iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 359/1538/21

провадження № 61-4994св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2023 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради Київської області, про відібрання і повернення дитини без позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що з 03 жовтня 2003 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала, що до лютого 2021 року вони мешкали у м. Борисполі Київської області в одній кімнаті у гуртожитку. Стосунки між ними не склалися, останні роки шлюбу були складними та напруженими

Посилалася на те, що 21 лютого 2021 року відповідач вчинив з нею сварку у присутності сина, погрожував фізичною розправою, голосно кричав, виражався нецензурною лайкою, принижував її, після чого почав викидати її речі. Прибувши на місце події, наряд поліції не припинив насилля зі сторони ОСОБА_2, який вигнав її на вулицю, заборонивши з`являтися у місці їх спільного проживання.

Звертала увагу на те, що дитина стала свідком жорстокого поводження батька по відношенню до неї, матері, що є неприпустимим. Крім того, відповідач, як батько, налаштовує дитину проти матері, принижує її авторитет в очах дитини, образливо висловлюється на її адресу, тим самим даючи дитині уявлення про відсутність сімейних цінностей, вчиняє акти психологічного та морального насилля над дитиною.

Зазначала, що вчинення по відношенню до дитини психологічного та фізичного насильства є різновидом жорстокого поводження. Вважала, що оскільки на даний час дитина залишилася з батьком, це може створювати небезпеку для життя, здоров`я та морального виховання сина. Зокрема, дитина не може перебувати з тим із батьків, з яким існує загроза для неї.

Посилаючись на положення статтей 164, 170 Сімейного кодексу України (далі - СК України) позивачка звернулася до суду з указаним позовом.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд відібрати у ОСОБА_2 на свою користь малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без позбавлення батьківських прав.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування (побачення та спільного проведення часу) з малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, приводити в погоджене сторонами або визначене органом опіки та піклування, нейтральне місце, яке не має бути місцем проживання жодної зі сторін (заклад освіти, інший заклад або громадське місце, тощо), кожної п`ятниці з 09 год 00 хв до 11 год 00 хв або з 15 год 00 хв до 17 год 00 хв (залежно від графіку навчання в школі чи в інші години за погодженням сторін) та кожної суботи або (залежно від наявності додаткових гуртків та курсів чи за погодженням сторін) кожної неділі місяця з 10 год 00 хв до 13 год 00 хв (чи в інші години за погодженням сторін) у присутності батька або працівника органу опіки та піклування Бориспільської міської ради Київської області.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року, відмовлено.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Відібрано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без позбавлення батьківських прав.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що відповідач вчиняє відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, фізичне та психологічне насильство, діє не в інтересах малолітнього сина та всіляко сприяє розлученню дитини з матір`ю - ОСОБА_1 . Крім того, судами ураховано, що під час розгляду вказаної справи, відповідач, без згоди матері, вивіз малолітнього сина до Федеративної Республіки Німеччини, де і перебуває на даний час у статусі біженця.

Суд урахував факт неодноразового вчинення домашнього насильства, видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_2, систематичне притягнення його до адміністративної відповідальності. Також судами було ураховано висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, затверджений рішенням комітету Бориспільської міської ради Київської області від 15 грудня 2022 року № 648, яким рекомендовано відібрати малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у батька ОСОБА_2 та повернути матері ОСОБА_1 .

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач ізолював дитину від матері, внаслідок чого ОСОБА_1 з лютого 2021 року позбавлена можливості брати участь у вихованні малолітнього сина, безпосередньо з ним спілкуватися, піклуватися про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, зазначив, що ненадання ним можливості позивачці спілкуватись із сином та брати участь у його вихованні, а у подальшому - зміна місця проживання відповідачем та переховування дитини від матері не можуть свідчити про те, що дитина перебуває у безпечному, стійкому та спокійному середовищі.

При цьому суди попередніх інстанцій врахували судову практику Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року скасувати та передати справу на новий розгляд для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 квітня 2024 року для розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 рокувизначено суддю-доповідача - Шиповича В. В. та суддів, які входять до складу колегії: Осіяна О. М., Синельникова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання та дії судових рішень відмовлено.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року справу призначено до розгляду.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 04 липня 2024 року для розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року суддями, які входять до складу колегії визначені: Синельников Є. В., Білоконь О. В., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2024 року заяви про самовідвід суддів Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В. задоволено.

Відведено суддів Верховного Суду Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакару Н. Ю., Шиповича В. В. від розгляду справи.

Передано цивільну справу № 359/1538/21 для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 липня 2024 року у зв`язку з постановленням Верховним Судом 10 липня 2024 року ухвали про самовідвід суддів Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В. справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неналежно та неповно встановили обставини справи, надали неправильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Вважає, що у його сина сформована прив`язаність до батька, оскільки вони все життя проживали разом, він займався його вихованням та піклуванням про нього, чого не здійснювала позивачка, тому існує реальна небезпека для життя та здоров`я дитини при проживанні разом з матір`ю, відтак не можна було повертати дитину проживати зі ОСОБА_1 .

Крім того, при розгляді справи судами не було враховано думку самої дитини, відмовлено у задоволенні клопотання про допит малолітнього ОСОБА_3, який разом з ним наразі мешкає у Федеративній Республіці Німеччина як біженець через війну в Україні. У зв`язку із цим вказує на відсутність у національних судів компетенції на розгляд цієї справи та необхідність закриття провадження у справі відповідно до вимог частини першої статті 255 ЦПК України.

Посилається на те, що районний суд порушив його право брати безпосередню участь у судовому засіданні та неналежно повідомив про розгляд справи, оскільки він не реєструвався в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, офіційної електронної адреси не має, а із заявою про надіслання повісток через СМС-повідомлення до суду не звертався, проте суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 317/346/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20-а, від 13 вересня 2021 року у справі № 215/4052/18, від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 607/25451/19, від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19, від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19, від 10 вересня 2021 року у справі № 761/33136/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19, від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20,

від 18 березня 2020 року у справі № 704/435/19, від 27 березня 2019 року у справі № 201/6092/17, від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20, від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 742/710/19, від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 523/11819/15-ц, від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18, від 27 вересня 2023 року у справі № 295/15287/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 13 березня 2024 року у справі № 753/17344/19, від 13 березня 2024 року у справі № 607/7767/22, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Щодо письмових пояснень на касаційну скаргу

У липні 2024 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, в яких заявник просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Письмові пояснення на касаційну скаргу підлягають поверненню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги; у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на касаційну скаргу.

Частиною четвертою статті 395 ЦПК України передбачено обов`язок учасників справи надіслати копію відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Отже, процесуальним законом визначено форму звернення до суду касаційної інстанції інших учасників справи, її порядок та строк, який встановлюється судом.

З огляду на зміст пояснень ОСОБА_1 на касаційну скаргу, пояснення містять мотивування незгоди заявника з доводами касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року. Посилаючись на такі мотиви, ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ураховуючи викладене, подані письмові пояснення ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу.

Так, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2024 року встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу у строк до 17 травня 2024 року.

Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2024 рокубуло направлено на адресу ОСОБА_1 з використанням системи "Електронний суд".

Відповідно до повідомлення про доставлення електронного листа заявнику було доставлено електронну копію зазначеної ухвали суду касаційної інстанції через електронний кабінет у системі "Електронний суд" 27 квітня 2024 року.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Письмові пояснення щодо касаційної скарги, які по суті є відзивом на касаційну скаргу, подано до Верховного Суду 08 липня 2024 року, тобто поза межами встановленого строку для подання відзиву на касаційну скаргу. Поважних причин, які стали підставою для пропуску ОСОБА_1 строку для подання письмових пояснень (відзиву) пояснення не містять.

Більш того, представник ОСОБА_1 - адвокат Шеремета Т. В. 04 червня 2024 року подала до Верховного Суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та 08 червня 2024 року їй було надано доступ до матеріалів вказаної цивільної справи Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Пунктом 6 частини другої статті 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частинами першою та другою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ураховуючи наведене, письмові пояснення ОСОБА_1, які по суті є відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_2, підлягають поверненню заявнику без розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 03 жовтня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2021 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До 21 лютого 2021 року подружжя із сином проживали у найманій кімнаті у гуртожитку АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 67-70).

21 лютого 2021 року ОСОБА_2 в присутності малолітнього сина ОСОБА_3 самовільно зібрав та виніс речі ОСОБА_1 з кімнати гуртожитку та виселив останню з приміщення кімнати АДРЕСА_1, де вони проживали втрьох разом із сином. Ця обставина, зокрема, зафіксована на долучених аудіозаписах та фотознімках, що містяться на носіях електронної інформації, флеш накопичувачах (том 1, а. с. 267, том 2 а. с. 22).

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов від 16 березня 2021 року № 53 ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 проживають в орендованому житлі за адресою: АДРЕСА_2 . Житлова площа складає 18 кв. м та утримується в доброму санітарно-гігієнічному стані. Дитина має місце для сну, шафу, робочий стіл, місце для ігор. Забезпечений сезонним одягом, предметами гігієни та усіма необхідними речами для життя, розвитку та відпочинку (том 1, а. с. 76).

Починаючи з 2019 року ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Служби у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради Київської області щодо сприяння у вирішенні складної сімейної ситуації, проявів зневаги та застосування насильства по відношенню до неї у присутності їх малолітньої сина, а також з 2020 року неодноразово зверталася до органів поліції та суду щодо притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства (том 1, а. с. 182-208, том 2, а. с. 23-46, 50-53,60-61, 100-107, 111-169, 197-202, 204-239). Крім того, ОСОБА_1 оскаржувала їх бездіяльність до Київської обласної державної адміністрації, представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, у зверненнях до народного депутата України Лубінця Д., Головного управління поліції в Київській області, Бориспільського міськрайонного суду Київської області (том 2, а. с. 53-59, 10-181, 182-196, 203, том 5 а. с. 78-81).

Згідно з витягом з протоколу засідання Комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Бориспільської міської ради від 20 грудня 2019 року № 36 слухали: розгляд заяви ОСОБА_1 щодо ситуації в родині. Комісією вирішено: рекомендувати обом батькам звернутися до сімейного психолога щодо з`ясування причин кризової ситуації у родині та шляхи її подолання; попередити громадянина ОСОБА_2 щодо відповідальності за психологічний тиск на дитину та агресивні дії щодо жінки (том 1, а. с. 176-177).

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2020 року у справі № 359/6889/20 ОСОБА_2 оголошено усне зауваження та звільнено від адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства стосовно дружини (частина перша статті 173-2 КУпАП), а саме дії психологічного характеру у вигляді лайки та погроз. При малозначності вчиненого адміністративного правопорушення провадження у справі закрито (том 1, а. с. 128).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2021 року у справі № 359/1952/21 видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на шість місяців, яким йому заборонено спілкуватися з дружиною та сином, зокрема листуватися, телефонувати та контактувати зі ОСОБА_1 через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (том 1, а. с. 136-137).

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2021 року у справі № 359/7435/21 року ОСОБА_2 звільнено від адміністративної відповідальності за невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини (частина п`ята статті 184 КУпАП). При малозначності вчиненого правопорушення оголошено усне зауваження, а провадження у справі закрито.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2022 року у справі № 359/13001/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення за частиною 5 статті 184 КУпАП.

Провадження закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2022 року у справі № 359/4469/22 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п`ятою статті 184 КУпАП.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2022 року у справі № 359/5190/22 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статі 184 КУпАП, яка передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Суд встановив, що ОСОБА_2 перешкоджає зустрічам сина з психологом, ухиляється від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя та виховання сина, обмежує право на охорону здоров`я.

Актом обстеження житлово-побутових умов від 04 червня 2021 року № 115 встановлено, що ОСОБА_1 винаймає житло у АДРЕСА_3 та створила всі належні умови для життя, розвитку та відпочинку дитини (том 1, а. с. 101).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 червня 2021 року № 261660347 ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/8 квартири АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 79-80).

Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 19 липня 2021 року № 547 визначено громадянці ОСОБА_1 наступний порядок спілкування з її малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 : перший, третій тиждень місяця з п`ятниці (час узгоджується між батьками, ураховуючи графік занять дитини) до неділі 21 год 00 хв на території матері або нейтральній території, або в інші дні за домовленістю сторін (том 2, а. с. 14).

Згідно з інформацією Бориспільського навчально-виховного комплексу "Ліцей "Дизайн-освіта" імені Павла Чубинського - спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів" № 66 від 26 квітня 2022 року (т.5 а.с.17) учень 4-А класу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не виходить на дистанційне навчання, зв`язок з батьком дитини відсутній, місце перебування невідоме.

Відповідно до листа Служби у справах дітей Бориспільської міської ради Київської області від 01 серпня 2022 року № 01-26-418 малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жодного разу не був переданий батьком ОСОБА_2 на вихідні матері відповідно до вказаного рішення.

За фактом систематичного вчинення психологічного та фізичного насильства щодо ОСОБА_1 та малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що призводить до фізичних та психологічних страждань, розладів здоров`я, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілих осіб ОСОБА_2 11 серпня 2022 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022111100000950 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-6 КК України.

За фактом невиконання ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року у справі № 359/1538/21 про побачення малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з мамою ОСОБА_1 29 червня 2022 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022111100000715 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України.

01 серпня 2022 року о 05 год 10 хв ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, перетнув пункт пропуску Мостиська через державний кордон України, що підтверджується відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 16 серпня 2022 року.

Відповідно до сертифікатів для пред`явлення під час проходження перевірки - тимчасових посвідчень особи на ім`я ОСОБА_2 та малолітнього

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач виїхав з малолітнім сином до Федеративної Республіки Німеччини, де вони були зареєстровані як біженці з України та їм дозволено перебування за умов, у тому числі проживання за адресою: АДРЕСА_5 (том 3, а. с. 127-128, 130-131).

Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, затвердженим рішенням комітету Бориспільської міської ради Київської області від 15 грудня 2022 року № 648, встановлено, що беручи до уваги ставлення батька, матері до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дитини та інші обставини, що мають істотне значення, орган опіки та піклування рекомендує відібрати малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у батька, громадянина ОСОБА_2 та повернути матері, громадянці ОСОБА_1 (том 3, а. с. 80-81).

Згідно з психологічним висновком психологічного обстеження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проведеним практичним психологом ОСОБА_6 19 травня 2022 року за зверненням матері ОСОБА_1 з метою визначення психоемоційного стану малолітньої дитини, у малолітнього ОСОБА_7 спостерігаються стійкі ознаки відчуження від матері, це є одним із видів психологічного насилля, коли маму навмисне фізіологічно і психологічно віддаляють від дитини, а для дитини створюється негативний образ матері. У хлопця спостерігається великий внутрішній конфлікт між тим, що він говорить і тим, що підсвідомо відчуває. ОСОБА_3 при розмові проговорює, що не хоче жити з мамою і при цьому проявляє ознаки знервованості, а на малюнку малює зовсім протилежне ставлення і бажання (том 3, а. с. 201-203).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір`ю ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено (справа № 359/10024/21).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (частина перша статті 162 СК України).

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом положень частин сьомої, восьмої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).

Ухвалюючи рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

У частині першій статті 170 СК України визначено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Частиною другою статті 162 СК України визначено, що дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, у зв`язку з чим у кожному випадку потрібно виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, проте з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них (вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з вимогами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам, вимогам та запереченням сторін за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновкупро задоволення позову ОСОБА_1 . Судами були встановлені факти вчинення відповідачем перешкод у спілкуванні матері з малолітнім ОСОБА_3, маніпулювання батьком дитиною при виконанні бажань сина під умовою відсутності матері біля нього, постійні сварки, конфлікти, у тому числі, із застосуванням фізичного та психічного насильства батьком до матері у присутності дитини протягом 2020-2021 років, що свідчить про негативні моральні якості відповідача, нав`язливе формування вкрай негативної думки про матір, вороже налаштування дитини проти матері, що, в свою чергу, вплинуло на психоемоційний стан малолітнього, тривалу (понад три роки) примусову ізоляцію дитини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач ізолював дитину від матері ОСОБА_1, внаслідок чого мати з лютого 2021 року позбавлена можливості брати участь у вихованні малолітнього ОСОБА_3, безпосередньо з ним спілкуватися, піклуватися про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток.

Не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Малолітній ОСОБА_3 наразі позбавлений материнської любові, турботи, виховання, піклування, догляду та духовного зв`язку із матір`ю, наявність якого передбачає безперервність та носить постійний характер, виходячи з віку дитини, а тому відібрання хлопчика від батька та передання його матері за місцем проживання буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не доведено, що відібрання малолітньої дитини та її повернення за місцем проживання матері створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток. Відсутні докази на підтвердження того, що повернення дитини матері буде суперечити її інтересам. Крім того, належних та допустимих доказів, які б підтверджували доводи відповідача про неналежне виконання позивачем своїх обов`язків відносно малолітнього сина ОСОБА_3, відповідач не надав.

Крім того, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір`ю ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено (справа № 359/10024/21).

Указане рішення суду відповідачем не виконане.

Верховний Суд зазначає, що мати не втрачала інтересу щодо спілкування з дитиною, вчиняючи дії, спрямовані на з`ясування її місця перебування. Часткова втрата емоційного контакту між матір`ю та сином обумовлена не байдужою поведінкою матері та небажанням останньої виконувати свої батьківські обов`язки, а неможливістю спілкування з дитиною.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про відсутність у національних судів компетенції на розгляд цієї справи та необхідність закриття провадження у справі відповідно до вимог частини першої статті 255 ЦПК України колегія суддів Верховного Суду відхиляє з огляду на таке.

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК України, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 497 ЦПК України).

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина перша статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право").

У пункті сьомому статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" зазначено: дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України є випадком визначення підсудності справ судам України.

Питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування, права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини, охоплюються предметною сферою застосування Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (далі - Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року).

Відповідно до пункту 1 статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року судові або адміністративні органи Договірної держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майно дитини.

Стаття 6 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року встановлює, що для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункту 1 статті 5 Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлено.

Наведені норми дають підстави для висновку, що юрисдикція спорів щодо батьківського піклування має визначатися залежно від місця звичайного проживання.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2024 року у справі 760/18630/22 (провадження № 61-6796св24).

За правилами Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року у разі неправомірного переміщення або утримування дитини держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, за умови дотримання певних умов відповідно до статті 7 цієї Конвенції. Стаття 7 цієї Конвенції встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування.

Для застосування пункту "b" частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року потрібно встановити такі обставини:

1) дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини;

2) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини;

3) дитина адаптувалася до нового середовища.

Так, звертаючись до суду з указаним позовом,ОСОБА_1, посилаючись на положення статтей 164, 170 СК України, зазначала про вчинення по відношенню до дитини психологічного та фізичного насильства з боку батька, що може створювати небезпеку для життя, здоров`я та морального виховання малолітнього сина.

Провадження у вказаній справі було відкрито ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року.

Під час розгляду справи 01 серпня 2022 року відповідач ОСОБА_2 без попередження та узгодження з матір`ю ОСОБА_1 вивіз малолітнього сина ОСОБА_3 до Федеративної Республіки Німеччини, де і проживає на даний період часу у статусі біженця. Разом з тим, під час розгляду справи підстави позову позивачкою не змінювалися, вона не обґрунтовує свої позовні вимоги зазначеними обставинами.

Отже, на момент відкриття провадження у справі, що переглядається, сторони та їхня дитина проживали в Україні, відтак доводи ОСОБА_2 про відсутність сукупності обставин для застосування пункту "b" частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, є необґрунтованими.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_2 на те, що районний суд порушив його право брати безпосередню участь у судовому засіданні та неналежно повідомив про розгляд справи, оскільки він не реєструвався в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, офіційної електронної адреси не має, а із заявою про надіслання повісток через СМС-повідомлення до суду не звертався, колегія суддів Верховного Суду відхиляє з огляду на наступне.

Так, справа перебувала у провадженні суду першої інстанції з 15 березня 2021 року до 29 березня 2023 року. Відповідач був особисто присутній у підготовчих засіданнях 23 квітня 2021 року (том 1, а. с. 23), 22 червня 2021 року (том 1, а. с. 30-31), 05 липня 2021 року (том 1, а. с. 87-88), 13 липня 2021 року (том 1, а. с. 271-272). Також 30 червня 2021 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву (том 1, а. с. 35-86).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 27 вересня 2021 року, при цьому суд ухвалив у порядку статті 171 СК України заслухати думку малолітнього ОСОБА_3 (том 2, а. с. 1). Також відповідач був присутній у судових засіданнях 05 жовтня 2021 року (том 2, а. с. 252), в наступні судові засідання, призначені на 15 листопада 2021 року, 19 листопада 2021 року ОСОБА_2 не з`явився.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2, перед тим, як виїхати за межі України, уповноважив ОСОБА_8, Буша А. В., які діють як разом так і кожен окремо, представляти його інтереси, серед іншого, в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції з усіма правами, наданими позивачу, відповідачу. Довіреність посвідчена державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Пінчук Л. І. 29 липня 2022 року за реєстровим № 2-150, терміном на п`ять років (том 3, а. с. 177-180).

29 листопада 2022 року до районного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Буша А. В., з яким у відповідача було укладено договір про надання правової допомоги від 22 січня 2022 року № 01/02/22 (том 3, а. с. 171-176).

20 січня 2023 року в судовому засіданні брав участь представник відповідача - адвокат Буша А. В., проте судове засідання було відкладено, оскільки до суду надійшло повідомлення іншого представника відповідача - ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_2 розірвав договір про надання правової допомоги з адвокатом Буша А. В.

21 лютого 2023 року в судове засідання з`явився новий представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Стеценко О. Л., тому з метою ознайомлення представника з матеріалами справи в судовому засіданні було оголошено перерву до 10 березня 2023 року, а ОСОБА_2 на адресу електронної пошти повторно надіслано повідомлення про необхідність забезпечення участі малолітнього ОСОБА_3 в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 10 березня 2023 року був присутній представник відповідача ОСОБА_2 - Стеценко О. Л., районним судом було розглянуто та відмовлено у задоволенні письмового клопотання ОСОБА_2, що надійшло на електронну адресу суду, підписане електронним цифровим підписом ОСОБА_2, про закриття провадження у справі. В судовому засіданні було оголошено перерву до 17 березня 2023 року (том 4, а. с. 1-5).

17 березня 2023 року в судовому засіданні було оголошено перерву для забезпечення участі відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2023 року задоволено заяву відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Копію ухвали надіслано ОСОБА_2 на адресу електронної пошти, з якої він надсилав клопотання до суду першої інстанції, та на адресу електронної пошти, яку він зазначив у заяві про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (том 4, а. с. 32).

У судовому засіданні 29 березня 2023 року, в якому було ухвалено оскаржуване рішення суду першої інстанції, брав участь представник відповідача - Стеценко О. Л., який відповідав на запитання суду, висловлювався на дебатах (том 4, а. с. 69).

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що він не реєструвався в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та не має відповідної офіційної електронної адреси, не подавав відповідну заяву про направлення йому повісток у формі СМС-повідомлень не свідчить про порушення районним судом норм процесуального закону щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, оскільки в судових засіданнях суду першої інстанції брали участь представники відповідача - адвокати Буша А. В., Стеценко О. Л.

У силу вимог пункту 46 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21): за наявності в суді технічної можливості учасник справи у порядку, встановленому процесуальним законом, може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Перебуваючи за кордоном, ОСОБА_2 самостійно обрав для себе зручний для нього спосіб участі у судовому засіданні - режим відеоконференції, суд створив йому належні технічні можливості. Однак обов`язок забезпечити безперебійне інтернет-з`єднання та справність власних технічних засобів покладається на сторони. За таких обставин, право ОСОБА_2 на доступ до правосуддя не є порушеним.

Посилання заявника на те, що дитина не хоче повертатися до матері та це суперечить її інтересам, відхиляються, оскільки це суперечить установленим судами обставинам справи та зводиться до незгоди відповідача з висновками судів щодо суті спору.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Зважаючи на дотримання частини четвертої статті 19 СК України, з урахуванням того, що висновок органу опіки та піклування є лише одним із доказів у справі, носить рекомендаційний характер та не може бути самостійним засобом захисту порушеного права, цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений, при цьому суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України), аргументи касаційної скарги з приводу того, що висновок органу опіки та піклування, яким рекомендовано відібрати малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у батька, громадянина ОСОБА_2 та повернути матері, громадянці ОСОБА_1, не може бути підставою для відібрання дитини не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень судів.

Доводи касаційної скарги на те, що при розгляді справи судами не було враховано думку самої дитини, відмовлено у задоволенні клопотання про допит малолітнього ОСОБА_3, є безпідставними, оскільки 13 березня 2024 року в судовому засіданні Київського апеляційного суду, проведеному в режимі відеоконференцзв`язку з відповідачем ОСОБА_2, малолітній ОСОБА_3 надав пояснення. При цьому апеляційний суд був позбавлений можливості опитати дитину за відсутності батьків, у присутності психолога чи педагога.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, для скасування судового рішення з наведеної підстави потрібно, щоб суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Надані сторонами докази дозволяли суду повно та всебічно з`ясувати характер спірних правовідносин та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив, тому доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про незадоволення районним судом клопотань відповідача про його допит, а також опитування малолітнього ОСОБА_3 в режимі відеоконференцзв`язку, що не призвело до неправильного вирішення спору по суті, відхиляються.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду та спростовуються їх змістом.

Посилання заявника на загальні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 317/346/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20-а, від 13 вересня 2021 року у справі № 215/4052/18, від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 607/25451/19, від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19, від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19, від 10 вересня 2021 року у справі № 761/33136/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19, від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20, від 18 березня 2020 року у справі № 704/435/19, від 27 березня 2019 року у справі № 201/6092/17, від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20, від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 742/710/19, від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 523/11819/15-ц, від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18, від 27 вересня 2023 року у справі № 295/15287/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 13 березня 2024 року у справі № 753/17344/19, від 13 березня 2024 року у справі № 607/7767/22 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається Верховним Судом.

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи є безпідставними та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

................

Перейти до повного тексту