ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 626/407/17
провадження № 51-2032км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
виправданих ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016220000001032, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця c. Станичного Нововодолазького району Харківської області та жителя АДРЕСА_1
та
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_2
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
1. За вироком Красноградського районного суду Харківської області від 10 грудня 2019 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення, знято арешти на майно та вирішено питання щодо речових доказів.
2. 05 лютого 2024 року Полтавський апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без змін.
3. Органом досудового розслідування ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачувались у тому, що ОСОБА_7, виконуючи обов`язки першого заступника начальника Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, маючи спеціальне звання радника податкової та митної справи 3 рангу, будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, яка займає відповідальне становище, використовуючи своє службове становище та владні повноваження, наприкінці жовтня 2016 року, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, за попередньою змовою з ОСОБА_8, яка працювала на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб, майнових податків та єдиного внеску управління податків і зборів з фізичних осіб зазначеної ОДПІ, мала спеціальне звання інспектора податкової та митної справи 1 рангу та була працівником правоохоронного органу, надав вказівку ОСОБА_8 отримати від приватного підприємця ОСОБА_10 неправомірну вигоду з використанням службових повноважень, а саме за непроведення перевірки його господарської діяльності, пов`язаної з вирощуванням та реалізацією сільськогосподарських культур, і невжиття заходів за її результатами.
4. 09 листопада 2016 року ОСОБА_7 зателефонував ОСОБА_10 та викликав його до інспекції. 10 листопада 2016 року ОСОБА_7, скориставшись юридичною необізнаністю ОСОБА_10, увів його в оману, повідомивши, що у його діях є порушення податкового законодавства, за результатами перевірки яких буде нараховано грошові стягнення, чим створив умови, за яких ОСОБА_10 усвідомив, що буде вимушений надати неправомірну вигоду. Вказав, що для відвернення негативних наслідків ОСОБА_10 має спілкуватися з ОСОБА_8, яка, використовуючи службове становище та владні повноваження, виконуючи вказівку ОСОБА_7, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення у подальшому висунула ОСОБА_10 вимогу надати неправомірну вигоду в сумі 30 000 грн.
5. 15 грудня 2016 року на виконання вказівки ОСОБА_7 ОСОБА_8 отримала від ОСОБА_10 неправомірну вигоду в сумі 30 000 грн.
6. Повторно, наприкінці грудня 2016 року ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_8 у своєму службовому кабінеті, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення надав вказівку ОСОБА_8 викликати мешканця Сахновщинського району Харківської області ОСОБА_11 з метою отримати з останнього неправомірну вигоду за непроведення перевірки його господарської діяльності, пов`язаної з вирощуванням та реалізацією сільськогосподарських культур, і ненарахування за результатами неї грошових стягнень.
7. 30 грудня 2016 року на виконання вказівки ОСОБА_7 ОСОБА_8 зустрілась з ОСОБА_10, який представляв інтереси ОСОБА_11, та повідомила, що ОСОБА_11 повинен передати їй та ОСОБА_7 неправомірну вигоду в сумі 20 000 грн., на що в подальшому погодився ОСОБА_11 .
8. 12 січня 2017 року близько 12:20 ОСОБА_8 за вказівкою ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_11 частину обумовленої неправомірної вигоди в сумі 12 000 грн.
9. 23 січня 2017 року близько 12:00 ОСОБА_7 надав ОСОБА_8 вказівку отримати від ОСОБА_11 іншу частину неправомірної вигоди - 8 000 грн, яку вона й отримала від нього близько 12:20 у своєму службовому кабінеті. Грошові кошти були вилучені того ж дня під час обшуку кабінету ОСОБА_8 .
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
10. У касаційній скарзі прокурор заявив вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
11. На обґрунтування своєї вимоги навів доводи про те, що суд апеляційної інстанції:
11.1. не надав належної правової оцінки апеляційним доводам прокурора та безпідставно відмовив йому в повторному дослідженні доказів у справі, які суд першої інстанції з порушенням процесуальних норм визнав недопустимими;
11.2. неправомірно погодився з думкою місцевого суду в частині показань свідка ОСОБА_10, якого не було допитано під час судового розгляду, та не взято до уваги його показання, надані попередньому складу суду, оскільки такі показання відповідають вимогам ст. 225 КПК, що узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 19 листопада 2019 року;
11.3. залишив поза увагою доводи прокурора щодо помилковості висновків місцевого суду про провокацію злочину з боку працівників правоохоронних органів, оскільки з протоколів НСРД вбачається вимагання коштів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ;
11.4. необґрунтовано погодився з місцевим судом, який в основу виправдувального вироку поклав лише показання обвинувачених та не врахував показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10 і ОСОБА_12, які узгоджуються з письмовими доказами, а також неправомірно визнав недопустимими доказами заяви від ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про вчинення злочину;
11.5. як і суд першої інстанції, не врахував, що протоколи про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) були надані стороні захисту під час ознайомлення з матеріалами справи по закінченню досудового розслідування, а ухвал слідчих суддів про дозвіл на проведення цих дій у прокурора на той час не було, тому їх було надано стороні захисту під час судового розгляду, що не є порушенням ст. 290 КПК, отже визнання судами цих протоколів недопустимими доказами є неправомірним і не узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к).
12. У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_13 просив судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
13. Прокурор вважав, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
14. Захисник ОСОБА_6 та виправдані ОСОБА_7 і ОСОБА_8 просили судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Мотиви Суду
15. Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
16. Переглядаючи в межах касаційних вимог прокурора ухвалу апеляційного суду, постановлену в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8, колегія суддів дійшла таких висновків.
17. Як зазначено у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.
18. Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
19. Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
20. Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при її постановленні, а також положення закону, яким він керувався. Відповідно до вимог частини 2 цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
21. Отже, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, надати на них вичерпну відповідь в тому числі й щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідні норми права.
22. Наведених вимог процесуального закону апеляційний суд не дотримався.
23. В апеляційній скарзі прокурор зазначав, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, допустив неповноту судового розгляду та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Однак суд апеляційної інстанції погодився з виправдувальним вироком місцевого суду, залишивши доводи апеляційної скарги прокурора без належного вмотивування та обґрунтування.
24. Щодо доводу про відмову апеляційного суду в задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів колегія суддів зазначає, що прокурор в своїй апеляційній скарзі не просив суд апеляційної інстанції повторно дослідити докази, хоча наводив належні доводи щодо неправомірного визнання їх недопустимими.
25. Зі звукозапису судового засідання від 07 вересня 2023 року та 05 лютого 2024 року убачається, що під час апеляційного розгляду прокурор не заявляв клопотання про повторне дослідження доказів.
26. Відтак довід прокурора про безпідставну відмову суду апеляційної інстанції в задоволенні його клопотання є неспроможним.
27. Інші доводи прокурора колегія суддів вважає обґрунтованими.
Щодо показань свідка ОСОБА_10, наданих попередньому складу суду
28. Апеляційний суд зазначив, що показання ОСОБА_10, допитаного попереднім складом суду, не можна визнати допустимим доказом, оскільки повторно допитати його в суді немає можливості у зв`язку зі смертю.
29. Свідок ОСОБА_10 надав показання під час судового розгляду 01 та 23 червня 2017 року (т. 1, а. п. 43-49, 55-57) в цій справі, але під час іншого судового засідання.
30. Кримінальний процесуальний закон детально врегульовує питання допустимості позасудових показань свідка: суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу (ч. 4 ст. 95 КПК). Однак цей закон не містить положення, яким би вирішувалося питання допустимості показань свідка, допитаного в суді в тій же справі, але під час іншого судового засідання.
31. Колегія суддів бере до уваги, що відповідно до п. 16 ст. 7 КПК безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального судочинства. У ст. 23 КПК визначено, що показання учасників кримінального провадження суд отримує безпосередньо і може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Ця вимога закону сформульована як засада, яким має керуватися суд, приймаючи процесуальні рішення щодо допустимості доказів в конкретній ситуації провадження.
32. Верховний Суд в постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195км18) зазначив, що засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді кримінального провадження, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах. Залежно від обставин ця засада реалізується в різних формах, оскільки суд має узгоджувати її з іншими засадами кримінального процесу та/або легітимними інтересами суспільства чи окремих осіб. Наприклад, засада безпосередності зазнає певних легітимних обмежень у випадку допиту особи, до якої застосовані заходи безпеки або яка відсутня безпосередньо в залі судового засідання (ст. 232 КПК), і такі легітимні обмеження не можна вважати порушенням засади безпосередності. Також суди апеляційної та касаційної інстанцій в більшості випадків ґрунтують свої висновки на показаннях, які були надані в суді першої інстанції, оскільки багаторазовий допит особи в судах різних інстанцій без вагомих причин не тільки був би обтяжливим для такої особи, учасників і суспільства, але й суперечив би самому змісту інстанційності.
33. Положення "суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання" (перше речення ч. 4 ст. 95 КПК), не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала перед іншим складом суду в тій же справі.
34. Показання, які особа надавала під час минулого судового розгляду перед іншим складом суду, не можуть вважатися недопустимими доказами, оскільки допит відбувався у передбачений законом спосіб, остаточного рішення цим судом не було прийнято. Із урахуванням того, що на час розгляду новим складом суду свідок ОСОБА_10 помер, то суд мав всі підстави врахувати його показання як допустимі докази.
35. Суд дослідив показання ОСОБА_10 (журнал судового засідання від 01 та 23 червня 2017 року, т. 1, а. п. 43-49, 55-57) шляхом відтворення відповідного звукозапису, на якому зафіксовані запитання та відповіді під час допиту, що давало суду можливість не лише сприймати зміст його показань, але й робити висновки щодо їх достовірності.
36. Суд вважає, що за обставин цієї справи дослідження показань ОСОБА_10, які він надав під час минулого судового розгляду, забезпечувало сторонам достатні процесуальні гарантії, здатні компенсувати неможливість його допиту під час нового судового розгляду, а тому визнання цих показань допустимим доказом не порушувало права засуджених на справедливий судовий розгляд.
37. Суд погоджується з доводом прокурора, що визнання недопустимими показань свідка ОСОБА_10 з підстави, зазначеної попередніми судовими інстанціями, є неправильним.