ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 560/5818/21
адміністративне провадження № К/990/8738/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Городоцької міської ради Хмельницької області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.10.2021 (головуючий суддя: Фелонюк Д.Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2022 (головуючий суддя: Шидловський В.Б., судді: Боровицький О.А., Курко О.П.) у справі №560/5818/21 за позовом ОСОБА_1 до Городоцької міської ради Хмельницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся з позовом до Городоцької міської ради Хмельницької області (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправним і скасувати рішення сесії Городоцької міської ради № 70 від 30.03.2021 "Про відмови у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Городоцької міської ради" про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення;
зобов`язати Городоцьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6821283900:07:004:0001 орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Городоцького району, Хмельницької області.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 22.10.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2022, позов задовольнив частково:
визнав протиправним і скасував рішення Городоцької міської ради № 70 від 30.03.2021 "Про відмови у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Городоцької міської ради" в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
зобов`язав Городоцьку міську раду повторно розглянути заяву позивача від 19.02.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6821283900:07:004:0001 орієнтовною площею 2,00 га та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до норм Земельного кодексу України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 20.04.2022 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що відповідач своїм рішенням перешкоджає в реалізації його конституційного права на отримання у власність бажаної земельної ділянки. Зазначив, що у встановленому законом порядку звернувся до відповідача за отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою, проте отримав необґрунтовану відмову з посиланням на те, що вже надано відповідний дозвіл іншим громадянам. Вважає, що така відмова не узгоджується із положеннями частини сьомої статті 118 ЗК України.
Відповідач позов не визнав. Зазначив, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою слугувало рішення ради від 09.02.2021 № 54 про надання іншим громадянам відповідного дозволу. Отже, за позицією відповідача, до моменту звернення позивача, на підставі рішення від 09.02.2021 № 54 виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав інших громадян та їх охоронюваних законом інтересів, які полягають у виготовленні проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 6821283900:07:004:0001, з метою її поділу та приватизації. За таких обставин, відповідач вважає, що в нього не було іншого правомірного вибору поведінки.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому підтримав доводи, викладені в позовній заяві. Наголошує, що місцева рада не має права визначати пріоритетність чого чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проєкту землеустрою на одну і ту ж саму земельну ділянку. Своєю чергою, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що 19.02.2021 позивач звернувся до Городоцької міської ради про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6821283900:07:004:0001 орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Городоцького району Хмельницької області.
Проте, рішенням шостої чергової сесії VIII скликання Городоцької міської ради від 30.03.2021 №70 "Про відмови у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Городоцької міської ради" позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населених пунктів сіл Купин, Велика Левада, Мала Левада Городоцької міської ради Хмельницького району Хмельницької області за кадастровим номером 6821283900:07:004:0001, орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: на зазначену у графічних матеріалах земельну ділянку вже надано відповідний дозвіл іншим громадянам рішенням п`ятої чергової сесії Городоцької міської ради від 09.02.2021 № 54 (частина сьома статті 118 ЗК України).
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Надання відповідачем дозволу на розроблення проєкту землеустрою іншим особам не позбавляє позивача права на самостійне звернення до місцевого самоврядування для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Стаття 118 ЗК України встановлює вичерпний перелік таких підстав, серед яких відсутня така підстава, як надання дозволу на розробку проєкту землеустрою іншій особі на ту ж саму земельну ділянку.
Суд першої інстанції зазначив, що такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, сформованій у постановах від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17 та від 22.07.2021 у справі № 320/1177/19.
Одночасно з цим, суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на необхідність врахування при вирішенні цього спору правових висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформованих у постанові від 09.12.2020 у справі № 617/763/16-ц, з огляду на нетотожність правовідносин.
Разом з цим, обираючи спосіб захисту порушених прав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх умов, передбачених нормами статті 118 ЗК України, для прийняття рішення про надання позивачу відповідного дозволу.
Отже, за висновками судів попередніх інстанцій, відповідач повинен здійснити перевірку відповідності місця розташування бажаної земельної ділянки з урахуванням дотримання замовником вимог законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, після чого прийняти рішення.
За таких обставин, суди обох інстанцій дійшли висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, за результатами якого прийняти рішення відповідно до норм ЗК України.
Такий правовий підхід щодо захисту порушених прав позивача відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.08.2019 у справі №480/4298/18, від 05.12.2019 у справі № 806/2540/17 та у постанові Великої Палати від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17 та від 09.12.2020 у справі № 617/763/16-ц.
Також на думку скаржника, наявні вмотивовані підстави для відступу від висновків Верховного Суду у справах № 360/2334/17 та № 320/1177/19, які були застосовані судом першої інстанції при розгляді справи.
Скаржник зазначив, що рішенням 5 чергової сесії Городоцької міської ради від 09.02.2021 № 54 вже надано відповідний дозвіл іншим громадянам. Вважає, що з моменту отримання рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою земельної ділянки з метою її подальшої приватизації, особа, на чиє ім`я таке рішення видано, починає реалізацію свого права на набуття земельної ділянки у власність, тобто розпочинаються правовідносини, пов`язані з реалізацією такого права та охоронюваного законом інтересу конкретного громадянина.
Особливість правовідносин, у справі, що розглядається, полягає в тому, що на момент прийняття Городоцькою міською радою оскаржуваного рішення № 70, технічної можливості виготовити проєкт землеустрою за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6821283900:07:004:0001 не було, оскільки особи, яким було надано дозвіл раніше почали реалізовувати право на відведення земельної ділянки у власність.
Своєю чергою, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Надання такого дозволу суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.
Позивач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався, хоча про відкриття касаційного провадження у справі повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією, що міститься у корінці повідомлення про вручення поштового відправлення.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.
Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (далі - дозволу), на яку претендує декілька осіб.
Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (стаття 3 ЗК України).
Згідно із частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Згідно із частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частинами шостою та сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для (…), ведення особистого селянського господарства, (…), подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). (…) органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Зміст статті 118 ЗК України свідчить про те, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
звернення громадянина з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадянина проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є одним з початкових етапів визначеної законом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
Колегія суддів наголошує на тому, що стаття 118 ЗК України встановлює вичерпний перелік таких підстав, серед яких відсутня така підстава, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі на ту ж саму земельну ділянку.
Так, у постанові від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 Верховний Суд погодився з тим, що "чинним законодавством не передбачено право сільської ради відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України, в тому числі не передбачено й прийняття сільською радою рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі".
Згодом цей висновок було застосовано в багатьох інших справах. Узагальнено його суть зводиться до того, що дозвіл на розробку проєкту відведення земельної ділянки треба надавати усім, хто звернувся. Як наслідок, проєкт можуть розробляти одночасно декілька замовників, а хто з них отримає ділянку, - визначатиметься на стадії затвердження проекту та надання її у власність .
У постанові від 18.05.2022 у справі № 154/3345/16 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглядав питання надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (далі - дозволу), на яку претендує декілька осіб, і дійшов висновку, що застосуванню підлягає правовий висновок про вичерпність переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України (пункт 21 цієї постанови), та правовий висновок про незаконність відмови у наданні дозволу у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі (пункт 23 цієї постанови).
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що дозвіл і проєкт землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
Разом з тим, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 22.02.2019 у справі № 813/1631/14.
Зміст статей 116, 118 ЗК України вказує на те, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проєкту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У цьому випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проєкту землеустрою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 № 463/3375/15-а та від 27.02.2020 у справі № 120/1491/19-а.
Як слідує з приписів статті 79-1 ЗК України метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Отже, надання дозволу на розробку проєкту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта.
Водночас, не суттєво за чиїм замовленням такий проєкт буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проєкти одночасно розробляються різними замовниками.
Під час розробки проєкту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Надання дозволу на розробку проєкту відведення не свідчить, що проєкт компетентним органом буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, орган місцевого самоврядування може відмовити.
Такий правовий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.04.2023 у справі № 120/126/22-а.
За наведеного нормативного регулювання та сталих правових позицій Верховного Суду з означеного правового питання, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою з підстав наявності рішення органу місцевого самоврядування, яким надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою іншим особам.
Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим у постанові від 03.04.2024 у справі № 560/6217/21.
Отже, зважаючи на відповідність висновків судів попередніх інстанцій актуальній практиці Верховного Суду, колегія суддів відхиляє твердження скаржника, що оскаржувані рішення прийняті без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного касаційним судом, а також не вбачає необхідності відступати від раніше висловлених Верховним Судом правових позицій з цього питання.
Також, суди попередніх інстанцій приймаючи оскаржувані судові рішення застосували висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, власне про врахування яких скаржник зазначив у касаційні скарзі.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника щодо необхідності врахування при розгляді цієї справи правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2020 у справі № 617/763/16-ц, оскільки спір у зазначеній справі вирішувався за правилами цивільного судочинства щодо права власності/користування та усунення порушень у такому праві на одну й ту ж земельну ділянку.
Зазначене виключає можливість застосування висновків, викладених у вказаній постанові Верховного Суду, до справи, що розглядається, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними, ухвалені за інших фактичних обставин справи, з урахуванням іншої нормативної бази, що у своїй сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правову позицію у справі, що розглядається.
Одночасно з цим суди попередніх інстанцій звернули увагу на інформацію, що міститься у листі відділу у Городоцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02.06.2021 №18-22-0.22-98/106-21, відповідно до якої земельна ділянка площею 30 га з кадастровим номером 6821283900:07:004:0001 розділена 29.03.2021 на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі зміни їх цільового призначення від 12.02.2021.
У контексті наведеної обставини, про яку відповідач повідомив суд у процесі розгляді справи, суди констатували, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Водночас суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в документі, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування. У зв`язку з цим адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку лише тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання" свого рішення).
Суди попередніх інстанцій констатували, що оскаржуване рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх умов, передбачених нормами статті 118 ЗК України, для прийняття рішення про надання позивачу відповідного дозволу.
Отже, суди обох інстанцій цілком слушно зазначили, що відповідач повинен здійснити перевірку відповідності місця розташування бажаної земельної ділянки з урахуванням дотримання замовником вимог законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, після чого прийняти рішення.
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є саме зобов`язання органу місцевого самоврядування повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою та за результатами її розгляду прийняти рішення відповідно до норм ЗК України.
Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відповідача.
Водночас скаржник у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.