ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 629/2140/18
провадження № 51-6917 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженої в режимі відеоконференції ОСОБА_6,
захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12018220380000248 від 02 лютого 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Лозової Харківської області, мешканки АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7, який діє в інтересах засудженої ОСОБА_6, на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна, крім житла.
За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватою у тому, що вона в не встановлений досудовим розслідуванням час, за не встановлених досудовим розслідуванням обставин незаконно придбала особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований невстановленою масою, але не меншою за 0,0523 г (у перерахунку на суху речовину), та незаконно зберігала його при собі з метою подальшого незаконного збуту іншим особам.
12 лютого 2018 року в період із 14:01 по 14:06 ОСОБА_6, перебуваючи поблизу торговельного центру, розташованого в будинку АДРЕСА_2, незаконно зберігала при собі вказану наркотичну речовину, маючи прямий умисел на її незаконний збут.
Цього ж дня близько 14:00 особа, анкетні дані якої були замінені на ОСОБА_8, та яка здійснювала оперативну закупівлю наркотичного засобу, зустрілася з ОСОБА_6 за вищевказаною адресою і разом з нею перейшла в перший під`їзд будинку АДРЕСА_3, де ОСОБА_6, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливого мотиву і з метою наживи отримала від ОСОБА_8 200 грн та передала їй медичний шприц, заповнений рідиною об`ємом 1,8 мл, яка містить у складі особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований масою (у перерахунку на суху речовину) 0,0523 г.
Таким чином, ОСОБА_6 за 200 грн незаконно збула ОСОБА_8 особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, маса якого (у перерахунку на суху речовину) становить 0,0523 г.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що використання органом досудового розслідування для оперативної закупівлі наркотичного засобу грошових коштів у сумі 200 грн було здійснено з порушенням Інструкції про порядок оперативної закупівлі наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, затвердженої наказом МВС України № 023/0134 (далі - Інструкція). При цьому зауважує, що:
- суд першої інстанції не дослідив та не оцінив обставин, які свідчать про те, що сторона обвинувачення не зверталася до УФЗБО ГУНП в Харківській області з клопотанням про видачу вказаних коштів (докази такого звернення відсутні в матеріалах справи);
- в матеріалах кримінального провадження відсутнє документальне підтвердження видачі коштів спеціального призначення, які використовувалися працівниками поліції для проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу та припинення злочинної діяльності обвинуваченої. При цьому таке документальне підтвердження не було встановлено місцевим судом під час ухвалення вироку;
- сторона обвинувачення не надала корінця платіжного доручення від УФЗБО ГУНП в Харківській області, який би засвідчував видачу коштів спеціального призначення для проведення оперативної закупівлі наркотичних засобів у обвинуваченої.
Таким чином, сторона захисту вважає, що витрати спеціального призначення у кримінальному провадженні відсутні, а тому працівники УФЗБО ГУНП в Харківській області не могли видати покупцю оперативної закупівлі вказані грошові кошти.
З огляду на наведене захисник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 643/10749/14-к, стверджує, що відсутність документального підтвердження видачі вищенаведених коштів є істотним порушенням вимог КПК України.
Крім того, захисник ОСОБА_7 зазначає, що суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу, не оцінив та не дослідив відомостей про джерело походження грошових коштів спеціального призначення, а також не врахував того факту, що сторона обвинувачення до УФЗБО ГУНП в Харківській області з клопотанням про видачу коштів не зверталася та в матеріалах справи (зокрема, у реєстрі матеріалів досудового розслідування) відсутні докази такого звернення.
Разом з тим захисник зауважує, що у постанові об?єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 вересня 2023 року, на яку суд апеляційної інстанції посилається на обґрунтування своєї позиції, йдеться виключно про те, що "законодавство не встановлює вимог про ідентифікацію відповідним фінансовим органом чи установою грошових коштів за номіналами і номерами купюр до або під час передачі правоохоронному органу, як не встановлює вимог здійснювати такі дії в момент отримання грошей у фінансовій установі і для органу досудового розслідування", втім у цьому випадку, на думку сторони захисту, питання постає не про ідентифікацію грошових коштів, а виключно про те, що орган досудового розслідування до УФЗБО ГУНП в Харківській області з клопотанням про видачу вищезазначених грошових коштів не звертався взагалі, адже докази такого звернення мають бути наявні у матеріалах кримінального провадження.
На зазначену касаційну скаргу захисника заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ч. 1 ст. 413 КПК України).
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на положення статей 412, 413 КПК України, фактично не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині того, що відсутність доказів джерела походження грошових коштів спеціального призначення, які використовували співробітники поліції для проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу у обвинуваченої, не призвела до порушення прав людини і основоположних свобод ОСОБА_6 .
На обґрунтування своїх доводів захисник стверджує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б засвідчували видачу коштів спеціального призначення, а також докази того, що сторона обвинувачення зверталася до УФЗБО ГУНП в Харківській області з клопотанням про видачу вказаних коштів.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та вищезазначені доводи касаційної скарги сторони захисту, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК України).
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем пріоритетними: захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.
Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини й основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні бути права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
Так, у ст. 87 КПК України визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з ч. 1 цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Частинами 2, 3 цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини й основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані:
- в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;
- внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування;
- з порушенням права особи на захист;
- з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право;
- з порушенням права на перехресний допит;
- з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні;
- після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень;
- в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення цієї слідчої дії не було допущено адвоката.
З наведеного випливає, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. "с" ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. "d" ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).
Отже у кожному із вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.
З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки "зруйнували" або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформованим у постанові від 31 серпня 2022 року (провадження № 13-3кс22, справа № 756/10060/17) та практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 08 жовтня 2019 року (провадження № 51-8259км18, справа № 639/8329/14-к), 06 липня 2021 року (провадження № 51-3230км19, справа № 720/49/19), 10 червня 2024 року (провадження № 51-2355км23, справа № 727/5573/20) 09 липня 2024 року (провадження № 51-1062км23, справа № 303/1414/21), 15 серпня 2024 року (провадження № 51-1298км18, справа № 203/94/18).
Зі змісту матеріалів кримінального провадження вбачається, що в основу обвинувального вироку, на підтвердження винуватості ОСОБА_6, суд першої інстанції поклав протокол про результати контролю за вчиненням злочину - оперативної закупівлі від 14 лютого 2018 року. При цьому місцевий суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні документи щодо джерела походження грошових коштів, використаних під час контролю за вчиненням злочину.
Водночас, постановляючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_6, суд першої інстанції зауважив, що:
- прокурор вживав заходів з отримання відповідних документів, однак, за повідомленням УФЗБО ГУНП в Харківській області, усі справи, які мали гриф обмеженого доступу, були знищені 24 лютого 2022 року у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, через що надати ці відомості немає можливості;
- сторона захисту лише констатує факт відсутності доказів джерела походження грошових коштів, однак не обґрунтовує того, яким чином наведена обставина порушила конвенційні чи конституційні права обвинуваченої.
Таким чином, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи сторони захисту, місцевий суд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження № 13-3кс22,), зазначив, що відсутність доказів джерела походження грошових коштів не призвела до порушення прав людини й основоположних свобод, а тому ця обставина не є підставою для того, щоб ставити під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність.
З такою позицією суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.
Так, спростовуючи доводи апеляційної скарги сторони захисту в цій частині, суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок, наведений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 вересня 2023 року (провадження № 51-1868кмо22, справа № 208/2160/18), згідно з яким у матеріалах кримінального провадження має бути відображена інформація про походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням злочину. Відсутність у матеріалах справи "корінця платіжного доручення" про видачу працівникам правоохоронних органів грошових коштів як видатків спеціального призначення та авансового звіту про використання коштів не є істотним порушенням вимог КПК України і має бути оцінена у взаємозв`язку з відомостями про джерело походження коштів.
При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що відповідно до протоколу огляду покупця від 12 лютого 2018 року в ОСОБА_8 під час огляду перед придбанням наркотичного засобу своїх коштів не було, а згідно із протоколом огляду грошових коштів від 12 лютого 2018 року було оглянуто грошові кошти, призначені для проведення оперативної закупівлі.
З огляду на вищенаведене суд апеляційної інстанції зазначив, що, оскільки відомості про походження грошових коштів, які були призначені для оперативної закупівлі, є підтвердженими, то відсутність корінця квитанції УФЗБО ГУНП в Харківській області про походження грошових коштів, використаних під час проведення оперативної закупівлі (на чому наполягає сторона захисту), не тягне автоматичне визнання доказів недопустимими в контексті положень ст. 87 КПК України.
Що стосується доводів захисника про безпідставне посилання суду апеляційної інстанції на вказану постанову об`єднаної палати Верховного Суду, то колегія суддів не бере їх до уваги та, враховуючи зміст поданої касаційної скарги, вважає такими, що зводяться виключно до надання стороною захисту власної оцінки вказаному рішенню об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду і не спростовує висновків суду апеляційної інстанції, які покладено в основу оскаржуваної ухвали про залишення апеляційної скарги захисника без задоволення.
На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, в цілому дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому підстав, які б свідчили про незаконність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині суд апеляційної інстанції не встановив.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Крім того, Верховний Суд залишає поза увагою посилання захисника на постанову Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 643/10749/14-к як на додатковий аргумент для посилення позиції сторони захисту, на думку якої відсутність документального підтвердження видачі вищенаведених коштів спеціального призначення, що використовувалися співробітниками поліції для проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу та припинення злочинної діяльності обвинуваченої, є істотним порушенням вимог КПК України, з огляду на таке.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 11 жовтня 2023 року у справі № 607/1662/21 (провадження № 14-121цс23), висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.
Разом з тим, як було зазначено вище, у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 вересня 2023 року (провадження № 51-1868кмо22, справа № 208/2160/18) було сформовано правовий висновок, згідно з яким відсутність у матеріалах справи "корінця платіжного доручення" про видачу працівникам правоохоронних органів грошових коштів як видатків спеціального призначення та авансового звіту про використання коштів не є істотним порушенням вимог КПК України. При цьому зі змісту даного рішення Суду вбачається, що об`єднана палата, формуючи зазначений правовий висновок, відступила, з-поміж іншого, і від постанови Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 липня 2020 року (справа № 643/10749/14-к, провадження № 51-2273км20).
Отже, ураховуючи те, що об`єднана палата зробила свій висновок щодо застосування норм права,передбачених статтями 246, 271 КПК України, та її рішення, з огляду на практику Верховного Суду, має перевагу над рішенням колегії суддів, на яке посилається захисник, то врахуванню підлягає саме постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у справі № 208/2160/18 (провадження № 51-1868кмо22), на яку, як було зазначено вище, обґрунтовано послався суд апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.
Таким чином, з огляду на:
- вищезазначені положення КПК України та усталену практику Верховного Суду;
- зміст касаційної скарги захисника, який лише формально вказує на те, що відсутність в матеріалах провадження (зокрема, у реєстрі матеріалів досудового розслідування) даних про документальне підтвердження видачі коштів спеціального призначення, що використовувалися для проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу в обвинуваченої свідчить про істотне порушення вимог КПК України, при цьому не наводить обґрунтованих доводів стосовно того, яким саме чином зазначене істотно порушило конституційні та конвенційні права обвинуваченої під час досудового розслідування;
- позицію сторони захисту, яка не оскаржує рішення судів попередніх інстанцій у частині їх висновків щодо відсутності провокації злочину,
колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданої касаційної скарги захисника у зв`язку з тим, що вона не містить переконливих аргументів та обґрунтованих доводів про незаконність, необґрунтованість і невмотивованість оскаржуваних судових рішень, що, у свою чергу, могло бути підставою для їх скасування.
За таких обставин та ураховуючи те, що кримінальний закон застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили або могли перешкодити судам ухвалити законні й обґрунтовані рішення, у ході касаційного розгляду встановлено не було, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд