ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 715/2357/22
провадження № 51-2791км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисників (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6, ОСОБА_7,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора Глибоцького відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_9 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 4 березня 2024 року та захисника ОСОБА_6, який діє
в інтересах засудженого ОСОБА_8, на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 4 березня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого,
засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3
ст. 332 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини, встановлені за рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст судових рішень
За вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2023 року ОСОБА_10 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК, та призначено кожному покарання
у виді позбавлення волі на строк 3 роки зконфіскацією всього майна, належного на праві власності, за виключенням житла,без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів та скасовано заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
За обставин, детально викладених у вироку суду першої інстанції, засуджені
ОСОБА_10 та ОСОБА_8, достовірно знаючи, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з чим почали діяти обмеження на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, діючи умисно, вчинили злочин, пов`язаний із незаконним переправленням осіб через державний кордон України з корисливих мотивів, за таких обставин.
У період невстановленого часу по 25 квітня 2022 року, ОСОБА_10 та ОСОБА_8, достовірно знаючи про введені на період воєнного стану обмеження щодо виїзду громадян України чоловічої статі за кордон, а також про значний попит серед цієї категорії осіб, які з метою ухилення від призову за мобілізацією мають намір виїхати за кордон, переслідуючи умисний корисливий мотив, вступили в попередню змову з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, з метою організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України до Республіки Румунії за грошову винагороду.
Так, у період часу до 28 квітня 2022 року ОСОБА_10, діючи в попередній злочинній змові з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, за грошову винагороду в розмірі 4 500 Євро (162 000 грн) підшукав ОСОБА_11, який також з метою ухилення від призову за мобілізацією, будучи особою, якій на період дії правового режиму воєнного стану виїзд за межі країни забороняється, мав намір виїхати за межі території України поза пунктом пропуску через державний кордон.
Із цією метою ОСОБА_10 довів до ОСОБА_11 план дій, спрямований на незаконне переправлення через державний кордон України поза пунктом пропуску.
29 квітня 2022 року ОСОБА_11, за вказівкою ОСОБА_10, перерахував на банківські карти грошові кошти в сумі 162 000 грн, як оплату за незаконне переправлення через державний кордон.
Надалі, ОСОБА_10, діючи відповідно до попередньої домовленості, зустрівся в
с. Йорданешти з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, якій передав ОСОБА_11 для подальшої організації незаконного переправлення через державний кордон України.
Крім того, особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, в період часу до 29 квітня 2022 року, діючи в попередній змові з ОСОБА_8, за грошову винагороду підшукали ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які з метою ухилення від призову за мобілізацією, будучи особами, яким на період дії правового режиму воєнного стану виїзд за межі країни забороняється, мали намір виїхати за межі території України поза пунктом пропуску через державний кордон.
Після цього того ж числа особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 та ОСОБА_10, відповідно до раніше обумовленого плану злочинних дій, спрямованих на організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, на автомобілі марки "BMW", д. н. з. НОМЕР_1, привезла ОСОБА_11 та ОСОБА_13 в с. Карапчів Чернівецького району Чернівецької області, куди через декілька хвилин прибув
ОСОБА_12, якого попередньо підшукала особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження. Надалі до них прибув автомобіль марки "Фольцваген", д. н. з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8, який діяв відповідно до попередньо узгодженого плану та під керівництвом особи, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження. Указані особи пересіли в автомобіль до ОСОБА_8 та були доставлені останнім у АДРЕСА_1, тобто в населений пункт в якому проходить лінія державного кордону України з Румунією.
Цього ж числа ОСОБА_8, який добре орієнтується у вказаній місцевості, діючи відповідно до раніше обумовленого плану та на користь усіх учасників групи, здійснив супровід, тобто провів ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_11 до державного кордону України з метою їх подальшого незаконного переправлення до Республіки Румунії, показав подальший напрямок руху та місце незаконного перетину державного кордону України.
Виконуючи вказівку ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 о 22:55, рухаючись у напрямку прикордонного знака № 824 державного кордону України
та Республіки Румунії, розташованого в адміністративних межах АДРЕСА_1, були затримані прикордонним нарядом відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3" відділ прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4" 31 прикордонного загону.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 4 березня 2024 року змінив вирок місцевого суду та призначив ОСОБА_10 покарання за ч. 3 ст. 332 КК із застосуванням
ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 2 роки з конфіскацією всього належного йому майна, за виключенням житла, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
В іншій частині вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги і доводи осіб, які подали касаційні скарги з доповненнями
У касаційній скарзі з доповненнями прокурор ОСОБА_9, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовує свої вимоги тим, що суд апеляційної інстанції усупереч вимогам статей 370, 433 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) та статей 65, 66, 69 КК помилково урахував визнання вини ОСОБА_8, сприяння у розкритті злочину, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, одна з яких є дитиною з інвалідністю, як обставини, що згідно зі ст. 66 КК пом`якшують вину засудженого, оскільки ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину з корисливих мотивів, крім того під час судового розгляду заперечував факт вчинення кримінального правопорушення у співучасті з іншими особами, тобто визнання вини з його боку не є повним та щиросердним. На думку сторони обвинувачення, визнання вини і висловлення каяття засудженим під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не може визнаватися щиросердним, оскільки здійснено з урахуванням досліджених судом доказів, які беззаперечно доводять його вину у вчиненому злочині. Така позиція ОСОБА_8 є обраним способом захисту та має на меті досягти пом`якшення призначеного судом покарання.
Посилається на необґрунтованість висновків судів обох інстанцій про обставини, які істотно знижують суспільну небезпечність злочину, вчиненого ОСОБА_8, та його персональну суспільну небезпечність. Зауважує, що в рішеннях суди не наводять обґрунтованого пояснення того, яким чином узяті до уваги обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого діяння та обумовлюють можливість застосування стосовно винного покарання, яке за обсягом є удвічі меншим, ніж мінімальний розмір покарання, передбаченого санкцією інкримінованої статті.
На думку касатора, апеляційний суд не урахував, що кримінальне правопорушення засуджені вчинили з використанням умов воєнного стану, що є обставиною, яка обтяжує покарання; вчинення вказаної категорії злочинів в умовах воєнного стану у складний для держави та суспільства час свідчить про підвищену суспільну небезпечність скоєного.
Уважає, що суд у виняткових випадках, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного може призначити більш м`яке покарання. Ці обставини впливають і на рівень небезпечності особи винного, крім того суд мав урахувати індивідуальні особливості та установлені обставини.
Указує, що суд безпідставно застосував до ОСОБА_10 положення ст. 69 КК, урахувавши, згідно зі ст. 66 КК, обставинами, які помякшують покрання, догляд за непрацездатною особою та благодійний внесок на користь ЗСУ, оскільки внесок ОСОБА_10 здійснив на завершальній стадії судового розгляду вже після дослідження судом основних доказів, наданих стороною обвинувачення, що свідчить про його внесення з метою зниження розміру призначеного судом покарання. При цьому, на думку сторони обвинувачення, факт здійснення ОСОБА_10, який обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину з корисливих мотивів, догляду за непрацездатною особою, не може бути врахований як обставина, що пом`якшує вину засудженого, і є обраною лінією захисту та способом впливу на позицію суду з метою пом`якшення покарання, оскільки ОСОБА_10 почав здійснювати опікунство на завершальній стадії судового розгляду.
Зазначає, що ОСОБА_10 не виявляв протягом усього судового розгляду ознак щирого каяття, оскільки не визнавав у своїх діях корисливого умислу та намагався заплутати суд своїми показаннями.
Крім того, суд апеляційної інстанції, погодившись із рішенням районного суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання, нижчого від найнижчої межі, установленої в санкції ч. З ст. 332 КК, а також змінивши вирок стосовно ОСОБА_10, зменшивши строк призначеного йому покарання, усупереч положенням ст. 419 КПК, залишив поза увагою доводи прокурора щодо безпідставності застосування положень ст. 69 КК та не перевірив їх, що є істотним порушенням вимог процесуального закону.
Підкреслює, що покарання, призначене судом апеляційної інстанції ОСОБА_10,
є більш ніж у три рази меншим від мінімального розміру покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 332 КК, а розмір покарання, призначеного ОСОБА_8 - більш ніж у два рази меншим від мінімального розміру покарання, передбаченого санкцією ч. 3
ст. 332 КК; така міра покарання, з урахуванням усіх обставин кримінального провадження та даних, що характеризують особи обох засуджених, їх ставлення до вчиненого діяння тощо, на думку прокурора, явно не відповідає ані тяжкості вчиненого злочину, ані особам ОСОБА_10 та ОСОБА_8 і згідно з п. 3 ч. 1
ст. 438 КПК є підставою для скасування судового рішення.
Захисник у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання особі засудженого через суворість. Просить змінити рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині призначеного покарання, на підставі ст. 75 КК звільнити засудженого ОСОБА_8 від відбування призначеного йому судом покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з випробуванням або призначити йому більш м`який вид та розмір покарання, ніж той, що був призначеній судом першої інстанції.
Обґрунтовує свої вимоги тим, що під час призначення ОСОБА_8 покарання суд належним чином не взяв до уваги, що він позитивно характеризується за місцем фактичного проживання та за місцем реєстрації, вперше притягується до кримінальної відповідальності, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, одна з яких є дитиною з інвалідністю і потребує стороннього догляду, лікувального процесу та реабілітації, відповідно на її утримання, лікування та реабілітацію потрібні чималі кошти, яких у сім`ї немає, крім того, ОСОБА_8 не перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій допустили помилку, при застосовуючи положення закону щодо форми вини, співучасті у вчиненні злочину, стадій і мотиву його скоєння. Також безпідставно не взято до уваги, що після вчинення цього кримінального правопорушення, будучи на волі, ОСОБА_8 інших кримінальних або адміністративних правопорушень не вчинив.
Крім того, на думку автора скарги, суд не урахував, що після допиту ОСОБА_10 та ОСОБА_14 було встановлено, що попередньої змови з метою переправлення осіб через державний кордон України між останніми та ОСОБА_8 не було, він лише виконував розпорядження ОСОБА_15 і не був організатором злочинної групи або злочинної організації, співпрацював з органом досудового слідства та дав правдиві показання, у тому числі в суді першої інстанції. До того ж саме з показань
ОСОБА_8 суду стало відомо, що до вчинення цього злочину його спонукав
ОСОБА_15 . ОСОБА_8 дав викривальні показання щодо дій ОСОБА_15 та інших фігурантів кримінального правопорушення.
Підкреслює, що вчинення кримінального правопорушеня з корисливого мотиву підтверджується лише його показаннями, від яких він міг відмовитись на будь-якій стадії кримінального провадження, однак не зробив цього. Отже, відповідно до чинного законодавства можна стверджувати, що ОСОБА_8 дійсно активно сприяв органу досудового розслідування у встановленні об`єктивних обставин.
Також, на думку захисника, суди проігнорували вимоги статей 24, 129 Конституції України, ч. 1 ст. 3 КК, ч. 1 ст. 10 КПК, міжнародного законодавства з прав людини та міжнародних рекомендацій, щодо застосування такого виду покарання, як штраф, де передбачено врахування його адекватності матеріальному стану покараного та можливість заміни ув`язнення, де це можливо, штрафом.
Стверджує явну несправедливість покарань, призначених двом особам - організатору ОСОБА_14 та пособнику ОСОБА_8, за вчинення ними одного й того самого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК, оскільки першому суд призначив покарання на підставі угоди із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а стосовно
ОСОБА_8 дійшов думки, що застосування приписів ст. 75 КК чи призначення покарання у виді штрафу не буде відповідати меті покарання. Водночас зауважує, що ОСОБА_8 звертався до прокурора з проханням укласти угоду про визнання винуватості з тих самих підстав, з яких угоду булоукладено з ОСОБА_14, у чому прокурор відмовив йому без відповідної мотивації.
Посилається, що суд апеляційної інстанції не зазначив у своєму рішенні, що
ОСОБА_8 ніяких грошей не отримав. Суд залишив поза увагою вчинення останнім злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 та заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Захисник засудженого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_7 щодо розгляду касаційної скарги адвоката ОСОБА_6, покладався на розсуд суду та заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Прокурор просила частково задовольнити касаційну скаргу представника публічного обвинувачення та залишити без задоволення касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 .
На думку прокурора є необгрунтованим посилання представника публічного обвинувачення, який подав касаційну скаргу, про відсутність щиросердного каяття та посилання на обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану, яка не предявлена у обвинуваченні засудженим.
Інші учасники провадження в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги прокурора та захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Як передбачено ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Статтею 370 КПК регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Ні сторона захисту, ні сторона обвинувачення не оспорюють фактичних обставин справи та правильність правової кваліфікації дій засуджених, тому у цій частині судові рішеня Верховним Судом не перевіряються.
Так прокурор непогоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції посилається на безпідставне визнання судом, обставин такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого діяння та ступінь суспільної небезпечності ОСОБА_8 та ОСОБА_10, а відтак необгрунтоване застосування приписів ст. 69 КК щодо обох засуджених.
Захисник ОСОБА_8 - ОСОБА_6, непогоджуючись із рішеннями судів попередніх інстінцій, вважає вирок суду першої інстанції незаконним та несправедливим по відношенню до ОСОБА_8 у зв`язку із незастосуванням положень ст. 75 КК, а ухвалу апеляційного суду незаконною, упередженою, несправедливою, необгрунтованою та невмотивованою у звязку із не призначенням засудженому більш м`якого виду та розміру покарання ніж те, що було призначено судом першої інстанціїʼ.
На думку адвоката суд апеляційної інстанції не виправив вказані порушення під час апеляційного розгляду та не врахував обставини, що помякшують покарання засудженого.
Доводи викладені у касаційнихскаргах зводяться до дискреційних повноважень суду та які колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Суд в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх істотних обставин.
Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.
Водночас, кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням особи винного. Підставами призначення більш м`якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин так і особу винного:
1) наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) дані, які певним чином характеризують особу винного. При цьому, суд повинен встановити наявність не однієї, а кількох таких обставин та ці обставини повинні істотно знижувати ступінь тяжкості злочину. Одночасно їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи винного.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень статей 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зроблено з додержанням вимог статтей 94, 370 КПК та на підставі з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду.
Доводів, що свідчили б про явну несправедливість покарання і необґрутованість застосування статті 69 КК у скаргах не наведено.
Так, з матеріалів провадження випливає те, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок стосовно виду й розміру визначеного засудженому ОСОБА_8 покарання, взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини вчинення злочину, особу винного, який раніше не судимий, одружений, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, психічними розладами не страждає, його характеристику за місцем проживання, його молодий вік, спосіб життя, перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей, одна з яких є інвалідом дитинства.
Обставинами, які пом`якшують покарання, згідно вимог ст. 66 КК судом визнано: визнання вини, перебування на утриманні двох малолітніх дітей, одна з яких є особою з інвалідністю, що потребує постійного догляду та лікування. Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_8 судом не встановлено.
Під час призначення покарання ОСОБА_8 із застосуванням ст. 69 КК судом урахувано вказані обставини, а також ступінь тяжкості вчиненого злочину та обставини його скоєння, його роль у вчиненому злочині, поведінка засудженого після вчинення злочину, дані про особу засудженого. У той же час оцінивши сукупність всіх обставин, суд не знайшов підстав для застосування положень ст. 75 КК.
З такими висновками суду першої інстанції погодився апеляційний суд та погоджується і колегія суддів.
Доводи захисника про те, що інша особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження засуджена на підставі угоди про визнання винуватості укладеної із прокурором із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу, не стосується цього кримінального провадження і не є предметом розгляду у цій справі.
Призначаючи вид й розмір визначеного засудженому ОСОБА_10 покараннясуд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного, який раніше не судимий, неодружений, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, психічними розладами не страждає, його характеристику за місцем проживання, його молодий вік.
Обставинами, які пом`якшують покарання, згідно вимог ст. 66 КК судом визнано: сприяння у розкритті злочину, його молодий вік, а також те, що він надає соціальні послуги непрацездатній особі, займається волонтерською діяльністю, надав благодійну допомогу ЗСУ. Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_10 судом не встановлено.
Під час призначення покарання ОСОБА_10 із застосуванням ст. 69 КК судом урахувано в тому числі ступінь тяжкості вчиненого злочину та обставини його скоєння, його роль у вчиненому злочині, поведінка обвинуваченого після вчинення злочину, наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, із врахуванням даних про особу засудженого й у сукупності істотно знижують ступінь тяжкості скоєного.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у межах дискреційних повноважень, прийшов до висновку про можливість помякшення покарання ОСОБА_10 з урахуванням того, що засуджений є особою молодого віку, раніше не судимий, неодружений, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, психічними розладами не страждає, за місцем проживання він характеризується позитивно, відповідальний, доброзичливий, користується повагою та авторитетом серед однолітків, до сільської ради за місцем проживання останнього скарг чи заяв не поступало.
Помякшуючою обставною згідно вимог ст. 66 КК апеляційним судом визнано: щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, молодий вік; наданя засудженим соціальних послуг непрацездатній особі, волонтерська діяльність останнього і благодійна допомога ЗСУ, також враховано його поведінку після вчинення інкримінованого злочину та те, що обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_10 судами не встановлено. Зважаючи на ці обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку про достатність підстав для призначення більш м`якого розміру покарання ніж те, що було призначене районним судом.
При цьому ні судом першої, ні апеляційної інстанції не знайдено підстав для застосування положень ст. 75 КК.
Колегія суддів ураховує, що відповідно до приписів статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьоюстатті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд зауважує, що інших обставин, ніж ті з урахуванням яких судами призначено покарання у касаційних скаргах не наведено учасниками.
Доводи прокурора про те, що судами не враховано суспільної небезпеки скоєного засудженими, суд уважає необгрунтованими, оскільки суди з урахуванням усіх обставин, в тому числі й небезпечність вчиненого, прийшли висновку, що як ОСОБА_16 так і ОСОБА_10 мають відбувати покарання реально та відсутні підстави для звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів уважає неспроможними доводи прокурора про відсутність каяття ОСОБА_8, оскільки вищевказана пом`якшуюча обставина була зазначена в обвинувальному акті, затвердженому прокурором, як така, що пом`якшує покарання відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК (арк. справи 8, ТОМ- 4). Окрім того, Суд бере до уваги, що таке відношення особи до скоєного можливе на будь-якій стадії розгляду справи, у тому числі на стадії апеляційного розгляду, однак у будь-якому випадку має бути щиросердне, яке характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що, насамперед, повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Суд, безпосередньо оцінюючи відношення ОСОБА_8 до вчиненого в межах своїх дискреційних повноважень, прийшов до висновку, що останній щиро кається.
Наявність двох дітей, одна з яких є дитиною з інвалідністю, не було вирішальним при визначенні заходу примусу, а судами було ураховано у сукупності всі обставини, на які послалися суди.
В межах своїх дискреційних повноважень судом апеляційної інстанції враховано як помякшуючу обставину - сприяння розкриттю кримінального правопорушення, Суд зауважує, що ця пом`якшуюча обставина також була зазначена в обвинувальному акті, затвердженому прокурором, як така, що пом`якшує покарання відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК (арк. справи 8, ТОМ- 4).
Не грунтується на матеріалах кримінального провадження посилання прокурора на наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану, оскільки вказана обставина не предялена в обвинуваченні засудженим та не була зазначена в обвинувальному акті як така, що обтяжує покарання відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК.
Колегія суддів також звертає увагу, що в апеляційній скарзі прокурор ставив питання про скасування вироку суду першої інстанції лише з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через мякість та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і не просив апеляційний суд скасувати судове рішення у зв`язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Таким чином, Верховний Суд уважає, що суди першої та апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 94, 370 КПК, належним чином обгрунтували рішення із призначенням покарання з урахуванням положень ст. 69 КК. На думку колегії суддів покарання призначене засудженим є достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
У касаційних скаргах містяться також інші аргументи, які не потребують
детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених, касаційні скарги прокурора та захисника мають бути залишені без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій- без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд