ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 336/1098/24
Провадження № 61-7092св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колеснікової Тетяни Альбертівни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року у складі судді Зарютіна П. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 травня 2024 року у складі колегії суддів Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., Полякова О. З.
у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про встановлення факту перебування на утриманні та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій зазначила, що 19 березня 2022 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб.
До моменту реєстрації шлюбу подружжя фактично проживало разом однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1, вели спірне господарство, мали спільний сімейний бюджет.
ОСОБА_1 перебувала на утриманні чоловіка, оскільки отримувала пенсію в розмірі 4 305,49 грн, а чоловік - порівняно більшу пенсію в розмірі 12 374,64 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ) із заявою про призначення їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника.
У задоволенні вказаного звернення їй було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту її перебування на утриманні її чоловіка до смерті останнього.
Складнощі з отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника виникли внаслідок того, що хоча подружжя фактично проживало за адресою: квартира АДРЕСА_1, заявниця зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_2 .
Просила встановити факт, який має юридичне значення, а саме факт її перебування на утриманні чоловіка ОСОБА_2 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст ухали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
14 березня 2024 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвала суду мотивована тим, що за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимоги заявниці пов`язані з цивільно-правовими відносинами щодо призначення їй пенсії через втрату годувальника, а отже, не підлягають вирішенню у порядку окремого провадження. У даному випадку вбачається спір про цивільне право, яке підлягає розгляду в позовному провадженні.
01 травня 2024 року постановою Запорізького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року скасовано, заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що метою звернення до суду з такою заявою є підтвердження певного соціального-правового статусу для отримання від держави допомоги та інших пільг, що свідчить про те, що така справа не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Колеснікова Т. А. через систему "Електронний суд" надіслала до Верховного Суду касаційну скаргуна ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 травня 2024 року, просить їх скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що судами порушено норми процесуального права і правові підстави для залишення заяви без розгляду були відсутні.
Вказувала, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Не передбачено іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
27 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її ізШевченківського районного суду м. Запоріжжя.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
03 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні у порядку окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним. Зокрема пунктом 2 частини другої зазначеної статті передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) виснувала, що, враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову.
Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.
Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.
Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
З висновком суду першої інстанції про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду з підстав існування у правовідносинах спору про цивільне право також не можна погодитися з огляду на таке.
У статті 36 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.
За вимогами цієї статті пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другійстатті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, визначено, які документи надаються до заяви про призначення пенсії в зв`язку з втратою годувальника такі документи.
До заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.
Також надається, зокрема, документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника.
Тобто у будь-якому випадку переживший з подружжя, який виявив бажання отримувати пенсію у зв`язку з втратою годувальника зобов`язаний подати документи на підтвердження перебування його на утриманні померлого годувальника.
У пункті 2.11 зазначеного Порядку закріплено, що у разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
Чинне законодавство не містить обов`язкового позасудового порядку підтвердження вказаного юридичного факту.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Тобто якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах від 05 червня 2024 року в справі № 557/1535/23(провадження № 61-1723св24), від 24 квітня 2024 року в справі № 694/2318/23 (провадження № 61-2911св24), від 08 травня 2024 року в справі № 214/4921/23 (провадження № 61-15863св23) та інших.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту її перебування на утриманні чоловіка до смерті останнього, оскільки ГУ ПФУ відмовило їй у призначенні пенсії в разі втрати годувальника листом від 15 грудня 2023 року з підстав відсутності повного пакету документів, у тому числі довідки уповноваженого органу з місця проживання про перебування на утриманні померлого годувальника або рішення суду про перебування на утриманні (а. с. 15).
Висновок суду першої інстанції про те, що заперечення ГУ ПФУ, що заявниця має право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, оскільки такий факт не підтверджено належними доказами, свідчать про існування спору про право, є помилковим, оскільки лист ГУ ПФУ від 15 грудня 2023 року сам по собі це не підтверджує.
Суд не врахував, що необхідність встановлення факту перебування на утриманні чоловіка до смерті останнього необхідно заявниці для призначенні пенсії в разі втрати годувальника, і саме у зв`язку з тим, що заявниця не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, вона звернулася до суду в порядку окремого провадження разом із заявою про встановлення факту і подала докази на підтвердження того, що вона зверталася до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але їй в цьому було відмовлено.
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним.