ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 344/13138/21
Провадження № 61-8133св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Широких Юлії Валеріївни на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року в складі колегії суддів Василишин Л. В., Максюти І. О., Пнівчук О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур Антоніна Анатоліївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому зазначила, що 01 листопада 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідачка передала їй 765 462,00 грн, що еквівалентно 30 000,00 дол. США за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день посвідчення цього договору.
Згідно з пунктом 4 вказаного договору вона зобов`язалася повернути грошові кошти до 01 листопада 2017 року в еквіваленті 30 000,00 дол. США за курсом НБУ на день повернення коштів.
З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики між сторонами було укладено договір іпотеки від 01 листопада 2016 року, за умовами якого вона передала в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 54,8 кв. м, житловою площею 40,6 кв. м.
07 грудня 2017 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. вчинила виконавчий напис № 2084 про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 767 162,00 грн за рахунок майна, переданого в іпотеку на забезпечення виконання зобов`язання.
07 травня 2018 року винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.
Вважала, що виконавчий напис № 2084 вчинено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. з порушенням вимог Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон № 3425-XII) та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5).
Про винесення виконавчого напису та подальше його виконання їй стало відомо лише 09 червня 2021 року, у зв`язку із чим вона була позбавлена можливості спростувати безспірність заборгованості та в інший спосіб захистити свої права та інтереси.
Просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 07 грудня 2017 року № 2084, виданий приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А.
Справа переглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
05 жовтня 2022 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нотаріус вчинив виконавчий напис після спливу тридцяти днів після направлення письмової вимоги про усунення порушень (про погашення заборгованості), яка була направлена на адресу позивачки 02 листопада 2017 року.
На момент вчинення приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. виконавчого напису від 07 грудня 2017 року № 2084 позивачка мала безспірну заборгованість перед відповідачкою, доказів погашення заборгованості суду не надала, тому нотаріусом було дотримано при вчиненні даного виконавчого напису вимоги Закону № 3425-XII та Порядку № 296/5.
Відповідачка подавала заяву про застосування позовної давності, проте суд не досліджував питання щодо наявності чи відсутності підстав для застосування позовної давності, оскільки під час розгляду справи встановлено, що права чи інтереси позивача не порушені.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
28 лютого 2023 року постановою Івано-Франківського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Широких Ю. В. залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 05 жовтня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді не встановлено.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
11жовтня 2023 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Широких Ю. В. задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд керувався тим, що доказів того, що ОСОБА_1 не одержала направлену їй нотаріусом вимогу про усунення порушень договору позики з власної вини, матеріали справи не містять. Такі порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису та порядку повідомлення боржника щодо вимоги про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи, що виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. 07 грудня 2017 року, а з позовом про визнання вказаного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,ОСОБА_1 звернулася до суду у серпні 2021 року (тобто поза межами трирічного строку), то її доводи про обізнаність щодо порушення її прав лише з 09 червня 2021 року підлягають перевірці з урахуванням заперечень сторони відповідача щодо цієї обставини.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
18 квітня 2024 року постановою Івано-Франківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Апеляційний суд керувався тим, щопостанова про відкриття виконавчого провадження була направлена ОСОБА_1 рекомендованим листом на адресу місця її проживання: АДРЕСА_2 . Вона знала про закінчення строку повернення грошових коштів за договором позики від 01 листопада 2016 року, наявність договору іпотеки від 01 листопада 2016 року, тому взявши до уваги принцип "розумної обачності", колегія суддів вважала, що позивачка об`єктивно мала можливість дізнатися про порушення своїх прав у грудні 2017 року або у січні 2018 року.
Доказів, які б свідчили про те, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права у грудні 2017 році або у січні 2018 року, позивачка суду апеляційної інстанції не надала, у зв`язку із чим у задоволенні позову ОСОБА_1, поданого у серпні 2021 року, необхідно відмовити з підстав пропуску позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Широких Ю. В. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 та в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 345/1160/23, про те, що якщо позовна давність закінчувалася після набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-ІХ), строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), продовжилися на строк дії такого карантину.
Зазначила, що якщо вважати, що позивачка довідалася про порушення її права у грудні 2017 року або у січні 2018 року, то строк звернення до суду мав закінчитися у грудні 2020 року або у січні 2021 року, проте з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон № 540-ІХ, яким позовна давність була продовжена на строк дії такого карантину, тобто до 30 червня 2023 року, тому відсутні підстави вважати про пропуск позивачкою позовної давності, оскільки з позовом до суду вона звернулася в серпні 2021 року.
Доводи інших учасників справи
У липні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Шиманська Н. С. звернулася до Верховного Суду із відзивом, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін. Посилалася на те, що поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється судом, якщо такий пропуск чи неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлена саме обмеженнями, впровадженими у зв?язку з карантином. Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання скаржником відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації ним своїх прав (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року в справі № 990/115/22).
Вважає, що позивачка не навела жодної обставини та не долучила жодного доказу на підтвердження факту впливу запровадження карантинних обмежень на можливість її доступу до правосуддя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
24 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
03 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого останній надано в позику 765 462,00 грн, що на день посвідчення цього договору за курсом НБУ еквівалентно 30 000,00 дол. США зі строком повернення до 01 листопада 2017 року в еквіваленті за курсом НБУ на день повернення коштів (т. 1, а. с. 7).
01 листопада 2016 року на виконання зобов`язання за договором позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки. Відповідно до умов договору іпотеки іпотекодавець передала в іпотеку нерухоме майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 54,8 кв. м, житловою площею 40,6 кв. м. Загальна вартість предмета іпотеки за згодою сторін встановлена в розмірі 800 000,00 грн на день укладення цього договору (т. 1, а. с. 8).
27 жовтня 2017 року ОСОБА_2 надіслала позивачці заяву, в якій нагадала про закінчення строку повернення позики 01 листопада 2017 року (т. 1, а. с. 55).
02 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. із заявою, в якій просила повідомити ОСОБА_1 про закінчення строку повернення позики та можливість добровільно розрахуватись до 02 грудня 2017 року (т. 1, а. с. 56).
02 листопада 2017 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. направила на адресу ОСОБА_1 повідомлення про необхідність повернення позики в розмірі 765 462,00 грн не пізніше 02 грудня 2017 року та попереджено про звернення стягнення на майно в разі невиконання зобов`язання (т. 1, а. с. 58). Повідомлення повернулося з відміткою працівника поштового зв`язку "за закінченням встановленого строку зберігання" (т. 1, а. с. 59).
07 грудня 2017 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. вчинила виконавчий напис за реєстраційним номером № 2084 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 765 462,00 грн, строк виконання зобов`язань за яким настав 01 листопада 2017 року, а також витрати, пов`язані із вчинення виконавчого напису нотаріуса в розмірі 9 655,00 грн, за рахунок майна, переданого в іпотеку, як забезпечення виконання зобов`язання за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Мачкур А. А. 01 листопада 2016 року за реєстраційним № 1282. Загальна сума, що підлягає стягненню складає 767 162 00 грн (т. 1, а. с. 54).
18 квітня 2018 року згідно з протоколом № 327321 проведення електронних торгів торги (реєстраційний номер лота 270069, іпотека - двокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 54,8 кв. м) не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів (т. 1, а. с. 60).
07 травня 2018 року постановою заступника начальника Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Багака Я. В. у рахунок погашення заборгованості за виконавчим написом нотаріуса № 2084 передано ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 61).
18 травня 2018 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. видала свідоцтво про належність ОСОБА_3 на праві власності нерухомого майна, що складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 54,8 кв. м, житловою площею 40,6 кв. м, вартістю 811 280,00 грн (т. 1, а. с. 63).
18 травня 2018 року приватний нотаріус зареєстрував за ОСОБА_3 право власності на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; номер запису про право власності 26220506 (т. 1, а. с. 64).
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса № 2084 таким, що не підлягає виконанню.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлює Закон № 3425-XII.
Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів визначено у главі 14 вказаного Закону та главі 16 розділу ІІ Порядку № 296/5.
Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону № 3425-XII).
У статті 88 Закону № 3425-XII визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону (тут і далі - в редакції, чинній на час вчинення нотаріусом виконавчого напису) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить аналогічні правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 тут і далі - в редакції, чинній на час вчинення нотаріусом виконавчого напису).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік № 1172). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку № 1172. Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі № 3425-XII та Порядку № 296/5.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону № 3425-XII захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону № 3425-XII у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Верховний Суд у постановах від 11 жовтня 2023 року в справі № 344/13138/21 (провадження № 61-5577св23), від 02 листопада 2022 року в справі № 758/14101/16-ц (провадження № 61-17550св21), від 27 серпня 2020 року в справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18) виснував, що в нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:
- перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;
- другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).
Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) вказала, відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржник, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Суди встановили, що направлена 02 листопада 2017 року приватним нотаріусом на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) рекомендованим поштовим відправленням вимога про усунення порушень договору позики не була вручена позивачці та повернута з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (т. 1, а. с. 59).
Отже, на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису від 07 грудня 2017 року № 2084 про стягнення із позивачки на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 767 162,00 грн були відсутні відомості щодо отримання ОСОБА_1 за місцем її реєстрації/проживання вимоги про усунення порушень за договором позики, що позбавило останню права подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або оспорити вимоги позикодавця, що свідчить про порушення приватним нотаріусом підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису та порядку повідомлення боржника щодо вимоги про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про невиконання приватним нотаріусом вимог підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 щодо належного повідомлення боржника, що є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Разом із цим, ОСОБА_3 подала до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, вказуючи на те, що позивачкою пропущено строк на звернення до суду з вимогою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
За вимогами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).
Із 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 540-ІХ, яким доповнено Прикінцеві положення ЦК України пунктом 12 такого змісту: "під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 23 липня 2024 року в справі № 932/3422/21 (провадження № 61-5885св24), від 19 червня 2024 року в справі № 369/11118/17 (провадження № 61-7952св23) та інших виснував, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
ОСОБА_1 у позовній заяві, поданій у серпні 2021 року, зазначила про те, що про існування виконавчого напису нотаріуса вона дізналась лише 09 червня 2021 року під час візиту відповідачки з адвокатом за адресою її проживання з вимогою звільнити житлове приміщення.
Суд апеляційної інстанції дослідив витребувані із Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції копії матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого напису від 07 грудня 2017 року за № 2084.
Відповідно до матеріалів виконавчого провадження оспорюваний виконавчий напис був пред`явлений до примусового виконання в грудні 2017 року, виконавче провадження відкрито постановою заступника начальника Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби від 28 грудня 2017 року, яка була направлена ОСОБА_1 на її адресу проживання рекомендованим листом 28 грудня 2017 року.
28 грудня 2017 року та 30 січня 2018 року постановами заступника начальника Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно божника, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначені постанови державного виконавця також направлялись позивачці на адресу: АДРЕСА_2 .
Відповідно до вимог статті 28 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена ОСОБА_1 рекомендованим листом на адресу місця її проживання. Позивачка знала про закінчення строку повернення грошових коштів за договором позики від 01 листопада 2016 року, наявність договору іпотеки від 01 листопада 2016 року, тому суд апеляційної інстанції з урахуванням принципу "розумної обачності" обґрунтовано вважав, що позивачка об`єктивно мала можливість дізнатися про порушення своїх прав у грудні 2017 році або у січні 2018 року.
Строк звернення до суду позивачки сплив у грудні 2020 року або січні 2021 року.
Із позовом про визнання виконавчого напису, таким що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 звернулась 18 серпня 2021 року, тобто після спливу позовної давності.
Карантинні обмеження введені в України з 02 квітня 2020 року з набранням чинності Закону № 540-ІХ, тобто більш ніж за рік до подання позивачкою позовної заяви.
Зважаючи на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав позивачка не довела, що строк звернення до суду пропущено нею з поважних причин.
Про те, що неподання позову у визначений законом строк було зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, позивачка ні у суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не зазначала.
Позивачка не довела факту, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідачка, навпаки, довела, що інформацію про порушення права позивачка могла отримати раніше.
Питання щодо поновлення строку звернення до суду перебуває в межах дискреційних повноважень суду, а належних доказів, які б свідчили про те, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права у грудні 2017 року або у січні 2018 року, позивачка не надала, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції як суд факту, надавши оцінку доводам і запереченням сторін, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав пропуску строку позовної давності.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судом апеляційної інстанції як судом факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.