ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 214/4092/22
провадження № 61-4993св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа -Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Агєєва О. В., Корчистої О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що 19 травня 2017 року вони уклали шлюб, від якого мають двох спільних малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судовим наказом Херсонського міського суду Херсонської області від 28 травня 2019 року у справі № 766/9695/19 з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання дітей, у розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до їх повноліття.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2020 року у справі № 766/340/20 шлюб між ними розірвано. До розірвання шлюбу та й після відповідач неодноразово застосовував до неї насильницькі дії, з приводу чого вона зверталась до правоохоронних та судових органів. Крім того, станом на 31 травня 2021 року відповідач мав заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 60187,93 грн. З приводу притягнення відповідача до відповідальності за ухилення від сплати аліментів вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів. Постановою державного виконавця від 06 січня 2021 року відповідачеві встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон. Протягом останніх трьох років відповідач не піклується про їх спільних малолітніх дітей, не проявляє інтересу до їх подальшої долі, не цікавиться станом їх здоров`я, успіхами, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, не приймає участі у матеріальному забезпеченні. Своїми діями та поведінкою відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Усі питання щодо виховання дітей, матеріального забезпечення, вона вирішує сама.
20 жовтня 2021 року вона уклала шлюб з ОСОБА_5, який повністю замінив дітям рідного батька. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та введення в Україні воєнного стану, окупації міста Херсон, відповідач не надав допомоги у виїзді з дітьми з окупованої території, у грубій формі відмовив, хоча мав у користуванні власний автомобіль та міг допомогти.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року у складі судді Ткаченка А. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні малолітніх синів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, оцінивши надані сторонами докази, виявивши тенденцію до втрати зв`язків між батьком та синами, які у силу свого віку та відсутності уваги з боку батька вважають батьком вітчима, застосування до відповідача крайніх заходів у виді позбавлення його батьківських прав у даному випадку є доречним і достатнім, відповідатиме інтересам дітей та узгоджується з правовими висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладеними у пункті 48 рішення від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі "Савіни проти України" та у пункті 65 рішення № 46544/99 у справі "Кутцнер проти Німеччини".
Суд звернув увагу відповідача на передбачене статтею 169 СК України право на поновлення батьківських прав у судовому порядку після зміни його поведінки як особи, позбавленої батьківських прав, обставин, що були підставою для її позбавлення батьківських прав з переосмисленням його ставлення до дітей.
Суд врахував висновок органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 12 червня 2023 року № 260001-вих-70787, яким визначено за доцільне позбавлення ОСОБА_2 батьківських обов`язків у відношенні малолітніх синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що відповідатиме інтересам дітей.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки судом не враховано, що позбавлення таких прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дітей (стаття 166 СК України) і позбавлення допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та лише при наявності вини в діях батьків.
У матеріалах справи відсутні докази застосування до ОСОБА_2 заходів впливу у зв`язку із неналежним виконанням батьківських обов`язків з боку органів Національної поліції, органів опіки та піклування, суду, у тому числі притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків.
Висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей суд не вважав достатньо об`єктивним та обґрунтованим. Зокрема, сам висновок складений без участі відповідача, не містить даних, які об`єктивно характеризують останнього як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Також, у висновку не наведено мотивів про ставлення дітей до батька на час складання висновку. Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав має рекомендаційний характер і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав за відсутності інших належних доказів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно оцінив докази у справі та не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не врахував наявність заборгованості з аліментів, відсутність у відповідача будь-яких спроб зустрічей з дітьми та участі у їх вихованні.
Апеляційний суд не врахував, що син ОСОБА_6 відвідує спеціальну шкоду для дітей з інклюзією та в свої 4 роки не бачив батька 3 роки. Старший син називає його "дядя". Діти не мають жодного зв`язку з відповідачем, як з батьком.
Судом безпідставно взято до уваги доводи відповідача про те, що він є військовослужбовцем, тому не може приділяти дітям увагу, оскільки він призваний на службу тільки у 2023 році. Крім того, був звільнений з посади у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
29 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
Судовим наказом від 28 травня 2019 року, виданим Херсонським міським судом Херсонської області у справі №766/9695/19 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання їх синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 16 травня 2019 року та до повноліття дітей.
Постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу ДВС міста Херсон ГТУЮ у Херсонській області від 26 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 60938733 з примусового виконання судового наказу про стягнення аліментів.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2020 року у справі №766/340/20 шлюб між сторонами розірвано.
Згідно зі свідоцтва про шлюб 20 жовтня 2021 року ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_5, зареєстрований Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №163. Після державної реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище на " ОСОБА_8".
Станом на 01 січня 2021 року розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 45 265,29 грн, постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу ДВС у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 06 січня 2021 року у відношенні боржника ОСОБА_2 встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 31 травня 2021 року № 38023 станом на 01 травня 2021 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів склала 60 187,93 грн.
31 травня 2021 року за повідомленням ДВС відомості про ОСОБА_2 внесені до Єдиного реєстру боржників.
За даними органу опіки та піклування, отриманими з ДВС, заборгованість відповідача зі сплати аліментів станом на 30 квітня 2023 року складає 156 182,64 грн.
Рішенням виконавчого комітету Дніпровської районної у місті Херсоні ради від 17 січня 2020 року № 15 було визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітніх синів за таким порядком: кожної суботи місяця з 11.00 до 18.00 год.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 28 серпня 2020 року видано обмежувальний припис у вигляді заборони ОСОБА_2, перебувати в місці проживання (перебування) з ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1, а також в місцях її тимчасового перебування; заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань, ближче 100 (ста) метрів, до місця проживання (перебування) ОСОБА_7 ; заборони ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_7, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборони ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори або контактувати з ОСОБА_7 через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб строком на 6 місяців.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 12 червня 2023 року № 260001-вих-70787 визначено за доцільне позбавлення ОСОБА_2 батьківських обов`язків у відношенні малолітніх синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що відповідатиме інтересам дітей (а.с.136-139).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого апеляційним судом в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти росії", заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що районний суд зробив передчасні висновки щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки судом не враховано, що позбавлення таких прав є виключною мірою і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, що було її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Частинами п`ятою, шостою статті 19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд апеляційної інстанції вважав висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей сторін не достатньо об`єктивним та обґрунтованим, оскільки такий складено за його відсутності, не містить даних, які об`єктивно характеризують особу останнього, не надано оцінки можливим причинам ухилення його від виконання батьківських обов`язків, а також не наведено мотивів про ставлення дітей до батька.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не врахованонаявність у відповідача заборгованості з аліментів, так як сам по собі факт заборгованості зі сплати аліментів не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини, свідомого нехтування батьком своїми обов`язками тощо.
Не заслуговують на увагу й доводи скарги про те, що апеляційним судом безпідставно взято до уваги доводи відповідача про те, що він є військовослужбовцем, тому не має часу для виховання дітей, оскільки при ухваленні оскаржуваного судового рішення про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав апеляційним судом вказана обставина не враховувалася, а підставою для відмови у задоволенні позову було саме недоведеність позивачем необхідності застосування до відповідача крайньої міри у виді позбавлення його батьківських прав.
Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються та зводяться виключно до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,