iplex360.Демо.Судові рішення

Постанова

Іменем України

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 761/9935/21

провадження № 61-10386 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач

ОСОБА_1,

представник позивача

адвокат Стригунов Олександр Миколайович,

відповідач

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ессіті Україна",

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ессіті Україна" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка подана у її інтересах адвокатом Стригуновим Олександром Миколайовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Гуля В. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог учасників справи

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ессіті Україна" (далі - ТОВ "Ессіті Україна"), у якому просила:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ директора ТОВ "Ессіті Україна" від 10 грудня 2020 року № 33-к "Про звільнення ОСОБА_1", яким вона звільнена з посади менеджера із збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі відділу продажу дистриб`юторам ТОВ "Ессіті Україна" з 10 лютого 2021 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці ТОВ "Ессіті Україна" (далі - спірний наказ про звільнення) відповідно до умов пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (у актуальній редакції далі - КЗпП України);

1.2. поновити її на зазначеній посаді з 10 лютого 2021 року;

1.3. стягнути з ТОВ "Ессіті Україна" на її користь: заборгованість зі сплати премії (бонус у розмірі 25 % від квартального доходу) за підсумками роботи у 2020 році у сумі 41 722,15 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 лютого 2021 року, моральну шкоду у сумі 150 000,00 грн.

2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що з 14 січня 2013 року вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ "Ессіті Україна". 10 грудня 2020 року позивачка була попереджена про майбутнє звільнення, у зв`язку з чим їй були запропоновані два варіанти - за угодою сторін або за скороченням.

3. Позивачка не погодилась на звільнення за угодою сторін й 10 лютого 2021 року була звільнена у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці ТОВ "Ессіті Україна" на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (у актуальній редакції далі - КЗпП України).

4. ОСОБА_1 вважає що у відповідача не проводились зміни в організації виробництва та праці, а її звільнили з порушенням вимог діючого законодавства, зокрема: порушені вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України - не була запропонована інша робота, хоча протягом двох наступних місяців після прийняття спірного наказу про звільнення була наявна інша робота для позивачки; порушені вимоги частини третьої статті 184 КЗпП України - позивачку звільнили під час її вагітності; без дотримання частини другої статті 49-2 КЗпП України проігнороване переважне право позивачки на залишення на роботі як працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Також позивачка вважає, що їй безпідставно не був виплачений за підсумками роботи у 4-му кварталі 2020 року бонус у сумі 41 722,15 грн. Як наслідок, за твердженням ОСОБА_1, її звільнення без законної підстави завдало їй моральної шкоди у зв`язку з порушенням її трудових прав, втрати нормальних життєвих звʼязків, здійснення додаткових зусиль для пошуку нової роботи та організації життя у стані вагітності, яку вона оцінює у сумі 150 000,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

5. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року частково задоволене клопотання представника позивачки та витребувані докази у відповідача.

6. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року позов задоволений частково:

6.1. визнаний незаконним та скасований спірний наказ про звільнення;

6.2. вирішено поновити ОСОБА_1 на зазначеній посаді з 10 лютого 2021 року;

6.3. вирішено стягнути з ТОВ "Ессіті Україна" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 лютого 2021 року по 24 вересня 2021 року у сумі 352 797,05 грн;

6.4. вирішено стягнути з ТОВ "Ессіті Україна" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн;

6.5. допущене негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі;

6.6. Здійснений розподіл судових витрат.

7. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за свідченням відповідача в період з 10 грудня 2020 року по 10 лютого 2021 року у ТОВ "Ессіті Україна" не була прийнята на роботу жодна особа. А відповідно до копії книги реєстрації наказів з кадрів Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕйСіЕй Хайджин Україна" (далі - ТОВ "ЕйСіЕй Хайджин Україна", правонаступником якого є ТОВ "Ессіті Україна") вбачається, що 16 грудня 2020 року, 17 грудня 2020 року, 18 грудня 2020 року та 21 грудня 2020 року були вільними посади, які виводились із штатного розпису значно пізніше - 24 грудня 2020 року, 28 грудня 2020 року та 01 січня 2021 року. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не був позбавлений у контексті вимог статті 49-2 КЗпП України можливості запропонувати позивачці вакантну посаду.

8. У контексті статті 42 КЗпП України повноваження щодо призначення на ту чи іншу посаду та визначення обсягу необхідної кваліфікації працівника належить власнику або уповноваженому ним органу. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). В процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про перевагу на залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП України. Відповідач не надав доказів, що ним було проведено порівняння показників продуктивності праці, рівня кваліфікації менеджерів зі збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі відділу продажу дистриб`юторам ТОВ "Ессіті Україна", а тому суд позбавлений можливості перевірити чи дійсно позивачка мала перевагу на залишення на роботі.

9. Суду першої інстанції не був наданий попередній штатний розпис ТОВ "Ессіті Україна", який діяв до підписання наказу від 10 грудня 2020 року № 56-од, яким змінений штатний розпис цього товариства, тому суд позбавлений можливості встановити зміни в організації праці ТОВ "Ессіті Україна". Також недоведені повноваження бухгалтера відповідача щодо внесення змін до штатного розпису ТОВ "Ессіті Україна".

10. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з матеріалів справи слідує, що позивачка різними способами повідомляла відповідача (засобами поштового зв`язку - лист від 04 лютого 2021 року, на електронну пошту - листи від 09 лютого 2021 року, повідомляла керівника кадрового підрозділу - переписка в месенджері Вайбер (Viber) від 01 лютого 2021 року) про свою вагітність, проте такі повідомлення не були взяті відповідачем до уваги.

11. Оскільки суду не надано доказів, що у відповідача дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, встановлено, що при звільненні позивачки були порушені положення трудового законодавства, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині визнання незаконним та скасування спірного наказу про звільнення, поновлення ОСОБА_1 на посаді менеджера зі збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі ТОВ "Ессіті Україна" з 10 лютого 2021 року.

12. На підставі частини другої статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 352 797,05 грн (сума без відрахування податків та зборів): 155 робочих днів х 2 276,11 грн (середньоденний заробіток позивачки).

13. Оскільки не доведено, що директором ТОВ "Ессіті Україна" приймалось рішення про нарахування та виплату позивачці премії, суд не вбачає передбачених законом підстав для задоволення її позовних вимог у цій частині.

14. Враховуючи, що судом першої інстанції встановлене, порушення прав позивачки при звільненні із займаної посади, внаслідок чого були втрачені нормальні життєві зв`язки, для відновлення порушеного права позивачка вимушена прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, цей суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивачки відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

15. Постановою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року задоволена апеляційна скарга ТОВ "Ессіті Україна" - скасоване рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року та ухвалене нове рішення, яким суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно наданих відповідачем суду належних, допустимих та достатніх доказів вбачається, що у ТОВ "Ессіті Україна" відбулися зміни в організації виробництва та праці, оскільки наказами відповідача від 10 грудня 2020 року № 56-од, від 18 грудня 2020 року № 61-зп, від 28 грудня 2020 року № 67-зп та від 31 грудня 2020 року № 68-зп підтверджується факт виведення зі штатного розпису цього товариства семи посад, зокрема і посади, яку обіймала позивачка. Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV (у актуальній редакції далі - ГК України) підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників та штатний розпис.

17. Висновок суду першої інстанції про наявність у відповідача можливості запропонувати позивачці при звільненні іншу вакантну посаду є помилковим, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги на те, що дати наказів про звільнення працівників відповідача передують датам безпосереднього їх звільнення за цими наказами та подальшої ліквідації відповідних посад у штатному розписі відповідача, а тому це не може вказувати на наявність вакантних посад з моменту повідомлення позивачки про звільнення й до моменту її звільнення.

18. Також помилковим є висновок суду першої інстанції щодо перевищення бухгалтером відповідача своїх повноважень у частині видання наказів щодо зміни штатного розпису ТОВ "Ессіті Україна". Апеляційному суду відповідач надав разом з апеляційною скаргою докази того, що бухгалтер відповідача був наділений необхідними повноваженнями.

19. Апеляційний суд критично поставився до оцінки судом першої інстанції доказів позивачки про повідомлення нею відповідача про свою вагітність, оскільки відсутні мотивовані пояснення на якій підставі суд першої інстанції дійшов висновку, що надані йому у якості доказів знімки екрану є достовірними доказами. Апеляційний суд дійшов висновку, що їх достовірність викликає сумніви. Суд першої інстанції досліджував лише копії електронних доказів (роздруківки), матеріали справи не підтверджують, що він досліджував самі електронні докази, у тому числі матеріальні носії цих доказів, на яких, за твердженням позивачки, зафіксоване повідомлення нею відповідача про її вагітність. Отже дії суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, не відповідали правовим висновкам щодо застосування цивільних процесуальних норм права, які регулюють оцінку електронних доказів у цивільному процесі та викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17 та від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц.

20. Також апеляційний суд не погодився з доведеністю факту повідомлення позивачкою відповідача про свою вагітність у звʼязку із наступним:

20.1. Договір страхування, укладений відповідачем зі страховою компанією для страхування своїх працівників не передбачає обовʼязкове повідомлення відповідача, який лише оплачує відповідні страхові платежі по цьому договору страховиком про страхові випадки працівників відповідача, за цими випадками саме працівники спілкуються із страховиком;

20.2. Лист від 04 лютого 2021 року, яким, за твердженням позивачки, вона повідомила відповідача про свою вагітність, та копію якого надала суду першої інстанції разом з доказами його відправки відповідачу, не дає можливості встановити дійсні обставини справи, оскільки він направлений не на юридичну адресу відповідача, а у якості доказів його направлення наданий опис вкладення, який містить фразу "Письмо на адресу ТОВ "Ессіті Україна" від 04.02.2021", що, на думку апеляційного суду, не дає можливості належним чином встановити направлення саме цього листа відповідачу;

20.3. Фото переписки позивачки в месенджерах не дозволяють ідентифікувати осіб, яким були направлені дані повідомлення, та є твердженням виключно ОСОБА_2 щодо повідомлення про свою вагітність представників відповідача, яка могла записати в контакти власного телефону будь-яку особу під вказаними іменами;

20.4. Також апеляційний суд виходив з того, що позивачка при звільненні та отриманні трудової книжки 10 лютого 2021 року не була позбавлена можливості особисто повідомити відповідача про свою вагітність, але докази того, що вона це зробила відсутні, тому це вказує на суперечливу поведінку позивачки та невідповідність доктрині venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі: "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

21. Оскільки вивільнення ОСОБА_1 відбулося у зв`язку із скороченням штату, а не чисельності працівників відповідача, а перегрупування та порівняння кваліфікації та продуктивності праці, яким супроводжується таке перегрупування, є правом, а не обов`язком роботодавця, то немає необхідності проводити порівняння, у тому числі у зв`язку з тим, що мова не йде про працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

22. Оскільки відповідач не порушував вимоги трудового законодавства при звільненні позивачки, а гарантії, передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України, на позивачку не поширюються, оскільки відповідач на день її звільнення не був обізнаний із фактом її вагітності, не підлягають задоволенню і її вимоги про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також завданої незаконним звільненням моральної шкоди, оскільки ці вимоги є похідними та безпосередньо залежать від вирішення судом вимоги стосовно законності звільнення позивачки.

23. У іншому (частині незадоволених судом першої інстанції позовних вимог) апеляційний суд фактично погодився із судом першої інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

24. ОСОБА_1 з 14 січня 2013 року працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю "ЕйСіЕй Хайджин Україна", яке в подальшому змінило назву на ТОВ "Ессіті Україна".

25. Згідно із пунктом 7.15.7 Статуту ТОВ "Ессіті Україна" саме до повноважень його директора належать: найм, переведення, переміщення та звільнення працівників цього товариства, здійснення інших функцій уповноваженого власником органу відповідно до законодавства про працю, включаючи затвердження посадових інструкцій, штатного розкладу, укладення колективного договору, тощо.

26. Відповідно до копії довіреності директора ТОВ "Ессіті Україна" від 14 січня 2020 року головному бухгалтеру відповідача ОСОБА_3 надані повноваження щодо внесення змін до штатного розпису ТОВ "Ессіті Україна". Це також підтверджується копією наказу ТОВ "Ессіті Україна" від 14 січня 2020 року № 1-ОД "Про видачу довіреностей" та копією Книги реєстрації наказів з основної діяльності ТОВ "ЕсСіЕй Хайджин Україна", у якій зареєстрований наказ від 14 січня 2020 року № 1-ОД "Про видачу довіреностей".

27. 14 вересня 2020 року між ТОВ "Ессіті Україна" та Публічним акціонерним товариством "Європейський Страховий Альянс" укладений Договір добровільного медичного страхування та страхування відповідальності за витрати, пов`язані з наданням медичних послуг під час перебування за кордоном № 1074464 щодо працівників ТОВ "Ессіті Україна". Відповідно до умов цього договору ТОВ "Ессіті Україна" зобов`язане лише оплатити надані послуги у встановлені строки, а працівники у разі настання страхових випадків самостійно та безпосередньо виконують процедуру взаємодії із страховиком для отримання відповідної страховки, обовʼязкове повідомлення про що страховиком відповідача цей договір не передбачає (пункти 5.3 та 5.4).

28. Наказом ТОВ "Ессіті Україна" від 10 грудня 2020 року № 31-к затверджений акт про простій у відділі продажу дистриб`юторам від 10 грудня 2020 року - встановлений початок простою у відділі продажу дистриб`юторам за посадами Начальник відділу продажу дистриб`юторам ( ОСОБА_4 ) та Менеджера зі збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі ( ОСОБА_1 ) з 10 грудня 2020 року. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 була забезпечена оплата простою в повному розмірі з розрахунку їх посадових окладів.

29. Наказом ТОВ "Ессіті Україна" від 10 грудня 2020 року № 56-од у зв`язку зі змінами в організації праці та об`єктивною необхідністю вдатися до скорочення чисельності штату працівників з 10 лютого 2021 року введено новий штатний розпис ТОВ "Ессіті Україна". Зокрема, скорочені дві штатні одиниці згідно з Додатком № 2, а саме: начальник відділу продажу дистриб`юторам та його менеджер зі збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі. У зв`язку зі скороченням посади "Начальник відділу продажу дистриб`юторам", працівники Відділу продажу дистриб`юторам були підпорядковані Національному менеджеру з продажу в Україні.

30. З повідомленням про наступне звільнення у зв`язку з введенням в дію згідно із відповідним наказом від 10 грудня 2020 року № 56-од нового штатного розпису, який передбачав скорочення посади менеджера зі збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі відділу продажу дистриб`юторам ТОВ "Ессіті Україна", ОСОБА_1 була ознайомлена 10 грудня 2020 року, однак ставити у ньому особистий підпис відмовилась, що засвідчено на зворотній стороні повідомлення підписами головного бухгалтера ОСОБА_3, національного менеджера з продажів ОСОБА_5, менеджера із допоміжної діяльності у сфері фінансів ОСОБА_6 . Також у цьому повідомленні вказувалось, що на 10 грудня 2020 року відсутня можливість відповідача запропонувати роботу в ТОВ "Ессіті Україна" за професією.

31. В подальшому, наказами головного бухгалтера ТОВ "Ессіті Україна" були внесені зміни до штатного розпису ТОВ "Ессіті Україна", затвердженого наказом від 10 грудня 2020 року № 56-од, зокрема:

31.1. Наказом від 18 грудня 2020 року № 61-зп виведені зі штатного розпису ТОВ "Ессіті Україна": з 24 грудня 2020 року - посада менеджера по роботі з групою фармацевтичних клієнтів відділу продажу дистриб`юторам у кількості 1 одиниці з посадовим окладом 57 500,50 грн; з 01 січня 2021 року - посада аналітика консолідованої інформації адміністрації у кількості 1 одиниці;

31.2. Наказом від 28 грудня 2020 року № 67-зп з 31 грудня 2020 року виведені зі штатного розпису ТОВ "Ессіті Україна" наступні посади: менеджер зі збуту ключовим клієнтам відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 1 одиниці; менеджер зі збуту відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 1 одиниці; менеджер зі збуту відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 2 одиниць. Також виведений зі штатного розпису ТОВ "Ессіті Україна" структурний підрозділ - Відділ продажу предметів медичного призначення;

31.3. Наказом від 31 грудня 2020 року № 68-зп з 01 січня 2021 року зі штатного розпису ТОВ "Ессіті Україна" виведені посада помічника бухгалтера відділу бухгалтерії у кількості 1 одиниці та робітника з благоустрою адміністрації у кількості 1 одиниці, замість них введено до штатного розпису ТОВ "Ессіті Україна" ці дві посади у кількості 0,5 одиниці кожна.

32. Відповідно до витягу з журналу реєстрації наказів з кадрів ТОВ "Ейсіей Хайджин Україна" (ТОВ "Ессіті Україна") у ньому зроблений запис про реєстрацію наказу від 16 грудня 2020 року № 34-к про припинення трудового договору з ОСОБА_7 31 грудня 2020 року за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України). ОСОБА_7 працював на посаді аналітика консолідованої інформації до 31 грудня 2020 року, а з 01 січня 2021 року ця посада у кількості 1 одиниці була виведена із штатного розпису відповідача його наказом від 15 грудня 2020 року № 61-зп.

33. Витяг з журналу реєстрації наказів з кадрів ТОВ "Ейсіей Хайджин Україна" (TOB "Ессіті Україна") вказує на те, що у ньому зроблений запис про реєстрацію наказу від 17 грудня 2020 року № 35-к про звільнення ОСОБА_8 за угодою сторін з 23 грудня 2020 року (стаття 38 КЗпП України). Він працював на посаді менеджера по роботі з групою фармацевтичних клієнтів відділу продажу дистриб`юторам TOB "Ессіті Україна" до 23 грудня 2020 року, а з 24 грудня 2020 року ця посада у кількості 1 одиниці була виведена із штатного розпису відповідача його наказом від 18 грудня 2020 року № 61-зп "Про внесення змін до штатного розпису".

34. Згідно з наказом від 28 грудня 2020 року № 67-зп зі штатного розпису ТОВ "Ессіті Україна" були виведені з 31 грудня 2020 року наступні посади: менеджер із збуту ключовим клієнтам відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 1 одиниці (працівник, який обіймав цю посаду, був звільнений з роботи 30 грудня 2020 року за угодою сторін - наказ відповідача від 18 грудня 2020 року № 36-к); менеджер із збуту відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 1 одиниці (працівник, який обіймав цю посаду, був звільнений з роботи 30 грудня 2020 року за угодою сторін - наказ відповідача від 21 грудня 2020 № 37-к); менеджер із збуту відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 2 одиниць (обидва працівники, які обіймали ці посади, були звільнені з роботи 30 грудня 2020 року за угодою сторін - один на підставі наказу відповідача від 21 грудня 2020 року № 38-к, інший - від 21 грудня 2020 року № 39-к).

35. Згідно наданих довідок відповідача у період з 10 грудня 2020 року по 10 лютого 2021 року вакантні посади у ТОВ "Ессіті Україна" були відсутні й не було прийнято на роботу до ТОВ "Ессіті Україна" жодної особи.

36. Наказом ТОВ "Ессіті Україна" від 10 грудня 2020 року № 33-к "Про звільнення ОСОБА_1" вона звільнена з посади менеджера зі збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі ТОВ "Ессіті Україна" з 10 лютого 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою для його видачі є: наказ по ТОВ "Ессіті Україна" від 10 грудня 2020 року № 56-од про введення в дію нового штатного розпису (нова редакція); персональне повідомлення про майбутнє вивільнення ОСОБА_1 від 10 грудня 2020 року. Водночас в спірному наказі про звільнення вказано, що інша вакантна посада за відповідною професією в ТОВ "Ессіті Україна" відсутня.

37. З консультації лікаря-гінеколога від 29 січня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 була встановлена вагітність малого терміну.

38. 14 лютого 2021 року, 03 березня 2021 року та 04 березня 2021 року ТОВ "Ессіті Україна" розміщувало оголошення про наявність незайнятих вакансій на сайті "robota.ua".

39. Середньоденний заробіток позивачки за період з 11 лютого 2021 року по 24 вересня 2021 року згідно з довідкою, наданою відповідачем, становить 2 276,11 грн.

40. Відповідно до Положення про систему преміювання ТОВ "ЕсСіЕй Хайджин Україна" (правонаступником якого є ТОВ "Ессіті Україна") роботодавець вправі як стимулюючі виплати преміювати будь-якого працівника в індивідуальному порядку. Розмір премії залежить від персонального внеску конкретного працівника і важливості розв`язуваної задачі для організації. Премії виплачуються на підставі наказу директора товариства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

41. У жовтні 2022 року ОСОБА_9 як представник ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення тазалишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

42. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 рокупісля усунення недоліків касаційної скарги задоволене клопотання представника позивачки про поновлення строку на касаційне оскарження - цей строк поновлений, відкрите касаційне провадження у справі.

43. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

44. 28 серпня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

45. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує відповідну постанову апеляційного суду на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в актуальній редакції далі - ЦПК України).

46. Позивачка вважає, що судом апеляційної інстанції прийняте оскаржуване судове рішення без урахування висновків щодо застосування частини третьої статті 184 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 752/5794/18-ц та від 18 березня 2019 року у справі № 505/3097/17-ц.

47. Також позивачка вказує у касаційній скарзі, що апеляційний суд не дослідив належним чином докази у справі. Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що апеляційний суд, встановивши факт того, що суд першої інстанції не дослідив оригінали електронних доказів, у свою чергу сам їх не дослідив під час апеляційного розгляду справи, хоча у залі судового засідання 17 лютого 2022 року апеляційному суду пропонувався для дослідження мобільний телефон позивачки, на якому зберігаються відповідні електронні докази.

48. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються предмету касаційного перегляду, а також ті, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Зокрема, Верховний Суд відповідно до умов частини четвертої статті 263 ЦПК України не бере до уваги посилання позивачки у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України на ухвалу Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 515/243/19.

(2) Позиція ТОВ "Ессіті Україна"

49. У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Ессіті Україна" на касаційну скаргу позивачки, у якому посилаючись на її необґрунтованість, відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, відшкодувати судові витрати відповідача у касаційному перегляді оскаржуваної постанови апеляційного суду.

50. Зокрема, відповідач вказує на те, що правові висновки Верховного Суду, на які посилається позивачка, зроблені за інших фактичних обставин конкретних судових справ, а тому не можуть бути застосовані у цій справі у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України як такі, що стосуються подібних правовідносин. Крім того, апеляційний суд, на думку відповідача, взагалі не застосував частину третю статті 184 КЗпП України у своєму судовому рішенні, тому безпідставні посилання на її неправильне застосування відповідно до правових висновків Верховного Суду.

51. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються предмету касаційного перегляду, а також ті, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

52. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

53. Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є: верховенство права (пункт 1); рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (пункт 2); змагальність сторін (пункт 4); диспозитивність (пункт 5).

54. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

55. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частин першої, другої та третьої статті 12 ЦПК України). Останнє кореспондує частині першій статті 81 ЦПК України.

56. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

57. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України (згідно із частинами першою та другою статті 13 ЦПК України).

58. Згідно із частиною другою статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема зобов`язані: 1) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (пункт 2); 2) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 4).

59. За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (частина четверта статті 43 ЦПК України).

60. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами (частина перша та пункт 1 частини другої статті 76 ЦПК України).

61. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини друга та третя статті 77 ЦПК України).

62. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

63. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).

64. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина четверта статті 81 ЦПК України).

65. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених ЦПК України (згідно із частиною сьомою статті 81 ЦПК України).

66. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду (відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 84 ЦПК України).

67. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини друга та третя статті 83 ЦПК України).

68. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (частина одинадцята статті 83 ЦПК України).

69. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

70. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено ЦПК України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України).

71. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (у тому числі в мережі Інтернет) (частина перша статті 100 ЦПК України).

72. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини третя-пʼята статті 100 ЦПК України).

73. Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (частини перша та друга статті 229 ЦПК України).

74. Речові, письмові та електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених ЦПК України, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам (відповідно до частини третьої статті 229 ЦПК України).

75. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

76. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

77. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша та друга статті 367 ЦПК України).

78. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

79. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

80. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також у тих випадках, якщо судове рішення оскаржується, зокрема з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

81. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

82. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК (пункт 1); або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3).

83. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

84. Загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у актуальній редакції далі - ЦК України)).

85. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які, зокрема, могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (відповідно до частин першої-третьої статті 13 ЦК України).

86. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

87. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 ЦК України (згідно із частиною третьою статті 16 ЦК України).

88. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (частина третя статті 64 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV (у актуальній редакції далі - ГК України).

89. Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів (частина перша статті 47 ГК України).

90. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (відповідно до пункту 1 частини першої та частини другої статті 40 КЗпП України).

91. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).

92. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частини перша та друга статті 49-2 КЗпП України).

93. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених КЗпП України. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (згідно із частиною третьою статті 49-2 КЗпП України).

94. Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору (частина третьої статті 184 КЗпП України).

95. Частини перша та друга статті 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

96. Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України незастосування закону (у тому числі конкретної норми права) вважається неправильним застосуванням норм матеріального права. У звʼязку з цим якщо суд безпідставно не застосовує норму права, яку мав би застосувати, це також підпадає під дію пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та передбачає врахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права. Отже, аргументи відзиву з приводу неможливості розглядати правові висновки Верховного Суду, на які посилається касаційна скарга, через те, що апеляційний суд дійшов висновку про незастосування частини третьої статті 184 КЗпП України є необґрунтованими.

97. Верховний Суд погоджується із аргументами відзиву щодо оцінки подібності правовідносин у справі № 752/5794/18-ц та справі, що розглядається, оскільки у першій правовий висновок Верховного Суду про застосування частини третьої статті 184 КЗпП України безвідносно повідомлення роботодавця про стан вагітності звільненої працівниці до та на момент її фактичного звільнення обумовлений тим, що сама ця працівниця не знала про власну вагітність, а тому у цьому аспекті відсутні підстави для можливих висновків про зловживання нею своїм правом або його реалізацією у спосіб, що шкодить іншій особі. Тобто Верховний Суд в принципі не мав підстав у справі № 752/5794/18-ц оцінювати застосування частини третьої статті 184 КЗпП України через призму необхідності встановлення вчасності свідомого повідомлення вагітною особою, яку звільняє роботодавець, про наявність підстав для застосування частини третьої статті 184 КЗпП України, про які їй відомо до відповідного звільнення, у тому числі можливого зловживання цією гарантією захисту трудових прав. Відповідно й його правовий висновок не враховує подібний аспект застосування частини третьої статті 184 КЗпП України, зокрема й у контексті частини третьої статті 16 ЦК України.

98. Норми трудового законодавства безпосередньо не передбачають обовʼязок працівниці повідомляти про свій стан вагітності, але цей обовʼязок випливає із норм цивільного законодавства, зокрема статті 3 та 13 ЦК України, дію яких КЗпП України не виключає. Оскільки умови частини третьої статті 184 КЗпП України передбачають для роботодавця певний обовʼязок (не звільняти вагітну працівницю), належне виконання якого не залежить повністю від нього у силу обʼєктивних причин, то у тій частині, у якій це не залежить від роботодавця, якщо відсутні будь-які інші розумні підстави вважати, що цей роботодавець був поінформований про вагітність працівниці, яку він звільняє, це залежить від відповідної працівниці. Тому у цій частині, за умови, що ця працівниця обізнана про свою вагітність, - це обовʼязок працівниці, що випливає з вимог цивільного законодавства не зловживати своїми правами та гарантіями й не спричиняти шкоди іншим особам шляхом їх реалізації. Однак, якщо сама ця працівниця не знала про свою вагітність до та на момент свого фактичного звільнення, а відтак з обʼєктивних причин не могла повідомити про це роботодавця, який її звільняє, то також відсутні розумні підстави вважати недотриманими ним вимоги статей 3 та 13 ЦК України, що, у свою чергу, не може виключати застосування частини третьої статті 184 КЗпП України. У іншому випадку буде наявний дисбаланс між правами працівниці, захищеними КЗпП України з урахуванням і її обовʼязку, передбаченого статтею 13 ЦК України, та правами товариства, гарантованими, відповідно до частини першої статті 47 ГК України. Крім того, поновлення на роботі працівниці, яка свідомо зловживає гарантією, передбаченою частиною третьою статті 184 КЗпП України, передбачає можливе звільнення іншого працівника з відповідної посади, який також має право на прогнозованість реалізації свого права на працю, гарантованого законодавством, а отже потенційно зачіпає гарантовані трудові права інших фізичних осіб, що також вимагає дотримання розумного балансу інтересів у цьому питанні.

99. Отже, якщо працівниця, яка підлягає звільненню, знає про свою вагітність до або на момент свого звільнення - вона має повідомити про це (з належним підтвердженням цього факту) роботодавця у розумні строки, в залежності від моменту, коли сама дізналася, для належної реалізації роботодавцем вимог частини третьої статті 184 КЗпП України. Якщо буде встановлено, що ця працівниця свідомо приховувала цю інформацію від роботодавця, а роботодавець не був про неї обізнаний та не мав обʼєктивних можливостей дізнатися про неї, або не отримав належного підтвердження цього факту, то може бути застосована частина третя статті 16 ЦК України.

100. Так само не йшла мова про зловживання працівницею своїми відповідними трудовими гарантіями й у справі № 505/3097/17-ц, на постанову Верховного Суду від 18 березня 2019 року, у якій посилається позивачка у касаційній скарзі, оскільки у цій справі суди встановили, що працівниця, яка у день свого звільнення вийшла на роботу після закінчення лікарняного надала роботодавцю лікарняний, з якого слідує наявність її вагітності на момент фактичного звільнення. Тобто встановлено, що роботодавець дійсно знав про вагітність працівниці, яку звільняє, на момент її фактичного звільнення.

101. Водночас вирішення питання про наявність зловживання своїми трудовими гарантіями вагітною працівницею, яка підлягає звільненню, та можливість застосування частини третьої статті 16 ЦК України, як вже було зазначено, залежать від належного встановлення судом конкретних обставин відповідного звільнення.

102. Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача на свою постанову від 11 грудня 2019 року у справі № 374/274/18-ц, оскільки у цій справі Верховний Суд не робив правових висновків щодо застосування частини третьої статті 184 КЗпП України, а вирішував питання законності звільнення внутрішньо переміщеної особи, яка про цей свій статус не повідомила роботодавця, у звʼязку із встановленою протягом випробувального терміну невідповідності займаній посаді.

103. Що стосується встановлення судами попередніх інстанцій факту повідомлення позивачки відповідача про свою вагітність, Верховний Суд звертає увагу на наступне.

104. У матеріалах справи містяться роздруківки з сайту Публічного акціонерного товариства "Укрпошта", у яких не містяться відомості про отримання відповідачем листа від 04 лютого 2021 року, яким, за твердженням позивачки, вона інформувала відповідача про свою вагітність. Жоден із судів попередніх інстанцій ніякої оцінки цьому доказу не надав. Якби була встановлена обставина, що відповідач отримав цей лист не за своєю юридичною адресою, а за адресою фактичного перебування, то висновок про неналежне відповідне інформування відповідача лише через те, що цей лист був адресований не на його юридичну адресу, був би надмірним судовим формалізмом, щодо уникнення якого застерігав Верховний Суд у складі Обʼєднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц та Європейський суд з прав людини (дивитись, наприклад, рішення від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії" ("Perez de Rada Cavanilles v. Spain", заява № 28090/95, п. 45).

105. Водночас факт отримання чи неотримання зазначеного листа відповідачем взагалі не встановлений належним чином судами обох попередніх інстанцій. А одного лише посилання на малозмістовний короткий опис документа в описі вкладення також недостатньо для висновку про те, що цей опис не стосується саме листа позивачки з повідомленням про її вагітність, оскільки це питання, яке може встановлюватись у комплексі з іншими доказами відповідно до умов статті 89 ЦПК України.

106. Апеляційний суд відповідно до змісту його оскаржуваної постанови не встановив, що позивачка ухилялась від надання оригіналів електронних доказів, зокрема їх носія, в суді першої інстанції. Водночас він обґрунтовано встановив, що суд першої інстанції не дотримався у повній мірі процесуального порядку дослідження електронних доказів у справі з метою достовірного підтвердження факту повідомлення позивачкою відповідача про свою вагітність до її звільнення. Оскільки дослідження цих електронних доказів у належний спосіб не є дослідженням нових доказів, залишається незрозумілим, чому суд апеляційної інстанції сам належним чином не дослідив ці докази, а обмежився лише констатацією факту того, що їх неналежне дослідження судом першої інстанції не дає підстав для висновків, які зробив суд першої інстанції у цьому питанні, а тому зробив протилежні висновки.

107. При цьому відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України апеляційний суд навіть не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

108. Враховуючи, що у справі суд апеляційної інстанції належним чином не встановив обставини того, що позивачка повідомила відповідача належним чином про свою вагітність, так і того, що вона цього не робила, у тому числі у день свого фактичного звільнення, висновки апеляційного суду про її суперечливу поведінку є передчасними з точки зору їх належної доведеності. Хоча це ще не означає, що вони заздалегідь помилкові.

109. Отже, враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не виправив належним чином зазначений недолік, що вказує на невідповідність його дій вимогам статті 263 ЦПК України у цій частині та позбавляє можливості дійти обґрунтованого висновку щодо застосування пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки він залежить від належного встановлення обставин цієї справи.

110. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд позбавлений процесуальних прав усунути зазначені недоліки апеляційного перегляду зазначеного судового рішення суду першої інстанції, тому постанова Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 рокупідлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

................

Перейти до повного тексту