ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 752/7945/22
провадження № 51-1591 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100010000946, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2014 року за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185, статтями 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладанням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
До набрання вироком законної сили суд змінив запобіжний захід щодо ОСОБА_7 з тримання під вартою на особисте зобов`язання.
Також суд вирішив долю речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 22 травня 2022 року близько 12:00, перебуваючи біля торгового центру "Республіка" у м. Києві (вул. Кільцева дорога, 1), діючи повторно, умисно, в умовах воєнного стану, з метою викрадення чужого майна, використавши заздалегідь заготовлений металевий лом, пошкодив навісний замок на вантажному відділенні (кузові) і проник до автомобіля "Тата" (д.н.з. НОМЕР_1 ), звідки таємно викрав належне ТОВ "Перипротект" обладнання для прокладання кабелю загальною вартістю 5408,55 грн, заподіявши товариству матеріальну шкоду у вказаному розмірі.
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 грудня 2023 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що положення ст. 75 КК України щодо ОСОБА_7 застосовано неправильно, оскільки тяжкість і конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також дані про особу засудженого свідчать, що його виправлення можливе лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. На думку прокурора, суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 419 КПК України належним чином відповідних доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення не перевірив, не мотивував свого рішення і необґрунтовано залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 без змін, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Захисник ОСОБА_6 просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни як законну, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 4 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Щодо наведених у касаційній скарзі прокурора аргументів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, що призвело до застосування невиправдано м`якого заходу примусу, необхідно зазначити таке.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати цим же вимогам, а також приписам ст. 419 КПК України, а саме містити аналіз усіх доводів, наведених в апеляційній скарзі, і вичерпну відповідь на кожен із них з посиланням на відповідну норму права. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке призводить до скасування судового рішення.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Зважаючи на указану мету й принципи справедливості, співмірності таіндивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
Відповідно до ст. 75 КК України (у редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність випливає, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням і водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
На ці законодавчі приписи апеляційний суд не зважив під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_7 .
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погодившись із вироком суду, подав на нього апеляційну скаргу, в якій, наводячи конкретні аргументи, просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким обрати ОСОБА_7 той же, що і місцевий суд, строк покарання у виді позбавлення волі, однак прийняти рішення про його реальне відбування.
Апеляційний суд, переглянувши вирок, дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно застосував щодо ОСОБА_7 положення ст. 75 КК України, а призначене засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 цього Кодексу. Як убачається зі змісту ухвали, суд апеляційної інстанції, мотивуючи свою позицію, послався на загальносоціальну характеристику останнього, а саме на те, що він не одружений і не перебуває на спецобліках у лікарів нарколога та психіатра, а також на пояснення засудженого про вчинення крадіжки у зв`язку з відсутністю роботи і на встановлену у вироку обставину, яка пом`якшує покарання, - щире каяття. Крім того, апеляційний суд указав про врахування тяжкості й конкретних обставин кримінального правопорушення, внаслідок якого не настало майнової шкоди, адже викрадене майно повернуто власнику. З огляду на все це суд апеляційної інстанції визнав вимоги прокурора необґрунтованими і відмовив у задоволенні його апеляційної скарги.
Однак в ухвалі апеляційний суд не навів переконливих аргументів на спростування всіх доводів, викладених у скарзі, щодо неправильного звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням і фактично, вирішуючи питання про можливість його виправлення й перевиховання без відбування покарання, врахував ті ж обставини, на підставі яких ОСОБА_7 було призначено покарання в мінімальному розмірі за вчинений ним злочин, що є неприпустимим.
Так, апеляційний суд формально послався на те, що вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення є тяжким злочином (санкція ч. 4 ст. 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років). Разом із тим апеляційний суд не дав жодної оцінки конкретним обставинам, характеру й ступеню суспільної небезпеки цього умисного корисливого кримінального правопорушення проти власності, вчиненого в умовах воєнного стану ? у надскладний період, коли українське суспільство згуртувалося і для виживання та надання відсічі ворогу використовує, зокрема, власні матеріальні ресурси. Поза увагою апеляційного суду залишилося й те, що ця крадіжка поєднана з незаконним проникненням у сховище - автомобіль із застосуванням заздалегідь заготовленого знаряддя, а саме металевого лому, повторно. Водночас апеляційний суд, урахувавши пояснення ОСОБА_7 про вчинення злочину через відсутність роботи, жодним чином не проаналізував цього твердження на предмет того, чи дійсно указаний стан справ обмежував свободу вибору засудженим варіанту поведінки без порушення закону, що би свідчило про вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих обставин і знижувало його суспільну небезпечність, а не лише про домінуючу роль антисоціальних установок, пов`язаних із прагненням до незаконного збагачення за рахунок вчинення протиправних дій стосовно інших осіб. Щодо посилання апеляційного суду на відсутність майнової шкоди внаслідок злочину, то ця обставина сама собою істотно не знижує ступеня його суспільної небезпечності, адже повернення майна потерпілому було здійснено не за добровільним волевиявленням самого ОСОБА_7, а внаслідок того, що працівники правоохоронного органу виявили й вилучили майно під час його затримання.
Крім того, попередня протиправна поведінка винного, наявність незнятої та непогашеної судимості є важливою характеристикою його особи і має бути належним чином врахована під час призначення покарання, оскільки також визначає його суспільну небезпечність. Усупереч цьому без належної правової оцінки апеляційного суду залишилися наявні у справі дані про те, що ОСОБА_7 раніше судимий за кримінальні правопорушення проти власності, відбував покарання у виді позбавлення волі, але відповідних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, а навпаки, знову вчинив аналогічне кримінальне правопорушення з кваліфікуючими ознаками, що свідчить про стійкість його протиправної поведінки та схильність до порушення закону з метою власного збагачення.
Отже, висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України зроблено без урахування особливостей наведеної норми матеріального права і належним чином не вмотивовано, оскільки дані про особу засудженого в сукупності з тяжкістю кримінального правопорушення та конкретними обставинами кримінального провадження свідчать про неможливість його виправлення без відбування покарання, тому реалізація вказаних положень не сприятиме меті покарання.
З огляду на зазначене ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 потрібно скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи, вказані в апеляційній скарзі прокурора, й ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК України, маючи на увазі, що за тих самих фактичних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого та пом`якшуючих обставин призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і суперечить вимогам ст. 50 КК України.
Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд