ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/6145/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.
за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,
представників учасників справи:
позивача - Чорний І. В.,
відповідача - Мартинюк А. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МГК Рейл" та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 (суддя Марченко О. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (колегія суддів: Сулім В. В. - головуючий, Майданевич А. Г., Ткаченко Б. О.) у справі
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГК Рейл"
про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ; далі - Комендатура) звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГК Рейл" (далі - Товариство), в якій просила стягнути (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 18 101 529,61 грн штрафних санкцій за порушення зобов`язання за договором на закупівлю дизельного палива зимового від 09.12.2022 № 764-22 (ЦЗ) (далі - Договір), з яких: 940 446 грн подвійної облікової ставки Національного банку України (відповідно до пункту 7.8 Договору); 422 456,21 грн втрат від інфляції (відповідно до пункту 7.8 Договору); 56 426,76 грн 3 % річних (відповідно до пункту 7.8 Договору); 5 975 529,14 грн пені 0,1 % річних та 10 706 671,50 грн штрафу згідно з пунктом 7.2 Договору.
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, порушуючи умови Договору, відповідач несвоєчасно здійснив поставку товару, що підтверджується видатковими накладними та актами приймання-передавання товару для перевезення, поза межами строків, встановлених умовами Договору.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Господарський суд міста Києва рішенням від 04.03.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024, позов задовольнив частково: стягнув з Товариства на користь Комендатури 5 975 529,14 грн 0,1 % пені та 10 706 671,50 грн 7 % штрафу. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
2.2 Судові рішення в частині задоволення позовних вимог мотивовані тим, що: за умовами пункту 7.2 Договору відповідач у разі порушення строків поставки сплачує 0,1 % пені від вартості товару, з якого допущено прострочення, а за прострочення понад 10 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості; додатковою угодою від 26.12.2022 № 2, якою внесено зміни до пункту 5.2 Договору, сторони передбачили строк поставки товару постачальником до товароодержувача - не пізніше 31.12.2022; згідно з актом приймання-передачі товару для перевезення № 764/2 товар був отриманий товароодержувачем 15.01.2023 та 30.01.2023, а згідно з актом № 764/3 - 28.02.2023, тому за висновком судів попередніх інстанцій позивач обґрунтовано здійснив нарахування пені та штрафу відповідно до пункту 7.2 Договору.
2.3 Що стосується заявлених до стягнення сум, нарахованих згідно з пунктом 7.8 Договору, суд першої інстанції виходив з того, що жодна із перерахованих позивачем відповідачу сум поверненню не підлягає, оскільки Товариство умови Договору виконало у повному обсязі. Апеляційний господарський суд погодився з такими висновками та додатково зазначив, що пункт 7.8 Договору укладений сторонами відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка передбачає накладення штрафних санкцій за порушення грошових зобов`язань, тоді як у цій справі відповідач порушив строк поставки товару, а не грошове зобов`язання.
3. Короткий зміст касаційних скарг та позиція учасників справи
3.1 Товариство у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
3.2 Касаційна скарга відповідача (у новій редакції) подана з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3.3 Скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували: статті 213, 637 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши при цьому висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 29.03.2023 у справі № 910/13847/21, від 09.02.2023 у справі № 922/4121/20 та від 26.03.2024 у справі № 911/2567/22 щодо застосування цих норм; статтю 551 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18; статтю 614 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми, викладених у постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 910/15043/22 та від 26.03.2024 у справі № 911/2567/22. Відповідач зазначає також про те, що суди не урахували висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 13 ЦК України.
3.4 Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Товариство посилається на відсутність практики Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах у контексті частини 2 статті 712 ЦК України, статей 334, 539, 610, 655 ЦК України та конкретного договору.
3.5 Також позивач вважає, що суди порушили норми процесуального права, оскільки не дослідили зібраних у справі доказів, а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
3.6 Крім того, Товариство зазначає про те, що суд першої інстанції неправомірно повернувся до стадії підготовчого провадження та прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог.
3.7 Комендатура, не погодившись із судовими рішеннями у частині відмови у задоволенні позовних вимог, також звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення в частині відмови у позовних вимогах скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
3.8 Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначив про застосування судами попередніх інстанцій статей 625, 628, 629 ЦК України та частини 6 статті 231 ГК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17 та від 10.03.2021 у справі № 199/1917/19.
3.9 Позивач у касаційній скарзі, посилаючись на приписи статей 74, 76- 79, 86, 236-237 ГПК України, зазначає про застосування зазначених приписів без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, у контексті оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та з`ясування обставин, що входять до предмета доказування, з урахуванням підстав позову і умов укладеного Договору.
3.10 У відзиві на касаційну скаргу Товариства позивач заперечує викладені в ній доводи і просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди попередніх інстанцій встановили, що між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовником) і Товариством (постачальником) укладено Договір, за умовами якого:
постачальник зобов`язується у 2022 році передати у власність замовнику (товароодержувачу) товар: нафту і дистиляти, код ДК-021:2015-09130000-9 (дизельне паливо зимове, код ДК-021:2015-09134200-9), у номенклатурі, за цінами, у кількості, зазначених у специфікації (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною Договору (пункт 1.1 Договору);
товароодержувач - уповноважена особа військової частини за місцем поставки товару відповідно до специфікації (додаток № 1; пункт 1.3 Договору);
загальна сума Договору складає 289 021 996,50 грн (пункт 3.1 Договору в редакції додаткової угоди від 30.12.2022 № 3);
ціна на товар зазначається у специфікації (додаток № 1) із врахуванням транспортних та інших витрат; підставою для оплати вважається накладна та рахунок (рахунок-фактура) постачальника (пункт 3.2 Договору);
строк (термін) поставки (передачі) товарів: постачальник зобов`язаний передати товар у розпорядження замовника (товароодержувача) разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах Договору, у термін не пізніше 29.12.2022 (згідно з термінами поставки, які вказані у додатку № 2 до Договору; пункт 5.1 Договору в редакції додаткової угоди від 26.12.2022 № 2);
місце поставки (передачі) товарів: поставка товару здійснюється транспортом постачальника; замовник за погодженням з постачальником приймає товар або його частину (партію) у місці передачі за адресою: АДРЕСА_1 ; поставка товарів постачальником до товароодержувачів здійснюється на умовах DDP (відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс у редакції 2010 року) не пізніше 31.12.2022 за адресою поставки товароодержувачів згідно з додатком № 2 (пункт 5.2 Договору в редакції додаткової угоди від 26.12.2022 № 2);
до кожної партії товару, що постачається, постачальник обов`язково надає замовнику видаткові накладні (не менше двох примірників замовнику), рахунки-фактури (не менше одного примірника замовнику), завірені підписами уповноваженої особи (осіб) постачальника (пункт 5.3 Договору);
для перевезення товару до товароодержувача уповноваженими особами замовника оформлюється накладна на товар (в чотирьох примірниках), акт приймання-передачі товару для перевезення (в чотирьох примірниках; Додаток № 3, який є невід`ємною частиною Договору), повідомлення-авізо (в двох примірниках); акт приймання-передачі товару для перевезення складається в чотирьох примірниках: перший залишається у замовника, другий передається товароодержувачу, третій - постачальнику, четвертий після оформлення товароодержувачем повертається замовнику (пункт 5.4 Договору);
разом з четвертим примірником акта приймання-передачі товару для перевезення замовнику постачальником в термін не пізніше 5 календарних днів з дня прийняття товару товароодержувачем повертаються оформлені належним чином два примірники накладної замовника з підписами матеріально-відповідальних осіб товароодержувача, оригінал доручення на отриманий товар від товароодержувача, повідомлення-авізо (1 примірник) та копії якісних документів, що підтверджують якість поставленого товару від постачальника, завірених належним чином; датою прийняття та передачі у власність товару вважати дату, вказану уповноваженою особою товароодержувача та представника постачальника при отриманні товару в акті приймання-передачі товару для перевезення; документи, що підтверджують факт постачання товару постачальником до товароодержувача, які оформлені з порушенням вимог щодо їх оформлення (виправлення, відсутність дат тощо) будь-якою із сторін в процесі поставки товару прийматися не будуть; всі витрати, пов`язані з оформленням документів на перевезення, а також з передачі (надсилання) документів після оформлення приймання-передачі покладаються на постачальника (пункт 5.5 Договору);
у випадку якщо в ході приймання товару буде встановлено порушення якості товару або нестача будь-якої його кількості, товароодержувач спільно з представником постачальника складає акт та залежно від причин і недоліків пред`являє претензію постачальнику (пункт 5.9 Договору);
постачальник зобов`язаний у строк не більше 2 календарних днів від дати отримання такої претензії поставити замовнику (товароодержувачу) недопоставлену частину товару або усунути виявлені недоліки (пункт 5.10 Договору);
за порушення постачальником строків виконання зобов`язання з нього стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 10 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості (пункт 7.2 Договору);
за порушення замовником умов зобов`язання щодо розрахунків за поставлений товар з нього стягується пеня у розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент порушення зобов`язання (пункт 7.4 Договору);
постачальник відповідно до частини 6 статті 231 ГК України за весь час користування чужими коштами - з моменту отримання передплати і до моменту отримання замовником зазначених грошових коштів, сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передплати, а також згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України зобов`язаний сплатити вказану суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період та три проценти річних від простроченої суми (пункт 7.8 Договору);
Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами; дата закінчення строку дії Договору 31.12.2022 (пункт 11.2 Договору);
військова агресія Російської Федерації проти України не може бути підставою для невиконання Договору (пункт 12.7 Договору).
4.2 Виконуючи умови Договору, позивач перерахував відповідачу загальну суму коштів 289 021 996,50 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.
4.3 Товариство повністю здійснило поставку обумовленого сторонами товару на загальну суму 289 021 996,50 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками замовника, товароодержувача і постачальника видатковими накладними, актами приймання-передавання товару для перевезення.
4.4 За таких обставин позивач, посилаючись на те, що товар згідно з актами приймання-передавання від 30.12.2022 № 764/2 та № 764/3 поставлений із порушенням строків поставки, звернувся до суду з позовом у цій справі.
4.5 Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій встановили, що додатковою угодою від 26.12.2022 № 2 сторони внесли зміни до пункту 5.2 Договору, згідно з якими строк поставки товару постачальником до товароодержувача здійснюється не пізніше 31.12.2022. Тобто поставка відповідачем товару ВЧ НОМЕР_2 і ВЧ НОМЕР_3 мала бути здійснена по 31.12.2022 включно.
4.6 При цьому суди попередніх інстанцій дослідили, що з усіх підписаних сторонами актів приймання-передачі порушення строку поставки товару відбулося за актами від 30.12.2022 № 764/2 (ВЧ НОМЕР_2 ) на суму 67 036 950 грн (вказано прописом дві дати отримання 15.01.2023 [накладна (вимога) від 15.01.2023 № 23/454 на суму 63 442 760 грн] і 30.01.2023 [накладна (вимога) від 30.01.2023 № 23-1002 на суму 3 594 189,30 грн]) і від 30.12.2022 № 764/3 (ВЧ НОМЕР_3 ) на суму 85 915 500 грн (зазначено прописом 28.02.2023).
4.7 Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені та штрафу, які позивач нарахував відповідачу згідно з пунктом 7.2 Договору, дійшов висновку, що такий розрахунок є правильним. З таким висновком погодився й апеляційний господарський суд.
4.8 Водночас суд апеляційної інстанції у контексті стягнення пені та штрафу згідно з пунктом 7.2 Договору перевірив заперечення відповідача, який вважає, що предметом Договору є передача замовнику товару у власність, а не поставка / перевезення товару до товароодержувачів, а тому підписання видаткових накладних № 393 та № 394, які датовані 30.12.2022, на думку Товариства, свідчить про своєчасну поставку товару, який перевозився згідно з актами приймання-передавання товару для перевезення від 30.12.2022 № 764/2 та № 764/3.
4.9 Апеляційний господарський суд дослідив, що:
у пункті 3 додаткової угоди № 2 від 26.12.2022 до Договору сторони погодили викласти пункт 5.2 Договору у редакції такого змісту: "Місце поставки (передачі товарів): поставка товару здійснюється транспортом постачальника. Замовник за погодженням з постачальником приймає товар або його частину (партію) у місці передачі за адресою: АДРЕСА_1 . Поставка товарів постачальником до товароодержувачів здійснюється на умовах DDP (відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс у редакції 2010 р.) не пізніше 31 грудня 2022 за адресою поставки товароодержувачів згідно до додатку 2";
згідно з пунктом 5.5 Договору датою прийняття та передачі у власність товару вважати дату вказану уповноваженою особою товароодержувача та представника постачальника при отриманні товару в акті приймання-передавання товару для перевезення;
отже, враховуючи що згідно з актом приймання-передавання товару для перевезення № 764/2 товар був отриманий товароодержувачем 15.01.2023 та 30.01.2023, а згідно із актом приймання-перевезення товару для перевезення № 764/3 - 28.02.2023, позивач обґрунтовано здійснив нарахування пені та штрафу відповідно до пункту 7.2 Договору.
4.10 Щодо заявлених до стягнення сум, нарахованих згідно з пунктом 7.8 Договору, суд першої інстанції виходив з того, що жодна із перерахованих позивачем відповідачу сум поверненню не підлягає, оскільки Товариство умови Договору виконало у повному обсязі. Апеляційний господарський суд погодився з такими висновками та додатково зазначив, що пункт 7.8 Договору укладений сторонами відповідно до частини 6 статті 231 ГК України, яка передбачає накладення штрафних санкцій за порушення грошових зобов`язань, тоді як у цій справі відповідач порушив строк поставки товару, а не грошове зобов`язання.
4.11 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.12 Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).
4.13 Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційних скарг та виходить з такого.
4.14 Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
4.15 У пункті 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
4.16 За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
4.17 Суди попередніх інстанцій виходили з того, що зобов`язання сторін у справі виникли з договору, який за своєю правовою природою є договором поставки.
4.18 Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2).
4.19 За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 655 ЦК України).
4.20 Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
4.21 Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК України і статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.
4.22 У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
4.23 Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
4.24 Надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до статті 86 ГПК України, встановивши, що товар згідно з актами приймання-передавання від 30.12.2022 № 764/2 та № 764/3 Товариство поставило із порушенням обумовлених сторонами Договору строків поставки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виснував про наявність у позивача підстав для нарахування відповідачу згідно з пунктом 7.2 Договору пені та штрафу.
4.25 Відповідач у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами статей 213, 637 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права.
4.26 Верховний Суд зазначає, що у статтях 213, 637 ЦК України визначено умови тлумачення змісту правочину. Зокрема, у частині 1 статті 637 ЦК України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. Згідно з частинами 1, 2 статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Водночас у справі, що розглядається, господарські суди попередніх інстанцій не здійснювали тлумачення правочину, а на підставі аналізу та оцінки умов Договору встановили його зміст та дійшли висновку щодо правової природи Договору, з урахуванням якої визначили зміст спірних правовідносин та їх нормативне регулювання, права та обов`язки сторін. При цьому вимога про тлумачення змісту правочину не є предметом позову в цій справі, та такої вимоги до суду від учасників справи відповідно до статей 213, 637 ЦК України не надходило.
4.27 Крім того, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, у зв`язку з чим скаржник помилково не звертає уваги на те, що тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов (схожий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 912/3575/21), тоді як суди під час розгляду цієї справи встановили обставини виконання сторонами Договору.
4.28 Товариство у своїй касаційній скарзі також посилається на те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України, згідно з яким загальними засадами цивільного законодавства є справедливість добросовісність та розумність, і частини 3 статті 13 ЦК України стосовно недопустимості зловживання правом.
4.29 У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, на яку серед інших у контексті застосування зазначених норм посилається відповідач, зроблено висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
4.30 Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не звернули увагу на принцип добросовісності як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, а також пов`язаної з цим принципом доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), про що зазначено у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19 та інших, на які посилається скаржник, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач у контексті спірних правовідносин не обґрунтував, як саме застосування судом цих принципів вплине на результат вирішення спору з огляду на предмет заявлених позовних вимог, який полягає у стягненні штрафних санкцій за прострочення поставки та фактичні досліджені судами обставини недотримання відповідачем умов Договору щодо строків виконання зобов`язання, встановлення прострочення якого матиме наслідком застосування штрафних санкцій до постачальника.
4.31 Товариство посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висловленої у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 902/417/18 правової позиції щодо застосування статті 551 ЦК України.
4.32 Перевіривши доводи відповідача в цій частині, Суд зазначає, що на відміну від цієї справи, предметом позову в якій є стягнення штрафних санкцій, нарахованих за порушення Товариством своїх зобов`язань, Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якою було залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу та відмови в стягненні 25 864,32 грн боргу, 110 887,30 грн відсотків річних, 5 990,90 грн пені, дійшла висновку про необхідність застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності саме в аспекті права суду на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України зменшити не лише розмір стягуваних пені та штрафу, а й загального розміру відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, якщо їх загальна сума є неспівмірною із сумою основного боргу (перевищує його майже вдвічі).
4.33 Тобто у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 міститься висновок Великої Палати Верховного Суду щодо комплексного застосування норм статей 3, 6, 509, 551, 625, 627 ЦК України та статті 233 ГК України, якими взагалі не регулюються спірні відносини нарахування пені та штрафу в цій справі, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач заявляв клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
4.34 При цьому апеляційний господарський суд, перевіривши викладені в апеляційній скарзі посилання відповідача стосовно того, що суд першої інстанції не розглянув клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, заначив, що матеріали справи не містять вказаного клопотання та доказів його подання до суду першої інстанції. Касаційна скарга не містить доводів на спростування зазначеної обставини.
4.35 У контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідач у касаційній скарзі зазначає також про те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 910/15043/22 та від 26.03.2024 у справі № 911/2567/22 щодо застосування статті 614 ЦК України.
4.36 Так, Верховний Суд у постанові від 28.02.2024 у справі № 910/15043/22 зазначив, що спірними у цій справі є висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення із замовника на користь підрядника залишку боргу зі сплати виконаних ним робіт та стягнення з підрядника на користь замовника штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт і незалучення до їх виконання обумовленої договором кількості працівників. Як виснував Верховний Суд, неможливо розглядати порушення підрядником термінів виконання робіт без дослідження своєчасності та повноти виконання своєї частини зобов`язань замовником. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і скеровуючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди попередніх інстанцій належним чином не з`ясували та не перевірили усіх обставин справи (стосовно затримки підрядником виконання робіт) та пов`язаних з ними доказів (усіх звернень підрядника до замовника із наведенням причин такої затримки, необхідністю вжиття останнім дій задля виконання підрядником робіт та наявності доказів, підтверджуючих наявність у день порушення меншої, ніж передбачена договором, кількості працівників підрядника на об`єкті).
4.37 Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі № 911/2567/22, на яку посилається відповідач, навів висновки щодо застосування частини 3 статті 538 та частини 2 статті 613 ЦК України, й зауважив, що невиконання позивачем дії, яка є необхідною для виконання зобов`язання скаржником (нездійснення повідомлення), може слугувати підставою для відстрочення обов`язку останнього (щодо здійснення четвертого платежу). Покладення на скаржника відповідальності за невиконання обов`язку, момент настання якого залежить від дії кредитора, що передбачена договором, неможливо вважати правомірним.
4.38 Отже, застосування цих норм залежить від конкретних умов договору та встановлених судами обставин щодо його виконання.
4.39 За таких обставин посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 910/15043/22 та від 26.03.2024 у справі № 911/2567/22 не може спростовувати висновків судів попередніх інстанцій, пов`язаних із наданням оцінки наявним у цій конкретній справі доказам, та не може бути підставою для скасування судових рішень у справі.
4.40 Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження.
4.41 Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідач посилається на відсутність практики Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах у контексті частини 2 статті 712 ЦК України, статей 334, 539, 610, 655 ЦК України та конкретного договору.
4.42 Відповідно до приписів пункту 3 частини 3 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4.43 Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
4.44 Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 311 ГПК України).
4.45 Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права суди застосували неправильно).
4.46 За результатами касаційного перегляду Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
4.47 Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
4.48 Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведена відповідачем у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала свого підтвердження.
4.49 Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України (із посиланням на пункти 1, 4 частини 3 статті 310 ГПК України), Верховний Суд зазначає таке.
4.50 Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
4.51 За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
4.52 Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду.
4.53 Водночас під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Товариства з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині.
4.54 Щодо посилань скаржника на пункт 4 частини 3 статті 310 ГПК України, відповідно до якого підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, якщо, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, Суд зазначає таке.
4.55 Оцінюючи доводи в контексті допустимості / недопустимості доказу, Верховний Суд виходить з того, що недопустимість і неналежність є різними поняттями. Така позиція висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 910/2328/21.
4.56 Як убачається зі змісту касаційної скарги, доводи скаржника стосовно постановлення оскаржуваних судових рішень на підставі недопустимих доказів ґрунтуються на тому, що Товариство не погоджується з оцінкою доказів (актів приймання-передавання товару), яка була здійснена судами як першої, так і апеляційної інстанцій.
4.57 Щодо аргументів касаційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції неправомірно повернувся до стадії підготовчого провадження та прийняв заяву про збільшення позовних вимог, Суд виходить з такого.
4.58 Однією зі стадій розгляду справи є підготовче провадження, завданням якого, серед іншого, є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів (стаття 177 ГПК України).
4.59 Відповідно до практики Верховного Суду суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу - як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
4.60 Отже, для вирішення питання щодо можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття суд першої інстанції має встановити, чи є обставини, якими сторона обґрунтовує таку необхідність, вагомими. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права на справедливий суд.
4.61 Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив надати йому додатковий час в межах підготовного провадження для уточнення позовних вимог. Місцевий господарський суд у судовому засіданні 11.09.2023 надав позивачу 3-денний строк для підготовки заяви про збільшення розміру позовних вимог, що підтверджується протоколом судового засідання від 11.09.2023. У судовому засіданні 18.09.2023 суд першої інстанції оголосив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, зазначивши, що станом на 18.09.2023 о 9:53 заява позивача про збільшення розміру позовних вимог до суду не надходила. Водночас заява про збільшення позовних вимог надійшла до суду першої інстанції 18.09.2023 після судового засідання (була направлена позивачем до суду засобами поштового зв`язку 14.09.2023).
4.62 За таких обставин, оскільки з урахуванням приписів статті 116 ГПК України позивач не пропустив строку подання відповідної заяви, у діях місцевого господарського суду щодо повернення до стадії підготовчого провадження Верховний Суд не вбачає порушень вимог процесуального законодавства.
4.63 Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Комендатури є оскаржувані рішення та постанова в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
4.64 Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди застосували приписи статей 625, 628, 629 ЦК України та частини 6 статті 231 ГК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17 та від 10.03.2021 у справі № 199/1917/19 (щодо права сторін на укладення змішаного договору та обов`язковості договору).
4.65 Аналіз змісту постанов Верховного Суду у справах № 456/2946/17 і № 199/1917/19, на які посилається скаржник, свідчить, що вони прийняті у правовідносинах, які мають відмінні предмет та підстави позову, що вказує на інший зміст правовідносин і їх матеріально-правове регулювання.
4.66 У справі №456/2946/17 предметом розгляду було виконання зобов`язань за трьохстороннім договором (попереднім договором). Позовні вимоги мотивовані тим, що укладено трьохсторонній договір з передачею авансових платежів (попередній договір) для подальшого придбання відповідачем квартири. Суди кваліфікували вказаний правочин як змішаний договір.
4.67 Предметом розгляду справи № 199/1917/19 було стягнення заборгованості за договором відступлення права вимоги. Суд визначив, що вказаний договір містить елементи різних договорів і є змішаним.
4.68 Верховний Суд виходить з того, що стаття 628 ЦК України не містить чіткого визначення змішаного договору, а лише передбачає можливість укладення сторонами договору, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). За змістом зазначеної норми до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
4.69 Специфіка змішаних договорів полягає в тому, що вони включають в договірну конструкцію елементи саме різних договорів (наприклад, договір поставки обладнання з елементами надання послуг щодо встановлення відповідного обладнання), адже до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
4.70 Водночас для обґрунтування своєї позиції позивач не навів аргументів, міркувань про те, чому Договір у цій справі слід кваліфікувати саме як змішаний договір, не зазначив, які саме елементи яких конкретних різних договорів (частина 2 статті 628 ЦК України) він містить. Крім того, в контексті спірних правовідносин у цій справі Верховний Суд звертає увагу також на встановлення судами конкретного виду зобов`язань, які фактично склалися між учасниками спірних правовідносин, від чого і залежало правове регулювання таких правовідносин.
4.71 Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій визначили, що відповідний договір є договором поставки, та не виявили елементів різних договорів, які б свідчили про те, що укладений сторонами правочин є змішаним договором.
4.72 Також позивач у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судами положень статей 74, 76, 77, 78, 79, 86, 236, 237 ГПК України (без урахування висновків Верховного Суду у справах № 916/2586/20, № 910/18036/17, № 917/1307/18, № 902/761/18, № 917/2101/17).
4.73 Колегія суддів зазначає, що ці норми права є загальними й універсальними, адже є нормами процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від предмета доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і впливають на кваліфікацію спірних правовідносин.
4.74 Приписами ГПК України, на які посилається позивач, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
4.75 З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
4.76 У кожній зі згаданих позивачем справ, які переглядалися Верховним Судом, зазначені процесуальні норми застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів, у межах конкретного спору за наявними у матеріалах справи доказами та в межах предмета доказування.
4.77 Місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини 2 статті 86 ГПК України.
4.78 Врахувавши встановлені обставини справи, дослідивши умови Договору та оцінивши надані докази, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний господарський суд, виснував, що у позивача відсутні будь-які підстави застосовувати до відповідача передбачені пунктом 7.8 Договору наслідки за користування чужими грошовими коштами, адже жодних грошових зобов`язань у відповідача перед позивачем у цьому випадку немає.
4.79 Отже, наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
4.80 Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником та які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
4.81 Колегія суддів бере до уваги доводи, викладені позивачем у відзиві на касаційну скаргу відповідача, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій постанові.
4.82 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.83 З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
4.84 Згідно з приписами статті 129 ГПК України судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржників.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд