Постанова суду № 626/760/22 від 12.09.2024 про стягнення відшкодування за цивільними позовами потерпілих виключно з ОСОБА_6, без урахування відповідальності страховика,...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 626/760/22

провадження № 51-2038 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020220350000369 від 29 серпня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_6, на вирок Красноградського районного суду Харківської області від 15 січня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 березня 2024 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Краснодарського районного суду Харківської області від 15 січня 2024 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задоволено частково.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 :

- на користь потерпілого ОСОБА_8 24411,91 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 80000 грн на відшкодування моральної шкоди;

- на користь потерпілої ОСОБА_9 85540,57 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 100000 грн на відшкодування моральної шкоди та 10000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу;

- на користь потерпілого ОСОБА_10 80000 грн на відшкодування моральної шкоди та 10000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.

За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 29 серпня 2020 року приблизно о 06:40, керуючи автомобілем марки "Opel Vectra", реєстраційний номер НОМЕР_1, під час руху по автошляху Харків-Красноград-Перещепино на 77 км + 950 м у напрямку м. Дніпра, діючи зі злочинною недбалістю, проявив неуважність до дорожньої обстановки, порушивши вимоги пунктів 12,3, 13.1 Правил дорожнього руху, не впорався з керуванням транспортним засобом, через що його автомобіль почало заносити через розділювальну смугу автодороги на зустрічну смугу руху, де сталося зіткнення передньою лівою частиною керованого автомобіля з передньою лівою частиною автомобіля ВАЗ 21101, реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_8, який рухався по своїй смузі в протилежному напрямку разом з пасажирами ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 .

У результаті ДТП водій автомобіля ВАЗ 21101 ОСОБА_8 та пасажир ОСОБА_9 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а пасажир ОСОБА_10 - тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій були постановлені при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині цивільного позову і стягнути з ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_8 10000 грн, ОСОБА_9 20000 грн і ОСОБА_10 40000 грн, а в іншій частині позовних вимог потерпілих відмовити.

На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що:

- положеннями Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) визначено засади і процедуру отримання потерпілими внаслідок ДТП особами відшкодування заподіяної шкоди, а також встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у полісі, відшкодовує заподіяну шкоду;

- відповідно до практики Верховного Суду основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП, повинен нести страховик, а відшкодування шкоди, особою, яка її завдала, можливе лише у випадку, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика;

- станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність обвинуваченого була застрахована в СК ПАТ "Харківська муніципальна страхова компанія", що підтверджувалося копією полісу страхування ОСОБА_6, який був поданий разом із цивільним позовом;

- покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону, постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц) і від 09 листопада 2021 року (справа № 147/66/17);

- розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів станом на 2020 рік (на день ДТП) становили 130000 грн на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, та 260000 грн на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, а тому, з огляду на встановлений судом розмір відшкодування моральної та матеріальної шкоди потерпілим, стягнуті з ОСОБА_6 на користь потерпілих суми відшкодування не перевищують ліміту відповідальності страховика.

Таким чином, ураховуючи наведене та посилаючись на положення, передбачені статтями 3, 5, 22 Закону і статтями 1187, 1194 ЦК України, захисник вважає, що рішення суду про стягнення відшкодування за цивільними позовами потерпілих виключно з ОСОБА_6, без урахування відповідальності страховика, визначеної договором страхування та посвідченої відповідним полісом, суперечить вимогам законодавства і практиці Верховного Суду.

Разом з тим захисник зауважує, що на час розгляду справи, а також після ухвалення вироку ОСОБА_6 відшкодував потерпілому ОСОБА_10 - 9000 грн та 3000 грн, потерпілій ОСОБА_9 - 10000 грн та 1500 грн і потерпілому ОСОБА_8 - 11000 грн та 1500 грн, що повною мірою не було враховано судами попередніх інстанцій.

Крім того, захисник зазначає, що у позовних заявах потерпілі просили стягнути моральну та матеріальну шкоду солідарно з ОСОБА_6 та ПАТ "Харківська муніципальна страхова компанія" без визначення відповідальності кожного співвідповідача, що не узгоджується з положеннями ст. 50 ЦПК України та правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргузахисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 частково підтримала касаційну скаргу захисника, зазначивши про те, що доводи сторони захисту, є слушними, однак вимоги, які наведені у прохальній частині касаційної скарги - неправильними.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК України.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У своїй касаційній скарзі захисник, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, вказує, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального та процесуального права під час вирішення цивільних позовів у кримінальному провадженні.

Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Частиною 1 ст. 128 КПК України визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку, з-поміж іншого, зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, а також мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілі ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулись із цивільними позовами про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 та ПАТ "Харківська муніципальна страхова компанія" відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Місцевий суд, розглянувши матеріали справи, вказані цивільні позови задовольнив частково та ухвалив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 :

В іншій частині позовних вимог потерпілих суд першої інстанції відмовив.

Однак, таке рішення не є достатньо обґрунтованим та вмотивованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01 липня 2004 року № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Разом з тим у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 Закону).

Згідно з ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18) дійшла висновку, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку.

При цьому відповідно до пунктів 72, 73 вказаної постанови Суду відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Отже, покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, а також не відповідає Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (ст. 3 цього Закону) та висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Крім цього, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в ухвалі від 07 червня 2021 року (справа №350/1746/18, провадження № 51-2182кмо20) звернула увагу на судові рішення Великої Палати Верховного Суду, у яких також містяться висновки про застосування цивільних та цивільних процесуальних норм, які узгоджуються з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, і також мають бути враховані під час вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні, якщо за обставинами провадження деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (постанови від 03 жовтня 2018 року, справа № 760/15471/15-ц; від 20 лютого 2020 року, справа № 753/15214/16-ц; від 12 грудня 2018 року, справа № 570/3439/16-ц).

У поданій касаційній скарзі захисник зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 була застрахована в ПАТ "Харківська муніципальна страхова компанія", що підтверджується наявним в матеріалах кримінального провадження полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Проте, суд першої інстанції, вирішуючи заявлені потерпілими цивільні позови, всупереч вищенаведеним положенням цивільного законодавства, Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та правовому висновку, викладеному у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, не обґрунтував належним чином своє рішення і, як наслідок, дійшов передчасного висновку про необхідність стягнення заподіяної в результаті ДТП моральної та матеріальної шкоди виключно з обвинуваченого ОСОБА_6, що, в свою чергу, призвело до порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України.

Зазначене порушення, на переконання Верховного Суду, є істотним, оскільки воно перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення в цій частині (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, обвинувачений ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку.

У своїй апеляційній скарзі обвинувачений, з-поміж іншого, вказував, що заподіяні внаслідок ДТП матеріальна та моральна шкода повинні відшкодовуватися потерпілим не тільки ним, а й ПАТ "Харківська муніципальна страхова компанія", оскільки на момент події його цивільно-правова відповідальність була застрахована згідно з полісом обов`язкового страхування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Частиною 2 ст. 419 КПК України визначено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу обвинуваченого без задоволення, не погодився з вищенаведеними доводами апелянта, зазначивши про те, що суд першої інстанції відповідно до вимог законодавства, правильно встановив відповідача.

На обґрунтування своїх висновків суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення, передбачені п. 33.1.4 ч. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зазначив, що з матеріалів справи не вбачається виконання ОСОБА_6 указаних вимог Закону, оскільки належних доказів того, що він повідомив страхову компанію у визначені строк і спосіб про ДТП та що така визнана страховим випадком, останній не надав.

Положеннями ст. 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено перелік дій, які особа має вчинити у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування.

Разом з тим Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" також визначено випадки, коли страховик не здійснює відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП (ст. 32 цього Закону), а також випадки, за яких страховик відмовляє у здійсненні страхового відшкодування (ст. 37 цього закону).

Крім того, як було зазначено вище, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц) зауважила, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

З огляду на вищезазначені положення Закону та практику Верховного Суду, висновки суду апеляційної інстанції про те, що місцевим судом було правильно визначено цивільного відповідача, оскільки обвинувачений не виконав вимоги ст. 33 вказаного Закону, на переконання колегії суддів, також не є належним чином обґрунтованим та вмотивованим.

Зазначене порушення, на думку колегії суддів, є істотним, оскільки перешкодило суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Крім того, згідно з положеннями, визначеними у ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (п. 1). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (п. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (п. 5).

За таких обставин, а також враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій під час вирішення цивільного позову потерпілих допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що з огляду на положення, передбачені ч. 6 ст. 411 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

Водночас Верховний Суд зауважує, що, оскільки захисник у своїй касаційній скарзі посилався на неврахування судами попередніх інстанцій сум, отриманих потерпілими під час розгляду справи, однак суд касаційної інстанції, з огляду на положення, передбачені ст. 433 КПК України, не має повноважень щодо дослідження доказів, встановлення та визнання доведеними обставин, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, то колегія суддів позбавлена можливості вирішити зазначені питання по суті в касаційному порядку.

У зв`язку із вказаним, а також з огляду на касаційні вимоги захисника, колегія суддів вважає, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню,а враховуючи те, що процесуальні відносини в частині розгляду саме кримінального провадження вичерпані, а підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд у порядку цивільного судочинства не врегульовані нормами КПК України, згідно з положеннями, передбаченими ч. 5 ст. 128 цього Кодексу, застосуванню підлягають також положення цивільного процесуального закону, а саме ст. 411 ЦПК України, а судові рішення в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 відповідно до ст. 128, ч. 1 ст. 412, п. 1 ч.1 ст. 438 КПК України, ч. 6 ст. 411 ЦПК України, підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Водночас з огляду на зазначене, Суд не вбачає підстав для перевірки доводів касаційної скарги захисника в іншій частині, оскільки оцінку таким доводам може бути надано після усунення вказаних порушень.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене та постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 412, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, статтями 263, 411 ЦПК України, Верховний Суд

................

Перейти до повного тексту