ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 200/9991/19
провадження № 61-10152св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року у складі судді Куцевола В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Барильської А. П., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Берези А. О., заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_1, в якій, уточнивши вимоги, просив: визнати неправомірними дії державного виконавця Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Берези А. О. при складанні розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 17 червня 2019 року за № 3699 й скасувати такий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів; зобов`язати державного виконавця Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) Березу А. О. зробити перерахунок заборгованості з урахуванням частин першої і другої статті 194 Сімейного кодексу України в редакції Закону від 08 липня 2017 року; стягнути з Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн та судові витрати на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
В обґрунтування скарги зазначав, що державним виконавцем Новокодацького ВДВС відкрито виконавче провадження про примусове стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_1 у частці від його доходу, виконавчий лист видано у 2006 році. Виконавче провадження відкрито 05 грудня 2017 року. На той час редакція частин першої і другої статті 194 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачала можливість стягнення аліментів за минулий час, але не більше як за три роки.
12 червня 2019 року він звернувся до державного виконавця із заявою про проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, у якому просив застосувати вказану вище норму (обмежитись нарахуванням за минулий час, але не більше як за три роки). Проте отримав відповідь та розрахунок від 17 червня 2019 року, у якому аліменти були розраховані за минулий час, за десять років (жовтень 2008 року - травень 2019 року) на підставі частин першої і другої статті 194 СК України у редакції Закону, яка діє станом на цей час.
Вважав, що такими діями державним виконавцем порушено статтю 58 Конституції України щодо заборони зворотної дії закону в часі. Державним виконавцем проігноровані надані ним квитанції про сплату аліментів, неправильно визначено статистичну інформацію для розрахунку аліментів. Також виконавцем при здійсненні розрахунку проігноровано квитанції про перерахування грошових коштів стягувачу на суму 10 600,00 грн. При здійсненні щомісячних розрахунків заборгованості зі сплати застосовується річна статистична інформація про середню заробітну плату по регіону, замість застосування щоквартальної статистичної інформації, тому було нараховано заборгованість за період 2015-2019 роки із завищенням на 2 473,79 грн. Такими діями йому завдано моральної шкоди.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд скаргу задовольнити.
Протокольною ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі замінено на правонаступника - Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залучено до участі у справі як правонаступника органу державної виконавчої служби, дії якого оскаржуються, Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Рух справи у судах
Суди розглядали справу неодноразово.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовано тим, що новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів відрізняється від попереднього, який досліджувався судами у справі № 200/5347/19, лише донарахуванням заборгованості за квітень-травень 2019 року, тому скарга ОСОБА_1, яка подана у липні 2019 року, надійшла з пропуском строку, встановленого чинним законодавством (10 днів), для оскарження дій державного виконавця та винесення ним відповідних постанов. Крім того, вимоги скарги уже по суті були розглянуті у наведеній справі. Тому суди зазначили, що підстав для поновлення строку для подання до суду скарги немає. При цьому суди вказали, що відрахування строку на оскарження розрахунку заборгованості, здійсненого в жовтні 2018 року, від дати зарахування кожного чергового платежу не відповідає нормам закону та повністю нівелює встановлені законом строки на оскарження дій державної виконавчої служби.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що, складаючи розрахунок заборгованості, державний виконавець вчинив дію, прийняв відповідне рішення і саме з моменту обізнаності із такою дією (рішенням) розпочався перебіг строку на оскарження, тому судом не встановлено порушень у діях державного виконавця, а заявником не доведена бездіяльність державного виконавця під час вчинення виконавчих дій, як і те, що така бездіяльність є триваючою. Заявником не доведено неврахування державним виконавцем квитанцій зі сплати аліментів, всі дії державного виконавця були направлені на виконання вимог виконавчого документа у порядок та спосіб, визначений Законом України "Про виконавче провадження".
Постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломойця С. В. задоволено частково, ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд вказав, що відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, суд першої інстанції, з висновком якого повністю погодився суд апеляційної інстанції, виходив із трьох взаємовиключних правових висновків, які не дають можливості суду касаційної інстанції ухвалити судове рішення по суті скарги, так як правові наслідки таких різних процесуальних дій суду є відмінними й суттєвими.
Зокрема, суди:
а) виходили з того, що з аналогічною скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку заборгованості ОСОБА_1 уже звертався до суду і у справі № 200/5347/19 рішенням суду від 27 травня 2019 року йому у задоволенні скарги відмовлено. Разом з тим суди не звернули уваги на те, що у такому разі відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правовим наслідком такого висновку суду є закриття провадження у справі, а не відмова в її задоволенні по суті;
б) виходили з того, що заявник, оскаржуючи дії державного виконавця, пропустив 10-денний строк звернення до суду, а підстав для поновлення такого строку немає. Разом з тим суди не звернули увагу, що строк звернення до суду є процесуальним строком, а не позовною давністю, і правовим наслідком пропуску такого строку, відповідно до вимог статей 126, 449 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), роз`яснень постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах", є залишення скарги без розгляду і заборона вирішувати скаргу по суті. Такі висновки викладені також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 листопада 2020 року
у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19); 03 листопада 2021 року у справі № 2608/20647/12 (провадження № 61-5702св21) та багатьох інших;
в) незважаючи на наведені вище правові висновки, суди вирішили скаргу ОСОБА_1 по суті, відмовивши в її задоволенні, не звернувши увагу, що наведене допустимо лише при відсутності порушень при поданні до суду скарги, про що вказано вище (форма, зміст скарги, строк оскарження тощо).
Верховний Суд зазначив, що жоден з наведених вище правових висновків судів є неналежно обґрунтованим. Зокрема, дійшовши висновку, що заявником пропущено 10-денний строк звернення до суду, і відмовляючи у поновленні такого строку, суди не вказали з посиланням на певну норму права, яка унеможливлює оскарження дій державного виконавця щодо нарахування щомісячного боргу зі сплати аліментів і чи не є це окремою процесуальною дією державного виконавця. Посилання відзиву ОСОБА_1 на касаційну скаргу про те, що заявник зловживає процесуальними правами, є безпідставними, так як зміст статті 44 ЦПК України (неприпустимість зловживання процесуальними правами) вказує на те, що зловживанням процесуальними правами є подання аналогічної скарги чи оскарження аналогічних дій. Якщо суд дійде саме таких безспірних висновків, тоді є право на застосування вимог статті 44 ЦПК України. А, відмовляючи у скарзі ОСОБА_1 по суті, суди взагалі не надали оцінки його доводам про порушення державним виконавцем положень статті 58 Конституції України щодо заборони зворотної дії закону в часі.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, у задоволенні скарги відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, дійшов висновку, що державний виконавець зобов`язаний був застосувати саме ту правову норму, сформульовану в законі, яка була чинною на момент вчинення ним відповідної процесуальної дії, зокрема й здійснення розрахунку розміру заборгованості за аліментами. Тому, незалежно від моменту пред`явлення виконавчого листа до виконання, у заявника існував обов`язок зі сплати аліментів, починаючи з дати ухвалення судового рішення, отже, дії державного виконавця з обрахування розміру заборгованості за 10 років до подання виконавчого листа до виконання не встановили для заявника нового обов`язку, що не був передбачений судовим рішенням або законом.
Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що державний виконавець не врахував квитанції про перерахування грошових коштів стягувачу на суму 10 600,00 грн, то суд зазначив, що до матеріалів справи долучено копію матеріалів виконавчого провадження, у яких містяться копії квитанції, серед яких є такі, які не дають змоги встановити їх зміст (номер, дату перерахування коштів, реквізити, суму). Заявник не додав до скарги квитанції та не зазначив у ній, із посиланням на дату та номер квитанції, які, на його думку, не враховано державним виконавцем під час складення розрахунку. При цьому заявник не позбавлений права подати виконавцю квитанції належної якості. У свою чергу посилання заявника на те, що необхідно розраховувати заборгованість виходячи з щоквартальної статистичної інформації, не ґрунтуються на вимогах законодавства.
Окремо місцевий суд, у відповідь на посилання Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про те, що ОСОБА_1 пропустив строк на звернення із цією скаргою, та те, що питання правомірності розрахунку за десять років було предметом розгляду у справі № 200/5347/19, зазначив, що строк звернення до суду із цією скаргою не пропущено, оскільки довідка отримана ОСОБА_1 27 червня 2019 року, що не заперечується іншими учасниками, а зі скаргою він звернувся 03 липня 2019 року, водночас довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів дійсна протягом одного місяця.
Апеляційний суд у свою чергу дійшов висновку, що суд першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановив фактичні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права; недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, не встановлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Коломоєць С. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його скаргу.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що державний виконавець при розрахунку заборгованості за аліментами повинен був керуватися редакцією статті 194 СК України в редакції від 08 липня 2017 року, чинній на момент звернення стягувача
з виконавчим документом до виконавчої служби, суди попередніх інстанцій на зазначене не звернули уваги та дійшли помилкового висновку про відмову
у задоволенні скарги.
Заявник у касаційній скарзі також посилається на те, що з 20 липня 2006 року до 27 грудня 2010 року здійснювалося примусове стягнення за виконавчим листом, а з вересня 2010 року до 05 грудня 2017 року боржник здійснював виконання в добровільному порядку, тобто до моменту звернення стягувача з виконавчим листом про примусове стягнення до Новокадацького ВДВС, яке відкрите 05 грудня 2017 року. Має місце подвійне стягнення аліментів за одним і тим же виконавчим листом в межах періоду з 20 липня 2006 року до 05 грудня 2017 року, оскільки з 20 липня 2006 року до 27 грудня 2010 року здійснювалось примусове стягнення Жовтневим ВДВС м. Дніпропетровська, а розрахунок державного виконавця Новокадацького ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 17 вересня 2019 року № 36999 вказує про здійснення боржником сплати аліментів в період, починаючи з вересня 2010 року, включаючи повний рік 2017 року, тобто до звернення з виконавчим листом стягувача до Новокадацького ВДВС 21 листопада 2017 року, на підставі якого 05 грудня 2017 року було відкрито виконавче провадження. Виконавчий лист у справі № 200/16582/17 не містить прийнятого судом рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 аліментів за минулий час, державний виконавець, здійснюючи примусове виконання, вийшов за межі визначеного виконавчого документа. Державний виконавець, приймаючи рішення про стягнення аліментів за минулий період, фактично підмінив повноваження суду.
У вересні 2023 року Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому заінтересована особа, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.
У жовтні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому стягувач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 липня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, зокрема сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 200/9991/19 із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 200/9991/19.
Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 липня 2024 року № 872/0/226-24 на підставі службової записки судді Гулейкова І. Ю. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 липня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою від 04 липня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 04 липня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. (головуючий).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.