ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 607/26266/18
провадження № 51-2056 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 26 січня 2024 року щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
виправданого за пред`явленим йому обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361-2 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 04 серпня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361-2 КК, та виправдано за відсутністю в його діянні складу цього кримінального правопорушення.
2. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2023 року зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 був залишений без змін, однак цю ухвалу було скасовано постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року.
3. Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 26 січня 2024 року залишив вирок місцевого суду від 04 серпня 2022 року щодо ОСОБА_7 без змін.
4. Із виправдувального вироку вбачається, що органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в несанкціонованому розповсюдженні інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в автоматизованих системах, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства, за таких обставин.
5. На початку лютого 2016 року (точна дата органом досудового розслідування не встановлена) ОСОБА_7, який працював на посаді начальника відділу Управління оперативно-технічних заходів ГУНП в Тернопільській області, на прохання співробітника Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) ідентифікувати за номерами мобільних телефонів ряд фізичних осіб, у тому числі співробітників Служби безпеки України (далі - СБУ), використовуючи інформаційні ресурси Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), а саме автоматизовану систему - Єдину клієнтську базу (далі - ЄКБ), що містить інформацію, створену та захищену відповідно до Конституції України, законів України "Про інформацію", "Про захист персональних даних", "Про банки і банківську діяльність", яка належить до банківської таємниці, тобто інформацію з обмеженим доступом.
6. Тоді ж ОСОБА_7, усвідомлюючи незаконність своїх дій, погодився виконати протиправне прохання співробітника НАБУ та отримав від нього на власну електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 або за допомогою програмного забезпечення "Skype" (точну дату і шлях отримання інформації органом досудового розслідування не встановлено) файл формату "Excel", у якому містилось близько 300 номерів мобільних телефонів фізичних осіб, у тому числі співробітників СБУ.
7. Приблизно в середині лютого 2016 року (точна дата органом досудового розслідування не встановлена) ОСОБА_7, діючи з метою реалізації свого злочинного умислу, надав отриманий список номерів мобільних телефонів головному спеціалісту Департаменту безпеки Головного Офісу по захисту банківських технологій Прикарпатського РУ ПАТ КБ "ПриватБанк"
ОСОБА_8, який, маючи доступ до автоматизованої системи ЄКБ, ідентифікував фізичних осіб за наданими номерами мобільних телефонів, шляхом несанкціонованого копіювання інформації, що містить банківську таємницю та доступ до якої обмежено юридичною особою - ПАТ КБ "ПриватБанк".
8. Приблизно 05 березня 2016 року ОСОБА_7, перебуваючи в м. Тернополі, отримав від ОСОБА_8 несанкціоновано скопійовану останнім на флешнакопичувач марки SP, моделі D33B29, ємністю 4 GB, інформацію з обмеженим доступом щодо персональних даних фізичних осіб, у тому числі співробітників СБУ, яка зберігається в автоматизованій системі ЄКБ та належить до банківської таємниці.
9. Надалі, приблизно в середині квітня 2016 року (точна дата органом досудового розслідування не встановлена) ОСОБА_7, усвідомлюючи, що отримана ним від ОСОБА_8 інформація зберігається в автоматизованій системі ЄКБ, а також створена та захищена відповідно до Конституції України, законів України "Про інформацію", "Про захист персональних даних", "Про банки і банківську діяльність" і належить до банківської таємниці, вчинив її несанкціоноване розповсюдження шляхом пересилання з використанням власних електронних адрес ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 або програмного забезпечення "Skype" (точний шлях пересилання інформації з обмеженим доступом органом досудового розслідування не встановлено) співробітнику НАБУ.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, унаслідок чого не було дотримано вимог ч. 1
ст. 414 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
11. Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки висновку службової перевірки від 15 січня 2018 року та показанням заступника начальника управління ВІОС УКЗ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_9 щодо ОСОБА_7 . При цьому прокурор посилається на те, що цей суд не оцінив висновку службової перевірки в частині того, що він ґрунтується не тільки на поясненнях ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, а й на інших матеріалах. Стверджує, що показання ОСОБА_9, який проводив службову перевірку, не є показаннями із чужих слів, оскільки він є службовою особою, яка наділена повноваженнями щодо проведення службових перевірок у ГУНП в Тернопільській області, та під час судового засідання був допитаний як свідок про обставини проведення і результати цієї перевірки.
12. Також прокурор вважає, що апеляційний суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції, який наголошував на залишенні поза увагою висновку службового розслідування та показань свідка ОСОБА_9 .
13. Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
14. Прокурор підтримав подану касаційну скаргу і просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Захисник заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
15. Заслухавшидоповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі та доповненнях до неї, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
16. Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Частиною 1 цієї статті передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
17. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, як визначено ст. 438 КПК, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
18. За змістом ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
19. Зазначені положення узгоджуються зі змістом ч. 2 ст. 17 КПК, відповідно до якої ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
20. Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
21. Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
22. Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
23. Відповідно до ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу (подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо), а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
24. За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
25. Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, зокрема, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
26. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі
і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі поданих у судовому засіданні.
27. Ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7, місцевий суд дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.
28. Перевіривши зібрані на досудовому слідстві докази та оцінивши кожен з них із точки зору допустимості, належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361-2КК, та виправдав його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК. Як убачається з мотивувальної частини вироку, у ній викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_7, та підстави виправдання останнього із зазначенням відповідних мотивів.
29. Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_7 сторона обвинувачення надала низку доказів, зокрема копію відповіді керівника Департаменту кримінального переслідування та правового захисту ГО ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_12 від 25 березня 2016 року; копію наказу від 18 червня 2015 року № Э.DN-ПП-2015-6793457; копію рапорту т.в.о. начальника ВКІБ УСБУ у Дніпропетровській області ОСОБА_13 від 14 квітня 2016 року; копію протоколу огляду від 24 травня 2016 року, згідно з яким було оглянуто ЄКБ ПАТ КБ "ПриватБанк", з використанням логіна та пароля ОСОБА_8 на робочому ПЕОМ останнього; копію рапорту старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБУ ОСОБА_14 від 29 серпня 2016 року; копію рапорту старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБУ ОСОБА_14 про виявлення кримінального правопорушення від 29 серпня 2016 року; копію висновку службового розслідування за фактом порушень службової дисципліни з боку окремих працівників УОТЗ ГУНП в Тернопільській області від 15 січня 2018 року; копії протоколів тимчасового доступу до речей і документів від 07 серпня 2018 року з додатками; копію протоколу огляду речей з додатком від 15 серпня 2018 року; копію протоколу огляду речей з додатками від 14 серпня 2018 року; копію рапорту про виявлення кримінального правопорушення від 01 листопада 2018 року; копію повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 27 квітня 2016 року стосовно ОСОБА_8 ; копію відповіді ПАТ КБ "ПриватБанк" від 06 червня 2016 року № 30.1.0.0/3-20160606/113; копію Положення про порядок ведення, наповнення і актуалізації інформації в Єдиній клієнтській базі ПАТ КБ "ПриватБанк"; копію вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року щодо ОСОБА_8 .
30. Безпосередньо дослідивши та оцінивши надані стороною обвинувачення письмові докази, місцевий суд дійшов правильного висновку проте, що ними підтверджується лише те, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 знайомі та спілкуються між собою. При цьому останній мав доступ до інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в автоматизованих системах, створена та захищена відповідно до чинного законодавства, надав її ОСОБА_7, чим вчинив несанкціоноване розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в ЕОМ (комп`ютерах), автоматизованих системах, комп`ютерних мережах і на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства, попередньо несанкціоновано її скопіювавши, що призвело до її витоку, за що, відповідно, засуджений вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року.
31. Також місцевий суд безпосередньо дослідив показання свідків, а саме:
ОСОБА_8 (працівника сфери служби безпеки ПАТ КБ "ПриватБанк"), який пояснив, що перебуває у дружніх відносинах із ОСОБА_7 . У 2016 році обіймав посаду головного спеціаліста Департаменту безпеки ГО по захисту банківських технологій Прикарпатського РУ ГУ ПАТ КБ "ПриватБанк". ОСОБА_7 звертався до нього з проханням, але коли це було, не пам`ятає, і чи надавав дані про осіб ПАТ КБ "ПриватБанк", чи передавав якісь дані ОСОБА_7, не пригадує;
ОСОБА_10, який повідомив про те, що з ОСОБА_7 разом працювали в ГУНП в Тернопільській області, товаришують. ОСОБА_7 повідомляв йому, що його знайомий попросив перевірити деякі номери телефонів осіб, їх анкетні дані, серед яких був і номер мобільного телефону їх начальника УОТЗ ОСОБА_11 . Хто саме просив, не казав, лише вказав, що працівник НАБУ з м. Києва. Коли ОСОБА_7 йому, свідку, про це розповів, вони разом пішли до ОСОБА_11, останній зацікавився списком, однак у подальшому, він, ОСОБА_10, вийшов із кабінету. Пізніше йому стало відомо, що ОСОБА_8 допоміг ОСОБА_7 отримати інформацію з списку телефонів;
ОСОБА_9, який пояснив, що з ОСОБА_7 знайомий унаслідок службового розслідування стосовно останнього. Працював заступником начальника управління - начальником ВІОС УКЗ ГУНП, працює в інспекції по кадровому забезпеченні УКЗ ГУНП, в його посадові обов`язки входило проведення перевірки та службового розслідування за фактами неправомірних дій працівників поліції. У грудні 2017 року до них із СБУ надійшов лист про внесення відомостей у ЄРДР щодо можливих неправомірних дій начальника 1-го відділу управління ОТЗ ГУНП в Тернопільській області у зв`язку з розповсюдженням останнім інформації стороннім особам. Після внесення відомостей у ЄРДР було проведено службове розслідування, яке після спливу місячного строку було завершене. За результатами розслідування було встановлено порушення службової дисципліни з боку ОСОБА_7 і прийнято рішення використати останнього поза службою в УОТЗ після завершення досудового розслідування та прийняття рішення щодо нього. У ході службового розслідування було встановлено причетність цивільних осіб, які надавали ОСОБА_7 вказану інформацію. Службове розслідування стосувалося виключно ОСОБА_7, оскільки він є працівником поліції. Предметом службового розслідування було встановлення того, яким чином і через кого ОСОБА_7 отримав цю інформацію, як використовував та передавав третім особам. Було з`ясовано, що ОСОБА_7 отримав дані про осіб через свого знайомого, з яким раніше працював і який на той час вже перебував на пенсії та працював у ПАТ КБ "ПриватБанк", на флешносії чи електронною поштою, а потім отриману інформацію передав іншому своєму колезі. У поясненнях ОСОБА_7 було зазначено, що він отримав запитувану ним інформацію. Свідком отримання, збирання, використання чи передавання ОСОБА_7 інформації він, ОСОБА_9, не був;
ОСОБА_15, який повідомив, що працював заступником керівника та ІТ у ПАТ КБ "ПриватБанк" з 2015 року. ОСОБА_8, як працівник цього ж банку, мав доступ до ЄКБ і міг нею користуватися, однак останній передав указану інформацію про персональні дані третім особам, не маючи на це права. Кому саме ОСОБА_8 передав інформацію і що це за інформація була, йому невідомо.
32. Провівши судовий розгляд та безпосередньо дослідивши в судовому засіданні вказані вище докази, місцевий суд детально навів у вироку свою оцінку кожного з них із точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку і дійшов висновку про те, що з наданих стороною обвинувачення доказів на підтвердження зазначених в обвинувальному акті обставин обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361-2 КК, немає таких, які б беззаперечно підтверджували обставину несанкціонованого розповсюдження ОСОБА_7 саме інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в автоматизованих системах, створена та захищена відповідно до чинного законодавства. Водночас місцевий суд зазначив, що за відсутності доказів на підтвердження об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361-2 КК, у діянні ОСОБА_7 відсутній склад цього кримінального правопорушення.
33. При цьому суд послався на те, що фактичні дані, джерелом яких є копії процесуальних документів щодо з`єднань абонентських номерів, не можуть бути належними доказами винуватості ОСОБА_7, оскільки стороною обвинувачення не доведено, хто саме користувався такими номерами, а обвинувачений не заперечив того, що спілкувався по телефону з ОСОБА_8 та ОСОБА_16 оскільки давно знайомі та підтримують дружні стосунки.
34. Крім того, у виділених матеріалах досудового розслідування № 22018000000000355 від 06 грудня 2018 року відсутній речовий доказ - флешнакопичувач марки SP, моделі D33B29, ємністю 4 GB (який ОСОБА_7 добровільно видав працівникам УСБУ у Дніпропетровській області і який визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні № 22016040000000033), а також протокол огляду його вмісту, які не відкривалися стороні захисту в порядку ст. 290 КПК ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду.
35.Вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.
36. Апеляційний суд, переглядаючи цей вирок за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив доводи викладені в ній, та обґрунтовано спростував їх, зазначивши в ухвалі мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.
37. Під час апеляційного розгляду цей суд у порядку ч. 3 ст. 404 КПК, повторно допитавши свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, дослідивши надані суду першої інстанції показання свідка ОСОБА_10, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора. При цьому суд правильно зазначив про те, що жоден із допитаних свідків не підтвердили, що ОСОБА_7 несанкціоновано розповсюдив інформацію з обмеженим доступом, яка зберігається в автоматизованих системах, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства ОСОБА_16, як зазначено в обвинуваченні.
38. Також апеляційний суд надав оцінку тому, що ОСОБА_16 у кримінальному провадженні взагалі не допитувався ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду, з метою перевірки версії обвинувачення про несанкціоноване розповсюдження ОСОБА_7 інформації з обмеженим доступом ОСОБА_16 .
39. На виконання ухвали Касаційного кримінального суду Верховного Суду
від 05 жовтня 2023 року апеляційний суд перевірив доводи сторони обвинувачення щодо неналежної оцінки висновку службової перевірки від 15 січня 2018 року та показань заступника начальника управління ВІОС УКЗ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_9 щодо ОСОБА_7 .
40. З матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд дослідив копію висновку службового розслідування за фактом порушень службової дисципліни з боку окремих працівників УОТЗ ГУНП в Тернопільській області від 15 січня 2018 року, складеного ОСОБА_9, відповідно до якого, інформацію, яка стала підставою для проведення службового розслідування, визнано такою, що була підтверджена, однак, надавши йому оцінку, суд обґрунтованого зазначив, що він базується на пояснення осіб, які судом безпосередньо не допитувались, за виключенням ОСОБА_7 та ОСОБА_10 .
41. Крім того, апеляційний суд правильно указав про те, що ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які були опитані під час службового розслідування, не попереджалися про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а ОСОБА_8 та ОСОБА_16 взагалі відмовилися надавати показання.
42. При цьому суд наголосив, що відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Частиною 2 цієї статті передбачено, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Показання, надані під час службового розслідування, не можуть братися до уваги судом, оскільки останній не сприймав ці показання безпосередньо.
43. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявна в матеріалах кримінального провадження копія висновку службового розслідування за фактом порушень службової дисципліни з боку окремих працівників УОТЗ ГУНП в Тернопільській області від 15 січня 2018 року свідчить лише про те, що за результатом проведення такого розслідування було підтверджено факт порушення службової дисципліни.
44. Відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК показаннями з чужих слів є висловлювання щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Показанням із чужих слів буде твердження про існування певного факту, який особа не сприймала особисто, а дізналася про нього зі слів іншої особи.
45. Як зазначив свідок ОСОБА_9 і в суді першої інстанції, і в апеляційному суді, він не був безпосереднім свідком отримання, збирання, використання чи передавання ОСОБА_7 інформації. Висновки він зробив зі слів осіб під час проведення службової перевірки, при цьому ніяких інших носіїв інформації не було. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судів про те, що показання свідка ОСОБА_9, який проводив службове розслідування стосовно ОСОБА_7 з огляду на положення ст. 97 КПК є показаннями з чужих слів, а тому є недопустимими доказами.
46. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
47. З огляду на зазначене, посилання прокурора в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не виконав вимог ст. 439 КПК та не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_9 і висновку службового розслідування за фактом порушень службової дисципліни з боку окремих працівників УОТЗ ГУНП в Тернопільській області від 15 січня 2018 року, як про це було зазначено в попередньому рішенні суду касаційної інстанції, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
48. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного, які були би підставами для скасування судових рішень, про що йдеться в касаційній скарзі прокурора, у результаті перевірки кримінального провадження не встановлено.
49. Таким чином, ураховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд