ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 909/567/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судову засіданні матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області
(суддя Ткаченко І. В.)
від 05.10.2023
та постанову Західного апеляційного господарського суду
(колегія суддів: Кравчук Н. М., Гриців В. М., Матущак О. І.),
від 06.02.2024
у справі № 909/567/23
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Оріана"
про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 110 330,76 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_1., Михайлюк Н.М.,
відповідача - не з`явився.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Оріана" (далі - АТ "Оріана") про визнання незаконним та скасування наказу від 29.12.2022 № 87-к про припинення повноважень виконуючого обов`язки генерального директора АТ "Оріана" ОСОБА_1 та звільнення з роботи 29 грудня 2022 року; про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді виконуючого обов`язки генерального директора АТ "Оріана" та стягнення з АТ "Оріана" заробітної плати за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2022 року до дня поновлення на роботі у розмірі 110 330,76 грн включно з утриманням з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів в порядку, визначеному Податковим кодексом України.
2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.10.2023 у справі №909/567/23 позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора АТ "Оріана" від 29.12.2022 № 87-к про припинення повноважень виконуючого обов`язки генерального директора АТ "Оріана" ОСОБА_1 та звільнення з роботи 29 грудня 2022 року. Стягнуто з АТ "Оріана" на користь ОСОБА_1 96 933, 20 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2022 року до 30 березня 2023 року з утриманням з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів в порядку, визначеному Податковим кодексом України. У позові в частині вимоги про поновлення на роботі та стягнення 13 397, 57 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 (з урахуванням ухвали про виправлення описки) у справі № 909/567/23 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.10.2023 скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з АТ "Оріана" на користь ОСОБА_1 110 330, 76 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2022 року по 18 квітня 2023 року з утриманням з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів в порядку, визначеному Податковим кодексом України. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.10.2023 у справі №909/567/23 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Поновити на робочому місці позивача на посаді виконуючого обов`язки генерального директора відповідача.
На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що суди попередніх інстанцій застосували пункт 6 частини першої статті 36, пункт 5 частини першої статті 41 Кодексів законів про працю України (далі - КЗпП України) та частину третю статті 99 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, від 24.04.2019 у справі №509/577/18, від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18 та від 17.12.2019 у справі №904/4887/18, від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, від 03.07.2018 у справі №910/5035/17.
Скаржник вважає, що така юрисдикція спору, як визнання недійсним Протокол від 27.12.2022 №19/22 з моменту прийняття підлягає до юрисдикції господарського суду, а поновлення на роботі через звільнення за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України з підстав передбачених контрактом не входить в юрисдикцію господарського суду та підлягає розгляду судами загальною юрисдикції у цивільному провадженні.
Також позивач наголошує, що визнання рішення загальних зборів недійсним означає, що воно не породило правових наслідків з дня його прийняття. А тому визнання недійсним рішення Наглядової ради, оформленого у Протоколі від 27.12.2022 №19/22, є підставою для поновлення саме трудових прав позивача у формі поновлення на робочому місці з компенсацією вимушеного прогулу до моменту такого фактичного поновлення. Отже, судами першої та апеляційної інстанції не відновлене порушене право позивача на працю в контексті поновлення його на робочому місці з підстав незаконного звільнення з 27.12.2022 як згідно трудових прав працівника, так і щодо корпоративних відносин між керівником та юридичною особою - АТ "Оріана".
Крім того, скаржник підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанції не надали належної правової оцінки наявності в матеріалах справи доказів незаконного звільнення скаржника та непоновлення його порушених прав в частині поновлення на робочому місці.
3.2. Відповідач 27.05.2024 через "Електронний суд" подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень
4.1. АТ "Оріана" є юридичною особою та діє на підставі статуту, затвердженого позачерговими загальними зборами ВАТ "Оріана" (протокол позачергових загальних зборів ВАТ "Оріана" від 08 листопада 2018 року №11) .
Згідно з пунктом 17.1 Статуту Наглядова рада є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та Законом України "Про акціонерні товариства", здійснює управління товариством, а також контролює та регулює діяльність дирекції.
До виключної компетенції Наглядової ради належить обрання та припинення повноважень генерального директора, обрання членів дирекції (директорів) за поданням генерального директора та припинення їх повноважень (пункт 17.3 (12) Статуту).
Пунктом 18.2 Статуту визначено, що очолює та керує діяльністю дирекції - генеральний директор, який обирається та повноваження якого припиняються Наглядовою радою.
Відповідно до пункту 18.15 Статуту Наглядова рада має право у будь-який момент прийняти рішення про припинення повноважень генерального директора та/або директора та розірвання з ним трудових відносин, а також трудового контракту. Таке рішення Наглядова рада має право прийняти незалежно від строку перебування обраної особи на посаді генерального директора та/або директора.
Згідно з пунктом 18.16 Статуту повноваження особи, яка була обрана на посаду генерального директора та/або директора, припиняються в момент прийняття Наглядовою радою рішення про припинення повноважень генерального директора та/або директора, якщо інше не встановлено в рішенні Наглядової ради. Наслідком прийняття Наглядовою радою рішення про припинення повноважень генерального директора є розірвання з ним трудового договору (контракту) та припинення трудових відносин із товариством.
4.2. Між ВАТ "Оріана" (Роботодавець) та ОСОБА_1 (Керівник), який був в.о. голови правління згідно з рішенням Наглядової ради (протокол № 2 від 04.09.2018), 04.09.2018 укладено Контракт № 755, відповідно до статті 1 якого управління Роботодавцем здійснюється Керівником на умовах поєднання принципів колегіальності та єдиноначальності шляхом організації роботи колегіального виконавчого органу Роботодавця - Правління.
Пунктом 3.1 статті 1 визначено, що Керівник є посадовою особою Роботодавця і діє відповідно до повноважень, визначених для керівника Статутом та/або покладених на Керівника згідно з рішенням Наглядової ради та /або Загальних зборів акціонерів.
Відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 Контракту дія цього Контракту припиняється до закінчення строку дії Контракту у випадках, передбачених пунктами 7.4 та 7.5 цього Контракту.
Згідно з пунктом 7.4 Контракту Керівник може бути звільнений з посади, а Контракт розірваний у будь-який час до закінчення строку його дії за рішенням Наглядової ради.
За змістом пунктом 7.5 Контракту Керівник може за власною ініціативою розірвати Контракт до закінчення строку його дії.
4.3. Відповідно до Наказу № 36 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків голови правління ВАТ "Оріана" з 04.09.2018.
4.4. Між ВАТ "Оріана" та ОСОБА_1 28.12.2018 підписано додаткову угоду № 1 до Контракту, якою внесено зміни в текст Контракту, а саме слова "відкрите акціонерне товариство", "в. о. Голови правління", "Голова правління" та "Правління" замінили словами "акціонерне товариство", "в. о. Генерального директора", "Генеральний директор" та "Дирекція" у відповідних відмінках.
ОСОБА_1 28.12.2018 згідно з Наказом № 61 приступив до виконання обов`язків в.о. генерального директора АТ "Оріана".
4.5. За результатами проведення засідання Наглядової ради АТ "Оріана", що відбулось 27.12.2022, складено протокол від 27.12.2022 № 19/2022 та прийнято рішення про:
1) припинення з 27 грудня 2022 року повноважень виконуючого обов`язки генерального директора та члена дирекції АТ "Оріана" ОСОБА_1 та розірвання укладеного з ним Контракту від 04.09.2018 № 755 на підставі підпункту 7.3.3 пункту 7.3 Контракту без виплати вихідної допомоги у розмірі шестимісячного заробітку відповідно до статті 38 КЗпП України;
2) обрання з 28 грудня 2022 року Бойцова Юрія Олексійовича генеральним директором та членом дирекції АТ "Оріана";
3) уповноваження Бойцова Юрія Олексійовича на вчинення всіх необхідних дій, пов`язаних із реєстрацією змін у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо припинення повноважень ОСОБА_1 та обрання Бойцова Юрія Олексійовича генеральним директором АТ "Оріана", а також на внесення змін щодо зміни підписанта товариства.
4.6. Відповідно до Наказу від 29.12.2022 № 87-к виконуючого обов`язки генерального директора АТ "Оріана" ОСОБА_1 звільнено з роботи з 29.12.2022 на підставі підпункту 7.3.3. пункту 7.3 Контракту від 04.09.2018 № 755 згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених Контрактом.
4.7. ОСОБА_1 11.01.2023 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.12.2022 №1001201070056000740, за результатом розгляду якої 31.03.2023 Міністром юстиції України винесено наказ № 1188/5 про задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування реєстраційної дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.12.2022 №1001201070056000740 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Михайляком Михайлом Богдановичем щодо АТ "Оріана" (ідентифікаційний код 05743160).
На підставі наказу Міністра юстиції України від 31.03.2023 № 1188/5 ОСОБА_1 31.03.2023 підписав наказ № 44 "Про виконання обов`язків" та приступив до виконання обов`язків генерального директора АТ "Оріана" 31.03.2023.
4.8. Зі змісту протоколу засідання Наглядової ради АТ "Оріана" від 18.04.2023 №25/2023 вбачається, що Наглядовою радою прийнято рішення про припинення повноважень в.о. генерального директора та члена дирекції АТ "Оріана" ОСОБА_1 з 18.04.2023 та розірвання укладеного з ним Контракту від 04.09.2018 № 755; обрання з 19.04.2023 Кучерявого Р. І. в. о. генерального директора - члена дирекції АТ "Оріана".
ОСОБА_1 28.04.2023 звільнено з роботи на підставі підпункту 7.3.3 пункту 7.4 Контракту від 04 .09.2018 №755 згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених Контрактом.
Відповідно до Наказу в.о. генерального директора АТ "Оріана" № 71-к від 28.04.2023 Кучерявий Р. І. приступив до виконання обов`язків в.о. генерального директора АТ "Оріана" з 28.04.2023 на умовах визначених Контрактом від 19.04.2023 № 02/2023.
4.9. В березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до АТ "Оріана" про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Наглядової ради АТ "Оріана", оформленого протоколом від 27.12.2022 №19/2022 та скасування реєстраційного запису №1001201070056000740 (справа № 909/195/23).
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2023 у справі № 909/195/23 за позовом ОСОБА_1 до АТ "Оріана" визнано недійсним з моменту прийняття рішення Наглядової ради АТ "Оріана", оформлене протоколом від 27.12.2022 № 19/2022.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що засідання Наглядової ради АТ "Оріана", яке відбулося 27.12.2022, є неправомочним, оскільки проведено за відсутності кворуму (були присутні 2 члени із 5), відтак, прийняті на ньому рішення слід визнати недійсними.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2023 у справі №909/195/23 набрало законної сили.
4.10. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, виходив з такого:
(1) щодо скасування наказу про звільнення:
- наказ про звільнення є похідним від рішення Наглядової ради про припинення повноважень виконуючого обов`язки генерального директора та члена дирекції АТ "Оріана" ОСОБА_1 та звільнення його з роботи з 29.12.2022;
- враховуючи, що рішення Наглядової ради АТ "Оріана" про припинення 27.12.2022 повноважень виконуючого обов`язки генерального директора та члена дирекції АТ "Оріана" ОСОБА_1 та розірвання укладеного з ним контракту від 04.09.2018 №755, оформлене протоколом від 27.12.2022 № 19/2022, визнано недійсним з моменту його прийняття, вимогу позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 29.12.2022 № 87-к про припинення повноважень виконуючого обов`язки генерального директора АТ "Оріана" ОСОБА_1 та звільнення з роботи 29.12.2022 слід задовольнити;
(2) щодо поновлення на посаді:
- беручи до уваги те, що даний спір є корпоративним, а трудові відносини позивача безпосередньо випливають з його корпоративних прав, за висновком суду, закон не наділяє орган, який вирішує серед іншого і трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту порушених трудових прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення позивача відбулось з порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити позивача на попередній роботі (посаді);
- однак, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 31.03.2023 на підставі наказу Міністра юстиції України від 31.03.2023 № 1188/5 ОСОБА_1 підписав наказ "Про виконання обов`язків" та приступив до виконання обов`язків генерального директора АТ "Оріана" 31.03.2023;
- оскільки після незаконного звільнення ОСОБА_1 самостійно приступив до виконання обов`язків генерального директора АТ "Оріана" і виконував повноваження генерального директора понад півмісяця, після чого був повторно звільнений і таке рішення Наглядової ради про припинення його повноважень від 18.04.2023 не скасовано, тобто є чинним, то позовну вимогу про поновлення на роботі слід залишити без задоволення;
(3) щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу:
- як вбачається з наявних в матеріалах справи документів ОСОБА_1 незаконно звільнений з посади генерального директора АТ "Оріана" 29.12.2022 та приступив до виконання своїх обов`язків після незаконного звільнення 31.03.2023. Відтак час вимушеного прогулу тривав з 30.12.2022 до 30.03.2023;
- враховуючи, що розрахунковою величиною є нарахована позивачу середньоденна заробітна плата у розмірі 1 491 грн 28 коп., а час вимушеного прогулу ОСОБА_1 (з 30.12.2022 по 30.03.2023) становить 65 робочих днів, то виплаті підлягають 96 933 грн 20 коп. (1 491,28 грн х 65 робочих днів) середнього заробітку.
4.11. Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з такого:
(1) щодо скасування наказу про звільнення:
- суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 29.12.2022 №87-к про припинення повноважень виконуючого обов`язки генерального директора АТ "Оріана" ОСОБА_1 та звільнення з роботи 29.12.2022 підлягає задоволенню;
(2) щодо поновлення на посаді:
- оскільки позивач був повторно звільнений 18.04.2023 рішенням Наглядової ради "Про припинення повноважень в. о. генерального директора та члена дирекції АТ "Оріана" ОСОБА_1 з 18.04.2023 та з ним розірвано Контракт від 04.09.2018 №755 і таке рішення Наглядової ради не скасовано, тобто, є чинним, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про неможливість поновлення позивача на посаді в.о. генерального директора АТ "Оріана", оскільки такий спосіб захисту буде неефективним і не відновить порушеного права ОСОБА_1 ;
(3) щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу:
- колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо періоду вимушеного прогулу з 30.12.2022 по 30.03.2023 і відповідно розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу;
- поновлення позивача на посаді здійснюється не шляхом скасування записів у ЄДРПОУ, а шляхом видання відповідного рішення Наглядової ради АТ "Оріана", викладеного у формі Протоколу, тобто в той самий спосіб що і припинення повноважень та перебування на посаді;
- наказом Міністерства юстиції України від 31.03.2023 скасовано реєстраційну дію, а не протокол засідання Наглядової ради АТ "Оріана" від 27.12.2022 №19/2022. Отож, протокол засідання Наглядової ради АТ "Оріана" від 27.12.2022 № 19/2022, яким саме і порушено право на працю позивача залишався чинним до 18 квітня 2023 року - до моменту винесення рішення Наглядової ради за протоколом від 18.04.2023 №25/2023, яким скасовано попередньо винесене ними ж рішення від 27.12.2022;
- враховуючи вищевикладене, час вимушеного прогулу позивача потрібно рахувати з 30.12.2022 по 18.04.2023;
- здійснивши розрахунок кількості робочих днів у період з 30.12.2022 по 18.04.2023 (калькулятор робочих днів в Україні), дійшов висновку, що робочих днів було 78. Відтак підлягає виплаті середньоденну заробітну плату у розмірі: 1 491, 28 грн * на 78 днів = 116 298,0 грн. Оскільки позивачем заявлено до стягнення 110 330,76 грн, суд не може вийти за межі позовних вимог, тому позовній вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів в порядку, визначеному Податковим кодексом України, підлягають задоволенню в сумі 110 330,76 грн.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2024 справу №909/567/23 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Вронська Г.О. (головуючий), судді: Губенко Н.М., Кондратова І.Д.
Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 909/567/23 та призначено її до розгляду в судовому засіданні.
Відповідно до розпорядження Заступника керівника Апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 25.06.2024 № 32.2-01/1187 у зв`язку з відпусткою судді Вронської Г.О. для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №909/567/23.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2024 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду справи №909/567/23: Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.
Ухвалою Верховного Суду від 26.06.2024 колегією суддів прийнято до свого провадження справу №909/567/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та призначено її до розгляду в судовому засіданні.
5.2. Скаржник визначив об`єктом касаційного оскарження рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі №909/567/23 в частині незадавлених позовних вимог, а саме щодо відмови у поновленні на роботі.
При цьому Суд ураховує, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.10.2023 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі №909/567/23 в частині задоволених позовних вимог жодною із сторін до суду касаційної інстанції не оскаржується, а відтак у цій частині Судом не переглядається.
5.3. ОСОБА_1 16.07.2024 через "Електронний суд" подав до Суду додаткові пояснення у справі.
5.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
6.4. Так, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували пункт 6 частини першої статті 36, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частину третю статті 99 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, від 24.04.2019 у справі №509/577/18, від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18 та від 17.12.2019 у справі №904/4887/18, від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, від 03.07.2018 у справі №910/5035/17.
З огляду на наведене Суд відзначає таке.
6.5. У постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 (на яку посилається скаржник), де підставою позову позивач визначив порушення роботодавцем юридичної гарантії неможливості звільнення працівника за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України у період тимчасової непрацездатності, Велика Палата Верховного Суду, зокрема відзначила, що спір між звільненим із посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) та цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) щодо законності розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень органом управління юридичної особи), підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №509/577/18, від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18 та від 17.12.2019 у справі №904/4887/18 (на які також посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду відзначила, що члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 (на яку посилається скаржник), скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі за позовом про визнання звільненим з посади керівника та зобов`язання вчинити дії, вказала на те, що оскільки позивач у цій справі помер, і спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а під час касаційного перегляду встановлено, що оскаржена постанова апеляційного суду не відповідає закону, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що частина третя статті 313 ГПК України у цьому випадку не може бути застосована, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в порядку, передбаченому частиною першою зазначеної статті. Оскільки Товариство не укладало з ОСОБА_3 трудового договору (контракту), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що між ним та Товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак неправильними є висновки судів попередніх інстанцій та доводи учасників цієї справи про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону №2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління. Саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
6.6. Проаналізувавши зміст вищенаведених постанов Верховного Суду, у контексті встановлених у цих постановах обставин справи, колегія суддів відзначає, що у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача було звільнено із займаної посади виконуючого обов`язки генерального директора дирекції АТ "Оріана" за рішенням Наглядової ради з підстав, передбачених контрактом, а саме відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 контракту, який зокрема відсилає до норми, якою передбачено, що керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний у будь-який час до закінчення строку його дії за рішенням Наглядової ради (аналогічні повноваження Наглядової ради закріплені у Статуті товариства, пункти 18.15, 18.16).
Тобто, у даній справі судами встановлено, що відповідач, припиняючи трудові відносини з позивачем та достроково розриваючи із ним контракт за рішенням Наглядової ради, керувався виключним правом, передбаченим статтею 99 ЦК України, Статутом та контрактом.
Відтак, правовідносини у справах № 205/4196/18, №509/577/18, № 910/7554/18, №904/4887/18 та №127/27466/20 визначально різняться предметами, підставами позову, а також фактично-доказовою базою (встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами), і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи.
6.7. При цьому у контексті доводів касаційної скарги у цій частині колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 17.08.2022 у справі № 324/379/19 дійшла висновку, що практики щодо юрисдикційності розгляду справ в порядку господарського судочинства потрібно дотримуватися й в тих справах, у яких господарський суд вже вирішив питання про скасування рішення уповноваженого органу товариства, а після цього позивач звертається із іншими вимогами - про поновлення на посаді директора (голови правління) товариства, стягнення середнього заробітку, тощо. Оскільки такі вимоги залежать від визнання правомірним рішення загальних зборів засновників товариства (постанови зборів уповноважених) щодо звільнення директора (голови правління) товариства і вони мають бути вирішені в порядку господарського судочинства.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд застосував, зокрема у постанові 16.03.2023 у справі №910/6133/22.
З огляду на викладене, ураховуючи, що після ухвалення Господарським судом Івано-Франківської області рішення від 29.05.2023 у справі № 909/195/23, яким визнано недійсним з моменту прийняття спірне рішення Наглядової ради АТ "Оріана", оформлене протоколом від 27.12.2022 № 19/2022, ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (справа №909/567/23), колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що даний спір належить до компетенції судів загальної юрисдикції.
6.8. Крім того, у касаційній скарзі скаржник посилається і на постанову Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №910/5035/17, де предметом спору було визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної дії, та де Верховний Суд вказав, що, встановивши наявність порушеного права позивача, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.
6.9. Разом з тим, у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій відмовляючи у поновленні на роботі, виходили з того, що після незаконного звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу Міністра юстиції України від 31.03.2023 №1188/5 приступив до виконання обов`язків генерального директора АТ "Оріана" і виконував такі повноваження понад півмісяця, після чого був повторно звільнений. А відтак, оскільки таке рішення Наглядової ради про припинення його повноважень від 18.04.2023 не скасовано, тобто є чинним, позовна вимога про поновлення на роботі не підлягає задоволенню, так як фактично не призведе до поновлення прав позивача.
Отже, наведена справа (№910/5035/17) є неподібною до справи, що переглядається.
6.10. Ураховуючи вищенаведене, проаналізувавши зміст постанов від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, від 24.04.2019 у справі №509/577/18, від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18 та від 17.12.2019 у справі №904/4887/18, від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, від 03.07.2018 у справі №910/5035/17, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 та доводи викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже останні суттєво відрізняються предметами та підставами позову, способами захисту, а також фактично-доказовою базою (встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами), і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення релевантним до обставин цієї справи.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, від 24.04.2019 у справі №509/577/18, від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18 та від 17.12.2019 у справі №904/4887/18, від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, від 03.07.2018 у справі №910/5035/17, адже Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду, стосуються правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №909/567/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
6.11. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (із посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України)
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Відхиляючи доводи позивача щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.
Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстав касаційного оскарження у цій частині.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
При цьому Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не вдається до переоцінки доказів та встановлених на підставі їх обставин, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), наведена скаржником у касаційній скарзі, не підтвердились. Вказані доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених ним обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.
Відтак доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права відхиляються Судом.
6.12. З урахуванням вищенаведеного, доводи касаційної скарги у своїй сукупності не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених по суті позовних вимог, з цих підстав.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
6.13. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.