ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 644/8389/16-ц
провадження № 61-2128св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1, яка діє також як законний представник ОСОБА_2,
третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Іванченко Анастасія Валеріївна, на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 26 січня 2023 рокуу складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, яка діє також як законний представник ОСОБА_2, третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про виселення.
Короткий зміст заявлених вимог та рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, яка діє також як законний представник ОСОБА_2, третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про виселення.
Позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд виселити відповідача та її неповнолітнього сина з квартири АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, без надання іншого приміщення із зняттям їх з реєстраційного обліку.
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова рішенням від 15 лютого 2021 року у складі судді Саркісян О. А. в задоволенні позовних вимог відмовив.
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова додатковим рішенням від 09 березня 2021 року у складі судді Саркісян О. А. заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Іванченко А. В. про винесення додаткового рішення задовольнив.
Стягнув з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по справі на оплату правничої (правової) допомоги в розмірі 18 000,00 грн.
Харківський апеляційний суд постановою від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю. апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнив частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2021 року залишив без змін.
Додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 березня 2021 року змінив.
Стягнув з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Додатковою постановою від 26 січня 2023 року Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю. заяву представника ОСОБА_1 адвоката Іванченко А. В. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.
Стягнув з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована неспівмірністю обсягу наданих адвокатом послуг (складання заяви про відкладення розгляду справи та ознайомлення із матеріалами справи; складання відзиву на апеляційну скаргу; складання заяви про призначення відеоконференції поза межами суду; складання заяви про розгляд справи без участі) з їх вартістю (22 000,00 грн), складністю справи, затраченим часом на надання таких послуг; суд апеляційної інстанції також врахував той факт, що представник відповідача жодного разу до суду в судове засідання не з`являвся. Тому вважав, що заявлені витрати не відповідають критерію їх реальності, розумності їхнього розміру.
З урахуванням вимог розумності та справедливості, апеляційний суд вказав на наявність підстав для стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 4 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.
31 травня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 26 серпня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 28 серпня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Ситнік О. М.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не подавало клопотань та заперечень щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Доводи інших учасників справи
У березні 2023 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надсилало відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогоюадвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
З матеріалів справи відомо, що 23 серпня 2019 року адвокат Іванченко А. В. та ОСОБА_1 уклали договір про надання правової та професійної правничої допомоги № б/н.
Також вони уклали додаткову угоду від 21 вересня 2021 року № 2 до договору про надання правової допомоги № б/н від 23 серпня 2019 року, в якій визначено вартість робіт з підготовки будь-яких заяв, клопотань, відзивів, заперечень, пояснень, апеляційних та касаційних скарг.
Згідно із актом приймання передачі правової допомоги від 15 листопада 2022 року вартість наданих послуг професійної правничої допомоги ОСОБА_1 становить 22 000,00 грн, що включають в себе: складання заяви про відкладення розгляду справи та ознайомлення із матеріалами справи від 21 вересня 2021 року; складання відзиву на апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк"; складання заяви про призначення відеоконференції поза межами суду від 26 вересня 2022 року; складання заяви про розгляд справи без участі від 10 листопада 2022 року (т. 1 а. с. 107-110, т. 2 а. с. 142-150).
У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Іванченко А. В. подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Просила стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000,00 грн.
Копію вказаної заяви було направлено позивачу засобами поштового зв`язку, а також на електронну пошту (т. 2 а. с. 150, 157).
Позивач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до суду апеляційної інстанції не подавав.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
З урахуванням наведеного, оскільки позивач з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не звертався, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу з власної ініціативи.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 444/3403/20.