в матеріалах справи і докази того, що власник будівлі (відповідач) перешкоджає мешканцям квартир № 3, № 4, № 12 чи заперечує користування спірними приміщеннями загального користування (допоміжними та технічними, сходовими та ліфтом), які є предметом цього спору.
30. Заразом при прийнятті оскарженого рішення та задоволення заявлених позивачем вимог, в основу своїх висновків судом першої інстанції покладено висновок експерта № 16/11-21/2 від 03.12.2021 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за заявою позивача, при цьому судом не враховано, не встановлено та не зазначено, які саме права (інтереси) позивача були порушені, не визнані чи оспорюються у зв`язку із наявністю у відповідача свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна (правомірність набуття якого взагалі не є предметом судового розгляду) та в який спосіб відбувається таке порушення; не аргументовано наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивача.
31. Апеляційний суд констатував відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга
32. Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
33. Скаржник в якості підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №915/1096/18, від 21.01.2020 у справі № 915/1844/18, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема в ситуації, коли частину приміщень нежитлової будівлі перероблено під житлові квартири і, відповідно, чи змінюється після реконструкції нежитлових приміщень в квартири статус будинку загалом, і чи розповсюджується на такі правовідносини застосування положення Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
34. На переконання скаржника, будівля за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8 первинно була виключно нежитловою в одноосібній власності, проте, після реконструкції, зміни функціонального призначення та відчуження частини приміщень, будинок об`єднує у своєму складі не тільки офісні приміщення, але і заклади торгівлі та житлові квартири, які перебувають у приватній власності різних осіб, а отже загалом на даний час будівля є багатофункціональною, так як формується з приміщень різного функціонального призначення.
35. Скаржник наголошує, що при виданні технічного паспорту від 01.02.2013, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.02.2013 із зазначенням статусу будівлі як нежитлової, Обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" не враховувало, що в цьому будинку є житлові квартири, про що самостійно вказує у своєму листі-відповіді від 13.07.2021.
36. Скаржник звертає увагу, що до повноважень Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" не входить встановлення площі загального користування, відтак, при проектуванні, а в подальшому реконструкції нежитлових приміщень під квартири мали враховуватись місця загального користування чи інші допоміжні приміщення, які б мали відноситись до квартир в будинку і перебувати у спільній сумісній власності власників усіх житлових та нежитлових приміщень будинку. Тобто посилання на те, що статус будинку № 8 визначений як нежитловий в оспорюваному свідоцтві та технічному паспорті на будівлю не є правомірним, оскільки при встановлені цього статусу Обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" не знало про наявність квартир в такому будинку і в принципі не могло встановлювати статус будинку і допоміжних приміщень, які забезпечують доступ до всіх квартир, а також тих, в яких проходять комунікації до таких квартир.
37. Скаржник наголошує, що власники квартир, які знаходяться в будинку, мають право користуватися допоміжними приміщеннями (ліфти, сходові клітки, дах, підвал), які фактично є місцями загального користування для забезпечення нормальної експлуатації квартир та доступу до своєї власності. Тобто наявність у відповідача свідоцтва про право власності на спірні допоміжні приміщення, що мають перебувати у спільній сумісній власності власників усіх нежитлових і житлових приміщень, що розташовані в будівлі за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8 вже є порушенням прав позивача. При цьому скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 922/1406/21, від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19.
38. Крім того, скаржник наголошує, що представник позивача був повідомлений апеляційним судом про дату судового засідання, проте він завчасно подав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з хворобою і надав підтверджуючі документи, натомість апеляційний суд проігнорував вимоги пункту 2 частини другої статті 202 ГПК України, відмовив у задоволенні такого клопотання та не надав можливості представнику позивача аргументувати свою позицію та ухвалив оскаржуване рішення, що свідчить про порушення вимог процесуального законодавства.
Позиція інших учасників справи
39. Відповідач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити, касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
40. Відповідач зауважує, що сам факт наявності у нього свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.02.2013, індексний номер 388801 жодним чином не порушує прав та законних інтересів позивача, з чого слідує, що звернення до суду з позовом, у якому відсутні порушення прав та законних інтересів позивача, є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, адже позов має підтверджуватись реальними порушеннями прав позивача, а не майбутніми, вірогідними, нічим не підтвердженими припущеннями.
41. Також відповідач звертає увагу, що посилання позивача у касаційній скарзі на справу № 915/1844/18, як на таку, що містить висновки у подібних правовідносинах зі справою № 914/3881/21, що розглядається, є безпідставним, оскільки правові підстави позову у зазначеній справі є іншими. Так, у справі № 915/1844/18 видані реєстраційною службою свідоцтва про право власності на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Триа Плюс" підлягали скасуванню з урахуванням того, що документ, на підставі якого були видані свідоцтва про право власності, містив недостовірні дані, у зв`язку з чим товариство набуло право власності на нерухоме всупереч вимогам законодавства.
42. До того ж правові підстави позову у справі № 915/1096/18 є іншими, ніж у справі № 914/3881/21, оскільки підставою позову у зазначеній справі була незаконна приватизація територіальною громадою в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області нежитлових приміщень в багатоквартирному будинку житлового фонду, який мав статус "житловий будинок".
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
43. Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 1181 від 25.10.2000 дозволено Українському державному геологічно-розвідувальному інституту перепланувати частину нежитлових приміщень у будинку № 8 на площі Міцкевича у місті Львові під дві житлові квартири: № 3 та № 4.
44. Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.04.2001 № 137 "Про розгляд листа Львівського відділення Українського державного геологорозвідувального Інституту" затверджено розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 1181 від 25.10.2000 про технічну можливість переобладнання нежитлових приміщень у будинку № 8 на площі Міцкевича у місті Львові під дві житлові квартири з присвоєнням номерів двом квартирам № 3 та № 4, дозволено Львівському відділенню Українського державного геологорозвідувального Інституту здійснити в установленому порядку переобладнання приміщень (квартири № 3 та
№ 4) під житлові квартири. 45 . Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 894 від 12.07.2001 "Про затвердження акту технічної комісії Галицького району про готовність до експлуатації квартир № 3, № 4 на пл. Міцкевича, 8, утворені в результаті переобладнання нежитлових приміщень" затверджено Акт технічної комісії Галицького району про готовність до експлуатації квартир № 3, № 4 на площі Міцкевича, 8, утворених в результаті переобладнання нежитлових приміщень, здійсненого Львівським відділенням державного геологорозвідувального Інституту на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 137 від 06.04.2001.
46. У матеріалах справи міститься лист Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 13.07.2021, наданий у відповідь на запит представника позивача № 12/07від 12.07.2021, у якому наведено інформацію про те, зокрема, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи, первинно будинок № 8 на площі Міцкевича, перебував у статусі нежитлової будівлі. 20.05.2003 Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради було видано Національній акціонерній компанії "Надра України" свідоцтво за № 00653 про право власності в цілому на будинок за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 8, загальною площею 8 620,0 кв. м. У листі також зазначається, що станом на момент оформлення права власності на будинок, право власності на квартири №3, №4 не було оформлено. В подальшому Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії "Надра України" "Західукргеологія" були внесені зміни в техдокументацію на будинок № 8 з виключення площ квартир № 2, № 3, № 4, № 9, №10, № 12 . Станом на 29.12.2012 реєстрація права власності була проведена лише на квартири № 2, № 3, № 4, № 12 .
47. В матеріалах справи міститься Технічний паспорт на будівлю, складений Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 01.02.2013, з якого вбачається, що об`єкт нерухомості за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 8 є нежитловим приміщенням, загальною площею 8 273,8 кв. м.
48. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.02.2013 індексний номер 388801 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлова будівля за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 8, загальною площею 8 273,8 кв. м належить на праві власності відповідачу.
49. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (дата формування 13.01.2022, номер інформаційної довідки 294546940) будівля за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, 8 не є об`єктом житлової нерухомості.
50. Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відповідач володіє на праві приватної власності квартирами № 3, № 4, № 12, що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8 .
51. Так, квартира № 3 - об`єкт житлової нерухомості, загальна площа: 38,5 кв. м, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 7862, виданий 05.10.2015, видавник: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дячук О. А.
52. Квартира № 4 - об`єкт житлової нерухомості, загальна площа: 73,8 кв. м, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 2901, виданий 26.12.2014, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б.
53. Квартира № 12 - об`єкт житлової нерухомості, загальна площа: 34,7 кв. м, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 2900, виданий 26.12.2014, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б.
54. У матеріалах справи міститься договір № 17/11-21 від 17.11.2021 про проведення експертного дослідження, укладеного між відповідачем (замовник) та фізичною особою-підприємцем Зайцем І. Г. (виконавець, експерт), відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язки на виконання будівельно-технічної експертизи згідно з поставленими питаннями: 1. Які приміщення будівлі за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 8 відповідно до наданих документів та якою площею є приміщеннями загального (спільного) користування? 2. Чи відносяться приміщення спільного користування до допоміжних? 3. Чи технічно можливе користування цими приміщеннями одноособово позивачем, з врахуванням того що в даній будівлі розташовані приміщення різного функціонального призначення (адміністративні, житлові), які не належать позивачу? 4. Яке функціональне призначення будівлі за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 8 в цілому?
55. Відповідно до висновку експерта № 16/11-21/2 від 03.12.2021 судовий експерт за результатами проведення експертизи зробив наступні висновки: 1) Приміщення, які на технічному паспорті позначені римським цифрами і перелічені у дослідженні по першому питанні, загальною площею 1 865,9 кв. м, є приміщеннями загального (спільного) користування адміністративної будівлі за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 8; 2) Визначені в дослідженні першого питання приміщення спільного користування адміністративної будівлі за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 8 відносяться до допоміжних приміщень, так як виконують функції допоміжного (другорядного) значення і призначені для забезпечення експлуатації будинку; 3) Користування приміщеннями спільного користування (допоміжними) одноособово відповідачем, з врахуванням того, що в цій будівлі розташовані приміщення різного функціонального призначення (адміністративні, житлові), які не належать відповідачу є технічно неможливим, так як в такому випадку буде відсутній доступ (прохід) до приміщень, які не належать відповідачу з огляду на об`ємно-планувальне рішення будівлі; 4) Будівля, що розташована за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 8, в цілому є багатофункціональною, так як формується з приміщень різного функціонального призначення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції
56. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
57. Судове рішення у цій справі оскаржується позивачем з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.
58. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
59. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
60. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
61. У касаційній скарзі скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 21.01.2020 у справі № 915/1844/18.
62. Водночас постанова у справі № 915/1096/18 ухвалена у спорі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дев`ятий квартал" до територіальної громади міста Южноукраїнська в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що зареєстровані за відповідачем на праві власності приміщення розташовані на першому поверсі житлових будинків та призначені для забезпечення побутових потреб мешканців будинку, а отже мають статус допоміжних, тому не можуть бути самостійними об`єктами права комунальної власності. За доводами позивача, у силу статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та статті 382 Цивільного кодексу України спірні приміщення набуті на праві спільної сумісної власності всіма співвласникам багатоквартирного будинку одночасно з набуттям ними права власності на житлові квартири без необхідності додаткового оформлення речового права на допоміжні приміщення. Позивач стверджував, що реєстрація права комунальної власності на спірні приміщення порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.
63. У справі № 915/1844/18, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, спір вирішувався між заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області, Товариством з обмеженою відповідальністю "Триа Плюс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена-23" щодо визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Верховний Суд, який залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, врахував те, що судовим рішенням у іншій справі - № 915/1402/16 - скасовано свідоцтво про право власності третьої особи на спірне майно, оскільки остання не набула у визначеному законом порядку прав власності на це майно, ця особа не мала правомочностей власника, зокрема щодо розпоряджання цим майном шляхом передачі його до статутного капіталу відповідача-2. Верховний Суд констатував, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли підставного висновку про те, що, оскільки відповідач-2 набув право власності на спірне майно від особи, яка не мала права розпоряджатися цим майном, то відповідно свідоцтва про право власності відповідача-2 на це майно підлягають визнанню недійсними та скасуванню.
64. Відтак, колегія суддів зазначає (схожі заперечення наведені також відповідачем у його відзиві на касаційну скаргу щодо змісту касаційної скарги), що висновки Верховного Суду у зазначених скаржником постановах стосуються підстав визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності у зв`язку із незаконною приватизацією територіальною громадою допоміжних приміщень у житловому багатоквартирному будинку (натомість у справі, що розглядається, спірні приміщення знаходяться в нежитловій будівлі, а не в житловому багатоквартирному будинку, про що Судом також буде зазначено нижче у цій постанові) та у зв`язку із визнанням недійсними первісних документів, на підставі яких були видані оскаржувані свідоцтва про право власності (таких обставин судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, встановлено не було).
65. З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 21.01.2020 у справі № 915/1844/18, оскільки в наведених скаржником справах судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, доказової бази, а також правового регулювання спірних правовідносин ніж у справі, яка переглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.
66. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
67. Заразом відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
68. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
69. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
70. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
71. В обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема в ситуації, коли частину приміщень нежитлової будівлі перероблено під житлові квартири і відповідно чи змінюється після реконструкції нежитлових приміщень в квартири статус будинку загалом, і чи розповсюджується на такі правовідносини застосування положення Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
72. Відтак, колегія суддів враховує, що з огляду на відсутність висновку щодо застосування зазначених скаржником питань у контексті спірних правовідносин, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як необхідної умови для надання висновку.
73. Суд першої інстанції у скасованому апеляційним судом рішенні дійшов висновку, що будівля за адресою: місто Львів, площа Адама Міцкевича, будинок 8 є житловою будівлею з огляду на наявність в ній трьох чи більше житлових квартир. При цьому місцевий господарський суд відхилив доводи відповідача про те, що будівля за адресою: місто Львів, площа Адама Міцкевича, будинок 8 є нежитловою будівлею та використовується відповідачем для господарської діяльності, оскільки дійшов висновку, що зазначене не відповідає приписам законодавства України зважаючи на те, що у зазначеній будівлі перебувають житлові квартири, зареєстровані на праві власності.
74. З огляду на наведене, суд першої інстанції виснував, що спірні правовідносини врегулюванні положеннями Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", так як будинок № 8 на площі Міцкевича у місті Львові є багатоквартирним будинком, тобто - житловим будинком, у якому розташовано три чи більше квартири (насамперед, квартири № 3, № 4 та № 12 ). Таким чином, інші нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна та належать на праві приватної власності відповідачу, можуть також бути розташовані у житловому будинку, що прямо передбачено чинним законодавством України.
75. При цьому суд першої інстанції обґрунтував свої висновки посиланнями на пункт 1 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", відповідно до якого багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.
76. Заразом апеляційний суд в оскаржуваній постанові не погодився із висновком місцевого господарського суду, що будівля за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8 є багатоквартирним будинком, де позивач та відповідач є співвласниками спільного майна будівлі в розумінні Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", оскільки такий висновок нормативно не підтверджується.
77. Суди обох інстанцій з матеріалів інвентаризаційної справи встановили, що первинно будинок № 8 на пл. Міцкевича у м. Львові в цілому належав Дочірньому підприємству Національна акціонерна компанія "Надра України "Західукргеологія" і перебував у статусі нежитлової будівлі. Зазначене не заперечується сторонами у справі, що розглядається.
78. Апеляційний суд врахував, що за адресою: пл. А. Міцкевича, 8, м. Львів знаходяться житлові квартири, які перебувають у власності позивача. Проте, виснував, що наявність житлових квартир в будівлі не змінює статусу нежитлової будівлі на житлову і тим більше не є багатоквартирним будинком.
79. При цьому апеляційний суд послався на Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, згідно з яким будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Відповідно до положень зазначеного класифікатора будівля, в якій офіси займають більшу частину від загальної площі (більше 70 %), відноситься по класифікатору до підрозділу 12 "Будівля нежитлова".
80. Суд апеляційної інстанції встановив, що з матеріалів справи вбачається, що загальна площа квартир, які належать на праві власності позивачу, становить 4 % від загальної площі спірної будівлі.
81. Відтак апеляційний господарський суд дійшов висновку, що будівля за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8 є нежитловою будівлею, а не багатоквартирним будинком (житловим будинком).
82. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції (зокрема, пункти 75-81 цієї постанови), який спростовує доводи скаржника та висновки суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", та зазначає, що суд першої інстанції та позивач помилково вважають, що якщо у будинку є три квартири, то він обов`язково є житловим і багатоквартирним.
83. Крім того, Суд відхиляє посилання скаржника на неврахуванням судом апеляційною інстанції висновків, встановлених в будівельно-технічній експертизі, якою визначено статус приміщення і його функціональне призначення, з огляду на таке.
84. Відповідно до частини третьої статті 98, частини першої статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
85. Згідно з частиною першою статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
86. Стаття 86 ГПК України, що має назву "оцінка доказів", визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
87. Для кожного окремо взятого доказу законодавець установлює такі критерії оцінки як належність, допустимість та достовірність (статті 76-78 ГПК України); доказів у їх сукупності - вірогідність (стаття 79 ГПК України).
88. Тобто заключною стадією процесу доказування є дослідження та оцінка доказів судом. Дослідження доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення в судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Вона провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності, безпосередності та безперервності. Оцінка доказів завершує весь процес доказування. Результати оцінки доказів знаходять відображення в мотивувальній частині судового рішення, в якому суд зобов`язаний вказати, які факти судом встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті судом і з яких мотивів. Оцінка зібраних доказів здійснюється з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності на основі внутрішніх переконань (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 369/6092/20 (провадження № 14-9цс23)).
89. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дослідив зібрані у справі докази, а також висновок експерта № 16/11-21/2 від 03.12.2021, на який посилається скаржник, та врахував, що судовий експерт за результатами проведення експертизи зробив серед іншого висновок, що будівля, яка розташована за адресою: м. Львів, пл. А. Міцкевича, буд. 8, в цілому є багатофункціональною, так як формується з приміщень різного функціонального призначення. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що судовий експерт не встановив порушення відповідачем прав позивача, як власника квартир №№ 3, 4, 12 по вул. Міцкевича, 8 у м. Львові на користування допоміжними приміщеннями (ліфтами, сходовими клітками, дахом, підвалом тощо), експерт лише припустив неможливість користуватися позивачем спірними приміщеннями у будівлі, в якій розташовуються квартири №№ 3, 4, 12, і висловив припущення в майбутньому щодо відсутності потенційної можливості фізичного доступу позивача до відповідних приміщень у будівлі по вул. Міцкевича, 8 у м. Львові.
90. Наведене є мотивами відхилення судом висновку експерта, на який позивач посилається як на підставу своїх вимог. Суд касаційної інстанції не має права додатково перевіряти докази, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, враховуючи положення частини другої статті 300 ГПК України).
91. Також Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо критичної оцінки доводів скаржника щодо неможливості користування спірними приміщеннями у зв`язку з ризиком відчуження відповідачем цілої будівлі за адресою: м. Львів, вул. А. Міцкевича, 8, загальною площею 8 273,8 кв. м, оскільки такі доводи не підтверджено матеріалами цієї справи, жодних доказів щодо намірів відповідача відчужити вказану будівлю позивачем не подано. Відсутні в матеріалах справи і докази того, що власник будівлі (відповідач) перешкоджає мешканцям квартир № 3, № 4, № 12 чи заперечує користування спірними приміщеннями загального користування (допоміжними та технічними, сходовими та ліфтом), які є предметом даного спору.
92. Відтак колегія суддів відхиляє й посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 922/1406/21, від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 21.01.2020 у справі № 915/1844/18, якими він обґрунтовує доведеність порушення своїх прав як співвласника допоміжних приміщень та приміщень загального користування, оскільки судом апеляційної інстанції таких порушень не встановлено з огляду на зазначене у попередньому пункті 91 цієї постанови, а також з підстав, наведених у пункті 65 цієї постанови щодо неподібності правовідносин у зазначених справах.
93. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка суду попередньої інстанції при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судом були застосовано неправильно).
94. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.
95. Враховуючи обґрунтування, викладені у цій постанові, Суд дійшов висновку, що під час касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, немає.
96. Аргументи касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права з огляду на відмову у задоволенні клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи на іншу дату, відхиляється колегією суддів з огляду на таке.
97. Зазначені доводи скаржник обґрунтовує посиланнями на пункт 5 частини першої статті 310 ГПК України (без належного посилання на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України), заразом сам не заперечує тієї обставини, що був повідомлений про розгляд справи, а тому зазначені у попередньому пункті посилання не підпадають під правове регулювання зазначеного пункту.
98. Заразом, відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання, апеляційний господарський суд виходив з того, що наявні в матеріалах справи документи дають можливість суду самостійно встановити фактичні обставини справи та вирішити цей спір по суті. Суд врахував, що ця справа перебуває на повторному розгляді, містить багато письмових пояснень, поданих представниками сторін, тобто, позиція представника позивача сформована, викладена письмово і суду зрозуміла.
99. Крім того, Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи (в цій частині Верховний Суд також звертає увагу на те, що неможливість взяти участь в судовому засіданні представника юридичної особи (навіть за умови поважності причин такої неможливості) не може бути беззаперечною і обов`язковою підставою для відкладення розгляду справи), а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
100. Об`єктивну неможливість вирішення судом попередньої інстанції справи в клопотанні про відкладення розгляду справи скаржником не обґрунтовано.
101. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
102. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
103. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
104. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
105. Інші доводи скаржника підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.