ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 362/1179/20
провадження № 51-4501км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
засудженого ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
представника потерпілої ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року в кримінальному провадженні № 12019110000000823за обвинуваченням
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Новомиколаївка Новоархангельського району Кіровоградської області та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
За вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2022 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Стягнуто процесуальні витрати, вирішено долю речових доказів.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_9 :
- у відшкодування матеріальної шкоди - 59 110 грн;
- у відшкодування шкоди завданої смертю ОСОБА_10 щомісячно грошові кошти в сумі 2 650, 64 грн (довічно);
- у відшкодування моральної шкоди - 1 000 000 грн.
Районний суд установив, що ОСОБА_5 30 вересня 2019 року близько 19:50 керуючи технічно справним автомобілем "УАЗ 3303" та рухаючись по ґрунтовій дорозі в напрямку автодороги "Гребінки - Вінницькі Стави", на перехресті з вказаною дорогою (яка є головною), на відстані 1 кілометр 840 метрів від автодороги "Київ - Одеса", в порушення вимог пунктів 2.3 (п.п. "б"), 19.1, 16.11 Правил дорожнього руху України не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та не реагував на її зміну, рухався без увімкненого ближнього (дальнього) світла фар іпри здійсненні повороту ліворуч для руху в напрямку селища Гребінки не дав дорогу автопоїзду в складі автомобіля "МАЗ 642208" з напівпричепом "МАЗ 93866" під керуванням водія ОСОБА_11, який рухався в напрямку села Вінницькі Стави, унаслідок чого допустив зіткнення з ним.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "УАЗ 3303" ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження від яких загинув на місці події.
31 травня 2023 року при перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника Київський апеляційний суд змінив його в частині призначеного покарання та ухвалив нове рішення, яким визначив вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки і на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.
Також скасував цей вирок у частині вирішення цивільного позову та призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі представника потерпілої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог посилається на явну несправедливість рішення апеляційного суду про звільнення ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Стверджує, що цей суд не врахував поведінку останнього, який не визнавав своєї вини та намагався уникнути кримінальної відповідальності за скоєне, а також не відшкодував потерпілій ОСОБА_9 шкоду в повному розмірі.
За таких обставин представник потерпілої вважає, що оскаржувана ним ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У поданих письмових запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_6 наводить обґрунтування на підтримку рішення апеляційного суду, яке вважає законним, і просить залишити це рішення без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні представник потерпілої підтримав вимоги своєї касаційної скарги.
Засуджений ОСОБА_5, його захисник та прокурор виступили проти задоволення касаційної скарги і просили залишити оскаржувану ухвалу без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Що стосується доводів представника потерпілої про неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через м`якість, то такі не знайшли свого підтвердження в суді касаційної інстанції.
Відповідно до положень статей 50 та 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
За правилами ч. 1 ст. 75 КК (в редакції на момент вчинення злочину) визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, який має постійне місце проживання, перебуває на пенсії, до цього працював на різних посадах в органах внутрішніх справ, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, не судимий, а також взяв до уваги відсутність у справі обтяжуючих та пом`якшуючих покарання обставин, та думку потерпілих ОСОБА_12 і ОСОБА_9 з приводу призначення покарання.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням місцевого суду щодо необхідності реального відбування покарання засудженим та в цій частині змінив вирок місцевого суду і на підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції взяв до уваги тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, відсутність обтяжуючих і пом`якшуючих покарання обставин. При цьому апеляційний суд обґрунтовано послався на те, що хоча судом першої інстанції і були ретельно досліджені дані про особу винного та інші фактори, які могли істотно вплинути на висновок щодо виду, розміру покарання та можливості звільнення від його відбування, проте деяким з них місцевий суд взагалі не дав оцінки або ж оцінив не у відповідності з законом.
Урахувавши, що засуджений ОСОБА_5 має постійне місце проживання та виключно позитивні характеристики, є пенсіонером, вчинений ним злочин є необережним, після загибелі його зятя дочка з неповнолітніми дітьми проживає разом із ним і він надає їй допомогу у вихованні дітей, а також відсутність даних, які б свідчили про неможливість його виправлення без реального відбування покарання, наявність у нього міцних соціальних зв`язків, колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 є можливим без ізоляції від суспільства. Також, на думку апеляційного суду, при призначенні покарання засудженому суд першої інстанції не врахував відсутність у справі обставин, які обтяжують покарання. При цьому суд апеляційної інстанції визначив останньому максимальний іспитовий строк, передбачений ч. 4 ст. 75 КК, що буде для нього як стимулюючим, так і стримуючим фактором не вчиняти в злочини у подальшому.
Такий висновок суд апеляційної інстанції обґрунтував переконливими мотивами з посиланням на матеріали провадження та встановлені судом обставини. Підстав вважати цей висновок необґрунтованим Суд не вбачає.
Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою і за своїм змістом відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК, у ній наведені відповідні мотиви з яких виходив цей суд ухвалюючи своє рішення та положення закону, якими він керувався.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би перешкодили чи могли перешкодити цьому суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення судом касаційної інстанції при його перевірці не встановлено.
Відтак підстав для задоволення касаційної скарги немає.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд