ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/367/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
ліквідатора - не з`явився,
Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" - не з`явився,
Дніпровської міської ради - Іорданов К.І., Костюченко О.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району арбітражного керуючого Гальченка Євгена Анатолійовича та Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2024 (колегія суддів у складі: Верхогляд Т.А. - головуючий, Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г.)
та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 (суддя Соловйова А.Є.)
за заявою ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району арбітражного керуючого Гальченка Євгена Анатолійовича
про покладення субсидіарної відповідальності на засновника Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району
у справі №904/367/22
за заявою Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"
до Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад вимог
1. У грудні 2023 року ліквідатор Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району арбітражний керуючий Гальченко Є.А. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника, в якій ліквідатор просив суд стягнути з Дніпровської міської ради на користь кредиторів Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району (далі - КВЖРЕП Індустріального району) суму, що дорівнює сумі усіх визнаних судом кредиторських вимог як субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства.
2. В обґрунтування вказаної заяви ліквідатор посилається на наявність усіх обставин для пред`явлення заяви про субсидіарну відповідальність до власника боржника - Дніпровської міської ради. Ліквідатор зазначає, що на сайті https://dniprorada.gov.ua/ Дніпровської міської ради розміщено рішення ради від 29.07.2011 №40/14 "Про припинення юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради". Підставою для припинення юридичних осіб, в тому числі КВЖРЕП Індустріального району, була збитковість, що підтверджується листом Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради. Рішенням від 29.07.2021 №40/14 "Про припинення юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" вносились зміни у рішення міської ради від 02.03.2011 №16/9 "Про реорганізацію комунальних підприємств".
3. Ліквідатор вказав, що власник комунального підприємства в особі Дніпропетровської міської ради, який в подальшому змінив назву на Дніпровську міську раду, прийняв рішення про припинення КВЖРЕП Індустріального району ще в 2011 році в зв`язку з його збитковістю. Отже, ліквідатор вважає, що покладення на орган місцевого самоврядування субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства, що є боржником і здійснює господарську діяльність без мети одержання прибутку на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі його банкрутства (право оперативного управління), є одним із способів захисту інтересів кредиторів суб`єкта некомерційної господарської діяльності відповідно до ст.ст. 77, 78 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
4. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2022, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство КВЖРЕП Індустріального району; визнано грошові вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі") в сумі 83310,00 грн (судовий збір за подання заяви, авансування винагороди арбітражного керуючого) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 5158391,20 грн - за активну електроенергію; 2341255,68 грн - за необліковану електроенергію, 141540,09 грн - 3% річних, 92838,60 грн - втрати від інфляції, 189115,25 грн - судові витрати - 4 черга задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Гальченка Є.А.; зобов`язано розпорядника майна вчинити певні дії.
5. Постановою господарського суду від 05.07.2022, зокрема, припинено процедуру розпорядження майном КВЖРЕП Індустріального району; припинено повноваження арбітражного керуючого Гальченка Є.А. як розпорядника майна КВЖРЕП Індустріального району; визнано КВЖРЕП Індустріального району банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Гальченка Є.А.; зобов`язано ліквідатора вчинити певні дії.
6. Ухвалою суду від 09.11.2022 зобов`язано Дніпровську міську раду надати суду та ліквідатору в строк до 25.11.2022 відомості та копії документів на підставі яких проводилася реорганізація та ліквідація банкрута відповідно до рішень Дніпровської міської ради за період з 01.01.2019 по 05.07.2022; відомості та копії документів щодо передачі активів банкрута на баланс інших комунальних підприємств за період з 01.01.2019 по 05.07.2022; ліквідаційний баланс та акт розподілу активів КВЖРЕП Індустріального району; дані про голову ліквідаційної комісії та членів ліквідаційної комісії банкрута з метою передачі фінансово-бухгалтерської документації та активів.
7. Ухвала суду від 09.11.2022 в повному обсязі виконана не була.
8. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у КВЖРЕП Індустріального району на праві господарського відання перебуває значна кількість нерухомого майна.
9. В результаті проведеної ліквідатором роботи встановлено наявність підстав для притягнення Дніпровської міської ради до субсидіарної відповідальності, що й стало причиною подання відповідної заяви до суду.
10. Дніпровська міська рада заперечує проти задоволення заяви ліквідатора Гальченка Є.А. про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника.
11. Так, Дніпровська міська рада зазначає, що комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно. Засновники суб`єкта господарювання не відповідають за зобов`язаннями цього суб`єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб`єкта. Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування. Дніпровська міська рада посилається на те, що ліквідатором не визначено, які саме дії або бездіяльність Дніпровської міської ради призвели до банкрутства КВЖРЕП Індустріального району.
Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
12. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 в задоволенні заяви ліквідатора КВЖРЕП Індустріального району про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника відмовлено.
13. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2024 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 залишено без змін.
14. Судові рішення мотивовані тим, що на час розгляду заяви ліквідатором продовжується здійснення заходів щодо пошуку майна для включення до ліквідаційної маси та подальшої реалізації. Зволікання Дніпровської міської ради з виконання ухвали суду від 09.11.2022 та ненаданням Дніпровською міської радою відповідей на запити ліквідатора не можуть бути самостійними підставами для її притягнення до субсидіарної відповідальності. У матеріалах справи відсутні відомості щодо актуального реєстру вимог кредиторів, що унеможливлює визначення розміру субсидіарної відповідальності.
15. Виходячи з того, що з матеріалів справи неможливо встановити розмір субсидіарної відповідальності, яка має бути покладена на відповідача та стягнута на користь боржника, господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника - Дніпровську міську раду.
Стислий виклад вимог касаційних скарг та узагальнення доводів скаржників
16. Ліквідатор КВЖРЕП Індустріального району арбітражний керуючий Гальченко Є.А. (далі - скаржник-1) подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2024, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 та прийняти нове рішення, яким заяву ліквідатора задовольнити та стягнути з Дніпровської міської ради на користь кредиторів КВЖРЕП Індустріального району суму, що дорівнює сумі усіх визнаних судом кредиторських вимог, як субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства.
17. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник-1 зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
18. Скаржник-1 вважає, що господарські суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 28.08.2018 у справі №927/1099/13 про те, що чинне законодавство України не пов`язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на відповідних осіб згідно з ч. 5 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з обов`язковою наявністю вироку/вироків щодо таких осіб; від 04.09.2018 у справі №5023/4388/12 щодо субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні до банкрутства комунального підприємства, застосування приписів ст.ст. 76-78, 136 ГК України; від 29.10.2019 у справі №927/1124/16 про субсидіарну відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства, яке є боржником і здійснює господарську діяльність без мети одержання прибутку на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства цього підприємства та є можливістю захисту у такій спосіб інтересів можливих кредиторів такого боржника закріплений у положеннях ст.ст. 77, 78 ГК України; від 10.08.2023 у справі №904/8850/14 щодо неприйняття до уваги аргументів ради про те, що наявність чи відсутність на балансі боржника вилученого у нього згідно з відповідними рішеннями майна не впливала на господарську діяльність боржника.
19. АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - скаржник-2) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2024, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 із направленням справи №904/367/22 до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження судового розгляду заяви ліквідатора КВЖРЕП Індустріального району про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника (Дніпровської міської ради) та стягнення на користь кредиторів КВЖРЕП Індустріального району суми 14887599,12 грн, що дорівнює усіх визнаних судом кредиторських вимог, як субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства.
20. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник-2 зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
21. Так, скаржник-2 вважає, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не враховано висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 34, ч. 2 ст. 61 КУзПБ у подібних правовідносинах стосовно інституту субсидіарного стягнення у справах про банкрутство, викладеного у постановах від 03.11.2022 у справі №908/2694/20, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16; висновок Верховного Суду про те, що обов`язок надання правового аналізу кредиторських вимог, підстав та характер їх виникнення, встановлення їх розміру покладено на господарський суд, що здійснює провадження у справі про банкрутство, що викладений у постановах від 29.03.2018 у справі №925/1165/16, від 07.08.2019 у справі №922/1014/18, від 09.08.2018 у справі №921/184/16-г/10, від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 17.04.2019 у справі №43/75-15/7-б.
22. Скаржник-2 зауважує, що не було враховано висновок Верховного Суду про те, що перелік способів захисту, визначений у ст. 16 ЦК України, не є вичерпним, викладений у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 та №200/606/18, від 29.06.2021 у справі №916/964/19, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 09.02.2022 у справі №910/6939/20, від 22.02.2022 у справі №761/36873/18.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
23. Дніпровська міська рада подала відзив, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2024 залишити без змін.
24. Дніпровська міська рада вважає, що до заяви ліквідатора не надано належних доказів існування обставин доведення боржника до банкрутства, ліквідатором також не доведено склад правопорушення Дніпровської міської ради, що унеможливлює задоволення заяви ліквідатора.
25. У відзиві зазначено про відсутність відомостей щодо актуального реєстру вимог кредиторів, що унеможливлює визначення розміру субсидіарної відповідальності відповідача.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
26. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду заяви ліквідатора банкрута про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на Дніпровську міську раду як єдиного засновника банкрута.
27. З урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційних скарг.
28. Нормами ГК України та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено правове регулювання підстав, умов та порядку застосування/притягнення до субсидіарної відповідальності юридичних осіб, яке водночас перебуває у взаємозв`язку з нормами КУзПБ, які встановлюють порядок провадження у справі про банкрутство на стадії кожної судової процедури.
29. Господарські суди встановили, що Дніпровська міська рада є засновником КВЖРЕП Індустріального району.
30. Положеннями ст. 143 Конституції України та ст. 327 ЦК України унормовано, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
31. Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
32. Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.
33. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №5023/4388/12 (на яку посилається скаржник-1) зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України", пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі "Лисянський проти України", пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі "Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови", пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі "Григор`єв та Какаурова проти російської федерації", пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі "Р. Качапор та інші проти Сербії". Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.
34. Крім того, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.
35. При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.
36. При цьому, за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням, пов`язаним із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (ч. 7 ст. 77 ГК України).
37. Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.
38. Отже субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.
39. Для вирішення питання про субсидіарну відповідальність підприємства та органу місцевого самоврядування (як учасника та засновника такої юридичної особи) необхідно встановлення наявності чи відсутності підстав та умов покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного нею комунального підприємства, зокрема мету здійснення господарської діяльності підприємства, його сферу діяльності та факт банкрутства.
40. Згідно із ч. 1 ст. 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства. Частиною 3 цієї статті ГК України унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
41. Щодо субсидіарної відповідальності за правилами КУзПБ, то Верховний Суд зазначає, що за змістом преамбули цього Кодексу одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
42. За загальним правилом, визначеним ч.ч. 1-3 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном; учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, установлених установчими документами та законом.
43. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 191 ЦК України).
44. Водночас відкриття провадження у справі про банкрутство є початком особливого правового регулювання відносин (між боржником та його кредиторами, між боржником та третіми особами), системою загальних та спеціальних охоронних норм законодавства, взаємодія та мета яких визначається принципами та нормами, що становлять зміст КУзПБ.
45. Так, у судовій процедурі ліквідації боржника питання єдиного майнового комплексу боржника регулюється нормами КУзПБ про ліквідаційну масу, до складу якої входять усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси (ч. 1 ст. 62 КУзПБ).
46. Порядок формування і використання ліквідаційної маси встановлено ст.ст. 61-65 КУзПБ та спрямовано на задоволення вимог кредиторів.
47. Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 №2971-IX, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства; розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
48. Абзацом 2 ч. 2 ст. 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.
49. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
50. Отже, у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із ч. 1 ст. 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
51. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії/бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
52. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному ст. 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.
53. При цьому, визначена в абз. 1 ст. 61 КУзПБ дискреція ліквідатора у питанні покладення субсидіарної відповідальності має застосовуватися з урахуванням принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, невід`ємним критерієм дотримання якого з огляду на положення ч. 2 ст. 61 КУзПБ є вирішення питання про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства (такий висновок узгоджується зі сталою правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №924/669/17, від 07.10.2021 у справі №914/3812/15, від 14.09.2023 у справі №908/2414/21, від 15.02.2024 у справі №908/2538/22, від 14.03.2024 у справі №34/5005/4591/2012 тощо).
54. Без розгляду питання про субсидіарну відповідальність осіб, винних у доведенні до банкрутства, суд позбавлений можливості розглянути звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс з дотриманням принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі. Аналогічний висновок про застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №911/1423/19.
55. Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.
56. У разі коли після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника, якщо такі особи не доведуть протилежного.
57. Визначене нормами ч. 2 ст. 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
58. Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.
59. Однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
60. Верховний Суд наголошує, що саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.
61. Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.
62. У цьому висновку Верховний Суд виходить з того, що в умовах, коли є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, але його майна/активів у складі ліквідаційної маси виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ).
63. Отже навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами ч. 2 ст. 61 КУзПБ.
64. Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Верховний Суд з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначає, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.
65. Цей порядок передбачає, що:
- арбітражний керуючий зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (п. 3 ч. 2 ст. 12 КУзПБ);
- господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов`язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (ч. 10 ст. 39 цього Кодексу)
- розпорядник майна зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (ч. 3 ст. 44 КУзПБ);
- ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 №3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).
66. Верховний Суд також зазначає, що аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14 (далі - Методичні рекомендації), оскільки ці рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації.
67. Звідси, керуючись наведеними положеннями КУзПБ щодо обов`язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, Верховний Суд доходить висновку, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
68. Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об`єктивної сторони відповідного правопорушення.
69. Отже, висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 №3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абз. 5 ч. 1 ст. 61 КУзПБ).
70. За змістом ч. 2 ст. 61 КУзПБ законодавець визначив розмір субсидіарної відповідальності як різницю між двома показниками (сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою), яка свідчить про недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.
71. Щодо суми вимог кредиторів, то на стадії ліквідації цей показник, як правило, є остаточним та визначається на підставі ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання, в якій, зокрема, зазначаються розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів (ч. 2 ст. 47 КУзПБ).
72. Водночас допускається корегування зазначеного показника в процедурі ліквідації за рахунок визнаних судом вимог поточного кредитора (ч.ч. 3, 5 ст. 59 та ч. 4 ст. 60 КУзПБ), а також вимог кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, та були розглянуті судом в процедурі ліквідації (ч. 4 ст. 45 цього Кодексу).
73. Що ж до такого показника як ліквідаційна маса, то Верховний Суд зазначає про таке.
74. Законодавець визначив у положеннях КУзПБ об`єктивні обставини та процеси, за яких ліквідаційна маса боржника змінюється з початку її формування і до отримання коштів від продажу відповідних активів у її складі.
75. Так, розмір (вартість) ліквідаційної маси в ході процедури ліквідації боржника зазнає змін, враховуючи, що:
- балансова вартість ліквідаційної маси, що визначається за результатами інвентаризації (п. 5 ч. 2 ст. 12, ч. 1 ст. 61 КУзПБ), оціночна вартість (ч. 1 ст. 63 КУзПБ) та вартість її реалізації/продажу (розділ V КУзПБ) можуть (як правило) відрізняються;
- склад ліквідаційної маси (відповідно, і її розмір) під час здійснення ліквідатором відповідних повноважень і обов`язків у ліквідаційній процедурі може змінюватись за рахунок включення до нього: грошових сум (майна), повернених третіми особами на вимогу ліквідатора щодо сум дебіторської заборгованості, за наслідками визнання недійсними правочинів (договорів) боржника та вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб (ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 61 КУзПБ); сум, стягнених ліквідатором із суб`єктів субсидіарної відповідальності (абз. 3 ч. 2 ст. 61 КУзПБ).
76. Що ж до вартості ліквідаційної маси з метою визначення розміру субсидіарної відповідальності, то, враховуючи правову природу цієї відповідальності, її розмір має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації.
77. У цьому висновку Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, відповідно до якої за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена ч. 2 ст. 61 КУзПБ, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (ст. 22 ЦК України).
78. Отже, буквальне прочитання абзаців 1 та 2 ч. 2 ст. 61 КУзПБ ("розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою", "у разі недостатності майна боржника") є підставою для висновку, що розмір субсидіарної відповідальності, який дає право ініціювати спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство та підлягає стягненню із суб`єктів такої відповідальності, визначається в той момент, коли ліквідатор за результатами здійснення судових проваджень у процедурі банкрутства боржника остаточно визначив вартість ліквідаційної маси в грошовому еквіваленті за фактом продажу в процедурі ліквідації включених до її складу активів та здійснив за рахунок отриманих від продажу коштів розрахунок із визнаними у справі кредиторами.
79. Тож сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами ст. 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.
80. Право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Аналогічний порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника втілено в актуальній правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі №911/3513/16, від 17.06.2020 у справі №923/590/18, від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20) та від 07.11.2023 у cправі №908/3468/13.
81. Верховний Суд зазначає, що такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов`язаннями боржника у межах об`єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової.
82. Наведений підхід у покладенні субсидіарної відповідальності та у визначенні ліквідаційної маси для обчислення розміру такої відповідальності є правильним та зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство - до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб`єктів та суб`єктивної сторони відповідного правопорушення.
83. Отже, до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу включених до складу ліквідаційної маси активів боржника, зі встановленням за результатами погашення недостатності майна боржника для задоволення таких вимог заява ліквідатора / кредитора з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення з винних осіб суми субсидіарної відповідальності не може бути подана, а в разі її подання відповідні вимоги не підлягають задоволенню судом. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21), яка прийнята після подання касаційної скарги у цій справі та яка, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 300 ГПК України, підлягає врахуванню під час розгляду справи.
84. Відповідно до встановлених господарськими судами обставин справи, на час розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника ліквідатором продовжується здійснення заходів щодо пошуку майна для включення до ліквідаційної маси та подальшої реалізації, оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, у банкрута на праві господарського відання перебуває значна кількість нерухомого майна.
85. Відтак, Верховний Суд вважає висновок обох судових інстанцій про те, що заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника подана передчасно, правильним.
86. Так, ведення реєстру вимог кредиторів, згідно з положеннями ч. 1 ст. 61 КУзПБ належить до компетенції ліквідатора.
87. Пунктом 1 Вимог до форми та порядку ведення реєстру вимог кредиторів у справах про банкрутство (неплатоспроможність), затверджених наказом Міністерства юстиції України від 17.08.2020 №2778/5, встановлено що ці Вимоги визначають порядок ведення реєстру вимог кредиторів у справах про банкрутство (неплатоспроможність) та вимоги до форми Реєстру, організаційні підходи при складанні, веденні та внесенні змін до Реєстру на всіх стадіях провадження справи про банкрутство (неплатоспроможність).
88. Отже, ведення та внесення змін до реєстру вимог кредиторів арбітражними керуючими (керуючими санації, ліквідаторами) здійснюється відповідно до положень КУзПБ з урахуванням положень, передбачених зазначеними Вимогами. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.03.2023 у справі №5/58.
89. З урахуванням приписів ст. 61 КУзПБ та наведених Вимог, слід погодитись із висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що при поданні заяви про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства, саме ліквідатор зобов`язаний надати суду відомості щодо актуального складу кредиторів боржника та їх вимог, оскільки стягнуті в порядку субсидіарної відповідальності грошові кошти включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів, тому достеменне встановлення суми непогашених вимог кредиторів за недостатністю майна банкрута, є обов`язковим.
90. У зв`язку із викладеним та враховуючи встановлені судами обставини, що у поданій заяві ліквідатор просить стягнути з Дніпровської міської ради на користь кредиторів КВЖРЕП Індустріального району суму, що дорівнює сумі усіх визнаних судом кредиторських вимог, як субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства та не вказує розмір вимог, що підлягають стягненню з осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства, Верховний Суд погоджується з висновками обох судових інстанцій про відмову у задоволенні заяви ліквідатора.
91. Верховний Суд враховує, що скаржник-2 у касаційній скарзі просить cкасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження судового розгляду заяви ліквідатора КВЖРЕП Індустріального району про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника (Дніпровської міської ради) та стягнення на користь кредиторів КВЖРЕП Індустріального району суми 14887599,12 грн, що дорівнює усіх визнаних судом кредиторських вимог, як субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства. Таку ж суму просив стягнути з відповідача під час апеляційного перегляду справи і ліквідатор боржника.
92. Однак, Верховний Суд зауважує, що саме при поданні заяви про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства, ліквідатор зобов`язаний надати суду відомості щодо актуального складу кредиторів боржника та розміру їх вимог. Тобто, визначити суму вимог мав ліквідатор, а не кредитор у справі під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, який переглядає справу на підставі тих матеріалів, які розглядали суди попередніх інстанцій. Під час ухвалення рішення суду першої інстанції актуальний реєстр вимог кредиторів був відсутній в матеріалах справи. Ці обставини скаржниками не спростовано.
93. Стосовно доводів касаційних скарг про порушення судами попередніх інстанцій п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у ряді постанов Верховного Суду, Верховний Суд вважає, що на відміну від справи, що розглядається, фактичні обставини справ, на які посилаються скаржники, не є подібними цій справі.
94. Так, в межах справи №927/1099/13 взагалі не розглядалось питання звернення ліквідатора із заявою про покладення субсидіарної відповідальності, натомість навпаки піднімалось питання причин її неподання останнім.
95. У справі №5023/4388/12 розглядався спір про покладення субсидіарної відповідальності на Лозівську міську раду Харківської області в порядку ч. 7 ст. 77 ГК України та ч. 10 ст. 78 ГК України за доведення до банкрутства комунальних підприємств. У цій справі суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, враховуючи обставини прийняття Лозівською міською радою Харківської області завідомо нераціонального рішення щодо вилучення активів підприємства відповідача та передала ці активи третім особам; результатом цього вилучення активів стало різке погіршення фінансового стану комунального підприємства та неспроможність здійснювати статутну діяльність, що призвело до виникнення наведеної вище заборгованості; постійне зростання питомої ваги дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги (до 95,5%) свідчить про те, що жодних заходів для її стягнення за період діяльності підприємства не вживалося.
96. У справі №927/1124/16 застосовано правовий висновок стосовно покладення субсидіарної відповідальності в порядку ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство на третіх осіб за відсутності вироку у кримінальній справі щодо цих осіб (про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення), тоді як у справі, що переглядається, взагалі не йдеться про наявність або відсутність вироку у кримінальній справі, оскільки відмолено у задоволенні заяви ліквідатора з огляду на її передчасний характер.
97. У справі №904/8850/14 Верховний Суд зазначив, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше, ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута, тобто висновки у цій справі не суперечать висновкам у справі, що переглядається.
98. Так, направляючи на новий розгляд справу №908/2694/20, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій не оцінили всіх наявних у справі доказів в сукупності, не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та доводам сторін наведеним в обґрунтування та заперечень вимог заяви ліквідатора на предмет підтвердження ними обставин, які підтверджують наявність/відсутність вини відповідачів у доведенні боржника до банкрутства, а у справі №915/1624/16 Верховний Суд виснував, що не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності неналежність обраного ним способу захисту інтересів боржника та кредиторів з огляду на відсутність спростування (оскарження) відповідних дій (спростування презумпції правомірності правочину, оскарження ухвалених юридичною особою рішень тощо), оскільки визначальним у застосуванні цієї відповідальності із урахуванням правової конструкції ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство, ч. 2 ст. 61 КУзПБ є використання особою належних їй суб`єктивних прав на шкоду інтересам боржника та кредиторів, що призвело до неплатоспроможності боржника, а не спростування правомірності прийнятих нею рішень, вчинених дій та правочинів тощо. Однак, у справі, що переглядається, підставою для відмови у задоволенні заяви ліквідатора є інші обставини.
99. У справах №925/1165/16, №922/1014/18, №921/184/16-г/10, №908/710/18, №910/3353/16, №43/75-15/7-б сформовано сталу практику про те, що обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство, тобто у вказаних справах предметом розгляду були заяви про визнання грошових вимог кредиторів, а не заяви про покладення субсидіарної відповідальності та засновника боржника.
100. У справах №338/180/17, №905/1926/16, №569/17272/15-ц, №487/10132/14-ц, №145/2047/16-ц, №469/1044/17, №522/1528/15-ц, №910/2861/18, №922/2416/17, №334/3161/17, №200/606/18, №916/964/19, №903/1030/19, №766/20797/18, №359/3373/16-ц, №643/21744/19, №143/591/20, №209/3085/20, №910/6939/20, №761/36873/18 зроблено висновок про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.
101. Отже, обставини у справі, що переглядається, і на які посилаються скаржники, є неподібними.
102. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України", згідно якого п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
103. З огляду на викладене, доводи касаційних скарг про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.