П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 372/1904/18
провадження № 51-2242км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
виправданих ОСОБА_6, ОСОБА_7,
захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017110000000589, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 )
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, жителя АДРЕСА_2 )
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Органи досудового розслідування обвинувачували ОСОБА_7 в тому, що він, будучи слідчим СВ Обухівського ВП ГУНП у Київський області - службовою особою, яка займає відповідальне становище, із використанням службового становища вчинив закінчений замах на одержання від ОСОБА_10 неправомірної вигоди за непритягнення останнього до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження № 12016100070002621 від 13 квітня 2016 року (ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 368 КК).
ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він вчинив закінчений замах у пособництві в одержанні ОСОБА_7 неправомірної вигоди від ОСОБА_10 за непритягнення останнього до кримінальної відповідальності та закриття зазначеного кримінального провадження (ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК).
Злочини вчинені за таких обставин.
Слідчий ОСОБА_7 здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100070002621 від 13 квітня 2016 року за ч. 1 ст. 263 КК. 01 листопада 2017 року під час санкціонованого обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_10 працівники Обухівського ВП ГУНП в Київській області вилучили його особисті речі.
Із метою одержання неправомірної вигоди за непритягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності та закриття зазначеного кримінального провадження ОСОБА_7 двічі - 07 та 18 листопада 2017 року висунув ОСОБА_10 вимогу про надання йому відповідно 3000 та 2200 доларів США неправомірної вигоди.
У грудні 2017 року ОСОБА_7 залучив до протиправної діяльності адвоката ОСОБА_6, якому повідомив обставини справи та вказав суму неправомірної вигоди, яку має передати їм ОСОБА_10, а саме 2200 доларів США.
27 грудня 2017 року близько 14:00 ОСОБА_10 на вимогу слідчого ОСОБА_7 прибув до Обухівського ВП ГУНП в Київській області, де в своєму кабінеті ОСОБА_7 познайомив ОСОБА_10 з адвокатом ОСОБА_6 . Під час розмови останній підтвердив раніше обумовлену слідчим ОСОБА_7 суму неправомірної вигоди за закриття кримінального провадження №12016100070002621 та непритягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за нібито зберігання ним вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.
26 січня 2018 року близько 12:00 ОСОБА_6 у телефонній розмові повідомив ОСОБА_10, що тому потрібно з`явитись о 15:00 до слідчого ОСОБА_7 для отримання постанови про закриття кримінального провадження, а також сказав, що смс-повідомленням надішле йому номер банківської картки, на яку ОСОБА_10 має перерахувати раніше обумовлену суму неправомірної вигоди.
Прибувши до Обухівського ВП ГУНП в Київській області, ОСОБА_10 у канцелярії отримав постанову слідчого ОСОБА_7 від 27 грудня 2017 року про закриття кримінального провадження №12016100070002621, а 30 січня 2018 року близько 11:00 на виконання раніше висунутої слідчим та адвокатом ОСОБА_6 вимоги, ОСОБА_10 через платіжний термінал "Приватбанку" на вказаний ОСОБА_6 рахунок перерахував 63 220 грн., що згідно з офіційним курсом Національного Банку України станом на 26 січня 2018 року становило 2200 доларів США та еквівалентно раніше обумовленій сумі неправомірної вигоди.
2. 29 червня 2022 року Обухівський районний суд Київської області виправдав ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК та ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК у зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінальних правопорушень.
3. 24 січня 2024 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
4. У касаційній скарзі прокурор заявив вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
5. Обґрунтовуючи свою вимогу прокурор зазначає, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 помилково виправдано у вчиненні інкримінованих злочинів. У зв`язку з цим стверджує, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками місцевого суду, який визнав недопустимими такі докази: заяву ОСОБА_10 про вчинення злочину, рапорт оперуповноваженого ОСОБА_11, диск із записом та стенограму розмови ОСОБА_7 та ОСОБА_10 ; протоколи огляду та вручення грошових коштів від 30 січня 2018 року та огляду від 31 січня 2018 року; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД) контроль за вчиненням злочину від 31 січня 2018 року; протоколи за результатами проведення аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_7 від 09 та 23 січня 2018 року; протокол за результатами проведення НСРД від 21 березня 2018 року.
Також прокурор не погоджується з висновками апеляційного суду про наявність провокації на вчинення злочину.
Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає приписам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
6. У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_8 просять залишити скаргу без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
7. Прокурор підтримав доводи касаційної скарги.
Захисники та виправдані просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Мотиви Суду
8. Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
9. За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
10. Переглядаючи ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 умежах касаційних вимог прокурора, колегія суддів дійшла таких висновків.
11. Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
12. Згідно з приписами статей 370, 419 КПК ухвала суду апеляційної інстанції має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Отже, при здійсненні апеляційної процедури згаданий суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
13. Проте апеляційний суд під час розгляду справи за апеляційною скаргою прокурора зазначених вимог закону не дотримався.
14. Як убачається з вироку, виправдовуючи ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів, місцевий суд визнав недопустимими докази сторони обвинувачення через отримання їх з порушенням порядку, встановленого КПК, та внаслідок провокації.
15. Не погодившись із виправдувальним вироком та порушуючи питання про його скасування із ухваленням нового, прокурор в апеляційній скарзі із наведенням відповідного обґрунтування звернув увагу на допущені місцевим судом помилки під час оцінки доказів сторони обвинувачення.
16. Проте суд апеляційної інстанції, відобразивши в ухвалі численні доводи прокурора, їх по суті не розглянув, адже у своєму рішенні не навів переконливих правових аргументів на їх спростування. Фактично продублювавши вирок місцевого суду, апеляційний суд не проаналізував докази сторони обвинувачення, яка заперечувала їх недопустимість, та не надав цим доказам власної оцінки в аспекті статті 94 КПК.
Щодо заяви ОСОБА_10 про вчинення злочину, диску із записом розмови ОСОБА_7 та ОСОБА_10, стенограми їх розмови та рапорту оперуповноваженого ОСОБА_11 .
17. Ці документи визнані судовими інстанціями недопустимими доказами, оскільки: заява не містить дати, спеціального штампу реєстрації та попередження ОСОБА_10 про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК; стосовно диску відсутні відомості в реєстрі матеріалів кримінального провадження та постанова про визнання його речовим доказом; стенограма та рапорт не є документами в контексті положень ст. 99 КПК. Також, визнавши недопустимими доказами зазначені диск, стенограму та рапорт, місцевий суд послався і на рішення Конституційного суду України від 20 жовтня 2011 року в справі № 12-рп/2011.
18. Проте колегія суддів з таким висновком не погоджується.
19. Апеляційний суд залишив поза увагою наявний у справі протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 03 листопада 2017 року з попередженням ОСОБА_10 про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК (т. 1, а. с. 107). У подальшому відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань згідно із ст. 214 КПК (т. 1, а. с. 105).
20. Положеннями ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 60 КПК передбачено, що фізична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування є заявником, який, зокрема, має право подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи.
21. Звернувшись із заявою до правоохоронних органів та долучивши до неї диск із записом розмови з ОСОБА_7, ОСОБА_10, який перебував у статусі заявника, реалізував передбачене процесуальним законом право і згаданий диск є лише додатком до його заяви про вчинення кримінального правопорушення.
22. Водночас колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що заява ОСОБА_10 не є доказом у контексті ст. 84 КПК, тому вона не підлягає оцінці за правилами ст. 94 КПК. Така заява є лише повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Після виконання уповноваженим органом дій, передбачених ст. 214 КПК, викладені в заяві обставини підлягають доведенню (спростуванню) під час здійснення досудового розслідування відповідно до ст. 91 КПК.
23. Що стосується рапорту та стенограми розмов, то у цьому кримінальному провадженні вони також не є доказами в розумінні ст. 84 КПК та не підлягають оцінці згідно зі ст. 94 КПК. Адже оперуповноважений працівник, склавши рапорт на ім`я т. в. о. начальника Київського обласного управління ДВБ НП України та долучивши до рапорту складену стенограму розмови ОСОБА_10 та слідчого ОСОБА_7, повідомив свого керівника про факт звернення ОСОБА_10 із заявою про вимагання неправомірної вигоди працівниками поліції, та просив скерувати матеріали до прокуратури Київської області для прийняття відповідного рішення.
24. Таким чином, визнання згаданих документів недопустимими доказами, з огляду на викладене, є помилковим.