ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 308/10518/22
провадження № 51-1480 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020070000000157, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Пузняківці Мукачівського району Закарпатської області та жительки АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України, та їй призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 у не встановлені досудовим розслідуванням час і місці незаконно придбала психотропну речовину - метамфетамін, яку зберігалаз метою подальшого збуту для незаконного збагачення.
07 серпня 2021 року приблизно о 13:30 ОСОБА_7, перебуваючи біля квартири АДРЕСА_2, зустрілася з ОСОБА_8 (анкетні дані змінені), що діяв під контролем працівників Національної поліції України, якому умисно, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення збула за 600 грн три згортки фольги з психотропною речовиною, обіг якої обмежений, - метамфетаміном масою (у перерахунку на метамфетамін - основу) 0,0218 г, 0,0260 г, 0,0293 г відповідно в кожному згортку фольги.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 задоволено частково.
Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2023 року щодо ОСОБА_7 змінено в частині призначеного покарання. ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 1 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням на неї відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
У решті вирок суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що, на його думку, призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.
На обґрунтування своїх вимог прокурор стверджує про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Вважає, що апеляційний суд повною мірою не врахував суспільної небезпеки скоєного засудженою кримінального правопорушення, а саме того, що злочин пов`язаний із незаконним обігом психотропної речовини.На думку прокурора, наявність у засудженої постійного місця проживання, перебування на утриманні двох неповнолітніх дітей не знижує тяжкості й небезпечності злочину. Крім того, ОСОБА_7 залишала дітей без батьківського піклування, а сама виїжджала за межі держави на тривалий період, унаслідок чого перебувала в розшуку. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_9 в інтересах засудженої ОСОБА_7 вказує про безпідставність доводів сторони обвинувачення, у зв`язку з чим просить таку касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового розгляду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 307 КК України в касаційній скарзі не заперечуються.
Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи про безпідставне застосування судом ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного їй покарання з випробуванням колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з такого.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання воно має ґрунтуватися, зокрема, на принципах індивідуалізації та справедливості. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосуванням норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть одне одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що беруться до уваги під час призначення покарання.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Для вибору такого покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
При цьому, з огляду на приписи ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
У касаційній скарзі прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо.
Як убачається з матеріалів провадження, вироком місцевого суду ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 307 КК України було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Суд першої інстанції, призначаючи покарання засудженій ОСОБА_7, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, яка раніше була засуджена за кримінальне правопорушення, вчинене у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, і є такою особою, що несудима у відповідності до ст. 89 КК України, проте через короткий термін знову вчинила кримінальне правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, не працює та суспільно - корисною працею не займається. Також урахувавобставину, яка пом`якшує покарання, - щире каяття й відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Ураховуючи вказане, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі,яке належить відбувати реально.
Це покарання, на переконання місцевого суду, є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Підстав для застосування положень ст. 75 КК України цей суд не встановив.
Не погодившись із вироком місцевого суду, захисник подав апеляційну скаргу, в якій зазначав про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу обвинуваченої через суворість і просив звільнити ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції перевірив посилання й доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, та, встановивши підстави для зміни вироку місцевого суду в частині призначеного покарання, обґрунтовано застосував положення ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
Приймаючи таке рішення, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що суд першої інстанції не повною мірою врахував, зокрема, те, що ОСОБА_7 є особою, яка на підставі ст. 89 КК України не є судимою, має постійне місце проживання, позитивно характеризується, розлучена, є матір`ю шести дітей, двоє з яких є неповнолітніми та перебувають виключно на її утриманні та не врахував, що весь тягар виховання дітей, піклування про їх фізичний і духовний розвиток, їх навчання ОСОБА_7 несе на собі, а призначення покарання у вигляді позбавлення волі фактично позбавляє дітей піклування матері, що в їх віці може завдати непоправних психологічних травм. Також місцевий суд повною мірою не врахував того, що ОСОБА_7 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала в повному обсязі, давала чіткі та послідовні показання, не змінювала своєї позиції і не намагалася приховати будь-які обставини, щиро розкаялася у вчиненому.
Крім того, апеляційний суд правильно зазначив, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, безпідставно послався на її попередню судимість, а саме, що остання хоча згідно ст. 89 КК України не має судимості, однак раніше притягувалася до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів і через незначний проміжок часу знову вчинила кримінальне правопорушення в цій сфері. Із зазначеним висновком апеляційного суду колегія суддів погоджується.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 88 КК України судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину.
При цьому судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), і встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов`язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення. Погашення судимості припиняє всі негативні правові наслідки.
Погашення судимості (її зняття) є завершальним етапом реалізації кримінальної відповідальності у формі, пов`язаній із призначенням покарання і його відбуттям.
Отже, припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашено або знято, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків попередньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.
Доводи прокурора про те, що ОСОБА_7 залишала дітей без батьківського піклування, а сама виїжджала за межі держави на тривалий період, внаслідок чого перебувала у розшуку, не заслуговують на увагу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 після повідомлення про підозру 29 червня 2022 року нетривалий час перебувала в розшуку (з 01 липня по 01 серпня 2022 року) і це ніяк не вплинуло на строки досудового розслідування. Обвинувальний акт до суду направлено вчасно. Під час розгляду кримінального провадження у місцевому суді ОСОБА_7 не переховувалася від суду, а за кожним викликом була присутня у всіх судових засіданнях.
Матеріали кримінального провадження не містять будь-яких документів зі служби у справах дітей та сім`ї, які б свідчили про неналежне виконання ОСОБА_7 батьківських обов`язків та те, що її було позбавлено батьківських прав.
Таким чином, зваживши на зазначені вище обставини в сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку щодо застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК Україниз установленням іспитового строку та покладенням на неї відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, указавши, що такий захід примусу відповідатиме меті покарання, буде співрозмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам і достатнім для того, щоб засуджена в умовах належного контролю за її поведінкою та виконанням покладених на неї обов`язків, під загрозою реального покарання у випадку порушення умов випробування довела своє виправлення.
Колегія суддів касаційного суду також погоджується із цим рішенням і вважає, що таке покарання відповідає загальним засадам його призначення, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Воно є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів.
Що стосується тверджень прокурора про те, що в матеріалах справи відсутня досудова доповідь, яка б обґрунтовувала можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, то колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ст. 314-1 КПК України досудова доповідь складається представником уповноваженого органу з питань пробації з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання. Така доповідь для суду має виключно рекомендаційний характер, яку суд може врахувати, виходячи зі своїх дискреційних повноважень. Апеляційний суд урахував у цьому кримінальному провадженні усі дані про особу засудженої, її характеристику, сімейний стан.
За таких обставин відсутність указаної доповіді не є тим істотним порушенням норм процесуального закону, яке вплинуло чи могло вплинути на обґрунтованість постановленого судового рішення.
Ухвалу апеляційного суду постановлено відповідно до статей 370, 419 КПК України із зазначенням докладних мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановленні ухвали, і положень закону, якими він керувався.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування чи зміни оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції, не встановлено.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 необхідно залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд