Постанова суду № 428/430/22 від 11.09.2024. Про закриття кримінального провадження - без змін | Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Перейти до правової позиції

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 428/430/22

провадження № 51-1687 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу особи, щодо якої закрито кримінальне провадження, ОСОБА_6 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32020130000000005 від 19 травня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Нова Астрахань Луганської області, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексуУкраїни(далі - КК України).

Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст. 212 КК України, закрито.

Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишив без задоволення, а ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року про закриття кримінального провадження - без змін.

Вимогитаузагальненідоводиособи, якаподалакасаційнускаргу

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування поданої касаційної скарги зазначає, що мотивувальна частина ухвали місцевого суду містить відомості про встановлені судом обставини, хоча оскаржуване судове рішення було ухвалено в ході підготовчого судового засідання і обставини справи не встановлювалися. Наголошує, що суди у своїх рішеннях установили факт ухилення ОСОБА_6 від сплати податків, який в подальшому може використовуватися як преюдиція, зокрема в цивільному судочинстві. На думку ОСОБА_6, апеляційний суд порушив презумпцію невинуватості.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиціїучасниківсудовогопровадження

Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив судові рішення залишити без зміни.

Учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися.

ОСОБА_6 у касаційній скарзі просила здійснювати касаційний розгляд цього кримінального провадження за її відсутності та за відсутності її захисника.

МотивиСуду

Заслухавшидоповідьсудді, обговорившидоводи, наведенівкасаційнійскарзі, перевірившиматеріаликримінальногопровадження, колегіясуддівдійшлатакихвисновків.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК України.

За положеннями ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як убачається з поданої касаційної скарги, доводи ОСОБА_6 є фактично аналогічними доводам її апеляційної скарги і зводяться до того, що в мотивувальній частині ухвали місцевого суду встановлені обставини, які викладені в обвинувальному акті, хоча це судове рішення було ухвалено в ході підготовчого судового засідання, отже обставини справи судом не встановлювались. Також з огляду на приписи ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вона вказує на преюдиційне значення ухвали місцевого суду для заявленого у справі цивільного позову.

Так, з оскаржуваних судових рішень убачається, що місцевий суд, закриваючи кримінальне провадження у справі, зокрема, зазначив: "Встановлено, що ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з 10.11.2011 зареєстрована як фізична особа підприємець (далі ФОП ОСОБА_6 ) … ухилилася від сплати єдиного податку на суму 667 611,70 гривень (4 450 744,68*15%).

Продовжуючи злочинний умисел, ОСОБА_6, усвідомлюючи факт перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу в сумі 1 500 000 гривень, зобов`язана була застосувати загальну систему оподаткування та відповідно до положень статті 177 Податкового Кодексу України подати до контролюючого органу в особі Головного управління ДПС в Луганській області "Податкову декларацію про майновий стан і доходи" та додаток Ф2 "Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб військового збору та доходів, отриманих самозайнятою особою" за 2018 рік за граничним терміном подання до 10.02.2019, за 2019 рік за граничним терміном подання до 10.02.2020, за 2020 рік за граничним терміном подання до 10.02.2021. В результаті зазначених дій та використовуючи такий спосіб умисного ухилення від сплати податків, як приховування та заниження об`єкту оподаткування, а саме не подання "Податкової декларації про майновий стан і доходи" та додаток Ф2 "Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою" за період 2018 року, 2019 року та 2020 року, ОСОБА_6 умисно занизила загальний оподаткований дохід за період з 01.10.2018 року по 30.06.2020 рік на суму 39 056 299,44 грн (2018 рік - 20 832 787,3 грн., 2019 рік - 14 802 859,8 грн., півріччя 2020 року - 3 420 651,66 грн.). Кошти в сумі 39 056 299, 44 грн не були задекларовані ФОП ОСОБА_6 як обсяг загального оподаткованого доходу, отриманого від провадження підприємницької діяльності, у додатку Ф2 до Податкової декларації про майновий стан і доходи" за звітні періоди 2018 року, 2019 року та 2020 року. За період з 01.01.2018 року по 30.06.2020 року обсяг чистого оподаткування доходу ФОП ОСОБА_6 складає у сумі 2 331 584,46 гривень. В результаті вищевказаних дій ФОП ОСОБА_6 не сплачено податок на доходи фізичних осіб у сумі 295 741,68 гривень та військовий збір у сумі 24 645,11 гривень.

Продовжуючи злочинний умисел, ОСОБА_6 умисно занизила загальний оподаткований дохід за період з 01.10.2018 року по 30.06.2020 рік на суму 39 056 299,44 грн. Кошти в сумі 39 056 299, 44 грн не були задекларовані ФОП ОСОБА_6 як обсяг загального оподаткованого доходу, отриманого від провадження підприємницької діяльності, у додатку Ф2 до Податкової декларації про майновий стан і доходи" за звітні періоди 2018 року, 2019 року та 2020 року. За період з 01.01.2018 року по 30.06.2020 року обсяг чистого оподаткування доходу ФОП ОСОБА_6 складає у сумі 2 331 584,46 гривень. В результаті вищевказаних дій ФОП ОСОБА_6 не сплачено податок на доходи фізичних осіб у сумі 295 741,68 гривень та військовий збір у сумі 24 645,11 гривень.

…

В результаті вищезазначених злочинних дій та в порушення п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.203.2 ст.203 ПКУ ФОП ОСОБА_6 не визначено, чим приховано базу оподаткування та, як наслідок, занижено податкові зобов`язання з ПДВ на загальну суму 2 317388,79 гривень.

…

Реалізуючи свій подальший злочинний умисел, фізична особа-підприємець ОСОБА_6, упродовж з 01.01.2018 по 30.06.2020, здійснюючи підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, здійснюючи свою фінансово-господарську діяльність у мережі вищевказаних аптек, шляхом приховування та заниження об`єктів оподаткування умисно ухилилася від сплати податків у значних розмірах на суму 3 305 387,27 гривень."

За наслідками апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого суду, за яким було задоволено клопотання захисника ОСОБА_7 та обвинуваченої ОСОБА_6 і з огляду на положення ст. 49 КК України закрито кримінальне провадження стосовно останньої, є обґрунтованим та постановив ухвалу, якою залишив вказане рішення суду першої інстанції без змін.

Так, мотивуючи своє рішення, цей суд послався на те, що у підготовчому судовому засіданні ОСОБА_6, яка була представлена захисником, подала клопотання про закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України та дійшов переконання, що обвинувачена у своїй апеляційній скарзі наводить доводи, які свідчать про усвідомлення нею правових наслідків оскарженого судового рішення, зокрема, і про його преюдиціальне значення. Водночас суд апеляційної інстанції послався на те, що ОСОБА_6 не просила скасувати ухвалу місцевого суду та призначити новий розгляд в суді першої інстанції з метою проведення повного судового розгляду в загальному порядку, а також не має намір реалізувати своє право на забезпечення державою доведеності її вини перед судом, своєї реабілітації та реалізації інших прав, передбачених статтею 62 Конституції України, статтею 2, пунктів 3, 5, 10, 14 частини першої статті 3, статей 7, 17 КПК України.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов переконання, що зміна формулювання, викладеного в оскарженій ухвалі (як на тому наголошував захист) не змінить правових наслідків оскарженого судового рішення.

Проте колегія суддів не погоджується з вказаними висновками з огляду на таке.

Так, відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК України жодну особу не може бути примушено визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для її підозри, обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

Як зазначав Конституційний Суд України, конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За ч. 1 ст. 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості.

Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК України визначає, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду в разі настання обставин, передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 49 КК України, за наявності згоди такої особи на звільнення на підставі спливу строків давності. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду.

Згідно зі статтями 284-288 КПК України підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Ці умови є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого, а тому невизнання цими особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину (див., наприклад постанова Верховного Суду від 29 липня 2021року у справі № 552/5595/18).

Так, приписи статей 314, 315 КПК України регламентують порядок та мету проведення підготовчого судового засідання, відповідно до яких, після отримання обвинувального акта суд не пізніше п`яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження.

У підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування або закрити провадження або повернути обвинувальний акт або направити його до відповідного суду для визначення підсудності або призначити судовий розгляд, а також вирішити питання щодо доручення представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.

Надалі суд проводить підготовку до судового розгляду, а також може вирішити питання щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження та у передбачених законом випадках щодо розгляду питання про розгляд кримінального провадження колегіально судом у складі трьох суддів, а також вирішує питання про призначення судового розгляду.

Після призначення судового розгляду, відповідно до положень статей 342 - 368 КПК України, суд відкриває та починає судове засідання, в ході якого оголошується суть обвинувачення, встановлюється особа обвинуваченого, визначається обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження та переходить до безпосереднього їх дослідження.

За результатом судового розгляду, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, зокрема, питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення;

Положення ст. 374 КПК України передбачає, що у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, у разі визнання особи винуватою формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Крім того, ст. 372 КПК України встановлює вимоги для ухвали суду, відповідно до якої мотивувальна частина ухвали повинна містити, зокрема встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів.

Системний аналіз вказаних норм кримінального процесуального закону свідчить про те, що суд встановлює обставини, які викладені в обвинувальному акті, та винуватість особи у вказаних діях тільки після дослідження та оцінки доказів в ході судового розгляду. Водночас встановлення обставин справи під час підготовчого судового засідання не відповідає меті вказаній стадії судового процесу.

Більш того, за змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, ст. 91, ст. 94 КПК України суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність щодо достатності лише на підставі їх безпосереднього дослідження.

Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та права на захист. Без безпосереднього дослідження доказів, їх належної перевірки та оцінки, суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та відповідно правильно кваліфікувати вчинене особою діяння, а також вирішити інші питання, які має вирішуватися при постановленні будь-якого судового рішення.

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко- і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Водночас місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, встановлюючи обставини справи в підготовчому судовому засіданні без оголошення обвинувального акта та без безпосереднього дослідження та оцінки доказів, фактично констатував винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні.

За положеннями ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 з цього приводу зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Водночас, повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що звільняючи ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, закриваючи кримінальне провадження та залишаючи цивільний позов в інтересах Держави без розгляду, місцевий суд роз`яснив право особі пред`явити позов у порядку цивільного судочинства. Заразом в мотивувальній частині свого рішення встановив обставини справи без будь-якого дослідження доказів в порядку глави 28 розділу IVКПК України.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що формулювання місцевим судом обвинувачення у своєму рішенні є важливим для сторони захисту та будь-які сумніви не можуть тлумачитись проти обвинуваченого, а також беручи до уваги сталу судову практику, з метою виключення будь-якого подвійного тлумачення, Верховний Суд дійшов висновку, що у цьому конкретному кримінальному провадженні необхідно змінити мотивувальну частину ухвали місцевого суду і відповідно ухвали апеляційного суду та викласти в такій редакції:

"Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_6 обвинувачується, що вона з 10.11.2011 зареєстрована як фізична особа підприємець (далі ФОП ОСОБА_6 ) (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), облікова справа в Сєвєродонецькій міській раді Луганської області №23830000000008924, знаходиться на податковому обліку у Головному управлінні ДПС в Луганській області ( на момент реєстрації ДПІ в м.Сєвєродонецьку).

Основний вид діяльності платника податків: роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах. Діяльність здійснювала в період з 01.01.2018 по 30.06.2020 на спрощеній системі оподаткування, 2 група, що передбачає щомісячну сплату фіксованої суми єдиного податку у розмірі 10% мінімальної заробітної плати в Україні.

Відповідно до обвинувального акта, ФОП ОСОБА_6, отримавши 17.07.2012 ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, організувала діяльність роздрібної аптечної мережі. До складу мережі в період з 01.01.2018 по 30.06.2020 входили аптечні заклади, розташовані за наступними адресами: Аптека №1- АДРЕСА_8 ; Аптека №2 - АДРЕСА_9. Аптека №3 - АДРЕСА_10 ; Аптека №4 - АДРЕСА_11, Аптека №7 - АДРЕСА_12. Через зазначену мережу ФОП ОСОБА_6 реалізовувала лікарські засоби за готівку та через банківські термінали прийому безготівкових платежів. Отриману готівку остання вносила через касу банку на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2, відкритий у АТ "Приват Банк" на ФОП ОСОБА_6 .

Так, фізична особа-підприємець ОСОБА_6, будучи обізнаною про вимоги ст.47, п.163.1 ст.163 ПК України щодо необхідності відображення достовірної інформації у податковій документації про об`єкт оподаткування резидента, до якого поряд з іншими належать загальний місячний (річний) оподаткований дохід, а також доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), діючи умисно з метою досягнення злочинного результату у вигляді ухилення від сплати податків, що входить в систему оподаткування, введений у встановленому законом порядком, усвідомлюючи встановлений Податковим кодексом України обов`язок та порядок сплати податків, достовірно знаючи та розуміючи, що обсяг її фактично отриманого чистого оподаткованого доходу у зв`язку з проведенням фінансово-господарської діяльності з 01 січня 2018 року по 31 березня 2018 року перевищую обсяг доходу, визначений для платника єдиного податку другої групи на 4 450 744,68 гривень, не відобразила в декларації у податковому (звітному) періоді за 1 квартал 2018 року указану суму коштів як обсяг доходу, що оподаткований за ставкою 15% (згідно з п.293.4 ст.293 глави 1 розділу XIV ПК України), внаслідок чого ухилилася від сплати єдиного податку на суму 667 611,70 гривень (4 450 744,68*15%).

Пунктом 181.1 ст. 181 ПК України передбачено, що в разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 000 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контрольному органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, а з платником єдиного податку першої третьої групи.

Відповідно до 183.4 ст. 183 ПК України у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків та зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

У пункті 183.10 статті 183 ПКУ зазначено, що будь яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку на додану вартість і у випадках та порядку, передбаченими ст.ст. 180-183 Розділу V ПКУ не подала до органу державної податкової служби Заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату податку на додану вартість на рівні зареєстрованого платника податку на додану вартість без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до п.203.1,п.203.2 ст.203 ПКУ податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем ??звітного (податкового) місяця . Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Згідно з п.п. 14.1.202 п.14.1 ст. 14 ПКУ продаж (реалізація) товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі - продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операцій з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Згідно з п.185.1 ст.185 ПКУ : "…185.1. Об`єктом оподаткування є onерації платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, в тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також передачі об`єкта "фінансового лізингу користування лізингоотримувачу/орендарю...".

Biдповідно до п.188.1 ст.188 Кодексу: ".. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче від звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів...".

Пунктом 187.1. статті 187 ПКУ : " …Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покутника/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за гоmівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а у разі відсутності такої - дата інкасації готівки в банківській установі, що обслуговує платника податку..".

Згідно з п.193.1 ст. 193 ПКУ: "Ставки податку встановлюються від бази оподаткування у таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків за операціями з:

- постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва та застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів, які внесені до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення або відповідають вимогам відповідних технічних регламентів, що підтверджуються документом про відповідність, та дозволені для надання на ринку та/або введення в експлуатацію та застосування в Україні;

? - постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, дозволених для застосування в межах клінічних випробувань, дозвіл на проведення яких надано центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до вимог п.183.10 ст.183 ПКУ у ФОП ОСОБА_6 11.04.2018 виник обов`язок щодо реєстрації платником податку на додану вартість, тобто остання повинна була подати реєстраційну заяву платника податку на додану вартість за формою №1-ПДВ до Головного управління ДПС у Луганській області не пізніше 10 квітня 2018 року, але ФОП ОСОБА_6, з метою приховування та заниження об`єкта оподаткування, проігнорувала вказані норми податкового законодавства.

В результаті вищезначених злочинних дій та в порушення п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.203.2 ст.203 ПКУ ФОП ОСОБА_6 не визначено, чим приховано базу оподаткування та, як наслідок, занижено податкові зобов`язання з ПДВ на загальну суму 2 317388,79гривень.

Реалізуючи свій подальший злочинний умисел, спрямований на вчинення кримінального правопорушення щодо умисного ухилення від сплати податків, ФОП ОСОБА_6 підготувала та подала до контролюючого органу в особі Головного управління ДПС в Луганській області податкову декларацію платника податків фізичної особи-підприємця за 2018, в якій зазначила обсяг доходу у сумі 950 000грн, за 2019 рік-обсяг доходу у сумі 950 000, з 2020 рік- обсяг доходу на суму 2 000 000 грн, при цьому достовірно знаючи реальний обсяг доходу на період з 2018 та його фактичне перевищення на суму 1 500 000 гривень.

Під час вчинення злочину ФОП ОСОБА_6 здійснювала облік надходжень готівкових та безготівкових коштів у вигляді касових зошитів, що заповнювалися в аптечних закладах. В ході огляду зошитів вилучених під час обшуку 04.08.2020 в аптеці № 1, № 2 та № 3, які розташовані за адресою: аптека №l - АДРЕСА_13, аптека АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7, встановлено, що загальна виручка від реалізації лікарських засобів в аптечній мережі ФОП ОСОБА_6 складає:

1)у період за 2018 рік в аптечній мережі ФОП ОСОБА_6 було отримано загальну виручку від реалізації лікарських засобів на загальну суму: 13 821 972,5 грн;

2)у період за 2019 рік в аптечній мережі ФОП ОСОБА_6 було отримано загальну виручку від реалізації лікарських засобів на загальну суму: 9 298 937,5 грн;

3)в період за 2020 рік а аптечній мережі ФОП ОСОБА_6 отримано загальну виручку від реалізації лікарських засобів на загальну суму: 1 985 359,86 грн;

Відповідно до виписки руху грошових коштів у ФОП ОСОБА_6 (картка рахунку " НОМЕР_2 Українська гривня в АТ КБ "Приватбанк" за період з 01.01.2018 - 09.06.2020, відкрита ФОП ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у АТ КБ "Приватбанк" (МФО 304795), встановлено зарахування грошових коштів від здійснення підприємницької діяльності на вказаний розрахунковий рахунок у 2018 році на суму понад 22 млн грн, у період 2019 року на суму понад 16 млн грн, у період 2020 року (з 01.01.2020 по 06.08.2020) на суму понад 3,5 млн грн.

Вказаний факт підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи по матеріалам кримінального провадження №32020130000000005, згідно якого при фінансово-господарській діяльності ФОП ОСОБА_6 (РHOКПП НОМЕР_1 ) документально підтверджуються податкові зобов`язання останньої у період з 01.01.2018 по 30.06.2020 на загальну суму 3 305 387,27 гривень.

Таким чином, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, саме умисному ухиленні від сплати податків, що входять в систему оподаткування введених у вставленому законом порядку, вчинене особою, що займається підприємницькою діяльністю, без створення юридичної особи, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах ( сума 3 305 387,27 гривень).."

З огляду на викладене та з урахуванням обставин цієї конкретної справи, Суд констатує, що суди порушили вимоги кримінального процесуального закону, які в розумінні ст. 412 КПК України є істотними, що перешкодило ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, та відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу є підставою для зміни судових рішень у касаційному порядку.

За таких обставин касаційна скарга сторони захисту підлягає частковому задоволенню, а судові рішення стосовно ОСОБА_6 - зміні.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

................

Перейти до повного тексту